Платіжний баланс ты валютний курс

Що стосується інфляційного тиску, то його стримує жорстка грошово-кредитна політика НБУ, а також уповільнення темпів зростання приватного споживання. Якщо в 2010 році грошова маса збільшилася на 22,8%, у 2011 році на 14,2%, то в 2012 році (січень – вересень) тільки на 6,3%. Рівень монетизації на кінець жовтня 2012 р. склав 47,1%, в 2011 році – 49,0%. Якщо у 2011 році індекс цін виробників промислової продукції склав 115,6%, то з початку 2012 року – 101,8%, а у жовтні – 98,5%, індекс споживчих цін у жовтні 2012 р. склав 100,0%, а з початку року – 98,5%, в той час як у 2011 році – 104,2%.   

За ІІІ квартал 2013 року порівняно з ІІІ кварталом 2012 року номінальні доходи населення зросли на 2,9% і склали 382,1 млрд. грн. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшилися на 1,6%, а реальні наявні доходи громадян, з урахуванням цінового фактора, збільшилися  на 1,9%. 

Наявний доход у розрахунку на одну особу за ІІІ квартал 2013 року становив 6671,6 грн., що на 1,8% більше ніж у відповідному періоді 2012 року.

Заробітна плата та соціальні виплати

   Упродовж лютого 2014 року номінальна заробітна плата одного штатного працівника зросла на 1,3% і склала 3189 грн. Порівняно з лютим 2013 року номінальна заробітна плата зросла на 4,8%.

 За січень-лютий п.р. середньомісячна заробітна плата штатного працівника склала 3169 грн. і зросла проти відповідного періоду попереднього року на 5,2%.

 Реальна заробітна плата у лютому 2014 року порівняно з січнем 2013 року зросла на 0,7%, порівняно з лютим 2013 року – на 3,6%. Реальна заробітна плата за січень-лютий 2014 р. порівняно з січнем-лютим 2013 р. збільшилась на 4,1%.

Загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати упродовж лютого 2014 р. зросла на 23,5% і склала на 01.03.2014 року 998 млн.грн. Порівняно з лютим 2013 року скоротилась на 9,5%. З початку року заборгованість із виплати заробітної плати зросла на 23,5%.

Упродовж лютого 2014 року сума невиплаченої заробітної плати працівникам економічно активних підприємств збільшилась на 37,7% та на 40,7% до початку року і склала на 01.03.2014р. 616,7 млн.грн. (61,8% від загальної суми заборгованості).

У структурі боргу економічно активних підприємств найбільшими залишаються частки, що припадають на транспорт, складське господарство, поштову та кур'єрську діяльність (35,5%), промисловість (31,5%), професійну, наукову та технічну діяльність (11,5%), будівництво (6,4%).

Жорстка монетарна політика приводить до дефляції, яка поглиблює негативні процеси і стає однією з причин економічного спаду. Дефляція як реакція на падіння сукупного попиту і сукупного споживання на певному етапі стає тормозом економічного зростання, ускладнює наповнення бюджету, приводить до скорочення заробітної плати та збільшення безробіття. Досвід інших країн також показує, що дефляція не спонукає економіку до зростання.

