В умовах ринкової економіки
для підприємства важливими питаннями
є розширення чи скорочення виробництва
та реалізації продукції, зростання норми
прибутковості, складності податкового,
фінансового та бухгалтерського обліку,
що викликають потребу в дослідженні вказаних
проблем.
Прибуток є однією з основних
категорій товарного виробництва. Це передусім
виробнича категорія, що характеризує
відносини, які складаються в процесі
суспільного виробництва. Водночас прибуток
є однією з важливих форм розподілу національного
доходу. Відтак прибуток характеризує
відносини, які складаються в процесі
первинного розподілу національного доходу,
його перерозподілу і кінцевого використання
.
Поява прибутку безпосередньо
пов’язана з появою категорії “витрати
виробництва”. Прибуток – це та частина
вартості, що реалізується підприємством,
яка залишається після покриття витрат
виробництва.
Прибуток - одна з
форм чистого доходу в умовах розвинутих
товарно–грошових відносин, що виражає
вартість додаткового і часткового необхідного
продукту. За своєю величиною прибуток
– це різниця між продажною ціною товару
і витратами на його виробництво. Значна
частина прибутку йде на виплату податків
сплату процентів за кредит, виплату дивідендів
тощо. Прибуток виступає основним критерієм
ефективності підприємницької діяльності,
основною метою капіталістичного способу
виробництва. Ця мета є дещо іншою на «народних»
підприємствах (тобто підприємствах, викуплених
трудящими), де основним є не максималізація
прибутку, а максималізація чистого прибутку
на одного зайнятого. В Україні найбільші
прибутки привласнюються великими комерційними
банками та гігантськими підприємствами
– монополістами .
Рис. 1.1. Схема формування прибутку
Прибуток підприємств формується
за рахунок таких джерел: 1) продаж (реалізація)
продукції; 2)продаж іншого майна; 3)позареалізаційні
операції.
У фінансовій політиці підприємства
важливе місце займає розподіл і використання
одержуваного прибутку як основного джерела
фінансування інвестиційних потреб і
задоволення економічних інтересів власників.
Рис. 1.2. Схема використання прибутку(другий
рисунок першого розділу)
Із загального прибутку сплачується
податок (30%) згідно чинного законодавства.
Прибуток, що залишається після оподаткування
– чистий прибуток та використовується
згідно зі статутом підприємства і ділиться
на 2 частини:
1) прибуток, що спрямовується
за межі підприємства у вигляді
виплат власникам підприємства,
персоналу, як заохочувальний засіб,
на соціальну підтримку, благодійність;
2) прибуток, що залишається
в розпорядженні підприємства
і є фінансовим джерелом його
розвитку і спрямовується на
розвиток виробництва та інвестиційну
діяльність та резервний фонд
на компенсацію непередбачених відхилень
.
Застава виживаності підприємства - його стабільність
на ринку. Щоб підприємство могло
ефективно функціонувати і розвиватися,
йому насамперед потрібна стійкість грошової виручки, достатньої для розрахунку з постачальниками,
кредиторами, своїми робітниками, місцевими органами
влади, державою. Після розрахунків івиконання зобов'язань необхідно ще й
прибуток, обсяг якого повинний бути, принаймні, не нижче запланованого. Але фінансова стійкість не зводиться тільки до платоспроможності.
Для досягнення і підтримки фінансової
стабільності важливі не лише абсолютні
розміри доходу, а й обсяг капіталу та
обсяг його виручки, тобто показники рентабельності.
Ріст виручки і прибутків, що сприяє нарощуванню
рентабельності, росту стійкосі підприємства, зменшеннюможливості його банкрутства, може бути
раціональним лише до визначених меж, оскільки, як правило, високурентабельність ринкових
позицій забезпечують, діючи з підвищеним
ризиком. У цьому випадку зростають потенційні
можливості збитків, а в наступному і банкрутства .
