Зміст контрольної роботи з «Правознавство»

Юридична особа набуває  для себе цивільних прав та обов’язків через свої органи, які утворюються і діють відповідно до закону та установчого документа. У деяких встановлених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків через своїх учасників.

У цивільних правовідносинах  окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь також держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави  та інші суб'єкти публічного права.

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, наділена низкою особливостей. Держава є передусім владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), а це накладає певний відбиток на її специфіку участі в цивільно-правових відносинах.

Здійснення державою публічно-владних повноважень полягає в тому, що держава є не просто носієм влади, а таким носієм, що наділений суверенітетом на певній території (ст. 2 Конституції України). Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу порівняно з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а в зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого не залежить від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації тощо), що виявляється у забороні останнім втручатись у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Однак таке привілейоване становище  держави у публічних та зовнішньополітичних  відносинах не повинно позначатися  на її участі в цивільно-правових відносинах. Приміром у ч. 1 ст. 167 ЦК України законодавець чітко закріпив норму, згідно з якою держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Проте, враховуючи те, що держава сама створює загальнообов'язкові правила поведінки у вигляді законів, якими повинні керуватись усі інші суб'єкти правовідносин, говорити про певну юридичну рівність у цивільно-правових відносинах з державою було б передчасно.

Ще однією специфікою держави як суб'єкта цивільних відносин є те, що її правова природа є недостатньо  визначеною. Держава ніби наділена усіма ознаками юридичної особи, однак, такою не визнається. І це призводить до того, що держава виведена за межі загальної класифікації осіб у цивільному праві (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Територіальна громада є новим  суб'єктом правових відносин, під яким слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Ще одним доволі специфічним  суб'єктом цивільно-правових відносин є Автономна Республіка Крим, правовий статус якої визначено Розділом X Конституції  та іншими законами України, а також  Конституцією АРК. Зокрема, визначено, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Як і держава та територіальні громади, АРК також діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава, АРК та територіальні громади  можуть брати участь у цивільно-правових відносинах безпосередньо, тобто через  свої органи, або ж опосередковано — через створені ними юридичні особи.

Якщо держава, АРК та територіальні громади беруть учать у цивільних правовідносинах через свої органи, то останні здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно в межах їх компетенції, яка визначається законом. Однак у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави та територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Наприклад, від імені держави  можуть діяти органи виконавчої, законодавчої та судової влади, а також інші державні органи. Що ж до АРК та територіальних громад, то вони можуть безпосередньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через низку своїх органів, до яких належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, Верховну Раду АРК, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, області та АРК. Певні повноваження може бути покладено також і на окремих посадових осіб, які наділені відповідною компетенцією для вступу у цивільно-правові відносини, наприклад, міського голову. Іноді підставою безпосередньої участі держави, АРК та територіальних громад є не рішення, дії та бездіяльність посадових осіб, а волевиявлення народу України, членів територіальної громади, яке виражене у належній формі, наприклад, референдум.

Щодо опосередкованої форми  участі держави, АРК та територіальних громад, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи. Наприклад, держава наділена можливістю створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч. 2 ст. 167 ЦК), а також юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах (ч. 3 ст. 167 ЦК). Аналогічний опосередкований порядок участі передбачено і для АРК та територіальних громад (ч. 2, 3 ст. 168 та ч. 2, 3 ст. 169 ЦК).

Діючи в цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками, держава, АРК та територіальні громади наділені певними особливостями у кожному із різновидів цивільних правовідносин.

Насамперед, держава, АРК та територіальні  громади можуть брати участь в  особистих немайнових правовідносинах. Однак потрібно зауважити, що вони можуть бути наділені тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їхній правовій природі. Зокрема, держава та територіальні громади можуть мати право на найменування, ділову репутацію, інформацію тощо.

Держава та територіальна громада  є активними учасниками речових  правовідносин. Наприклад, держава  може бути власником майна, що є об'єктом  права державної власності. Окрім  цього, держава в сфері речових  правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури, викупленої пам'ятки історії та культури, реквізованого майна, конфіскованого майна тощо. Щодо територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає в тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності, яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ, знахідку, бездоглядну домашню тварину тощо.

