Учасники фінансового ринку на ринку цінних паперів в Україні

У випадках, коли замовлення на купівлю співпадає із замовленням на продаж, угода укладається автоматично. Saitory також може задати програму комп'ютеру так, щоб замовлення на придбання і продаж цінних паперів за цінами з різницею у п’ятдесят ієн теж виконувались в автоматичному режимі. У цей час у режимі електронної торгівлі близько 50 відсотків угод здійснюються комп'ютерами без участі Saitory.

Електронна торгівля цінними паперами на Токійській фондовій біржі здійснюється за допомогою комп'ютерної системи надсилання та виконання замовлень. Вказана система була введена в дію у 1982 році, і її використання дозволило значно скоротити період між моментом подачі замовлення і підтвердженням угоди. Раніше на це гайнувалося 15-30 хвилин; із введенням цієї системи даний період скоротився до 30 секунд.

Лондонська біржа була створена в 1770 році. До 1980 року на ній здійснювалось єдине котирування – офіційне, починаючи з 1980 року було введено три офіційних і одне неофіційне.

У теперішній час на вказаній біржі котирується близько 3,5 тис. цінних паперів, включаючи іноземні акції та облігації. Акції, що офіційно котируються, поділені на три групи. До першої групи входять акції, що мають найбільший попит; друга група є найбільш численною і до неї включені акції добре відомих емітентів, на які існує постійний попит; нарешті, третя група охоплює компанії, акції яких звичайно користуються не таким великим попитом, як акції перших двох груп, і обсяги продажів яких звичайно є меншими в порівнянні з обсягами продажів двох інших груп.

Процедура допуску до неофіційного котирування є простішою. Зокрема, статутний фонд таких компаній повинен бути не менше 50 тисяч фунтів стерлінгів; компанія повинна мати задовільні показники господарчої діяльності та фінансового становища; для допуску надається тільки один звіт про 3-річну діяльність.

Неофіційне котирування дає можливість вивчити перспективність цінних паперів, простежити, чи існує на них достатній попит, чи зможуть вони в майбутньому бути переведені в одне з відділень офіційного котирування.

У середині 1980-х років життєдіяльність Лондонської фондової біржі була відзначена двома важливими подіями: по-перше, припиненням проведення аукціонів «з голосу» та введенням замість них електронної торгівлі цінними паперами і, по-друге, злиттям вказаної біржі з іншим інститутом-регулятором – Організацією по регулюванню міжнародних цінних паперів.

Наприкінці 1986 року відбулося злиття Лондонської фондової біржі з The Stock Exchange Automated Quotation system (SEAQ).

SЕАQ представляла  собою саморегульовану організацію, учасниками якої були дилерські  фірми, торгуючі у Великобританії  іноземними цінними паперами. Вказана  організація виникла внаслідок  того, що Британська держава після  прийняття закону про фінансові  послуги (1985) стала проводити більш  сувору політику щодо учасників  ринку цінних паперів, включаючи  позабіржовий сектор торгівлі  іноземними цінними паперами. SЕАQ повинна була здійснювати інституційний  контроль за поведінкою фірм-учасниць, укладати та надсилати до Ради  по цінних паперах та інвестиціях, яка виконує функції комісії  по цінних паперах, звіти та  інформацію про даний сектор  британського ринку.

Проте Лондонська фондова біржа і SЕАQ домовились про злиття, внаслідок чого на біржі була додатково створена система автоматичного котирування іноземних цінних паперів. Остання представляє собою самостійну комп'ютерну систему, яка функціонує аналогічно вищезгаданій системі SЕАQ. 
РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

 

Процеси ринкової трансформації, які охопили майже всі сфери діяльності суспільства, вимагають адекватного розвитку ринку цінних паперів – одного з найбільш ефективних інструментів ринкового механізму. Ринок цінних паперів – важливий сегмент економіки будь-якої країни та є джерелом і механізмом фінансування інвестицій, забезпечуючи стійке економічне зростання. Сьогоднішній стан розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, з одного боку, віддзеркалює історичні тенденції розвитку, з іншого – залежить від напрямів розвитку міжнародних фондових ринків. В Україні створені передумови для активного використання можливостей ринку цінних паперів: розбудовано базову інфраструктури, запроваджено регуляторну політику, обґрунтовано та прийнято відповідні законодавчі акти, наявний суб’єктний та інструментальний склад тощо.

