Теоретичні основи підприємницької діяльності

1.2 Форми підприємницької діяльності, правові аспекти

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників. Організаційно-правова форма господарювання – це форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [6, ст. 2.1].

До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:

1) цілі, які ставить перед собою  підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

2) спосіб формування стартового капіталу;

3) методи здійснення виробничо-господарської  діяльності;

4) організаційна форма та методи  управління підприємством;

5) законодавча та нормативно-технічна  база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

6) форми власності майна, що використовує  підприємець;

7) форма організації виробництва  тощо.

В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства та корпорації. Сутнісні характеристики, переваги та недоліки цих організаційно-правових форм наведено в таблиці 1.2.

підприємництво ринковий сектор

Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємництва

Організаційно-правова форма	Сутнісно-змістова характеристика	Організаційно-економічні та соціальні
		переваги	недоліки
Одноосібна власність	Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я	• Простота заснування • Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця • Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання • Гарантоване збереження комерційних таємниць	• Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів • Повна відповідальність за борги • Неможливість спеціалізованого менеджменту • Невизначеність терміну функціонування
Господарське товариство (партнерство)	Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в діяльності	• Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності • Збільшення фінансової незалежності й дієздатності • Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень • Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів	• Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів • Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності
Корпорація (акціонерне товариство)	Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком	• Реальна можливість залучення необхідних інвестицій • Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг • Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів • Постійний характер функціонування	• Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності • Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів • Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах

За допомогою таблиці 1.2 можна більш повно визначити сутність окремих організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Одноосібні фірми створюються одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки, керує підприємством, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом [18, ст. 83.2]. Товариство створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою.

Командитне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном, і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками – паями. Їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми.

Товариство з обмеженою відповідальністю є формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Корпоративні форми підприємницької діяльності знаходять своє вираження у створенні та функціонуванні акціонерних товариств, оскільки корпоративна форма базується на поділі капіталу на окремі частки (акції), в результаті реалізації яких формується статутний фонд акціонерного товариства. Отже, акціонерним товариством є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

В сучасних умовах господарювання товариства є найбільш поширеною формою підприємницької діяльності, про що свідчать матеріали, надані в таблиці 1.3 [14, с. 84–85].

Таблиця 1.3. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарювання в Україні

Рік	1997	2001	2005	2008	2009	2010
Всього	615686	834886	1023396	1187020	1228888	1258513
Акціонерне товариство	30922	34942	34571	31993	31100	30169
Товариство з обмеженою відповідальністю	147738	221905	302942	381205	404525	418145
Повне товариство	1640	1997	1988	1948	1939	2084
Командитне товариство	653	799	694	654	642	631

Із таблиці 1.3 можна побачити, що частка товариств у загальній кількості суб’єктів ЄДРПОУ досить значна і має тенденцію до поступового збільшення. В Україні найбільш поширені товариства з обмеженою відповідальністю, що складають близько 92% усіх товариств, і кількість їх зростає великими темпами. Тобто, можна сказати, що визначне місце в серед організаційно-правових форм підприємництва України належить товариствам, зокрема товариствам з обмеженою відповідальністю. Адже розвиток товариств є в значній мірі основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації капіталу за допомогою об'єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.

У підприємств може виникати потреба у зміні своєї організаційно-правової форми, що може бути викликане різними причинами:

а) зміна розмірів підприємства чи обсягів його господарської діяльності; зміни у податковому законодавстві;

б) зміни у складі чи кількості засновників; вимога кредиторів чи партнерів по бізнесу тощо.

Зміна організаційно-правової форми може здійснюватись в процесі господарської діяльності підприємства, через ліквідацію та створення нового підприємства або шляхом поглинання чи злиття. Процес зміни форми підприємства називається реорганізацією. Слід відмітити, що реорганізація підприємства через внесення необхідних змін до статуту підприємства часто є більш вигідною (з точки зору витрат, пов’язаних з оподаткуванням) у порівнянні з традиційною ліквідацією та створенням нового підприємства [20, с. 44].

Розвиток і подальше удосконалення відносин за участю підприємців, які мають певну специфіку, вимагають їх детального регулювання спеціальними правовими нормами. Об'єктивно необхідним є подальше удосконалення підприємницького законодавства, що забезпечує ефективне застосування правових норм, усуває прогалини і протиріччя правового регулювання.

Правові засади функціонування підприємства – це сукупність законодавчих, нормативних, директивних та інших документів, що регулюють права і обов'язки суб'єкта господарювання, які реалізуються ним у процесі своєї діяльності. Правові засади, визначаючи «правила гри», повинні забезпечувати безперешкодне та ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці, створювати юридичну базу, гарантувати перспективність, захищеність і стабільність бізнесу.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи [8, с. 46].

Для реєстрації підприємства до відповідних органів необхідно подати такі документи:

1) заповнену реєстраційну картку  на проведення державної реєстрації  юридичної особи, яка є одночасно  і заявою;

2) установчі документи, які поряд  з нормами законодавства становлять  правову основу діяльності підприємства, зокрема рішення засновників про створення юридичної особи;

3) засновницький договір (для повного та командитного товариств) та статут підприємства (для акціонерних товариств, товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю);

4) платіжне доручення про сплату  збору за державну реєстрацію;

5) документи, що засвідчують внесення  власниками своєї частки до  статутного капіталу підприємства;

6) звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (подається у разі реєстрації відкритих акціонерних товариств).

Дані про державну реєстрацію повідомляються міністерствам економіки і статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства.

Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування визначені певні права, обов’язки та відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, тобто їх правовий статус.

Права підприємця визначаються певними характерними рисами. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва; купувати майно та набувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах найму; отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.

Обов'язки підприємців полягають у тому, щоб: укладати трудові договори з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії; дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг); отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.