Зміст контрольної роботи з «Правознавство»

3) безперервне проживання  на законних підставах на території  України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється  на особу, яка перебуває у шлюбі  з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах  та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного  проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) отримання дозволу  на постійне проживання в Україні.  Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуванні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних  джерел існування. Ця умова  не поширюється на осіб, яким  надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Особливими випадками  є прийняття до громадянства України  тих осіб, які мають визначні заслуги  перед Україною, і осіб, прийняття  яких до громадянства України становить  державний інтерес для України.

До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти  людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні  до позбавлення волі за вчинення  тяжкого злочину (до погашення  або зняття судимості);

3) вчинила на території  іншої держави діяння, яке визнано  законодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про  відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт  іноземної держави до уповноважених  органів цієї держави.

Громадянство України  припиняється:

1) внаслідок виходу  із громадянства за клопотанням  громадянина України (вихід дітей  віком від 15 до 18 років з громадянства  України може відбутися лише  за їхньою згодою);

2) внаслідок втрати  громадянства України:

- якщо громадянин України  після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

- якщо іноземець набув  громадянство України і не  подав документ про припинення  іноземного громадянства або  декларацію про відмову від  нього;

- якщо іноземець набув  громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

- якщо особа набула  громадянства України на підставі  подання свідомо неправдивих  відомостей чи фальшивих документів;

- якщо громадянин України  без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

3) за підставами, передбаченими  міжнародними договорами України.

Діючим законодавством України на Президента України покладено  такі повноваження:

- прийняття до громадянства;

- припинення громадянства.

На органи внутрішніх справ покладено:

- здійснення прийому  заяв про громадянство від  осіб, які постійно проживали на Україні і направлення їх з необхідними документами Президенту України;

- відправлення належних  осіб до Президента України;

- підготовка подання  про втрату громадянства особами,  які постійно проживали на  території України.

 

 

4. Правовий статус суб’єктів цивільних правовідносин.

Суб’єктами  цивільно-правових відносин є фізичні  та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб’єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Людина як учасник  цивільних відносин вважається фізичною особою. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна  наявність цивільної правосуб’єктності, тобто їх правоздатності та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здатність особи  мати цивільні права і нести цивільні обов’язки. Правоздатність у громадянина України виникає у момент його народження і припиняється з його смертю (або визнання громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які повинні бути рівними перед законом. Цивільна правоздатність закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи  своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров’я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна дієздатність; неповна дієздатність; часткова дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з  чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєстрації шлюбу.

Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи  у віці від 14 до 18 років. Вони мають право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом; бути учасником та засновником юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Крім того, неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає дитина, правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки та піклування.

Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними; здійснювати особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом. Якщо кошти внесені на ім’я дитини іншими особами, ними мають право розпоряджатися батьки або один з них, що проживає з дитиною, або опікун.

Малолітні не несуть цивільно-правової відповідальності за заподіяну ними шкоду.

Обмежена цивільна дієздатність визначається судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Крім того, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. При цьому обмежена цивільна дієздатність фізичної особи настає з моменту набуття чинності відповідним рішенням суду. Правовими наслідками зазначеного рішення є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування; вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, яка обмежена у дієздатності, за згодою піклувальника). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядженнями здійснюються піклувальником. У той же час піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Крім того, особи, які обмежені у дієздатності, самостійно відповідають за невиконання нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що заподіяна ними іншій особі.

Громадянин, який внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров’я не здатний усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, у зв’язку з чим над ним встановлюється опіка, що призводить до втрати ним можливості вчиняти будь-який правочин. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача довіреності і т. п.), які були укладені до визнання особи недієздатною, припиняють свою дію. У разі одужання чи значного поліпшення психічного стану громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його у дієздатності.

У разі, коли громадянин зникає, його місце перебування невідоме та його розшуки не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці його проживання робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначеному чинним законодавством.

У цивільному праві  юридичною особою визнається організація, створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна, яка наділяється правоздатністю і може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді .

Юридична особа  може бути створена однією особою, якщо це не заборонено законом щодо конкретного виду юридичних осіб. Вона має певні додаткові ознаки (юридична адреса, печатка, рахунок у банку тощо), індивідуалізована в цивільному обороті та наділена правоздатністю.

Як суб’єкт  цивільного права юридична особа  характеризується певними ознаками, відсутність хоча б однієї з яких у характеристиці певної організації ставить під сумнів можливість визнання за нею статусу юридичної особи. До цих ознак належать:

— організаційна єдність. Юридична особа має свою структуру, яка включає певні елементи. Всі елементи у цій структурі діють як єдине ціле для того, щоб досягти єдиної мети. Структура та організаційна єдність закріплені в документі, на основі якого діє конкретна юридична особа (статуті, установчому договорі, положенні). Наприклад, науково-дослідний інститут включає дирекцію, відділ кадрів, бухгалтерію, економічний відділ, наукові відділи, відділи інформаційно-технічного забезпечення та господарський відділ. Кожен з цих елементів виконує свої, чітко визначені функції, однак усі разом вони діють для досягнення єдиних цілей, визначених у положенні про цей інститут;

— наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має майно, яке є матеріальною основою її діяльності. Це майно належить юридичній особі на праві власності або на праві повного господарського відання (державні підприємства) чи оперативного управління (державні установи, організації). Це майно виокремлене в суспільному майні, відмежоване від іншого: майна членів трудового колективу цієї юридичної особи, її засновників, майна інших юридичних осіб, держави тощо;

— самостійність та участь у цивільному обороті від свого імені. Юридична особа виступає в цивільних правовідносинах, укладає різноманітні угоди як окремий суб’єкт від свого імені, а не від імені своїх засновників чи органу, що її створив. Для цього вона наділена певними засобами індивідуалізації: найменування, юридична адреса, рахунок у банку.

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, характер її діяльності. Юридична особа, крім повного, може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, повинна мати фірмове найменування (фірму), яке зазначається в установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов’язана помістити оголошення про це в друкованих органах, в яких публікуються дані про її державну реєстрацію, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах. Вона не вправі використовувати найменування іншої юридичної особи;

— здатність нести самостійну майнову відповідальність. Юридична особа як самостійний суб’єкт несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном. Засновники (учасники) не несуть відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями засновників (учасників), якщо це не передбачено законодавством або установчими документами юридичної особи;

— здатність виступати позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа є самостійним учасником і всі свої права та обов’язки здійснює як право- і дієздатний суб’єкт, у тому числі захищає порушені права та інтереси і відповідає за виконання своїх зобов’язань, виступає стороною в судовому процесі як позивач або відповідач.

Як будь-який суб’єкт цивільних правовідносин юридична особа наділена правоздатністю та дієздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов’язки та набувати їх для себе своїми діями.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). 

Правоздатність юридичної  особи виникає з моменту її створення (затвердження її статуту або положення, видання компетентним органом постанови про її утворення, державної реєстрації) і припиняється з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Правоздатність і дієздатність юридичної особи збігаються за обсягом та у часі.