Ринок цінних паперів – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) [4].

В Україні фондовий ринок все ще перебуває на стадії становлення. Найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів виступали такі інструменти як акції, облігації підприємств та інвестиційні сертифікати.

В той же час пропозиція цінних паперів в Україні не тільки не може задовольнити потенційний попит міжнародних портфельних інвесторів, а є недостатньою навіть для забезпечення зростаючого попиту з боку вітчизняних, активи яких за світовими мірками – мізерні.

Аналізуючи останній період функціонування вітчизняного ринку цінних паперів, можна сказати про наявність позитивних тенденції в його розвитку. Цьому сприяла інфраструктура фондового ринку, яка, незважаючи на складність та суперечність економічних процесів, що активно проходять в Україні, має схильність до розвитку та зростання. Сьогоднішній фондовий ринок, не встигнувши добре «стати на ноги», як уже зазнав перших потрясінь, яких нанесла йому фінансова криза. Так, в 2009 році, показники зменшились приблизно на 70 % у порівнянні з максимальними значеннями за попередні роки.

Сьогодні вітчизняний фондовий ринок відновлюється після кризи й набуває позитивної динаміки. Основними тенденціями його розвитку у 2010 році, з одного боку, було зменшення обсягів емісії цінних паперів, однак з іншого боку – значне зростання обсягів біржової торгівлі.

Проте від самого початку створення ринку цінних паперів в Україні гостро стоїть питання його ефективного функціонування. Ефективність функціонування ринку цінних паперів залежить від мікро- та макроекономічного середовища. Основною функцією цінних паперів є мобілізація коштів для фінансового забезпечення активної підприємницько-виробничої діяльності.

Впродовж 2008 – 2010 рр. макроекономічна ситуація посилюється у своїй нестабільності, світова фінансова криза набирає обертів, відповідно відреагував і фондовий ринок України.

Прослідковується зростання загального обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів від 25 % (як у 2002р.) до 45% (як у 2007 р.) на рік і протягом 2000 – 2011 рр. він зріс більше, ніж у 16 разів.

Ринок цінних паперів України виступає однією з найважливіших складових української економіки, яка є показником розвитку не тільки ринку капіталу, а й всієї фінансової системи країни. Сучасний стан ринку цінних паперів та його структура утворилися внаслідок процесів трансформації економічної системи, які відбулися в Україні під впливом внутрішніх факторів її розвитку, a також зовнішніх, тобто криз на світових фінансових ринках упродовж останніх років.

Сьогодні фондовий ринок не виконує своїх функцій: не сприяє залученню інвестицій i перерозподілу капіталу. Крім того, потребує вирішення ціла низка проблем (рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Проблеми функціонування фондового ринку.

 

Слід відмітити, що на сьогодні в Україні ще не склалися традиції і правила роботи з цінними паперами, a відповідно, і система регулювання фондового ринку перебуває у стані формування. Її характерними особливостями є:

• відсутність надійного усталеного законодавства при значній кількості нормативних актів виконавчих органів;
• жорсткі настанови при слабкому контролі їх виконання;
• змішаний характер;відсутність традицій, звичаїв, правил чесної поведінки.

Фондовий ринок України має досить складну структуру державного регулювання. Це обумовлено:

1. змішаною (банківською і небанківською) моделлю ринку цінних паперів, що включає в систему регулювання Національний банк і небанківські державні органи;
2. масштабною приватизацією через механізми цінних паперів за активної участі Фонду державного майна;
3. невизначеністю взаємовідносин між законодавчою та виконавчою гілками влади і виконавчими структурами;
4. недосконалістю інституціональних норм, що регулюють цей ринок [21].

Вивчаючи досвід регулювання ринків цінних паперів у країнах з перехідною економікою, зокрема Польщі, можна наголосити на головному – це термін створення Комісії з цінних паперів та бірж, яку утворено водночас з Варшавською фондовою біржею. Тобто вдалося уникнути ситуації, коли ринок є, але на ньому немає регулятора, що сталося в Україні: у 1991 р. було створено Українську фондову біржу, а у 1995 – ДКЦПФР. У Польщі спочатку було створено регулятор, а потім усі учасники змушені були функціонувати за чітко встановленими правилами, що дало змогу майже одразу поставити високі вимоги до ринку [29].

