Зміст контрольної роботи з «Правознавство»

Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним  положенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування. Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об'єднало б у собі позитивні якості різних бізнес -структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру.

Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості.

При злитті створюється  новий суб'єкт господарювання з  одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували. Їх майно, права та обов'язки переходять до суб'єкта, що виник.

Приєднання одного або  кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов'язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне «поглинання» слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки.

У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права  та обов'язки суб'єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніш існувало, припиняє свою діяльність.

Уразі виділення одного або кількох нових суб'єктів  господарювання до кожного з них  переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові  права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з'являється новий суб'єкт з повним правонаступництвом прав та обов'язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності. Наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, приватного акціонерного товариства — на публічне тощо. Перетворення тягне за собою обов'язкову перереєстрацію підприємства як суб'єкта господарювання.

Ліквідація  підприємств.

Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб'єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов'язань.

Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасування господарським судом державної реєстрації такого суб'єкта, а також для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації даного суб'єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності.

Суб'єкт господарювання може бути ліквідованим, крім випадків, зазначених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності після задоволення вимог кредиторів майна, необхідного для його функціонування, відповідно до чинного законодавства.

Спеціальним органом, що призначений проводити ліквідацію суб'єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статус і  тільки їй властиві повноваження. Утворюється  ліквідаційна комісія і затверджується її особовий склад власником (власниками) або уповноваженим ним органом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друкованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подання претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію.

Найбільш тривалий і  трудомісткий процес у роботі ліквідаційної  комісії — це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.

Майно, що залишилося після  задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ліквідаційна комісія  по закінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Об'єднання підприємств  припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України.

Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбуватися за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні» щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції (ст. 4,5); у разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група; у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм. Ліквідація промислово-фінансових груп здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі неможливості реорганізації.

Державна реєстрація припинення діяльності суб'єктів господарювання

Порядок реєстрації припинення діяльності суб 'єктів господарювання, як і створення, визначений Законом  України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Підприємство є таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію його припинення. Для внесення запису про рішення щодо припинення суб'єкта господарювання — юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення суб'єкта господарювання — юридичної особи та документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо такого припинення в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Припинення діяльності підприємства, як уже зазначалося, може відбутися в разі прийняття ним рішення про припинення підприємницької діяльності; винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності на підставі визнання його банкрутом або проведення ним діяльності, що заборонена законом, чи неподання протягом року органам державної податкової декларації, документів фінансової звітності; винесення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або при обмеженні її дієздатності; смерті підприємця або винесення судового рішення про оголошення його померлим або визнання безвісно відсутнім.

Фізична особа позбавляється  статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності.

9. Розв’яжіть ситуацію. Тема „Сімейне право”.

Після розірвання шлюбу  громадянка П. стала перешкоджати своєму колишньому чоловіку у спілкуванні  зі своїм малолітнім сином. Через  рік вона подала у суд заяву  про позбавлення свого колишнього чоловіка батьківських прав, у зв`язку з тим, що він  на протязі цього часу не приймав участі у вихованні сина.

Визначте, яким повинно бути рішення суду.

Відповідно до ст. 141. Сімейного кодексу України мати та батько  мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками,  проживання їх  окремо  від  
дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 153 мати,  батько  та  дитина  мають  право  на безперешкодне спілкування  між  собою,  крім випадків,  коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 157 той  із  батьків,  хто проживає   окремо   від   дитини, зобов'язаний  брати  участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків,  з  ким  проживає  дитина,  не  має  права перешкоджати тому з батьків,  хто проживає окремо,  спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні,  якщо таке спілкування  не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Отже громадянка П. не мала права перешкоджати спілкуванню батька з дитиною протягом певного часу.

Батько дитини, якому  чинились перешкожи у спілкуванні  з дитиною мав право звернутися до органів опіки та піклування на підставі ст. 158 Сімейного кодексу України. При розгляді такої заяви органи опіки та піклування визначають способи участі у вихованні дитини та  спілкуванні  з  нею  
того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про  це  орган  опіки  та  піклування  постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення  органу  опіки  та  піклування  є  обов'язковим до виконання. 

Також відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України той із  батьків, з  ким  проживає  дитина,  чинить перешкоди тому з батьків,  хто проживає окремо,  у  спілкуванні  з дитиною  та  у  її  вихованні,  зокрема  якщо  він  ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий  із  батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд  визначає  способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку,  відвідування  дитиною  місця  його  проживання тощо), місце  та  час  їхнього спілкування. В окремих випадках,  якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

     Під   час  вирішення  спору   щодо  участі  одного  з батьків  у вихованні  дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх  обов'язків,  особиста прихильність дитини до кожного з них, вік  дитини,  стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення,  в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання  ним  алкогольними  напоями або наркотичними засобами.

Згідно до ст.164 Сімейного  кодексу України мати,  батько  можуть  бути  позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

     1) не забрали   дитину  з  пологового  будинку   або  з  іншого закладу охорони  здоров'я  без  поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

     2) ухиляються  від виконання  своїх  обов'язків   по  вихованню дитини;

     3) жорстоко  поводяться з дитиною; 

     4) є хронічними  алкоголіками або наркоманами;

     5) вдаються   до   будь-яких   видів   експлуатації   дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

     6) засуджені  за вчинення умисного злочину  щодо дитини.

  У звязку із зазначеним суд має вивчити всі обставини справи, що мають значення. Залучити до слухання справи представників оргіну опіки та піклування. Та відмовити громадянці П. у задоволенні її позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав колишнього чоловіка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

 

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.

 

3. Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001р.

 

4. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. зі змінами та доповненнями.

 

5. Цивільний кодекс України від 16.01. 2003. - К.: Видавничий дім "Скіф", 2006.

 

6. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Підручник – Київ: Юрінком Інтер, 2005.

 

7. Болотіна Н. Б., Чанишева Г. І. Трудове право України. -К., 2000 р.

 

8. Гопанчук В.С. Сімейне право України: Підручник – Київ: Істина, 2002

 

9. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права: Академічний курс Підручник – Київ: Юрінком Інтер, 2006

 

10.  Копєйчиков В.В. Правознавство: Підручник – Київ: Юрінком Інтер, 2003