Аналіз фінансових результатів банку (на прикладі ПАТ ’’Альфа-Банк’’)

До зовнішніх  факторів відносяться фактори, які  не залежать від діяльності самого банку, хоча деякі з них можуть суттєво впливати на темпи зростання прибутку і рентабельності. Серед них можна виділити наступні чинники: рівень інфляції; економічна ситуація в країні; попит та пропозиція на кредитні ресурси; конкуренція між банками; політика НБУ, тощо

Аналіз витрат здійснюється по тій ж схемі, що й аналіз його доходів. Витрати — це зменшення економічної вигоди в аналізованому періоді внаслідок проведення комерційним банком фінансових та господарських операцій, які зменшують активи або збільшують заборгованість[10, c.282]. При здійсненні аналізу витрат необхідно:

- вивчити динаміку  і структуру витрат;

- проаналізувати  тенденції зростання чи зниження витрат у майбутньому;

- визначення  впливу факторів на величину  витрат з метою виявлення резервів їх оптимізації .

Аналогічно  загальному аналізу доходів банку  здійснюється аналіз рівня витрат за окремими операціями за період, що аналізується. У звітності банків групування витрат за окремими напрямами збігається з розглянутим вище групуванням доходів, тобто містить такі види [9,c.248]:

1. Процентні витрати:

- за залученими  коштами клієнтів;

- за коштами  інших банків, що містять позики  і депозити;

- за емітованими  борговими цінними паперами.

2. Комісійні витрати за послугами клієнтам та іншим банкам.

3. Загальні адміністративні витрати — операційні витрати, пов'язані зі забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать: витрати на утримання персоналу (заробітна плата, витрати на соціальне забезпечення, обов'язкові нарахування, страхування, додаткові виплати, премії, навчання тощо); амортизація необлікових активів; витрати на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів (ремонт, страхування); інші експлуатаційні витрати (комунальні послуги, охорона тощо); сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток, та інші витрати, спрямовані на обслуговування та управління банком[14].

4. Витрати на формування резервів для покриття збитків від активних операцій — це витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку та списання безнадійних активів. Це резерви під знецінення цінних паперів, на покриття можливих втрат від кредитних операцій з покриття збитків за сумнівною дебіторською заборгованістю, а також резервів під заборгованість за нарахованими доходами. Особливість цієї групи витрат полягає у тому, що це — негрошові витрати, а суми сформованих резервів, які відображають оцінку якості активів.

5. Податок на прибуток — операційні витрати банку, пов'язані зі сплатою податку відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо визнання відстрочених податкових зобов'язань та податкових активів[2].

У ході виконання аналізу витрат банку необхідно не тільки проаналізувати в динаміці абсолютні і відносні розміри витрат ( у цілому і по групах витрат), але і виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень із тим, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які б дозволили знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню структури ресурсної бази, тобто збільшенню частки розрахункових рахунків і інших депозитних рахунків клієнтів і скороченню частки дорогих депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів), і оптимальному скороченню непроцентних витрат.

В умовах ринкової економіки  отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб’єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг[11,c.241].

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку. Кількісний і якісний аналіз прибутковості  здійснюється  з метою з’ясування фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за визначений період часу.

Аналіз прибутковості — це складне завдання з певних причин. По-перше, кожен аспект банківських операцій впливає на його прибутковість і має братися до уваги. По-друге, правила бухгалтерського обліку щодо визначення доходів і витрат складні, тому завжди залишається місце для довільних суджень та інтерпретацій. Метою аналізу прибутку та рентабельності є виявлення основного центру прибутковості банку та факторів, які впливають на збільшення величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами[4, с. 397]. Відповідно до мети визначають такі завдання аналізу прибутку та рентабельності:

-         оцінка виконання плану прибутку;

• аналіз динаміки прибутку в цілому, за складом і структурою;
• факторний аналіз прибутку;
• аналіз формування та розподілу прибутку;
• визначення тенденцій динаміки прибутку за тривалий період;
• аналіз показників ефективності діяльності комерційного банку[5].

Утворення прибутку комерційного банку є наслідком  впливу різноманітних факторів. Це доходи і витрати банку, вплив  яких на прибуток та його складові є  очевидним і обчислюється за методом  прямого рахунку на основі адитивної факторної моделі[7, c.114]. Таким чином, маємо прямий вплив на прибуток доходів банку (тобто збільшення доходів на відповідну суму веде до збільшення прибутку на ту саму суму; зменшення доходів супроводжується зменшенням прибутку) та зворотний вплив витрат (тобто збільшення витрат призводить до зменшення прибутку і, навпаки, зменшення витрат збільшує прибуток банку). Фактори, під впливом яких формується прибуток, не обмежуються доходами і витратами.

1.2  Основні методики аналізу ефективності  результатів банківської діяльності

Аналіз ефективності банківської діяльності залишається й досі складною проблемою як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Зокрема, прибутковість, яку традиційно заведено сприймати як свідчення ефективної діяльності, є лише одним з аспектів оцінювання діяльності банку, і тому вона не може вважатися остаточним показником ефективності. Для банків як установ, діяльність котрих значною мірою залежить від довіри клієнтів і котрі розпоряджаються суттєвою частиною суспільного капіталу, важливе значення мають характеристики надійності та стабільності[12, c.182].У процесі комплексного аналізу банківської діяльності необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання певної роботи. В аналізі банківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил вивчення діяльності банку, спрямованих ми дослідження різних об'єктів аналізу. Вони допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості та прибутковості банку, яка враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку.

