Отчет по практике в СООО “Роздільнянський”

Епізоотологічні дані.

Хворіють на диктіокаульоз головним чином молодняк віком до 1 року. дорослі тварини є диктіокаулоносіями та являються джерелом інвазії [11]. Розповсюдженню хвороби сприяє суспільне утримання і випас дорослих тварин і молодняку.

Шляхи зараження в основному ті ж, що і при інших сронгілятозах. Ягнят заражуються диктіокаульозом при пастьбі і утримання на ділянках, де раніше знаходились хворі тварини, при поїдання трави, на яку інвазійні личинки мігрували з водою (калюжі, канали, пруди) [2, 3, 12]. Зараження аліментарне.

Основні фактори, що сприяють розповсюдженню інвазії, - довгий випас овець на одних і тих самих пасовищах, дощова погода, необладнані водопої. В кошарах, як правило, зараження не відбувається, оскільки там личинки диктіокаулюсів в більшості відмирають. Не досягнувши інвазійної стадії [4]. Життєздатність личинок диктіокаулюсів залежить від стадії їх розвитку, температури і вологості у зовнішньому середовищі. D. filaria відносно нестійка до дії низьких температур і не виживають взимку. Вважають, що якщо личинки знаходяться в максимально сприятливих для них умовах (сира та тепла погода), то їх фізіологічна старість і наступне відмирання наступає через 1,5-2 міс. При холодній чи засушливій погоді цей строк збільшується. Найбільш життєздатні інвазійні личинки 3-ї стадії. Вони триваліше зберігаються при низьких температурах, ніж при високих, і можуть перезимувати і зберегти інвазійні здібності до наступного пасовищного сезону [11, 22].

Диктіокаульоз – захворювання з яскраво вираженою сезонною динамікою. Тип її значного ступеня залежить від кліматичних умов даного регіону. В Західній і Центральній Україні цей період триває с початку весни і до кінця осені. В південних районах з більш жарким та засушливим літом личинки диктіокаулюсів, які відкладаються в цей час, наполовину відмирають, не досягнувши інвазійної стадії [25].

Таким чином, зараження тварин відбувається у весняно-осінній період.

Патогенез.

В організмі ягнят диктіокаулюси паразитують 1,5-2 місяці. Патогенність збудника проявляється в залежності від фази їх біологічного циклу, механічній, імунній та токсикологічній діях на організм ягнят. личинки, які проникли в організм тварини, є антигенним подразником, який викликає його сенсибілізацію.

В період міграції личинок паразити травмують слизову оболонку кишечнику, лімфатичні і кровоносні судини, стінки легеневих капілярів, альвеоли і бронхіоли [11, 23]. В подальшому, при розвитку паразита та впливі продуктів його життєдіяльності, слизова оболонка бронхів піддається спочатку гострому, а потім і хронічному катаральному запаленню. Надалі катаральний бронхіт ускладнюється катаральною або гнійно-катаральною бронхопневмонією з одночасним розвитком гострої лобулярної компенсаторної емфіземи та ателектазів [23]. В легеневій тканині, частіше навколо бронхів, виникає запальна реакція, яка має спочатку виражений, а потім ексудативно-альтеративний, а згодом клітинно-проліферативний ухил з переходом в гнійно-некротичну бронхопневмонію. Легенева тканина в ділянці ушкоджень піддається некробіотичним змінам, відбувається руйнування дрібних бронхіальних розгалужень та утворення грануляційної тканини.

Клінічні ознаки.

Початкові стадії захворювання зазвичай не проявляються. Через 1-2 місяці після зараження з’являються перші ясні симптоми диктіокаульозу – пригнічений стан, сухий, короткий та сильний кашель. Надалі кашель стає частішим, становиться більш в’ялим, болючим. Особливо часто тварини кашляють під час руху. Із носових отворів нерідко виділяється слизово-серозна рідина. Дихання з розвитком хвороби утруднюється. При аускультації чутно вологі хрипи, бронхіальне дихання. На початку хвороби перкусія часто нічого не дає, але з у творенням бронхопневматичних вогнищ, дозволяє помічати межі ділянок притуплення. Температура звичайно тримається в межах норми, але іноді короткочасно підвищується до 40-42ºС, незадовго до летального ісходу становиться субнормальною. При інтенсивному диктіокаульозі поступово прогресує малокровність і схуднення, з’являються набряки і підщелеповому просторі, на груді та кінцівках. Нерідко порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, з’являється пронос. Хвороба продовжується кілька тижнів або місяців, і часто закінчується смертю тварини від виснаження, асфіксії або вторинних захворювань при наявності добрих умов годування і утримання тварин, інвазія не проявляється так різко і може протікати субклінічно, а слабка інвазія навіть безсимптомно. В поганих умовах утримання, і особливо годування, тварини найтяжче переносять диктіокаульоз і дають великий відхід.

Патологоанатомічні зміни.

