Роль грошей у міжнародних економічних відносинах

Такі замовляння спрямовані проти різноманітних хвороб – "ляку", "уроків", "дання", "подвію". За спостереженнями науковців їхні мотиви найчастотніші серед поліської замовної традиції, сукупність цих обрядових текстів формує універсальний тип поліських лікувальних замовлянь, який може використовуватися для лікування фактично будь-якої хвороби11.

У вступі (зачині) простежується кілька мотивів: 1. Звертання за допомогою до Бога, Ісуса Христа, Богородиці, усіх святих; 2. Богородиця іде лікувати хворого і по дорозі зустрічає Ісуса Христа або когось зі святих. 3. Стоїть церква (престол, дерево, море, гора); там сидить Богородиця (Ісус, святі) і лікує хворобу.

Основна частина цієї групи замовлянь починається з виявлення хвороби, пошуків причин її появи. Хворобу може спричинити будь-хто і що: тварини, природа, люди, причому має значення вік і стать того, хто "наслав" хворобу. Після перерахування можливих причин виконавець обрядодій “шукає” хворобу в тілі хворої людини. При цьому перераховуються всі частини тіла, внутрішні органи людини. Визначивши місце зосередження хвороби, необхідно було вигнати її.

 Процес "вигнання" хвороби можна поділити на декілька видів: 1) хворобу відсилали туди, звідки вона прийшла сама, або повертали її до того, хто її наслав; 2) хвороби виганяли у безлюдні, пусті місця (такі зразки є найчисленнішими); 3) Хвороба відсилається у те місце, де, начебто, їй буде краще, ніж у тілі хворого, при цьому її намагалися задобрити; 4) "пускали ходити" по світу і шукати собі іншу жертву.

Щодо кінцівок цього типу замовлянь, то найчастотнішими є: "дай, Боже, час добрий…", "у добру пору сказати, а в пусту помовчати…", "маком россипса, горошком роскотіс, од (ім’я) оччєпіс"12 .

Другий тип замовлянь характеризується невеликими за обсягом вокативними, діалоговими текстами, часом побудованими за принципом подібності ("як відбувається це, так відбувається те"). До конкретної хвороби звертаються, намагаються вигнати її або просять зникнути. На відміну від замовлянь з розгорнутою структурою, тексти другого типу складаються з одного-двох речень.

У замовляннях від "криксів" є два мотиви: 1. Звернення до дерев, найчастіше до дуба; 2. звернення до курей, з проханням забрати крикливиці.

У замовляннях від "золотника" чітко простежуються уявлення про нього як про живу істоту, яка має своє місце в тілі людини від народження. Серед мотивів, які домінують у цій групі поліських замовлянь, найпоширенішим є "золотнік, стань на своє містечко", рідше з‘являються інші мотиви: "Золотнік, тебе мати породила", "Там тобі питєніє, єдєніє і всяке спочиваніє", "Маком рассипся" , "Баба пупа вязала", "Хай хвороба звільнить хворого".

Замовляння від зубного болю можна поділити на дві підгрупи: до першої належать тексти, в яких головним персонажем виступає місяць, який виконує посередницьку роль між живими та мертвими; до другої підгрупи належать замовляння, у яких сюжет розгортається за принципом неможливого.

У замовляннях проти "рожі", "болячки", "волосу" деякі мотиви і формули можна віднести до універсальних: зачин, назва хвороби, вигнання її з тіла хворого здійснюється шляхом залякування або ж обіцянки, кращого перебування на "тому світі", куди вона виганяється.

Основним мотивом групи замовлянь від "удару", "вивиху" є такий: хтось (Ісус/Юрій/Микола) їде на коні (ослі); кінь (осел) спотикнувся "звих на звих" наткнувся. У цій групі замовлянь присутній принцип подібності: "як відбувається це, так відбувається те".

У ході польових обстежень сучасного Полісся не вдалося зафіксувати замовляння від ряду хвороб, а саме "колтуна", гельмінтів, малярії, укусу собаки тощо, що свідчить про згасання народно-медичної практики. Таку тенденцію можна спостерегти і щодо  замовлянь "до родива" та від змії.

У вивчені народно-лікувальної традиції певного регіону надзвичайно важливим є порівняльний аспект. Саме тому доцільно було згрупувати замовляння відповідно до регіонів. Дослідження, проведене за таким принципом дало такі результати: в більшості регіонів сюжетика, мотиви, структура замовлянь від "ляку", "зубів", "вивиху", "крові", "золотника", "рожі (бешихи)", "волосу", "крикливиць" ідентичні до поліських, що свідчить про загальноукраїнську обрядову традицію лікування словом.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які винесено на захист:

– у сучасній етнологічній науці немає комплексного дослідження, у якому всебічно була б висвітлена народна медицина українців Полісся.

