Зведений бюджет України та його складові

забезпечення розвитку енергозберігаючих технологій;

зменшення рівня шкідливих викидів у навколишнє середовище;

розроблення екологічних прогнозів та недопущення виникнення техногенних загроз і надзвичайних екологічних ситуацій;

мінімізації шкоди, що завдається втручанням господарської діяльності людини у природне середовище;

боротьби з наслідками зсувів і підтопленням територій.

Послідовне розв'язання найгостріших поточних проблем та реалізація стратегічних завдань, пов'язаних із зміцненням екологічної безпеки держави, забезпечуватиметься фінансуванням видатків на природоохоронні програми і заходи на рівні не нижчому, ніж у 2003 році.

Економічна діяльність

Цей напрям передбачає фінансування реалізації державної економічної політики у промисловості, сільському господарстві, на транспорті та в інших галузях економіки. У середньостроковій перспективі поступово скорочуватиметься пряма підтримка бюджетом галузей та секторів економіки. Виділення коштів з державного бюджету на підтримку розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та інших пріоритетних галузей економіки буде здійснюватися переважно на зворотній основі і в прямій залежності від результатів діяльності відповідних суб'єктів господарювання з метою активізації економічних стимулів, притаманних ринковій економіці. Така політика буде реалізовуватися на основі програмно-цільового підходу шляхом запровадження розроблення і виконання комплексних цільових програм та інвентаризації раніше затверджених програм з метою відбору для подальшої реалізації найбільш пріоритетних.

Економічним підґрунтям реалізації такої бюджетної політики у сфері економічної діяльності має бути:

впровадження пільгового кредитування окремих галузей економіки шляхом застосування механізму часткового відшкодування вартості кредитних ресурсів із зменшенням обсягів державної підтримки в міру зниження вартості кредитних ресурсів;

скасування економічно невиправданих та недопущення створення спеціальних режимів оподаткування;

запровадження механізму регулювання цін і тарифів на енергетичні ресурси, який має стимулювати споживачів до збереження енергії;

сприяння подальшому розвитку ринків капіталу, забезпеченню його спроможності до перерозподілу інвестиційних потоків, акумулюванню капіталів та інвестиційного кредитування;

запровадження нових підходів у проведенні політики капітальних видатків, впровадження якісно нових форм спільного інвестування, зокрема корпоративних та пайових інвестиційних фондів;

створення Українського банку реконструкції та розвитку, формування ринку іпотечних боргових зобов'язань, реалізація механізмів довгострокового рефінансування комерційних банків, що здійснюють кредитування реконструкції та технічного переозброєння ключових секторів економіки.

Житлово-комунальне господарство

У середньостроковій перспективі при визначенні міжбюджетних трансфертів будуть враховуватися необхідні фінансові ресурси для місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів, що передбачені у статтях 69 і 91 Бюджетного кодексу України.

При цьому за рахунок коштів Державного бюджету України будуть фінансуватися науково-технічні розробки з питань експлуатації та технічного обслуговування об'єктів житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, захисту територій від шкідливої дії вод, енергозбереження, технічного регулювання та стандартизації.

Фінансування буде здійснюватися в умовах реформування житлово-комунального господарства за такими напрямами:

удосконалення системи управління шляхом підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством та упорядкування відносин власності у цій сфері;

забезпечення беззбиткового функціонування підприємств;

запровадження прозорої економічно обґрунтованої системи визначення цін і тарифів на послуги;

підвищення ефективності використання енергетичних та матеріальних ресурсів;

технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі розвитку підприємств.