Патологоанатомічні зміни при гострому перебігу відповідають преімагінальному розвитку збудника хвороби, коли личинки D. filaria проникають через кишкову стінку в лімфатичні судини і вузли, в кровоносну систему і легені (улюблена локалізація паразита), де і проходить подальший розвиток диктіокаулюсів. При цьому основні зміни знаходять в легенях. При слабкому ступеню інвазії, частіше у каудальних країв діафрагмальних долей легень, макроскопічно виявляють лобулярні та сублобулярні вогнища. Вони ущільнені, червоно-сірого або сіро-жовтуватого кольору, піднімаються над поверхнею плеври, на розрізі трикутної форми. В просвіті бронхів цих ділянок знаходять статевозрілих паразитів та слизово-гнійний ексудат. Слизова оболонка бронхів набрякла, почервоніла і вкрита слизом [10, 11].

При високому інвазованості легень кількість паразитів в бронхах різко зростає. Тіла їх сплітаються в клубочки та заповнюють просвіти бронхів і навіть початкову частину трахеї. В легенях, особливо в діафрагмальних долях, знаходять численні (місцями обширні) ущільнені пневматичні вогнища. По сусідству з ними розташовуються ущільнені ателектичні ділянки синювато-червоного кольору, западаючі в паренхіму, сухуваті на розрізі [10, 20].

При затяжному перебігу диктіокаульозу макроскопічна картина в основному така ж, але вогнища ураження обширні (близько 5 см в діаметрі, іноді теж захвачують половину діафрагмальної долі, стають сірувато-жовтого кольору, щільної консистенції, місцями пронизані сполучною тканиною). В бронхах велика кількість паразитів, крошкуватий слизово-гнійний вміст, стінки їх різко потовщені. Слизова оболонка плямисто зафарбована у різноманітні відтінки, червоного кольору, губить свій блиск і стає шорсткою [3]. Нерідко пневматичні вогнища бувають незначними, в той час, як кількість паразитів в бронхах дуже велика [3].

Діагностика.

Діагноз ставлять на підставі гельмінтоларвоскопічних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних та клінічних ознак та результатів патологоанатомічного розтину. Наявність диктіокаульозної інвазії легко встановити за методом Бермана чи Вайда шляхом виявлення у фекаліях характерних личинок диктіокаулюсів. При слабкій інвазії личинки виявляються не завжди. Скласти чітку увагу про інтенсивність інвазії за кількістю личинок у пробі калу не є можливим, оскільки наявність їх в різних пробах фекалій від однієї тварини неоднакова. Кількість личинок коливається від 0 до 280.

При розтині диктіокаульоз встановлюють на основі наявності паразитів в бронхах, для чого ножицями послідовно розтинають крупні, середні, а по можливості, і дрібні бронхи [3, 11, 15].

Лікування.

Ще в минулому столітті намагались знайти спосіб лікування диктіокаульозу. Застосовували різні дезінфікуючі речовини шляхом інгаляцій та інтратрахеального введення. З 1848 року випробувались інгаляції ефіру, хлороформу, ректифікованих олій. У 1887 році І.Н.Ковалевський повідомив про  успішне застосування при легенево-глисній хворобі овець диму від спалювання шматків старих підошв, ганчірок, сірки і дьогтю. Вівці від цього диму сильно кашляли і, за думкою Ковалевського, таким чином видаляли паразитів. Інгаляційні засоби лікування диктіокаульозу не дали переконливих результатів і не ввійшли в практику [19].

В якості антигельмінтиків при диктіокаульозі жуйних використовують дитразін, водний розчин йоду, циазіт, аерозоль йодистого алюмінію, диктифуг, вальбазен, нілверм, івомек, левокс.

Дитразин – ефективний антигельмінтик при диктіокаульозі жуйних. Його вводять вівцям у дозі 0,1 мл на кг живої ваги підшкірно у вигляді теплого (30-37ºС) свіжо приготованого водного розчину (1:5) з профілактичною метою – одноразово, з лікувальною – дворазово з інтервалом 1 день.

Водний розчин йоду готують в день проведення дегельмінтизації за приписом: 1,0 г йоду кристалічного, 1,5 г калію йодистого, води дистильованої 1500 мл. Доза ягнятам 5,0 мл, а дорослим – 10-15,0 мл інтратрахеально.

Циазіт вводять в дозі 0,025 г на 1 кг ваги підшкірно або внутришньом’язево триразово з добовим інтервалом, або щоденно в формі 10% розчину.

В нашій країні нерідко застосовують підшкірно або внутришньом’язево протидиктіокаульозні препарати (локсуран, диктифуг) угорського виробництва. 20% локсуран ін’єкують в дозі 0,250 мл на 1 кг, а 40% - 0,125 мл на 1 кг триразово (в 1-й, 2-й та 4-й дні).

Розроблений метод аерозольної дегельмінтизації овець. В якості аерозолю використовують йодистий алюміній (продукт хімічної реакції кристалічного йоду з порошком алюмінію). Для створення в камері терапевтичної концентрації аерозолю, необхідно взяти на 1 куб. м приміщення, йоду кристалічного 1,0, алюмінієвої пудри 0,9 г і хлористого амонію 0,13 г. всі інгредієнти аерозолю добре перемішують в металевих відерцях і додають кілька крапель води. Тварин витримують в атмосфері аерозолю 30 хвилин. На час дегельмінтизації на 1 кв. м підлоги аерозольної камери розміщують не більше трьох дорослих тварин (4 ягнят). Профілактичну дегельмінтизацію овець проводять одноразово, лікувальну – триразово з інтервалом 24 годи [2, 3].

