Класифікація документів

* структури підпорядкування  чисел .відповідним атрибутам - аспектам (якостям) відображених у таких документах об'єктів;

* структури аспектів (будову) відображених об'єктів;

* структури взаємодії  об'єктів із навколишнім середовищем;

* структури взаємовідносин між  самими об'єктами.

Фонічний  або сонорний (латин, sonitum -звук, шум; sono - звучати, грати, шуміти; sonorus - дзвінкийй звучний, шумний) документ містить інформацію, яку відтворюють і сприймають завдяки коливанням повітря, викликаним спеціальним приладом, навмисне створеним людиною для фіксації та генерування зафіксованих .звукових знаків. Основною особливістю фонічного документа постає той факт, що фіксація звука (запис фонограми) може здійснюватись різними способами окрім рукописного та друкованого. Звук може фіксуватись на носій механічним (різблення, тиснення), магнітним, фотографічним, оптичним, лазерним чи електронним способом. Різноманітність способів фіксації породила й множину матеріальної основи та конструкції носіїв (грамплатівка, магнітна стрічка, музичний компакт-диск).

Матричний документ містить інформацію, закодовану «матричною мовою». Знаком виступає кодова комірка-матриця, яка залежно від мети документування відповідає тому чи. іншому об'єкту - числу, літері, точці (пікселу, англ. pixel від - елемент зображення), інтенсивності кольору, речі, особі, звуку тощо. Матричні документи були створені спочатку для механізації (картки Холерита на ткацьких верстатах), а згодом й автоматизації управління процесами. Отже, характерна особливість матричних документів полягає в їх переважній машиноорієнтованості.

Це дозволяє в сотні, тисячі разів, збільшити інформаційну ємність носіїв інформації, оскільки з прогресом технологій одиниця площі такого носія містить усе більший обсяг знаків. Так, якщо в 1980-х рр. гнучкий магнітний диск діаметром 5,25 дюйма кількаразово збільшував свою інформаційну ємність зі 160 кілобайтів! до 1,2 мегабайти³, то компакт-диск CD ROM (англ.compaq disk only memory - компактний диск з пам'яттю тільки для зчитування) такого ж діаметру дозволяє .зберегти до 650 мегабайтів («бібліотеку» текстів, еквівалентну 650 томам по 500 сторінок у кожному), а цифровий відео-диск DVD (англ. Digital video disk) - до 17 гігабайт (тобто 17 бібліотек, у кожній з яких міститься по 1000 п'ятисот-сторінкових томів).

До матричних документів належать перфоровані стрічки та картки, магнітні та оптичні диски, магнітні картки, голограми тощо. Як матричні документи можна розглядати різноманітні картотеки каталоги) бібліотек, архівів, центрів НТ1, музеїв тощо.

 

________________________________________________________________

' Приблизно 160 тис.  букв. Цс еквівалентно 80 сторінкам, на кожній із яких вміщено по 2 кілобайти (2048) знаків (32 рядки по 64 знаки в кожному)

 'Приблизно 600 сторінок указаного формату.

 

 

3.3. Класифікація документів за вимірністю запису інформації.

Вимірність запису тісно  пов'язана з матеріальною основою  й конструкцією носія та способом документування.

За цією ознакою розрізняють  одно-, дво- та тривимірні (об'ємні) документи. Одновимірна форма передбачає лінійну послідовність знаків на стрічковому носії. Прикладом її можна назвати запис інформації двійковим кодом азбуки Морзе або телеграфне повідомлення.                                                       

Більшість документів двовимірні. Вони мають певний формат (ширину й довжину, діаметр тощо) та обсяг (кількість сторінок, томів сторін та ін.). Запис інформації на таких носіях також двовимірний - рядок та стовпець цифр (чисел) таблиці, рядок та позиція букви в рядку текс ту й сторінці, рядок нотного стану, у якому розташована нота, координати точки на графіку чи кресленні тощо.

У тривимірному середовищі фіксується інформація як голограми або як растровий друк (наприклад, календарики зі змінним зображенням), а також документи, записані шрифтом Брайля, який сприймається тактильно.

 

 

3.4. Класифікація  документів за призначенням для  сприйняття.

Інформація, зафіксована  в документі з допомогою певних знакових засобів, може сприйматися («читатися») людиною як безпосередньо, так і опосередковано. В основу цієї класифікації покладено критерій контактності людини та носія інформації.