Таблиця 5

Прогноз видатків зведеного бюджету за функціональним призначенням

	млн. гривень			у відсотках до ВВП
	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік
Усього видатків	82907,7	92526,15	105147,62	27,27	27,79	28,81
Загальнодержавні функції	7407,49	8228,36	9147,4	2,44	2,47	2,51
Оборона	5422,76	5950,89	6577,25	1,78	1,79	1,8
Громадський порядок, безпека та судова влада	5863,06	6664,11	7705,19	1,93	2	2,11
Економічна діяльність	14183,05	15472,84	16947,52	4,67	4,65	4,64
Охорона навколишнього природного середовища	890,21	1102,8	1507,24	0,29	0,33	0,41
Житлово-комунальне господарство	1908,98	2133,41	2504,68	0,63	0,64	0,69
Охорона здоров'я	10109,1	11297,58	13042,98	3,33	3,39	3,57
Духовний та фізичний розвиток	2057,27	2469,14	3523,81	0,68	0,74	0,97
Освіта	16030,9	17915,57	20445,55	5,27	5,38	5,6
Соціальний захист та соціальне забезпечення	14517,07	16371,1	18575,56	4,77	4,93	5,1
Обслуговування державного боргу	4517,81	4920,35	5170,44	1,48	1,47	1,41

 

 

3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ  ТА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ  УКРАЇНИ

 

Кожна держава чи територіальне утворення  для виконання функцій соціального управління, що здійснююся органами державної та місцевої влади, повинне мати відповідні кошти, які концентруються в Державному та місцевих бюджетах, як основному плані накопичення та використання фінансових ресурсів. Джерелом надходження коштів до бюджету в першу чергу є податки.

Виходячи з того, що податки - це невід’ємна частина фінансового господарства держави, основним завданням податкової системи є забезпечення гарантованого і стабільного надходження доходів до Державного та місцевих бюджетів. Співвідношення доходів та видатків Державного і місцевих бюджетів показує на ступінь централізації коштів або їх децентралізації, що призводить, відповідно, до розподілу та закріпленню за органами влади різних рівнів функцій та відповідних повноважень із соціального управління. Зростання ступеню централізації коштів свідчить про посилення ролі держави, її центральних органів управління, у фінансуванні видатків на соціальні галузі та соціальні програми. Децентралізація, тобто збільшення частки місцевих бюджетів у доходах та видатках Зведеного бюджету  вказує на те, що зростає роль органів місцевого управління у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів і забезпеченні фінансування соціальних проблем, найбільш важливих для певної території, що в свою чергу, підвищує відповідальність місцевих органів за протікання соціальних процесів та соціальну стабільність на підвідомчій території.

За час незалежності України співвідношення доходів та видатків місцевих та Зведеного бюджету України не було стабільним, його динаміку наведено в табл.61.

Таблиця 6.

Доля місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України, %

	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
доходи	45,9	47,6	47,9	34,5	41,8	36,2	43,2	45,7	40,0	29,1	32,3	31,4
видатки	31,7	37,8	39,4	30,3	39,3	34,4	39,9	48,1	45,4	35,3	40,3	41,1

 

Як видно з наведених даних, питома вага доходів та видатків місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України, коливаються в межах 30-50 відсотків. Найбільший рівень доходів місцевих бюджетів спостерігався у 1992 та 1993 роках (47,6 та 47,9% відповідно), найменший (29%) – у 2000 році. Зміни у податковій політиці держави призвели до посилення централізації коштів у Державному бюджеті та зменшенні ролі місцевих органів влади у нагромадженні коштів для вирішення нагальних проблем територіальних громад України, а саме фінансуванні галузей соціальної сфери (освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства тощо).  Що стосується рівня видатків місцевих бюджетів, то їх частка у Зведеному бюджеті України у період, що досліджується, в середньому нижча за рівень доходів. Найвищий рівень видатків (48,1%) мав місце в 1998 році, а найнижчий (30,3%) у 1994 році.  При цьому звертає на себе увагу динаміка співвідношення рівня доходів та видатків місцевих бюджетів. Відстежуючи динаміку цих показників за роки незалежності України, можна виділити щонайменше три періоди: перший – 1991-1994 роки, другий – 1995-1998 та третій  - 1999-2001 роки.  Наглядне зображення цього процесу наведено на рис.1.