Перед масовою дегельмінтизацією будь-яким методом проводять пробну оброку 20-30 тварин. Після дегельмінтизації тварин протягом 5 днів не випускають на пасовище, а виділені ними за цей час фекалії ретельно збирають та знезаражують.

Вальбазен в дозі 3-8 мг на кг ваги. Лікувальний ефект 98,7%± 0,8 [6].

Івомек - 1 мл на 50 кг ваги тіла, підшкірно, в ділянці передпліччя. Ефективність 98,5% [5].

Левокс – комбінований препарат, створений на основі левомізолу та оксфендазолу. Лікувальна доза 4,25 мг на кг живої ваги. Вводять перорально. Ефективність 90% [7].

Нілверм – доза 0,01 г на кг живої ваги, вільногруповим методом, дворазово, ефективність 100% [16].

Профілактика.

Ефективним профілактичним заходом при диктіокаульозі є хіміопрофілактика. Одночасно увагу приділяють прибиранню гною та його знезараженню, організації повноцінної годівлі та гігієнічного водопою тварин, охороні джерел водопостачання від забруднення навозною жижею та навозом і своєчасному проведенню дегельмінтизації тварин. Останнє роблять наступним чином: в стійловий період обробляють всіх овець за виключення ягнят, які ще не випасались (при необхідності дегельмінтизацію проводять повторно з інтервалом 12-15 діб до повного звільнення від паразитів), молодняк поточного року народження при наявності інвазії обробляють в серпні або вересні. В серпні рекомендують практикувати вибіркове копрологічне дослідження, і при виявленні випадків диктіокаульозу проводять поголовну дегельмінтизацію.

Одночасно необхідно забезпечити тваринам належні умови утримання і годівлі.

4. Власні дослідження

Матеріалом для виконання досліджень були використані вівці цигайської породи віком від 2 до 11 місяців, які хворіли на диктіокаульоз.

Вивчаючи патологоанатомічні зміни у ягнят при диктіокаульозі був проведений повний розтин 8 ягнят, які належали СООО “Роздільнянський” Роздільнянського району Одеської області. У 8 ягнят були виявлені диктіокаули до 17 екземплярів. В процесі роботи нами було вивчене територіальне розташування господарства, умови клімату, розвиток вівчарства, кормова база, організація та проведення лікувальних та профілактичних заходів в господарстві, епізоотичний стан останнього.

При проведенні досліджень нами було проведено клінічний огляд ягнят і на підставі отриманих даних був встановлений попередній діагноз – катаральна бронхопневмонія.

Заключний діагноз встановлювався нами на підставі комплексу досліджень: клінічних, епізоотичних, патологоанатомічних та результатів гельмінтоларвоскопічних досліджень на виявлення статевозрілих диктіокаулюсів та їх личинок. Встановлено, що ягнята хворіють на диктіокаульоз.

Для проведення гельмінтоларвоскопічних досліджень ми користувались класичними методами Бермана і Вайда.

Метод Бермана.

Цей метод оснований на термогідротропізмі. Вмонтовують аппарат Бермана. В штатив з гніздами, в які вставлені лійки, на верхній кінець яких в свою чергу натягнута гумова трубка, а на нижній кінець трубки одягнута порожня пробірка. Відібрані фекалії поміщались на металеве сито, після чого 2/3 об’єму лійки заливали теплою водою (до 40ºС). в пробірку зливається тепла вода, відстоюється 5-10 хвилин. Лійку з зажимом переносили в чашку Петрі, відпускали зажим, щоб перші краплі (не більше 2 мл) потрапили в чашку Петрі і розглядали під мікроскопом, де і знаходили личинок Dictyocaulis filaria.

Метод Вайда.

Брали часове скло, в нього клали фекалії овець та заливали теплою водою (40-45ºС), витримували до 10 хвилин. Кульки фекалій видаляли, а часове скло поміщали під мікроскоп і досліджували на наявність личинок при малому збільшенні.

При виконанні курсової роботи користувались клінічними, патологоанатомічними, лабораторними методами досліджень.

З метою вивчення патологоанатомічних змін та обробки методи дослідження проводили патологоанатомічний розтин тварин та огляд їх туш з наступним описом виявлених змін.

Метод Шора.

Овець розтинали за методом Шора. Виймали всі органи єдиним органокомплексом без порушення природного зв’язку між ними. Трупи розтинали в спинному положенні, заздалегідь підрізавши задні кінцівки в тазостегнових суглобах, а передні відокремивши від грудної клітини до лопаткових хрящів. Розтин черевної та грудної порожнини проводили так, як у великих тварин. Визначали розташування органів черевної порожнини, сторонній вміст у ній, стан очеревини, сальника, брижі.