Облік основних засобів

Залежно від ступеня  безпосереднього впливу на предмети праці основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. До активної частини основних виробничих фондів належать такі їх елементи (робочі машини та обладнання, інструменти), що безпосередньо діють на форму і властивості предметів праці, визначають продуктивність праці, обсяг випуску продукції. До пасивної частини основних фондів належать ті елементи (будівлі, споруди, передавальні пристрої), що створюють умови для нормальної роботи активних основних фондів. Через те що активні елементи основних фондів визначають виробничі можливості галузей, об'єднань і підприємств, а також їх продуктивність і ступінь технічної озброєності праці, перспективним напрямком є підвищення частки активної частини основних виробничих фондів, тобто машин, обладнання, інструментів.

Співвідношення різних груп основних фондів в загальній  вартості, виражене у відсотках, складає  структуру основних виробничих фондів.

Важко переоцінити значення ефективного використання основних засобів і виробничих потужностей. Рішення цієї задачі означає збільшення виробництва необхідної продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання, зниження собівартості продукції, ріст рентабельності виробництва.

Більш повне використання основних засобів і виробничих потужностей  приводить також до зменшення  потреб у введенні нових виробничих потужностей при зміні обсягу виробництва, а отже, до кращого використання прибутку підприємства.

Нарешті, ефективне використання основних засобів тісно зв'язано і з іншою ключовою задачею сучасного періоду економічної реформи — з підвищенням якості продукції, що випускається, тому що в умовах конкуренції швидше реалізується і користається попитом високоякісна продукція [40].

Успішне функціонування основних засобів і виробничих потужностей  залежить від того, наскільки повно  реалізуються екстенсивні й інтенсивні фактори поліпшення їхнього використання. Екстенсивне поліпшення використання основних засобів і виробничих потужностей припускає, що, з одного боку, буде збільшений час роботи діючого обладнання в календарний період, а з інший, — підвищена питома вага діючого обладнання в складі всього обладнання, що є на підприємстві.

Найважливішими напрямками збільшення часу роботи обладнання є:

скорочення і ліквідація внутрізмінних простоїв обладнання шляхом: підвищення якості ремонтного обслуговування обладнання, своєчасного  забезпечення основного виробництва  робочою силою, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами;

скорочення цілоденних простоїв обладнання, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим шляхом підвищення ефективності використання основних засобів  і виробничих потужностей є зменшення  кількості зайвого обладнання і  швидке залучення у виробництво невстановленого обладнання. Омертвляння великої кількості засобів праці знижує можливості приросту виробництва, веде до прямих втрат упредметненої праці внаслідок їхнього фізичного зносу, тому що після тривалого збереження обладнання часто стає непридатним. Інше ж обладнання при гарному фізичному стані виявляється морально застарілим і списується з фізично зношеним.

Хоча екстенсивний шлях поліпшення використання основних засобів  і виробничих потужностей використаний поки не цілком, він має свою межу. Значно ширше можливості інтенсивного шляху. Інтенсивне поліпшення використання основних засобів і виробничих потужностей припускає підвищення ступеня завантаження обладнання в одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження обладнання може бути досягнуте при модернізації діючих машин і механізмів, встановленні оптимального режиму їхньої роботи. Робота при оптимальному режимі технологічного процесу забезпечує збільшення випуску продукції без зміни складу основних засобів, без росту чисельності працюючих і при зниженні витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Інтенсивність використання основних засобів підвищується також  шляхом технічного удосконалювання  знарядь праці й удосконалювання  технології виробництва, шляхом ліквідації "вузьких місць" у виробничому процесі, скорочення термінів досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалювання наукової організації праці, виробництва і управління, використання швидкісних методів роботи, підвищення кваліфікації і професійної майстерності робітників.

Розвиток техніки і зв'язана з цим інтенсифікація процесів не обмежені. Тому не обмежені і можливості інтенсивного підвищення використання основних засобів і виробничих потужностей.

Істотним напрямком  підвищення ефективності використання виробничих потужностей є удосконалювання структури основних виробничих засобів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у ведучих цехах, важливо підвищувати їхню частку в загальній вартості основних засобів. Збільшення основних засобів допоміжного виробництва веде до росту засобоємності продукції, тому що безпосереднього збільшення випуску продукції при цьому не відбувається. Але без пропорційного розвитку допоміжного виробництва основні цехи не можуть функціонувати з повною віддачею. Тому встановлення оптимальної виробничої структури основних засобів на підприємстві — найважливіший напрямок поліпшення їхнього використання [39].