Держава, АРК та територіальні громади можуть брати активну участь також і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами участі держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори купівлі-продажу державного майна шляхом приватизації. Однак держава, АРК та територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-правових зобов'язань. Наприклад, вони не можуть бути визнані споживачами і підлягати відповідному захисту як споживач тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах посідають держава та територіальні громади як суб'єкти цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність цих суб'єктів може наставати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, яка завдана державними органами, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення, наприклад, майно, яке вилучено з цивільного обороту. Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави та територіальних громад.

Держава та територіальні  громади можуть брати участь і  в інших цивільних правовідносинах, наприклад, набувати окремі права інтелектуальної  власності, бути спадкоємцем за заповітом  тощо.

5. Умови і порядок укладення шлюбу за сімейним законодавством України.

Поняття шлюбу подано у ст. 21 Сімейного кодексу України  як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Ознаками шлюбу є:

1. Союз чоловіка та  жінки, що перебуває під захистом  держави.

2. Вільний моногамний  союз.

3. Рівноправний союз  чоловіка та жінки.

4. Союз, що укладається  за встановленою державою формою.

5. Довічний союз, спрямований  на утворення сім'ї, народження та виховання дітей.

Отже, шлюб — це добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, який реєструється в державних органах реєстрації актів цивільного стану з метою створення сім'ї, виховання дітей, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у  них прав та обов'язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу  також не є підставою для виникнення у чоловіка та жінки прав та обов'язків  подружжя, за винятком, коли релігійний обряд відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Законодавством України  передбачено умови й порядок  одруження. Умовами одруження є  вільна згода осіб, які укладають  шлюб, та досягнення певного шлюбного віку. Вільна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки та чоловіка на реєстрацію шлюбу. Щодо другої умови, то у ст. 22 Сімейного кодексу шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків та 17 років для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Звертаємо увагу, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Чинним законодавством не встановлено максимального віку для вступу до шлюбу. Також не має значення і велика різниця у віці осіб, що вступають до шлюбу.

Законодавство також  закріплює обставини, за яких укладення  шлюбу є неможливим. Так, у шлюбі  не можуть перебувати:

— особи, які є родичами прямої лінії споріднення;

— рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра;

— двоюрідні брат та сестра, тітка, дядько та племінник, племінниця;

— усиновлювач та усиновлена ним дитина (однак у разі скасування усиновлення цей шлюб може бути зареєстрований);

— між рідною дитиною  усиновлювача та усиновленою ним  дитиною, між дітьми, які були усиновлені ним. Лише за рішенням суду може бути надане право на шлюб між вказаними особами.

Реєстрацію шлюбу здійснюють органи реєстрації актів цивільного стану. У своїй діяльності вони керуються чинним законодавством України, зокрема Сімейним кодексом України. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні затверджені наказом Міністра юстиції України 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 03.09.2002 р. № 80/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 03.09.2002 р. за № 728/7016).

Заява про реєстрацію шлюбу подається особисто жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану, за їхнім вибором.

Особи, які вступають  у шлюб, повинні повідомити одне одного про стан свого здоров'я. Приховування важкої хвороби чи хвороби, небезпечної  для другого з подружжя та їхніх  нащадків, може бути підставою для  визнання шлюбу недійсним.

Відповідно до ч. 1. ст. 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, приховування обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації цивільного стану, тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Орган реєстрації актів  цивільного стану, який прийняв заяву  про реєстрацію одруження, зобов'язаний ознайомити осіб, які вступають у  шлюб, з умовами та порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я та сімейним станом, а також роз'яснити їм права й обов'язки як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу в шлюб.

Новелою законодавства  потрібно вважати "узаконений інститут заручин".

Особи, які подали заяву  про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Однак заручени не створюють обов'язку вступу в шлюб.

Якщо особа відмовилася  від шлюбу, то вона зобов'язана іншій  стороні відшкодувати затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Але такі витрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням обставин, що мають суттєве значення (наприклад, тяжка хвороба, наявність дитини, судимість та ін.) для того, хто відмовився від шлюбу.