Якщо людина спроможна сприймати семантичну інформацію внаслідок безпосереднього контакту з носієм виключно органами чуття, то такий документ називають людипоорієнтованим. Якщо ж для «прочитання» документа потрібні певні технічні засоби, що-безпосередньо перекодовують, трансформують інформацію носія у форму, доступну для органів чуття людини, то такі документи машиноорієнтованими.

 

3.5. Класифікація  документів за каналом сприйняття  інформації.

Ця класифікація стосується переважно такого аспекту комунікації, як канали впливу інформації на органи чуття людини.

За каналами розрізняють  візуальний, тактильний, аудіальний та аудіовізуальний, мультимідійний документи.

Візуальний (латин. visus - зір, погляд) - це документ, який сприймається людиною (реципієнтом) з допомогою органів зору. Коло таких документів доволі широке, оскільки зір є провідний засіб пізнання навколишнього світу більшості людей. Тому більшість документів і створена для безпосереднього візуального сприйняття людиною: письмові та друковані тексти, графіки, схеми, плани, мапи, рисунки, креслення, таблиці, фотографії, репродукції тощо. Зміст тактильного (латин. attactum від attigo -торкатися, дотикати) або сенсорного (латин, sensus - відчуття, почуття, здібність) документа сприймається на дотик (документи для сліпих, інформація на яких зафіксована опуклим шрифтом французького тифлопедагога Л .Брайля (1809-1852).

Аудіальний (латин, аudio -слухати, вислуховувати, підкорятись, погоджуватись) документ містить інформацію, яка може сприйматися винятково органами слуху (грамплатівка, музичний компакт-диск).

Аудіовізуальним називають документ, зміст якого сприймається водночас органами зору та слуху (звуковий кіно-, теле-, стерео- чи відео-фільм, цифровий фільм на СО чи ОУО).

З розпитком комп'ютерних  технологій з'явився новий вид документів, який синтезує електронний запис інформації та різноманітні засоби впливу на органи чуття користувача з метою формування якомога повнішого інформаційного каналу. Такі документи одержали назву. Вони організовані так, щоб подати інформацію про відповідний об'єкт водночас як текст друкований та озвучений, як зображення, анімацію чи відеофільм із звуком або титрами. Часто мультимідійний документ вимагає активності з боку «читача», причому тактильний контакт між документом ти ним може бути обопільним - через відповідні маніпулятори. Тому підчас роботи з мулітимідійним документом реципієнт сприймає інформацію по можливості більшістю органів чуття (зір, слух, дотик).

 

3.6. Класифікація  документів за рівнем розповсюдження.

За рівнем розповсюдження документи поділяють на три категорії: опубліковані, неопубліковані та такі, що не публікуються .

Опублікований документ має такі основні риси:

а) призначений для  багаторазового та широкого користування;

б) пройшов редакційно-видавниче опрацювання;

в) тираж понад 100 примірників;

г) вихідні дані.

Неопублікований документ містить інформацію, яка не призначена для широкого кола споживачів. Такий документ не тиражується. Копії його виготовляють переважно як рукопис на друкарській машинці чи принтері після комп'ютерного набору. До неопублікованих документів відносять дисертації та їх автореферати, курсові, випускні, дипломні роботи, звіти з МДР та ДКР, депоновані рукописи, інформаційні та облікові картки, наукові переклади, препринти тощо.

До документів, що не публікуються, зараховують ті, які мають одноразове обмежене використання, забезпечують ухвалення конкретних рішень щодо управління справами (адміністративно-господарчі, фінансово-бухгалтерські, технологічні, комерційні документи тощо).

 

3.7. Класифікація документів за способом документування.

Спосіб документування визначає технологію фіксації інформації на носії: ручний, механічний, друкарський, магнітний, фотографічний, оптичний, лазерний, електронний.

Рукописним  називають документ, при виготовленні якого знаки письма наносяться вручну відповідними інструментами (олівцем, ручкою, пензлем, пером, тощо). У зв'язку з цим рукописним документом називають як текст, записаний вручну, так і твори живопису, скульптури, креслення або мапи. Документи, оформлені з допомогою друкарської машинки або принтера також кваліфікують як рукописи, оскільки вони мають обмежений тираж (кілька примірників). Інколи їх виокремлюють у категорію машинописних.