Великий резерв підвищення засобовіддачі — швидке освоєння потужностей, що знову вводяться. З  цією метою капітальні вкладення  повинні виділятися під запланований приріст продукції з урахуванням мір по поліпшенню використання діючих потужностей, а також їхнього технічного переозброєння і реконструкції.

Виходячи з цього  варто було б випереджальними  темпами готувати і проводити  загальнодержавну стратегію реконструкції народного господарства, створювати умови для інтенсивних інвестицій у виробництво, витримувати курс на динамічну структурну перебудову, швидко заміняючи віджилі технології, виробництва і комплекси новими, конкурентноздатними, гнучкими, високоавтоматизованими.

Грамотне використання основних засобів є основою для  високоефективної роботи підприємства в цілому, оскільки фінансовий стан підприємства, його стійкість багато в чому залежить від оптимальності  структури джерел капіталу.

1.2 Нормативне регулювання обліку необоротних активів

 

Правові засади регулювання, організації і ведення бухгалтерського обліку в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 291[1]. Він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

За Законом України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 291 бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Цей Закон не регулює  безпосередньо питання обліку основних засобів, але встановлює загальні принципи бухгалтерського обліку, які є  в повної мірі застосовними і для  обліку основних засобів.

Згідно до статті 4, бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах:

 обачність - застосування  в бухгалтерському обліку методів  оцінки, які повинні запобігати  заниженню оцінки зобов'язань  та витрат і завищенню оцінки  активів і доходів підприємства;

 повне висвітлення  - фінансова звітність повинна  містити всю інформацію про  фактичні та потенційні наслідки  господарських операцій та подій,  здатних вплинути на рішення,  що приймаються на її основі;

 автономність - кожне  підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

 послідовність - постійне (із року в рік) застосування  підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

 безперервність - оцінка  активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

 нарахування та  відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового  результату звітного періоду  необхідно порівняти доходи звітного  періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

 превалювання сутності  над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

 історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка  активів підприємства, виходячи  з витрат на їх виробництво  та придбання;

 єдиний грошовий  вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

 періодичність - можливість  розподілу діяльності підприємства  на певні періоди часу з  метою складання фінансової звітності.

Безпосередньо, методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття інформації про них у фінансовій звітності суб'єктів господарювання регламентуються П(С)БО 7 "Основні засоби", якій затверджено Наказом Міністерства фінансів № 92 від 27.04.2000 р. [2] та в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів, що затверджені наказом МФУ N 561 від 30.09.2003 [3].

Згідно п. 4 П(С)БО 7 (з урахуванням змін) основні засоби - це матеріальні активи, що підприємство має з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більш одного року (чи операційного циклу, якщо він більш року).

Аналогічне визначення міститься в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів.

Об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій із усіма пристосуваннями  до нього.

Згідно п. 6 П(С)БО 7 об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути вірогідно визначена.

Для обліку основних засобів  Планом рахунків [7] передбачені два рахунки:

10 "Основні засоби";

11 "Інші необоротні  матеріальні активи".

Задачею бухгалтерського  обліку основних засобів є:

- документальне, правильне  і своєчасне відображення в  облікових регістрах інформації  про наявність і рух (надходженні  і вибуття) об'єктів основних засобів з урахуванням їх приналежності підприємству;

- забезпечення контролю  за їхньою схоронністю;

- визначення ступеня  їхньої зношеності;

- визначення витрат  на відновлення основних засобів  і т.д. Тому важливо правильно класифікувати наявні на підприємстві об'єкти основних засобів.

Основні засоби класифікуються за наступними критеріями:

- по приналежності  - власні й орендовані;

- по використанню - діючі  (тобто такі що знаходяться  в експлуатації) і недіючі ( що  знаходяться на складі, у запасі, на консервації і т.д.);

- по участі в діяльності  підприємства - виробничі і невиробничі.

Для цілей бухгалтерського  обліку враховуються всі основні  засоби підприємства: виробничі і  невиробничі.

У залежності від цільового  призначення і характеру виконуваних  функцій основні засоби підрозділяються на "групи".

Згідно п. 5 П(С)БО 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються:

1) на основні засоби (рахунок 10; субрахунку 101 - 109);

2) інші необоротні  матеріальні активи (рахунок 11; субрахунку 111 -117);

3) незавершені капітальні  інвестиції (рахунок 15).

Основні засоби надходять  на підприємство в результаті різних господарських операцій. Якщо такі операції згрупувати, то можна виділити наступні шляхи надходження основних засобів:

- одержання основних засобів як внеску у статутний капітал засновників (учасників) підприємства в обмін на корпоративні права;

- придбання як нових,  так і таких що були в експлуатації основних засобів за кошти і їхні еквіваленти;