Досягнення ефективності національної економіки загалом і фондових ринків, що розвиваються, вимагає особливого підходу і до побудови системи державного регулювання. Він має передбачати:

• вищий ступінь втручання держави на ринках, що розвиваються, порівняно з розвиненими фондовими ринками. Адже навіть в індустріальних країнах в моменти фондових криз ступінь втручання держави зростає, а ринки, що розвиваються, постійно потребують розвитку окремих компонентів, інвестицій в інфраструктуру, створення технологій і фінансових продуктів, професійних та інституційних учасників;
• сприяння створенню інфраструктури фондового ринку з боку держави (в перехідних економіках держава, як правило, володіє більшими ресурсами ніж приватний бізнес), впровадження форм західної ділової практики, ініціювання фінансових інновацій; створення системи економічних стимулів до інвестування у фондові інструменти, професійної діяльності з цінними паперами; здійснення нагляду за системою ціноутворення та діловою практикою, формування загальноприйнятої ділової етики.

Але поряд з цим слід мати на увазі, що кінцева мета, за досягнення якої несе відповідальність держава,− залучення довготермінових інвестицій на фондовому ринку в реальний сектор, тому створення регулятивної інфраструктури у повному обсязі відповідно до розвинутих країн не є самоціллю. В даному випадку випереджання розвитку і обсягів регулятивної інфраструктури рівня розвитку фондового ринку веде не тільки до зростання регулятивних витрат, а й до інертності ринку.

Важливим напрямом покращення механізму державного регулювання фондового ринку України є цільові державні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку, котрі необхідно спрямувати на створення: інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку з іншими політичними сферами. Оптимальне поєднання різних підсистем регулювання ринкового механізму та фондового ринку зможе забезпечити прискорення розвитку фондового ринку.

Підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку вимагає:

1) введення  єдиних для всіх учасників  ринку стандартів розрахунку  основних показників, що відповідають  міжнародним стандартам, а також  встановлення вимог про щоденний  розрахунок капіталу професійними  учасниками;

2) розроблення  та запровадження сучасних методик  оцінки ризиків;

3) вдосконалення  регулятивних вимог щодо порядку  діяльності уповноважених рейтингових  агентств;

4) розробки  законодавчих вимог стосовно  протидії маніпулюванню вартістю  цінних паперів інститутів спільного  інвестування;

5) посилення  контролю за власниками та  керівниками фінансових установ, шляхом розкриття інформації  про частку володіння ними  фінансової установи;

6) удосконалення  електронної системи розкриття  інформації на фондовому ринку;

7) забезпечення  системи державного моніторингу  виконання фондовими біржами  вимог щодо здійснення операцій  з цінними паперами в режимі  реального часу;

8) посилення  вимоги щодо реклами цінних  паперів та послуг, що надаються  професійними учасниками фондового  ринку.

Проблемою українського ринку цінних паперів є невеликі терміни обігу боргових інструментів. Так, термін обігу корпоративних облігацій на період до оферти становить 6-12 місяців, державних облігацій – два-три роки, а термін обігу єврооблігацій – три-п’ять років [18]. Доцільним було б використання зарубіжного досвіду щодо впровадження такого виду цінних паперів, як «золота акція».

Досвід розвинених країн свідчить про те, що «золоті акції» – досить поширене явище. Використовується цей вид цінних паперів передусім для підвищення ефективності економіки у процесі приватизації [29]. «Золота акція» дає уряду право зберігати за собою одну акцію, яка не голосує, що дає змогу заборонити подальший продаж основного капіталу або реорганізацію підприємства. Маючи «золоту акцію», держава завжди буде готова втручатися в галузь, яка працює неефективно, але при цьому має стратегічне значення для країни.

Існування кількох фондових бірж в Україні, кожна з яких діє автономно і проводить угоди з цінними паперами за власними правилами, розмежовує біржовий простір на окремі сегменти. Економічно необґрунтоване створення нових бірж лише посилює негативні процеси на організованому ринку і веде до стагнації біржової торгівлі. Стійкий, що стабільно функціонує, біржовий ринок цінних паперів є одним із чинників, що визначають інвестиційний клімат в Україні, сприяють залученню й перерозподілу інвестиційного капіталу у найбільш перспективні сфери економіки. Все це актуалізує проблему виведення біржового ринку України з кризи, проведення істотних перетворень у технології організації і прoгрaмнo-aпaратному забезпеченні вітчизняних фондових бірж, підвищення їх конкурентоспроможності.