1.3. Сутність доходів,
витрат і фінансових результатів:
історичний аспект та сучасність
Трактування сутності доходів,
витрат і фінансових результатів є
важливою науковою проблемою. Ці категорії
залишаються в центрі уваги вчених
у сфері філософії, економічної теорії,
мікроекономіки, макроекономіки, фінансів,
менеджменту, бухгалтерського обліку
і містять багато суперечностей та
протиріч, що обумовлює актуальність
їх дослідження. Так, в економічній
науці не існує єдиного трактування категорії
„фінансові результати”. Полеміка протягом
десятиліть значною мірою розгорталася
навколо суті, форм та джерел формування
результатів діяльності, методики
їх визначення. Етимологічно поняття „фінансові
результати” трактують як різницю між
доходами та витратами підприємства
за певний час, “прибуток” – як зростання,
збільшення, приріст, зиск , „збиток”
– як матеріальні втрати, протилежність
прибутку . Економічні словники містять
наступні трактування понять „прибуток”
і „збиток”: „прибуток – перевищення
доходів від продажу товарів і послуг
над витратами на виробництво і продаж
цих товарів” , тоді як перевищення витрат
на виробництво і продаж товарів над доходами
від їх продажу є збитком; „прибуток –
економічна категорія, що виражає кінцеві
результати господарської діяльності
окремого підприємства, галузі, народного
господарства в цілому; одна з основних
форм вартості додаткового продукту; одна
з форм чистого доходу” , збиток – перевищення
перенесеної вартості над заново створеною,
що забезпечується виробництвом необхідного
продукту; „прибуток – різниця виручки,
отриманої від продажу продукції і
повними альтернативними факторними
витратами, пов’язаними з виготовленням
цієї продукції” , збиток – навпаки,
перевищення альтернативних факторних
витрат над виручкою від продажу продукції;
„прибуток – сума, яка складає різницю
між доходом та витратами. Дохід, джерелом
якого є додана вартість; дохід, одержаний
від якого-небудь роду діяльності, справи;
приріст, збільшення чого-небудь, будь-яка
вигода, користь” , тоді збиток можна охарактеризувати
як негативну різницю доходу і витрат,
втрати в результаті певного роду діяльності;
„прибуток – різниця між всіма надходженнями
підприємства і всіма витратами, пов’язаними
з виробництвом і продажем товарів та
послуг.
Залишкова сума після оплати
факторів виробництва (робочої сили,
капіталовкладень, сировини)” , збиток
– перевитрати факторів виробництва,
що не покриваються отриманим доходом.
У свою чергу, нульовий фінансовий
результат означає рівність доходу й витрат,
а отже – відсутність прибутку та збитку,
тобто беззбитковість. Зазначені визначення
розкривають бухгалтерський та економічний
підхід до сутності прибутку й збитку,
що передбачає подальше дослідження вказаних
категорій з метою визначення місця фінансових
результатів в системі економічних відносин
та суспільно-виробничому стані економіки
країни. Формування фінансових результатів
підприємства включає три взаємопов’язаних
етапи (процеси в діяльності підприємства):
постачання, виробництво та збут, для здійснення
яких потрібен капітал власників. Капітал,
що приймає грошову форму, використовується
підприємцями для закупівлі засобів виробництва,
предметів праці, найму робочої сили. Засоби
й предмети праці є матеріально-речовою
основною капіталу, яка безперервно
вдосконалюється з розвитком науково-технічного
прогресу. Тож прибуток (збиток) є результатом
роботи всього капіталу, авансованого
власниками в підприємницьку діяльність.
Постійний капітал , як частка авансованого
капіталу, в процесі виробництва не змінює
своєї вартості та включає засоби виробництва
й предмети праці. Їх вартість працею
людини переноситься на вартість новоствореного
продукту, і таким чином створюється
перенесена вартість. Постійний капітал,
що виступає фактором виробництва,
не бере участі в процесі збільшення
вартості та не створює додаткової вартості.
Оскільки прибуток є джерелом
доходів власників капіталу: підприємців-промисловців,
підприємців-торговців, землевласників
та банкірів, то й підлягає розподілу
на заробітну плату, ренту, позиковий
відсоток, інші виплати та власне прибуток,
що залишається в розпорядженні власника
капіталу. Такий підхід до формування
фінансових результатів вважається бухгалтерським.
Економічний підхід передбачає зменшення
бухгалтерського фінансового результатуна
величину неявних (внутрішніх) витрат.
При цьому можливі ситуації, коли :
- економічний прибуток
є від’ємною величиною, що свідчить
про необхідність пошуку вигідніших
шляхів використання наявних
ресурсів;
- економічний прибуток
є нульовим – це означає, що
підприємець отримує нормальний
прибуток і альтернативне застосування
вкладених ресурсів не збільшить
його дохід;
- економічний прибуток
є позитивним, що засвідчує ефективне
використання ресурсів.
Практика господарювання впродовж
століть спростувала механізм отримання
прибутку тільки в сільському господарстві
чи в зовнішній торгівлі та довела
можливість його обчислення у всіх галузях
народного господарства за умови впровадження
підприємствами оптимальної економічної
політики. На жаль, в умовах сьогодення
переважна більшість сільськогосподарських
та інших підприємств характеризуються
низькою прибутковістю, а частіше – збитковістю
чи беззбитковістю, що свідчить про порушення
дії економічних законів. Однак, здобутки
фізіократів та меркантилістів у сфері
економіки не втратили важливості
й до нашого часу, оскільки методика визначення
фінансових результатів шляхом порівняння
доходів і витрат є найбільш поширеною
і сьогодні.
З економічної точки зору прибуток
можна розглядати як різницю грошових
надходжень і виплат, але з бухгалтерської
– таке трактування втрачає сенс. В
практичній діяльності підприємств найпоширенішими
варіантами є відсутність грошей та наявність
прибутку й навпаки, зростання вартості
майна підприємства та зменшення прибутку
тощо. Визначення прибутку як грошових
накопичень підприємства нині спростовується
тим, що наявний прибуток не обов’язково
приймає грошову форму та реінвестується
вдіяльність підприємства, а може розподілятися
між засновниками у вигляді відсотків,
шляхом формування резервного капіталу.