Друковані документи виготовляють поліграфічним або іншим способом (набірним, засобами оперативної поліграфії, копіювально-множильною технікою, засобами комп'ютерного друку тощо). Документування здійснюється шляхом нанесення барвника на поверхню носія або шляхом тиснення чи видавлювання. Друковані документи часто називають творами друку або виданнями. Їх випускають видавництва або друкарні. Механічні документи містять запис інформації, здійснений механічним способом - вирізуванням канавки на поверхні носія, що рухається (фонографічні валики, грамплатівки тощо), або шляхом перфорації - на перфокартах та перфострічках.

Магнітний документ містить запис інформації, здійснений зміною магнітного стану поверхні носія під впливом магнітного поля (магнітні картки, стрічки, диски; відеострічки та відеодиски).

Фотографічний документ виготовляється в результаті зміни оптичної щільності ділянок фотоматеріалу (фотопаперу, фото- чи кіноплівки) під впливом світлового або електронного променя, інтенсивність та форма якого змінюється відповідно до записуваного сигналу (фотографії, слайди, кінофільми, мікрофільми).

На оптичному документі інформація фіксується сфокусованим пучком оптичного випромінення електромагнітного поля (СО КОМ, ОУО, фонодокументи з оптичним записом тощо).

На лазерному документі запис та зчитування інформації здійснюється лазерним променем (оптичні та компакт-диски, голограми).

Електронні документи функціонують як сукупність даних у пам'яті комп'ютера. Основна особливість цього способу документування поля-гас у розкладанні будь-якого повідомлення в масив двійкових кодів, які задаються електронними засобами на засадах дихотомії (наявність/відсутність контакту, струму, світла, намагніченість/розмагніченість тощо). Унаслідок цього повідомлення, що відрізняються за характером знакових засобів (текстові, іконо- та ідеографічні, фонічні) в електронному вигляді набувають однакової форми - множини електронних імпульсів.

 

3.8. Класифікація  документів за матеріальним складником.

Важливим складником документа, окрім інформаційного, виступає його речова форма - матеріальна основа носія. Для класифікації документів за цим аспектом виділяють такі характеристики, як матеріал, з якого виготовлено носій, та його конструктивні особливості.

Класифікація  документів за матеріалом.

Для виготовлення документів використовують природні та штучні

матеріали.

Природними матеріалами людство послуговувалося досить тривалий час до винайдення більш зручних для використання в процесі виготовлення та обігу документів. За природні матеріали людство обирало майже все, на чому можна було залишити свій слід - кора дерева (берестяні грамоти), глина (глиняні таблички), трава (папіруси), шкіра (пергамент),

дерево (вощані дерев'яні  таблички), тканина, камінь (літографія), кістка, корок. тощо.

Сучасні документи виготовляють здебільшого на штучних матеріалах, серед яких розрізняють паперові та полімерні.

Паперовий документ виготовляється на багатокомпонентному матеріалі, який складається переважно зі спеціально відібраних дрібних рослинних волокон, густо переплетених між собою, зв'язаних силами зчеплення різного виду (клеєм, крохмалем тощо), і які утворюють тонкий аркуш. Сучасні технології створили нові види папероподібних синтетичних замінників, які відрізняються особливою цупкістю, тривкістю до вогню, кислот, лугів, опромінення тощо. До класу паперових носіїв відносять книги, журнали, газети, бюлетені, буклети, ноти, карти, патенти, нормативні документи, мапи, плакати, календарі, перфокарти, фотографії тощо.

Плівкові документи створюють на носії, який має у своїй основі полімерний матеріал, достатньо цупкий та еластичний водночас, з нанесеним на його поверхні спеціальним хімічним шаром: феромагнітним (магнітні стрічки) або желатиновим з диспергованими (від латин. Dispergo - розсіюю) кришталиками солей світлочутливого .,рібла (кіноплівка) тощо. На плівкових носіях виготовляють такі документи, як кіно- або діафільм, діапозитив, мікрофільм, магнітна фонограма тощо.

Платівкові документи створюються на пластмасовій основі й мають відповідну жорсткість. В окремих випадках як матеріал для платівкових документів використовується метал (переважно алюміній) або скло. Як приклади таких документів можна назвати грамофонні платівки, магнітні та оптичні диски, магнітні картки тощо.

 Класифікація документів за матеріальною конструкцією.

За матеріальною конструкцією носія інформації виокремлюють такі документи: аркушеві, кодексові, карткові, стрічкові, дискові та комбіновані.

Аркушевий документ виконаний як окремий аркуш довільного формату або як деяка їх кількість без закріплення (листівка, газета, буклет, мапа, плакат, афіша, етикетка, календар тощо). Аркуші, складені один на один, називають стосом (колода карт, картотека, каталог).