 

Рис.1 Динаміка питомої ваги доходів та видатків місцевих бюджетів

у Зведеному бюджеті України

 

Для першого періоду характерним є суттєве перевищення частки доходів місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України над часткою їх видатків, що, на нашу думку, свідчить про те, що частина доходів місцевих бюджетів  вилучалась до Державного бюджету для фінансування загальнодержавних функцій, що не стимулювало діяльність місцевих органів влади, у напрямку пошуку джерел надходження коштів у місцевий бюджет. Для другого періоду

характерне співпадання або мінімальне відхилення цих часток одна від одної, що може свідчити про зростання ролі органів місцевої  влади у формуванні та витрачанні коштів місцевих бюджетів. Третій період – період, коли частка видатків місцевих бюджетів перевищує частку їхніх доходів. Аналізуючи цей етап можна відмітити той факт, що на фінансування місцевих потреб окремих регіонів суттєві кошти виділяються з Державного бюджету, що сприяє вирівнюванню обсягів фінансового забезпечення функціонування галузей соціальної сфери по регіонах. З одного боку, це позитивне явище, оскільки забезпечує рівні умови соціального розвитку населення територій, З іншого боку, цей процес призводить до формування у окремих органів місцевої влади споживацьких настроїв і не сприяє спрямуванню діяльності владних структур регіонів у напрямку пошуку джерел збільшення коштів, які можуть бути залученими до місцевого бюджету, а відповідно, очікування з  боку місцевої влади трансфертів із Державного бюджету, про свідчить і збільшення різниці в рівнях доходів та видатків місцевих бюджетів. Так, якщо на початок третього періоду (1998 р.) різниця в частках доходів та видатків місцевих та зведеного бюджетів складала близько 2,4 відсоткових одиниці, то на кінець періоду (2002 р.) вона вже досягла 9,7 відсоткових одиниці.

Останніми роками набула загальнодержавної ваги проблема нестачі доходних джерел коштів місцевих бюджетів. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне формування місцевих фінансів, здатне перетворити територіальні громади з дотаційних на суб’єкти, які самостійно спроможні розв’язувати будь-які соціально-економічні проблеми. Управління грошовими потоками є однією з основних функцій бюджетно-податкової політики держави. Перші значні кроки у реформуванні бюджетної і податкової системи зроблені з прийняттям Бюджетного Кодексу України у 2001 році. Сьогодні зрозуміло, що  Бюджетний Кодекс має як значні переваги, так і певні недоліки. Згідно з ним доходи бюджету регіону складаються з доходів, які закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів та доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Однак, як показують дослідження, введення в дію Бюджетного кодексу не тільки не покращило, швидше загострило ситуацію з формуванням доходів та видатків місцевих бюджетів, оскільки не завжди витримуються положення, які зазначені у ньому.

 Нажаль,  невизначеність з  джерелами  формування місцевих  бюджетів та частою зміною  їх переліку, вилученням у доход  Державного бюджету коштів з  окремих статей надходжень повністю  або частково призводить до  скорочення обсягів надходження  податків до місцевих бюджетів. Поглиблює проблему й  відсутність відпрацьованих, чітко розроблених і науково обґрунтованих механізмів формування місцевих бюджетів за рахунок коштів, які пов’язані не тільки з податками, визначеними державою, а й неподатковими надходженнями, а також з місцевими податками та зборами, які визначаються місцевими органами влади самостійно. Як відомо, у розвинених країнах світу саме територіальні громади, спираючись на власні фінанси є стабілізаторами соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації у державі. Сьогодні в Україні, з одного боку, найбільша питома вага в доходах місцевих бюджетів належить надходженням від загальнодержавних податків, зборів, обов’язкових платежів, які практично на пов’язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування, мало того, а з іншого, значна частина коштів, які зароблені територіальною громадою перераховуються до загальнодержавного бюджету, що суперечить одному із головних принципів місцевого самоврядування, зафіксованому у Європейській хартії про місцеве самоврядування, Конституції і Законах України, - принципу правової організаційної та матеріально-фінансової самостійності  місцевого самоврядування.

Зумовлено це передовсім тим, що передбачені чинним законодавством України місцеві податки і збори не відіграють суттєвої фіскальної ролі, а ті загальнодержавні податки, які традиційно зараховуються до дохідної частини місцевих бюджетів, не віднесені до місцевих.