До того ж, прибуток можна отримати
не тільки від реалізації.
Світова історія розвитку бухгалтерського
обліку свідчить, що представники бухгалтерської
економічної думки впродовж століть розглядали
не тільки категорію “прибуток”, а й „фінансовий
результат”, тобто прибуток чи збиток,
акцентуючи основну увагу не на сутності
фінансових результатів, а порядку їх визначення та запису в облікові
регістри з метою найбільш повного задоволення
інформаційних потреб власників підприємства.
Історичний огляд не має за мету висвітлити
історію розвитку обліку, про це є достатньо
публікацій, тому узагальнимо погляди
щодо визначення прибутку різними школами
бухгалтерського обліку (рис. 2.2.)
Визначення поняття прибутку
в облікових школах
|
Французька |
|
Справжній прибуток може бути
обчислений
тоді, коли закінчені всі операції
(при ліквідації підприємства), прибуток
– це різниця активу
та пасиву або доходу і витрат
|
Італійська
|
|
Величина прибутку розраховується
умовно (в залежності від облікової політики)
один раз на рік, прибуток – це сальдо
рахунків статичних або сальдо рахунків
динамічних |
Німецька |
|
Прибуток з економічної точки
зору – різниця грошових надходжень та
виплат, з господарської – різниця між
майновим станом підприємства на початок
і кінець періоду |
Англо-
американська |
|
Прибуток утворюється або за
рахунок збільшення доходу, або зменшення
витрат. Він може бути операційним чи реалізованим
(від діяльності) та фінансовим чи нереалізованим
(від кон’юнктури) |
Російська |
|
Для виведення остаточного
результату необхідно проводити інвентаризацію.
Прибуток – це різниця валової виручки
та собівартості |
Рис. 2.2. Підходи до визначення
прибутку світовими школами бухгалтерського
обліку
З бухгалтерської точки зору
жодне з них не витримує критики з наступних
міркувань. З одного боку, виручка (виторг)
від реалізації – це хоча і вагома, але
лише окрема складова доходів сучасного
підприємства. Існують ще і відсотки та
дивіденди одержані, доходи від участі
у капіталі інших підприємств, отримані
штрафи, пені неустойки, благодійні внески,
спонсорська допомога тощо. З іншого
боку, трактування сутності доходів як
надходжень грошових коштів чи матеріальних
цінностей не відповідає принципу нарахування,
який застосовується в бухгалтерському
обліку. Адже доходи визнаються не
у в момент надходження грошових коштів
від контрагентів, а в момент реалізації
товарів, робіт, послуг, тобто відвантаження
та передачі права власності на активи.
До того ж не усяке надходження грошових
коштів чи матеріальних цінностей
визнається в бухгалтерському обліку
доходами. Отже, категорія доходів є набагато
складнішою та неоднозначною, і на нашу
думку, найбіль ш повно їх сутність розкривається
саме в бухгалтерському обліку.
Бухгалтерське визначення витрат
подано у П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”
, яке є тотожним Концептуальній основі
до Міжнародних стандартів і полягає
в зменшенні потенційної можливості отримання
підприємством грошових коштів у вигляді
вибуття ресурсів, що контрольовані у
результаті минулих подій чи збільшення
заборгованості, яка виникла в минулому,
що призводить до зменшення власного
капіталу (крім зменшення капіталу
за рахунок його вилучення або розподілу
власниками). Зауважимо, що у міжнародній
практиці не передбачено окремого
стандарту щодо обліку витрат. В одній
із публікацій, присвяченій проблемам
удосконалення обліку витрат, Л. Тринька
пропонує зміну законодавчого визначення
витрат, мотивуючи необхідністю застосування
подвійного запису, наступним чином: витрати
як такі, що виникають внаслідок дії чи
події у господарському житті суб’єкта
для отримання економічної вигоди, що
призводить до збільшення активів і зумовлює
збільшення зобов’язань, і навпаки. На
нашу думку, такий підхід є не достатньо
обґрунтованим. У балансі витрати не відображаються,
оскільки незавершене виробництво
включається до складу запасів. Тому необхідно
виходити з того, що витрати в кінцевому
результаті вплинуть на власний капітал
підприємства. Враховуючи типи змін у
балансі, що спричинені подвійним записом,
зменшення активів призведе до зменшення
власного капіталу, так само, як і збільшення
зобов’язань. Тож ніякої суперечності
й неточності, на думку авторів, у законодавчому
визначенні витрат немає. Таким чином,
дослідження праць вітчизняних та зарубіжних
науковців щодо сутності прибутку й збитку,
доходів та витрат свідчить про наявність
бухгалтерського й економічного підходів
до їх трактування. Соціально-економічний
зміст вказаних категорій найповніше
розкривається при вивченні їх класифікаційних
ознак, впорядкування яких є визначальним
напрямом вдосконалення обліку доходів,
витрат і фінансових результатів.