– з‘ясовано, що в означений період (остання чверть ХХ – початок ХХІ ст.) на території Полісся широко продовжують своє практикування народні лікарі. Вони є носіями сакральних народних медичних знань та традицій. Так, в означеному регіоні побутують вірування, що не всі можуть лікувати, для цього необхідно мати здібності. Особливо здібними вважаються перші й останні діти в сім‘ї. Сучасні шептухи уникають передавати свої знання старшій від себе людині, бо та, котра навчить, утратить свою силу. Широко побутує вірування й про те, що не слід призначати ціну за лікування. Важлива роль у народній медицині жителів Полісся досі належить замовлянням. З погляду сучасної медичної науки, їх популярність зумовлена певним психотерапевтичним ефектом. Крім того, це пояснюється консервативністю мислення простих мешканців населення Полісся, живучістю ритуальних традицій.

– під час дослідження виявлено, що в означений період у народній медицині українців Полісся все ж відбулися значні зміни та трансформації. Все складніше знайти універсальних народних лікарів – "шептух", які володіють усіма прийомами народної лікувальної традиції. Натомість кожна з них має якусь вузьку спеціалізацію: одні "качають" ляк, інші "палять" рожу, ставлять "золотнік" тощо. Їх статус у сучасному суспільстві нічим не відрізняється від статусу решти людей, хоча колись така відмінність була досить відчутною: їх боялись та поважали одночасно. На сьогодні майже повністю втрачена таємничість та ритуальність передачі народних медичних знань, передавання лікарського досвіду відбувається на побутовому рівні, втрачається сакральність, такого роду інформація стає загальнодоступною. Відбулися зміни  і у  процесі лікування та поглядів на причини винекнення хвороб. Так, зникли або значно спростилися магічні ритуали при лікуванні ряду захворювань. Вже не є обов‘язковим застосування при лікуванні "непочатої" (набраної до схід сонця) води. Перевага надається воді, освяченій у церкві. Повністю зникли традиційні уявлення про персоніфікацію епідемічних хвороб.

Новим у поліській народній лікувальній традиції можна вважати черпання інформації з друкованих джерел, що має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що зменшується ризик отруєння травами, з другого боку, прив‘язаність до друкованого слова нівелює етнічноспецифічні та регіональні риси поліського лікування, що призводить до згасання традиційної лікувальної практики краю;

– поліська народна медицина має ряд загальнослов‘янських рис. Зокрема, в народному лікуванні Полісся, як і в інших регіонах України, важливе місце продовжують займати городні (часник, цибуля, картопля, капуста, морква, буряк, огірки, редька), а також зернові культури. Широко використовуються жителями Полісся лікарські засоби тваринного походження. Це насамперед, молоко, яке вживають при простудах, додаючи різноманітні компоненти (масло, мед, сода, яйце, перець тощо), а також кисле молоко, сиворотка, сметана. З тваринних жирів широко вживаються з лікувальною дією свинячий, гусячий, особливо популярний на Поліссі – собачий та борсуковий, яким лікують туберкульоз. Щодо ліків мінерального походження, то вони займають незначне місце у лікуванні жителів Полісся і представлені сіллю та глиною.

      – вивчення народної  медицини українців Полісся дає  підстави стверджувати, що хоча ця галузь народної культури й має широкий спектр спільних загальноукраїнських рис, проте позначена виразною регіональною специфікою, яка особливо чітко простежується у раціональному лікуванні. Зокрема існує категорія поліських трав (аїр, звіробій, меліса), які є домінуючими у лікуванні жителів Полісся. Серед лікарських трав регіону значне місце посідають отруйні (багно болотняне, купина лікарська, чемериця, чистотіл, блекота). Широке застосування мають суміші лікарських рослин, кількість яких варіюється від 3 до 70. До специфічно поліських рис народного лікування належить використання з лікувальною метою грибів, серед яких особливе місце займають мухомори, а також вживання горілчаних настоянок з вужів при лікуванні ракових пухлин. Цілющими вважаються  лісові дерева  зокрема, сосна, та лісові ягоди, особливо чорниця, що пов‘язано з високою розвиненістю збиральницького промислу на Поліссі;

– регіональна специфіка зумовлена рядом чинників екологічного характеру.  Полісся має помірно-теплий, вологий, м‘який на заході й помірно-континентальний на сході клімат, у цілому сприятливий для лісової рослинності, що і пояснює велику популярність лісових рослин у лікуванні його мешканців. Специфіку поліської флори зумовлюють і ґрунти Полісся, які поділяються на три види: дерново-підзолистий, дерновий опідзолений і дерново-глейовий. На дерново опідзолених грунтах здебільшого ростуть такі трави, як аїр, багно болотняне; на дерново-глейових – меліса, чистотіл, блекота, дурман, звіробій; на дерново-підзолистих переважає лісова рослинність, в т.ч. трави – дереза, мучниця, лісові ягоди (суниця, чорниця, брусниця), гриби. Усі ці екологічні чинники є визначальними для специфіки поліської екосистеми, в т.ч. флори, і безпосередньо впливають на формування народних екологічних та народних медичних знань;