Відправною точкою для вирішення стратегічних завдань підвищення прибутку банку є побудова факторної моделі, яка описує залежність результативного показника від обраних факторів. Чим більше факторів включено у факторну модель, тим глибший аналіз можна зробити. При цьому фактори мають перебувати в прямій функціональній залежності з результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою[13, c.6]. Чинники, що перебувають у стохастичній залежності з результативним показником, вивчаються за допомогою кореляційно-регресійного аналізу[12, c.180]. Залежність прибутку від перелічених вище факторів можна описати такою формулою:

                                           (1.1)

де P — абсолютний розмір прибутку банку; і_а — відносна дохідність активних операцій банку; Q — обсяг залучених ресурсів банку; H — норма обов’язкового резервування; K — капітал банку; R — сума іммобілізації (вкладення в недохідні активи); і_п — відносна витратність залучених ресурсів (пасивів); В_у — умовно постійні витрати (управлінські).

При цьому відносна дохідність активних операцій може бути виражена у вигляді відсотка і розраховуватись за формулою:

,                                                                                (1.2)

де D — доходи банку (у вигляді як процентів, так і комісійних та інших доходів); A_d — дохідні активи.

Відносна витратність  залучених ресурсів банку (пасивів) буде визначатись аналогічно за формулою:

,                                                                             (1.3)

де B — витрати  на залучення ресурсів; Q — обсяг залучених ресурсів.

Як видно  з наведеної моделі, основними  факторами, що впливають на прибуток банку, є відносний рівень дохідності активних операцій банку, відносний рівень витратності за пасивними операціями, обсяг залучених ресурсів, рівень умовно-постійних витрат банку. Більшість з цих факторів залежить від зусиль банку лише частково, тобто більшою мірою вони обумовлені зовнішніми чинниками, що діють на ринку капіталів.

В економічній літературі пропонуються різноманітні підходи до аналізу ефективності банківської діяльності, але найпопулярнішою є методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу (return on equity decomposition analysis), або модель Дюпона[14]. Методика декомпозиційного аналізу досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих чинників на результати його діяльності[16, c.274].

Важливо, що цей аналіз можуть проводити не лише внутрішні, а й  зовнішні користувачі, адже розрахунок показників здійснюється за даними фінансової звітності. Крім того, керівництво банку може використати цей підхід для визначення цільових рівнів прибутковості банку в процесі планування фінансової діяльності.

Зазначимо, що методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу в тій чи іншій формі застосовується в більшості наукових досліджень банківської діяльності, хоч автори і користуються різними назвами для її позначення. Так, П. Роуз трактує цей підхід як «аналіз структури показників прибутковості банку»[17, c.513]. Дж. Сінкі вживає назву «модель ПНК (прибуток на капітал)»[19, c.623]. У публікаціях на пострадянському просторі користуються такими визначеннями, як «факторний аналіз норми прибутку на капітал», «оцінка впливу узагальнюючих показників діяльності банку на величину отриманого за звітний період прибутку», «дюпонівська система фінансового аналізу» .

У процесі оцінки прибутковості важливе значення мають відносні показники (коефіцієнти), які забезпечують проведення порівняльного аналізу результатів діяльності різних банків, незалежно від абсолютної величини їхніх активів та прибутків[8,c.57]. Коефіцієнтний аналіз, який передбачає аналіз структури за рахунок віднесення доходів та видатків до відповідних статей балансу проводиться у статиці та динаміці. Кількість коефіцієнтів, які можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю статей балансу та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всі мають свої цілі щодо висвітлення специфічних аспектів фінансового стану банку, що й обумовлює кількість коефіцієнтів для його аналізу. Для аналізу ефективності банківської діяльності найважливішими є показники прибутковості активів (return of assets — ROA) і прибутковості капіталу (return on capital / equity — ROE). Вони істотно впливають на ринкову ціну акцій банку, тому в процесі аналітичних досліджень їм приділяють особливу увагу. Дж. Сінкі навіть стверджує, що «прибуток на активи є вичерпним показником ефективності роботи банку з погляду бухгалтерського обліку»[19, c.639].У літературі трапляються й інші назви цих показників — рентабельність або дохідність активів (капіталу).

Показник прибутковості  активів застосовується для оцінки ефективності роботи керівництва банку і визначається як відношення чистого прибутку до середньої вартості загальних активів[15, c.16-17]:

                                                                         (1.4)

де NР — чистий прибуток (після оподаткування); А — середня  вартість активів.

Показник прибутковості  капіталу визначається як відношення чистого прибутку до капіталу банку:

                                                                       (1.5)

де К —  власний капітал банку.

Прибутковість капіталу показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і  служить орієнтиром для вибору найпривабливішого напряму інвестування. Сьогодні важливу роль відіграє і аналіз таких показників ефективності як чиста процентна маржа і чистий спред. Ефективність операційної діяльності комерційного банку можна оцінити за допомогою показника чистого спреду, який розраховується за такою формулою[16, c.142-143]:

     ,                                                                             (1.6)

де  - чистий серед; ПД - процентні доходи(проценти отримані); ПВ – процентні витрати(проценти сплачені); - активи,що приносять процентний дохід; - платні пасиви.