Теоретичні основи підприємницької діяльності

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає: за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути здійснене стягнення; за охорону навколишнього середовища, додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії; за завдані шкоду і збитки своїм майном. Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний банкрутом, якщо майна, що йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством [1, с. 51].

Як бачимо, підприємництво зорієнтоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. Воно не сумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. Поряд з цим у підприємницькій діяльності повною мірою розкриваються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності й порядності, дотриманню слова, зберіганню комерційної таємниці. Перелічені якості підприємця є не лише його властивістю, а й обов'язковою умовою.

1.3 Принципи та механізм  реалізації підприємницької діяльності

Організаційний механізм здійснення підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки закладений у Господарському Кодексі. Відповідно до нього підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір видів діяльності;

2) залучення на добровільних  засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програм  діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції;

4) встановлення цін відповідно  до законодавства;

5) вільний найм працівників;

6) залучення та використання  матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено  або не обмежено законодавством;

7) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

8) самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;

9) використання підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, за власним розсудом.

Принципи організації підприємницької діяльності не можна абсолютизувати. Вони розвиваються, взаємодіють між собою і відображають відносини, що склалися у суспільстві на певний період. Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, які в основному можна звести до наступного: потреба створення законодавчої та нормативної баз; додержання конкурентного режиму господарювання; стимулювання бізнесу.Потреба створення законодавчої бази продиктована потребою надати всім господарюючим суб'єктам гарантії для збереження їх власності, виключення можливості націоналізації, створення для всіх учасників бізнесу однакових прав, повної економічної свободи.Конкурентний режим господарювання передбачає вільне суперництво між учасниками бізнесу: за джерела сировини, вигідні умови вкладення капіталу, за більшу частину прибутку. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку [5, ст. 25.1].Стимулювання бізнесу передбачає заохочення та розвиток підприємництва, малого бізнесу, створення сприятливого економічного середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру та ін.

Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавчо забезпечує гарантії для всіх підприємців однакові права і можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності. Тобто розвиток підприємницьких структур і розширення можливостей вільного підприємництва потребує з боку держави економічної, матеріально-технічної та організаційної підтримки.

Економічна підтримка має зводитися до такого: запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок витрат; встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію та інші напрями, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни; вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка передбачає: передавання або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення; комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування; створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка підприємницької діяльності має сприяти налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій через вироблення раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва; доступності до документів зі створення, порядку реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва; підготовки підприємницьких кадрів; проведення наукових досліджень з питань підприємництва в державних наукових і навчальних закладах.

Отже, провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва належить державі. Створення всебічної системи державної підтримки підприємництва – найважливіша умова його успішного розвитку.

Отже, можна констатувати, що визначення підприємницької діяльності надано в Господарському кодексі України, де відмічається, що основними її рисами є самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання. Головною метою такої діяльності є отримання прибутку, але спрямована вона на задоволення потреб суспільства. Основним нормативним документом, що встановлює правові основи господарської діяльність економічних суб’єктів, є Господарський кодекс України. Одним з найважливіших питань є вибір організаційно-правової форми здійснення підприємницької діяльності. Адже від правильного вибору форми діяльності залежить організація та ведення бізнесу.

Розглянуті в розділі прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити певний висновок. Підприємництво виконує особливу функцію в економіці, яка зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, прискорює рух економіки по шляху ефективності та раціоналізації. Сприяти формуванню та розвитку підприємництва, а також здійсненню ним позитивного впливу на економічний розвиток країни повинна держава за допомогою всебічної підтримки підприємницької діяльності.

2. Підприємництво в сучасних умовах господарювання

2.1 Напрямки та чинники  розвитку сучасної підприємницької діяльності

Кожне підприємство здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі напрями підприємницької діяльності:

1) вивчення ринку товарів, або  ситуаційний аналіз. Він передбачає  комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і ціни на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства;

2) інноваційна діяльність, яка охоплює  науково-технічні розробки, технологічну  і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо;

3) виробнича діяльність, тобто обґрунтування  обсягу виготовлення продукції  певної номенклатури і асортименту  відповідно до потреб ринку; формування  маркетингових програм для окремих  ринків і кожного виду продукції; збалансування виробничої потужності  і програми випуску продукції  на поточний і кожний наступний  рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі графіків випуску продукції;

4) комерційна діяльність – реклама, організація збуту продукції, розвиток  системи товарних бірж, стимулювання  покупців;

5) післяпродажний сервіс, що включає в себе гарантійне обслуговування, пусконалагоджувальні роботи, забезпечення запчастинами тощо.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато видів, відноситься:

1) економічна діяльність, що включає  стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна та фінансова діяльність тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки, є визначальним для регулювання всіх елементів в системі господарювання підприємств. Світовий досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності – найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху [17, с. 12–13];

2) соціальна діяльність – має непересічне значення, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів.

Для появи такого феномена, як підприємництво, для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні певні умови. Для країн з ринковою економікою існують наступні загальні умови розвитку підприємництва:

а) стабільність державної економічної і соціальної політики;

б) позитивна громадська думка ставлення до підприємництва;

в) пільговий податковий режим;

г) наявність розвиненої інфраструктури підприємництва;

д) ефективна система захисту інтелектуальної власності.

В Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність набувають наступні умови:

1) наявність відповідних майнових  прав на умови і результати  виробництва, оскільки підприємець повинен бути власником зробленого продукту і доходу, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності;

2) певне економічне, правове та  політичне середовище. Формальне  визнання майнових прав на  умови і результати виробництва  може уживатися з іншими правовими  нормами, що регулюють економічне  життя суспільства, але не забезпечують  насправді достатнього рівня економічної самостійності для підприємництва. Різні обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні самостійності при: виборі виду діяльності, визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів, визначенні цін, розпорядженні своїм доходом;

3) повна економічна відповідальність  за результати діяльності.

4) етика підприємництва, що є одним із чинників його прибутковості. Ось морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на сучасних ринках: обов'язковість, загальна висока культура й освіченість, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення певних цілей.

Всі умови, в яких формується та розвивається підприємницька діяльність, можна згрупувати в окремі типи: економічні, соціальні і правові.

Економічні умови ефективної підприємницької діяльності– це пропозиція товарів і попит на них; види товарів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити на ці покупки; надлишок або недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їх можливості придбання товарів. На економічну обстановку впливають доступність грошових ресурсів; рівень доходів; величина позикових засобів, за якими готові звернутися підприємці для фінансування своїх операцій і які готові надати їм кредитні установи.

Соціальні умови ефективної підприємницької діяльності здебільшого виявляються в соціально-культурних нормах. Соціально-культурні норми – моральні норми, релігійні погляди, освітній рівень населення, що мають вплив на формування потреб, специфіку організації підприємництва і ділову етику, на саме ставлення до підприємництва. Перш за все, це прагнення покупців здобувати товари, що відповідають певним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися. Ці норми мають прямий вплив на спосіб життя споживачів.

Справжнє підприємництво виступає як ринкове за своєю сутністю явище. Воно визначається ступенем свободи (самостійності) економічної поведінки товаровиробника. Ця поведінка передбачає свободу попиту і пропозиції виробленого товару і товару – робоча сила, свободу ініціативи, мислення і дій. Соціальні умови впливають на ставлення окремого індивідуума до роботи, що впливає на його ставлення до величини заробітної плати, до умов праці. Від підприємницької діяльності підприємець має отримувати задоволення. Він бере участь у вирішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров'я, збереження робочих місць і т.д.