Отже, з одного боку, жорстка монетарна політика, валютні інтервенції та адміністративні обмеження з метою утримання курсу гривні обмежують економічне зростання, не стимулюють банківську систему в кредитуванні реального сектора економіки, що приводить в кінцевому підсумку до падіння ВВП. За незмінного курсу гривні дефіцит поточного та торговельного балансу буде збільшуватися, а виконання боргових зобов’язань погіршуватися. З другого боку, некерована девальвація, у свою чергу, призводить до прямих негативних результатів: обмежує внутрішній попит і споживання, породжує цінові перекоси, нарощує макроекономічні дисбаланси та закріплює сировинний напрям вітчизняного  експорту, що значно ускладнює економічне зростання в майбутньому. Із-за девальвації гривні, в свою чергу, банківська система несе втрати через переоцінку валюти, оскільки виконання їх зобов’язань в іноземній валюті в гривневому еквіваленті зростатимуть більше ніж активи в іноземній, а з урахуванням досвіду фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. клієнти будуть затримувати виплати за кредитами в іноземній валюті у зв’язку з підвищенням їх гривневого номіналу.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що погіршення зовнішньоекономічної рівноваги поступово приводить до зниження темпів економічного зростання, яке супроводжується структурними дисбалансами, ускладненнями щодо виплат боргових зобов’язань, погіршенням торговельного балансу призводить до все більшої залежності від зовнішніх кредитів. Економічне зростання, крім усіх інших чинників, передбачає збалансований платіжний баланс держави, забезпечення якого досягається шляхом збільшення продукції тих галузей, що виробляють кінцеву продукцію на основі  інноваційної складової. Серед фінансових інструментів, які впливають на забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги та сукупного попиту і пропозиції використовують девальвацію та грошово-кредитні методи. Девальвація має бути керованою та фінансово обґрунтованою, а її масштаби залежать від реальних можливостей отримання кредитів та виконання боргових зобов’язань. Крім того, девальвація приводить до негативних результатів в тих галузях, які виробляють продукцію на внутрішній ринок, що може привести до рецесії економіки та до ще більшого звуження внутрішнього сукупного попиту.

Активізація нових стратегічних напрямів національної зовнішньої політики дасть нам простір для дипломатичного маневру, інвестиції та партнерство, в якому проблема «подвійного дна», можливо, буде не такою гострою, як часто бувало на інших напрямах. Вона дасть нам силу, щоб тримати свою лінію у відносинах із РФ та не бути в ролі прохача з ЄС.

 

 

4. ОПТИМІЗАЦІЯ МОНІТОРИНГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В СВІТІ: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ТА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ.

 

Важливим інструментом макроекономічної фінансової статистики є платіжний баланс, в якому відбиваються зміни активів і зобов'язань внаслідок операцій з «Іншим світом». Усі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, послуги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої, узагальнюються в статтях платіжного балансу.

Методологія складання платіжного балансу визначається міжнародним стандартом - «Керівництвом з платіжного балансу», розробником якого є МВФ.

Відповідно до світової практики інформаційною базою платіжного балансу слугують:

• дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами;
• інформація митних установ про рух товарних потоків через кордон;
• статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.

В Україні узагальнення інформації про валютно-фінансові потоки покладається на Національний банк. При складанні платіжного балансу здійснюються додаткові розрахунки, пов'язані з коригуванням вартості імпорту, коригуванням нафто- та газопотоків, врахуванням обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо. Долучається також інформація про іноземні інвестиції, зовнішню і внутрішню заборгованість, динаміку обслуговування державного боргу.

Облік міжнародних операцій у платіжному балансі ведеться за принципом подвійного запису: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунка і в дебет іншого, Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежному напрямі засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять у країну, записують в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, записуються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, які саме операції переважають (кредитові чи дебетові), сальдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». Правила відображення операцій у платіжному балансі схематично подано в табл. 1.

 

Таблиця 1. Відображення операцій у платіжному балансі

Кредитні операції (+)	Дебетні операції (-)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Доходи від користування факторами виробництва, локалізованими за межами країни	Виплати за користування іноземними факторами виробництва
Одержання країною нових позик	Надання позик іншим країнам
Зовнішні інвестиційні надходження	Інвестиційна діяльність поза межами країни

 

 

 

 

 

 

Схожі за економічним змістом операції у платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об'єднуються в дві групи: поточні й капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов'язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно у платіжному балансі виокремлюються два рахунки:

• рахунок поточних операцій;
• рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій.

Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків по дебету і кредиту мають збігатися, а сальдо рахунка поточних операцій - компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій. Проте, через статистичні неточності, що виникають при ідентифікації окремих операцій, через вартісні та часові розбіжності в обліку рівновага балансу порушується. Значний вплив на дисбаланс справляють документально неоформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжності між дебетовим і кредитовим оборотами відбиваються у статті «Помилки та пропуски».

