Теоретичні основи підприємницької діяльності

Значну роль у формуванні підприємництва грають підготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємців: організація навчання сучасним методам ведення підприємницької діяльності, навчання і перенавчання кадрів, їх стажування у розвинених країнах, організація підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів для навчання підприємців, створення мережі консультативних центрів, що проводять професійний відбір і орієнтацію кадрів підприємницького сектору

Створення необхідних правових умов ефективної підприємницької діяльності також має велике значення. Це, в першу чергу, наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність і створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва: спрощена та прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств; вдосконалення податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців України з закордонними країнами.

До чинників, що сприяють розвитку підприємництва, також відносять:

1) прагнення людей поліпшити  свій добробут, розширення їх запитів та потреб. Підприємництво у різних сферах життя людини – це короткий шлях до добробуту та процвітання;

2) підвищення матеріального та культурного рівня життя суспільства. Воно веде до зростання доходів і заощаджень, які можна вкласти у «справу» й отримати додатковий дохід. Цей чинник сприяє розширенню підприємницького поля, концентрації капіталу і збільшує можливості підприємництва у вирішенні народногосподарських завдань;

3) наявність безробіття в економіці. Воно є наслідком банкрутства  збиткових та закриття низькорентабельних  підприємств, а також результатом порушення ринкової рівноваги на ринку праці; за певних умов безробіття може бути джерелом кваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності;

4) прагнення людини до незалежності  та самовираження, визнання її  таланту та заслуг, потреба в  повазі, взаємодопомозі. Ці психологічні риси людини можуть бути реалізовані саме у підприємництві.

Отже, аналіз підприємницької діяльності дозволяє визначити такі істотні чинники її успіху, як висока кваліфікація, великі особисті контакти, достатні матеріальні і фінансові ресурси, наявність замовлень споживачів.

2.2 Впровадження високих  технологій та спеціалізація  підприємств

Важливим напрямком розвитку підприємницької діяльності є інноваційна діяльність, зокрема, впровадження високих технологій, а також розвиток спеціалізованих підприємств. Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність.

В Україні інноваційний розвиток відбувається за вкрай несприятливих умов. Спостерігається спад виробництва у наукомістких галузях, відтік з країни висококваліфікованих фахівців, старіння кадрів і слабке фінансування державою науково-дослідних робіт за існуючої тенденції відтоку інвестиційних ресурсів, що обумовлює несприйнятливість економіки до науково-технічних інновацій [16, с. 134].

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують економію витрат чи створюють умови для такої економії [13].

Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

Сучасні нові технології дають можливість:

а) економити сировину, енергію, працю, а значить, і фінансові ресурси;

б) випускати якіснішу продукцію;

в) зменшувати концентрацію виробництва на підприємствах;

г) обмежувати забруднення навколишнього середовища;

д) підвищувати продуктивність праці і знижувати собівартість продукції.

Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій.

Пріоритетний розвиток одержали так звані високі технології:

1) нові напрямки в науці (електроніка, біотехнологія тощо);

2) власне технологічні інновації (плазмові, лазерні виробничі процеси);

3) організація заводського процесу (комплексна автоматизація, впровадження  нових джерел енергії та ін.);

4) розробка і випуск нових  видів техніки.

Останні два елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві і мають прямий вплив на нього.

Вплив новітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало-, трудо – та капіталоємності при створенні виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію.

Ще більший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємопов'язаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем.

Вживається також поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП [9].

Масштаби впровадження інноваційних технологій промисловими підприємствами наведено в таблиці 2.1 [2].

Таблиця 2.1. Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації.%	Впроваджено нових технологічних процесів	Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань	З них нові види техніки
2007	11,5	1419	2526	881
2008	10,8	1647	2446	758
2009	10,7	1893	2685	641

Із таблиці 2.1 можна побачити, що в останні роки кількість підприємств, які впроваджували інновації, зменшується. Разом з цим скорочується кількість нових видів техніки, що впроваджувалися підприємствами. Тому основою стратегічного курсу України має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження нових інноваційних процесів та зростання економіки.

У найближчій перспективі головним напрямом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти:

1) поліпшення якості вироблюваної  продукції;

2) зниження собівартості продукції  завдяки заміні фізично й морально  застарілої активної частини  основних фондів;

3) створення імпортозамінних виробництв;

4) запровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих.

Технічне переозброєння вимагатиме залучення капіталовкладень, розміри яких визначаються змістом і масштабом інноваційних проектів [10].

Обсяг таких інвестицій для реального сектора економіки оцінюється експертами приблизно в 40–60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств, заощадження населення, кошти бюджету.

Для сучасного виробництва економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих підприємств на виробництві певного виду товарів. У провідних країнах спеціалізація виробництва добре розвинута в усіх галузях економіки. Ця форма організації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт [15].

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок. В сучасних умовах є потреба у спеціалізованих підприємствах, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих, зокрема, в машинобудуванні. Наприклад, для збирання телевізора потрібно 400–700 деталей, для легкового автомобіля 7–10 тис., а для авіалайнера типу «Боїнг-747» – 4,5 млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортимент комплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.

Розвиток спеціалізованих виробників потребує необхідних умов. Використання компонентів з інших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованих виробництв є швидка і чітка доставка («точно в строк») комплектуючих на головні підприємства.

Як висновок можна сказати, що стан економіки держави, а отже, її майбутнє визначають високотехнологічні та спеціалізовані підприємства.

2.3 Аспекти розвитку підприємницької діяльності в Україні

На сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних.

В останні роки кількість підприємств в Україні, зареєстрованих ЄДРПОУ, поступово зростає, що можна побачити в таблиці 2.2 [11].

Таблиця 2.2. Розвиток підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності

Рік	2003	2004	2005	2006	2007
Кількість підприємств, одиниць	318359	331121	344514	360297	380789

На 1грудня 2010 року кількість підприємствта організаційв Україні (за данимиЄДРПОУ) склала 1 млн.291тис.916одиниць. А на1 лютого 2011 років кількістьпідприємств іорганізацій – 1млн. 297тис.883одиниць, втомучислі, зі статусомюридичної особи– 1млн. 241тис.557одиниць, безстатусуюридичної особи–56тис.326одиниць [3].

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Воно розглядається як провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць.

Насамперед важливість розвитку малого підприємництва полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємець намагається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача. Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, до речі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій. Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2–2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами.

Вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.