Правове регулювання договору страхування в цивільному праві зарубіжних країн

Вигодонабувач (бенефіціар) - фізична або юридична особа, що володіє страховим інтересом, на користь якої страхувальником укладений договір страхування. Особливість положення вигодонабувача в страхових зобов'язаннях полягає в можливості пред'явлення до нього вимоги страховика про виконання обов'язків, не виконаних страхувальником.

Застрахована особа - фізична особа, з особою якого страхувальник пов'язує зазначені в договорі страхування події, які є підставою для виплати страхової суми.

1.4  Принципи і функції страхування

Цивільно-правові норми, що опосередковують сферу страхових відносин, у своїй сукупності утворюють страхове право як інститут цивільного (приватного) права.

Страхове право базується на фундаментальних принципах, до яких відносяться:

- Принцип страхового забезпечення - основний принцип страхового  права, який розвивається в інших, більш спеціалізованих принципах:

- В принципі універсальності  страхового забезпечення, тобто  в обсязі сфери дії страхування, з точки зору кола осіб, які  користуються страховим захистом, кола об'єктів страхової охорони  і кола страхових випадків;

- В принципі повноти  страхового забезпечення, поширюється  як на майнове, так і на особисте  страхування, але з переважаючим  значенням для майнового страхування  з точки зору ліквідації в  повному обсязі збитків, заподіяних  застрахованим матеріальним цінностям;

- В принципі реальності  страхового забезпечення як гарантованої  можливості реалізації уповноваженими  особами права на отримання  страхових виплат;

- Принцип колективності  страхового забезпечення, який втілюється  в об'єднанні деякою кількістю  осіб коштів з єдиною (загальною) метою покриття раптово виниклих  індивідуальних майнових втрат. Страхування - це колективне відшкодування (компенсація) індивідуального шкоди;

- Принцип солідарності  як основа взаємин осіб, однаково  зацікавлених в ненастанні випадкової шкоди, що дозволяє їм бути менш залежними від влади природних і техногенних руйнівних сил;

- Принцип взаємодопомоги  між особами при настанні "подій  ризику", що виявляється у використанні  механізму попереднього замкнутого  розподілу потенційних втрат  між усіма страхувальниками.

Страхове право виконує такі функції, в яких виявляється його призначення та особливості як інституту цивільного (приватного) права:

- Функція розкладання  випадкової шкоди, розподіл ризику господарюючих суб'єктів - генеральна функція страхування, що обумовлює всі інші його функції і надає страхуванню якість правової гарантії покриття потенційних майнових втрат;

- Компенсаторно-відновна  функція. Відновлюючи порушену сферу  благ, що охороняються за допомогою надання страхових виплат, страхування може розглядатися як своєрідний спосіб захисту цивільних прав;

- Ощадна функція (накопичення  страхових капіталів), що має на  меті збереження рівня матеріального  достатку конкретного страхувальника;

- Попереджувальна (превентивна) функція, реалізована страховою  організацією шляхом формування  фонду попереджувальних заходів  з метою фінансування діяльності  з попередження настання страхових  випадків, тобто мінімізації настання  ризикових обставин і величини  їх майнових наслідків;

- Резервно-контрольна функція, спрямована на страховика, розпоряджається  страховим фондом. Об'єктом контролю  тут виступають відносини по  строго цільовим формуванням та використанням коштів страхового фонду;

- Інвестиційна функція: вкладення  ресурсів страхових резервів  з цільовим використанням отриманих  доходів в інтересах споживачів  ринку страхових послуг [6 c, 147].

 

1.5 Види і форми страхування

Види страхування:

1)   особисте страхування  -- страхування,  пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою  пенсією страхувальника або застрахованої  особи;

2)  майнове страхування  — страхування, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням  майном;

3) страхування відповідальності  — страхування, пов'язане з відшкодуванням  страхувальником заподіяної ним  шкоди особі або її майну, а  також шкоди, заподіяної юридичній  особі.

Класифікація існуючих видів страхування проводиться на основі різноманітних критеріїв. В залежності від юридичної природи волевиявлення,  спрямованого на виникнення страхових зобов’язань, розрізнають добровільне і обов’язкове страхування. Добровільне страхування виникає при вільному волевиявленні сторін і здійснюється на основі укладеного договору страхування. Обов’язкове страхування відображає суспільну (державну) необхідність у захисті майнових інтересів громадян і організацій. Для цих цілей країна в законодавчому порядку встановлює зобов’язання для фізичної чи юридичної особи укласти договір страхування на певних законодавчих умовах. Таким чином, обов’язковим страхуванням є страхування, що здійснюється в силу закону [7 c, 240].

Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону "Про страхування" [1].

 Конкретні умови визначаються  при укладенні договору страхування  відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного  транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування  водного  транспорту (морського внутрішнього  та  інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих  ризиків  та  ризиків  стихійних явищ;

11) страхування  майна (іншого,  ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті);

12) страхування    цивільної    відповідальності    власників  наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування    відповідальності   власників   повітряного  транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності  власників водного транспорту  (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування   відповідальності   перед   третіми  особами ;

16) страхування  кредитів  (у  тому  числі   відповідальності  позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування   виданих   гарантій   (порук)  та  прийнятих  гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного  страхування. За договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Об'єктом морського страхування може бути будь-який пов'язаний з мореплавством майновий Інтерес, як-от: судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідадьність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Обов'язкове страхування. Згідно зі ст.999 ЦК законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, шо випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення ЦК, якщо Інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Види обов'язкового страхування (особистого, майнового і страхування відповідальності) встановлені Законом "Про страхування".

У ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов'язкового страхування. Це, зокрема:

1)  медичне страхування;

2)  страхування спортсменів  вищої категорії:

3)  особисте страхування  від нещасних випадків на транспорті;

4)  авіаційне страхування  від нещасних випадків на транспорті,

5)  страхування цивільної  відповідальності власників транспортних  засобів;

6)  страхування засобів  водного транспорту;

7)  страхування врожаю  сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень державними  сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і  цукрових буряків сільськогосподарськими  підприємствами всіх форм власності;

8) страхування цивільної  відповідальності суб'єктів космічної  діяльності.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Джерела правового регулювання страхової діяльності

2.1 Джерела правового регулювання  страхової діяльності в Україні

Суспільні відносини щодо страхування регулюються ЦК, Законом України про страхування, окремі норми містяться також в деяких інших нормативних актах. При виникненні суперечливостей між ЦК та Законом про страхування слід керуватися нормами ЦК в силу пріорітету, закріпленого в ч. 2 ст. 4 ЦК [4 c, 541].

2.2 Джерела правового регулювання  страхової діяльності в Росії

Правові норми, що регулюють страхові відносини, містяться в нормативних актах різної галузевої приналежності (конституційному, адміністративному, податковому, екологічному та інших галузях права). Сукупність нормативних актів, що містять страхові норми, утворює комплексне, міжгалузеве за своєю природою законодавство про страхування. При цьому найважливіша частина страхових відносин - зобов'язання зі страхування - регулюється актами цивільного законодавства. Цивільно-правові джерела страхового права являють собою певну систему, центральне місце в якій займає ЦК. Норми ЦК регулюють лише цивільно-правові зобов'язання по страхуванню, встановлюючи загальні правила для будь-якого їх різновиду. При цьому страхові зобов'язання врегульовані ЦК вичерпним чином і, таким чином, не можуть включатися в предметну сферу будь-яких інших законів. В єдину (комплексну за юридичною природою) систему джерел страхового права входить і спеціальне страхове законодавство, яке включає в свій склад:

- Закон про організацію  страхової справи;

- Інші федеральні закони, що приймаються з метою регламентації  відносин, включених в предмет  регулювання Закону про організацію  страхової справи 

- Інші правові акти, ряд  з яких закладає основи майбутнього  регулювання страхових відносин  на законодавчому рівні, зокрема  Укази Президента РФ, Постанова  Уряду РФ

- Нормативні правові акти, які видаються в межах своєї  компетенції федеральними органами  виконавчої влади у випадках, передбачених зазначеним законом. В даний час нормативно-правове  регулювання страхових відносин  здійснює Міністерство фінансів  РФ, а контроль і нагляд за  діяльністю суб'єктів страхового  справи покладено на Федеральну  службу страхового нагляду. Зосередження  страхових наглядових функцій  в руках спеціального органу  виконавчої влади - фактор посилення  публічно-правового впливу у страхуванні [6 c, 147].

2.3 Джерела правового регулювання  страхової діяльності в Франції

Основними джерелами страхового права в Франції є спеціальні закони та нормативні акти, які видаються урядом та адміністративними органами.  Імперативні норми, присвячені загальним правилам страхування знаходяться в Страховому законі від 13 липня 1930 року, зі змінами да доповненнями, внесеними в 1942 та 1059 році. Пізніше цей закон з незначними доповненнями був відтворений в Страховому кодексі Франції. Страховий кодекс являє собою збірник нормативних документів, присвячених страхуванню. Перша частина кодексу містить норми законів, друга- урядові акти, третя – приписи адміністративних органів.

2.4 Джерела правового регулювання  страхової діяльності в ФРН

Норми, що регулюють страхову діяльність містяться в спеціальних законах : Закон про нагляд за приватними страховими компаніями від 13 травня 1901 року, Закон про договір страхування від 30 травня 1908 року, який був доповнений в 1939 і 1965 роках; Закон про несправедливі умови договору  страхування від 9 грудня 1972 року. Більшість норм вказаних актів має імперативний характер.

2.5 Джерела правового регулювання  страхової діяльності в Англії

В Англії правове регулювання відносин в сфері страхування довгий час  здійснювалося прецедентним правом. Майже до кінця 18 ст. страховий бізнес  підпорядковувався виключно загальним принципам цивільного права, законодавство почало розвиватись доволі пізно. В 1774 році був прийнятий Закон про стахування життя. Законом 1908 року були урегульовані відносини по страхуванню від нещасних випадків, хвороб, інвалідності, цивільної відповідальності та вогневе страхування.  В 1906 і 1909 роках актами парламенту були затверджені закони про морське страхування. Найважливіщі принципи вказаних законів були поширені судовою практикою на інші види страхування. Взаємовідносини між страховими компаніями та державою урегульовані Законом про страхові кампанії 1982 року. Існує особливий Закон про страхову компанію “Ллойд” 1982 року, який регулює питання страхової діяльності цієї страхової компанії. Закон про захист прав страхувальників 1975 року визначає зобов’язання страховика та гарантує дотримання інтересів страхувальників. Загальні принципи права в Англії використовуються в області страхування частіше, ніж в багатьох континентальних країнах. Відповідно менша  й кількість присвячених спеціально страхуванню нормативних правил, не існує чітких вимог по формі та змісту договорів страхування. В даний час страхове законодавство Англії загалом гармонізоване з вимогами страхових директив ЄС [7 c, 244].