Рахунок поточних операцій поділяється на такі складові:

A. Баланс товарів і послуг. Баланс товарів (А 1) – це різниця між товарним експортом та імпортом, баланс послуг (А2) – чисті надходження від експорту та імпорту нефакторних послуг (транспортні перевезення, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні, комунікаційні, туристичні, інші послуги та платежі за використання інтелектуальної власності).

Б. Чисті доходи від факторних послуг (доходи від інвестицій, інші дивіденди і проценти, оплата праці резидентів, які працюють за кордоном).

B. Сальдо поточних трансфертів: для сектора державного

управління - це гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки та штрафи; для сектора домашніх господарств - спадок, дарунки, пенсії, грошові перекази тощо.

Отже, баланс поточних операцій (ПО) можна подати як суму:

ПО = (А1+А2)+Б + В.       (1)

На баланс товарів припадає переважна частина усіх зовнішніх поточних розрахунків, а тому цю складову рахунка часом виокремлюють, об'єднуючи інші складові в один баланс, тобто:

ПО=А1 +(А2+Б + В).       (2)

За такого поділу поточних операцій перша складова балансу є чистим експортом торгівлі товарами (за цінами/об), друга – балансом послуг і некомерційних операцій; ці складові умовно називають балансами «видимої» і «невидимої» торгівлі. Г"" Класифікація статей рахунка капітальних операцій за своїм змістом є переліком міжнародних фінансових потоків. Рахунок відбиває зміни в обсягах активів та зобов'язань і складається з двох субрахунків. На одному з них фіксуються операції з капітальними трансфертами та невиробленими нефінансовими активами, на другому - рух інвестицій, кредитів та офіційних резервів.

Інвестиції за функціональним призначенням поділяються на прямі, портфельні та інші. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над об'єктом інвестування (за міжнародною статистикою не менше 25% акціонерного капіталу). За формою інвестування це може бути: первинне вкладення інвестором власного капіталу, реінвестування прибутку, кредитування материнською компанією своїх дочірніх або асоційованих компаній. Облік прямих інвестицій здійснюється за спрямованістю: інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку країни.

Портфельні інвестиції – це вкладання капіталу в цінні папери: акції, облігації, інші боргові зобов'язання, які вільно обертаються на фінансовому ринку. На відміну від прямих інвестицій, портфельні не дають права прямого контролю над об'єктом інвестування. Портфельні інвестиції поділяються на фінансові активи (зарубіжні цінні папери) та фінансові зобов'язання (вітчизняні цінні папери).

Стаття «Інші інвестиції» відбиває рух позичкового капіталу. За формою залучення коштів і кредитних ресурсів вирізняють: комерційні кредити, довгострокові й короткострокові позики, готівкові гроші та депозити. Інші інвестиції по аналогії з портфельними поділяються на активи і пасиви.

Важливою статтею рахунка капітальних операцій є резервні активи, тобто офіційні резерви, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. Складові резервів: монетарне золото, запаси іноземної валюти, активи в МВФ у вигляді резервної квоти та спеціальних прав запозичення (SDR). Роль резервних активів багатогранна. На них покладаються функції фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, підтримки курсу національної валюти, страхування ризиків втрат від стихійних лих, неврожаїв тощо.

Оскільки рахунок капітальних операцій є по суті відображенням рахунка поточних операцій, то й баланси цих рахунків взаємопов'язані. Якщо валютні надходження перевищують платежі, активний баланс поточних операцій супроводжується чистим відпливом капіталу. У разі ж коли платежі перевищують надходження, виникає дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується, в основному, чистим припливом капіталу.

Для покриття платіжних дисбалансів традиційно використовують позики та ввезення підприємницького капіталу. Остаточною альтернативою зрівноваження платіжного балансу є використання офіційних резервів. Дефіцит валютних надходжень покривається резервними активами, обсяг яких зменшується. Надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів. Слід пам'ятати, що зміна резервів - балансувальна стаття, а тому знак сальдо має протилежне значення. Скорочення резервів показує масштаб дефіциту платіжного балансу і позначається «плюсом» (+), а зростання резервів – величину активного сальдо платіжного балансу і позначається «мінусом» (-). Напрям зміни резервів свідчить про зміцнення (послаблення) фінансового стану і платоспроможності країни.