• причини згасання народної лікувальної практики перш за все пов‘язані зі зміною соціально–економічних умов, несприятливими історичними подіями (голодомор та війни), що призвело до перервності традиції. З одного боку, за часів радянської влади велась політика, направлена на боротьбу з марновірством, забобонами, "пережитками", куди підпадала і народна медицина. Остання засуджувалась та навіть переслідувалась. З іншого боку, у згасанні народно-медичної традиції велику роль відігравало і поліпшення медичного обсуговування (з цим чинником пов‘язане повне зникнення такої категорії народних лікарів, як баби-повитухи, та, частково, костоправи);

– до глибоких трансформаційних змін негативного характеру у духовній культурі поліщуків взагалі, і у народній медицині зокрема, призвела аварія на Чорнобильській АЕС. Люди, відірвані від своїх земель і переселені в інші, часто дуже віддалені села, почали забувати свої місцеві традиції лікування. До того ж, у селах, куди переселялося населення з забрудненої зони, існували свої традиції, в тому числі лікувальні, які перепліталися з традиціями переселенців, тим самим руйнуючи традиції останніх.

Основний зміст і головні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Колодюк І. З.Болтарович – видатна дослідниця народної медицини українців // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр.. – К.: Унісерв, 2003. – Вип. 14. – С.151-153.

2. Колодюк І.В. Вивчення народної медицини українців  у 70 – 80 рр. ХХ століття // Вісник Київського  національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – К., 2003. – Вип. 70. – С.125-128.

3. Колодюк І. Особа "баби-повитухи" та її  роль, місце та функції в народній  медицині жителів Полісся (за  експедиційними матеріалами) // Етнічна  історія народів Європи: Зб. наук. пр.: – К.: Унісерв, 2004. – Вип. № 17. – С.77-82.

4. Колодюк І. Особа народного лікаря в етнографічних  дослідженнях другої половини  ХІХ століття // Вісник Київського  національного університету імені  Тараса Шевченка: Історія. – К., 2004. – Вип. 75. – С.80-82.

5. Колодюк І.В. Поєднання язичницьких і християнських  елементів у поліських замовляннях // Західне Полісся: історія та  культура. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 30-річчю Сарненського історико-етнографічного музею. Рівне, 2004. – С.172-180.

6. Колодюк І. Замовляння в системі  духовної культури українців  Полісся // Етнічна історія народів  Європи: Зб. наук. пр.: – К.: Унісерв, 2005. – Вип. № 19. – С.57-64.

АНОТАЦІЯ

Колодюк І.В. Народна медицина у традиційній культурі українців Полісся (остання чверть ХХ – початок ХХІ століття). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05. – етнологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

У дисертації висвітлюється розвиток народної медицини українців Полісся, якій в системі етнокультури належить одне з головних місць, так як вона визначає соціально-гігієнічні норми, побутову культуру, психологічні установки спілкування. На базі матеріалів етнографічних експедицій та на основі письмових джерел аналізується сучасний стан та регіональна специфіка народної медицини Полысся. Відзначається вплив на народну медицину регіону наукової медицини, підкреслюється її залежність від рівня соціально-економічного  та історичного розвитку суспільства.

Ключові слова: народна медицина, народний лікар, знахар, шептуха, хвороба, раціональний, ірраціональний.

АННОТАЦИЯ

Колодюк И. В. Народная медицина украинцев Полесья (последняя четверть ХХ – начало ХХІ столетия). – Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05. – этнология. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

В диссертации рассматриваются проблемы современного развития народной медицины украинцев Полесья, которой в системе этнокультуры принадлежит одна из ведущих ролей, так как она определяет социально-гигиенические нормы, элементарную бытовую культуру, психологические установки общения. На базе материалов этнографических экспедиций, данных письменных источников исследуется современное состояние и региональная специфика народной медицины региона. Отмечается влияние на ее развитие как научной медицины, так и уровня социально-экономического развития общества. В первом разделе "Историография проблемы" рассматриваются вопросы изучения народной медицины Полесья в контексте развития народной медицины украинского народа. Во втором разделе "Народные лекари и способы их врачевания" дается характеристика народным лекарям, которые являются своеобразным аккумулятором "тайных" знаний и основными действующими лицами в проведении лечебных обрядов. Именно они сохраняли и передавали знания в этой отрасли традиционной культуры. В диссертации предложена классификация болезней, способы их лечения и трансформация представлений о природе заболеваний. Третий раздел "Традиционные рациональные средства лечения украинцев Полесья" включает в себя описание народных лечебно-профилактических методов украинцев Полесья, исследуется региональная специфика лечебных способов растительного, животного и минерального происхождения. В четвертом разделе "Заговоры в духовной системе украинцев Полесья" исследуются заговорные формулы, представляющие собой архаический пласт духовной культуры, который связан, в первую очередь, с мировоззрением и миропониманием, обрядностью, бытовыми обычаями, привычками и правилами.