Вирішення проблем кадрового забезпечення органів регіонального управління

Науково обґрунтована конкретизація  нормативних приписів має свій механізм, використання якого базується на додержанні двох основних вимог. По-перше, у процесі конкретизації ніяк не можна вносити ті чи інші зміни у зміст норм права, встановлених правовими актами вищого рівня (це стосується як "літери", так й самого "духу" цих норм). По-друге, конкретизація має здійснюватися цілеспрямовано і системно, оскільки конкретизуються не якісь другорядні положення, а передусім елементи тих правовідносин, які встановлюються чи санкціонуються відповідними нормами права.

Як відомо, елементами правовідносин  є їхні суб'єкти та об'єкт, тобто ті матеріальні або духовні блага, відносно яких люди вступають у правовідносини. До елементів правовідносин належать також суб'єктивні права (правомочність) та юридичні обов'язки, які притаманні відповідним суб'єктам правовідносин, або кожному з них.

Зрозуміло, конкретизація може поширюватися на кожний з елементів правовідносин, але у кожному окремому випадку  вона може мати свої особливості. Загальним  для них є те, що конкретизація може мати виключно пояснюючий характер, це мусить бути саме конкретизація, а не щось інше, що може порушувати зміст і загальну спрямованість норми.

Найчастіше йдеться про конкретизацію  саме прав й обов'язків громадян, тому що часто-густо ці права  (особливо суб'єктивні) викладаються у нормативному акті у занадто узагальненій формі, що може ускладнювати розуміння їх дійсного смислового значення. Конкретизація може бути й іншого характеру, коли вона спрямована на врегулювання самого процесу практичного здійснення конкретних прав і обов'язків відповідних суб'єктів права. У даному разі йдеться про правове врегулювання конкретних стадій, які в сукупності й складають зазначений процес. Завдання полягає в тому, щоб кожен носій відповідних прав і обов'язків мав необхідну правову підтримку, правову базу на кожній із стадій процесу реалізації своїх прав та обов'язків, що є важливою гарантією нормального функціонування усього управлінського механізму.

Отже питання забезпечення прав і законних інтересів особи є  одним з найважливіших у діяльності управлінських кадрів усіх рангів. Світова практика розвитку демократичних країн свідчить, що саме забезпечення прав і свободи людини та громадянина, ставлення держави, її органів та службовців до людини є основним критерієм соціальної справедливості та законності

Висновки ТА пропозиції

Отже, для відтворення якісного кадрового потенціалу місцевих органів  влади потрібно:

1. Кардинально посилити організаційне забезпечення кадрової роботи. Важливо знайти оптимальне співвідношення завдань та обов'язків кадрових служб, надавши їм більше повноважень і визначивши більшу міру відповідальності. Значним фактором у покращенні роботи кадрових служб має стати підвищення рівня надання цим службам науково-методичного, інформаційного, правового забезпечення з боку центральних органів.

2. Доцільно передбачити механізм просування по службі здібних керівників нової генерації як по вертикалі, так і по горизонталі. Нагальним є також вирішення проблеми стабільності перебування на посаді працівників органів влади за умови зміни їх керівників, а також зняття відмінностей у фінансовому забезпеченні державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Не є нормальною ситуація, коли, наприклад, у Вінницькій області середньомісячний фонд на одну одиницю в апараті обласної держадміністрації на 20 відсотків менший, ніж в обласній раді. У Рівненській області така різниця складає 38 відсотків, Київській – 42, Луганській – 66 відсотків. Як кажуть, коментарі тут зайві.

3. Особливу увагу слід приділити питанню підвищення професіоналізму державних службовців місцевих органів. Для цього слід більш ефективно використовувати систему конкурсного прийому на державну службу, а також акцентувати увагу на підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації управлінських кадрів. Проходження, перепідготовку та підвищення кваліфікації державними службовцями необхідно безпосередньо пов'язувати з їх просуванням по службі.

У цілому ще раз необхідно наголосити, що проблема кадрового забезпечення місцевих органів влади має стати однією з пріоритетних у формуванні регіональної політики. Це не самоціль, а засіб підвищення загального рівня функціонування владних структур.

4. Однією з найважливіших проблем є розробка і прийняття пакету законодавчих актів, які регламентуватимуть регіональну політику у нашій державі.

5. Законодавчу основу забезпечення реалізації Концепції державної регіональної політики, виходячи з положень Конституції України, мають скласти акти, спрямовані на впровадження концептуальних засад адміністративної реформи, реформування адміністративно-територіального устрою, міжбюджетних взаємовідносин, програм підтримки і розвитку місцевого самоврядування.

6. Регіональні аспекти мають знайти відображення у законодавстві: про двопалатний парламент; про вибори народних депутатів України; про Кабінет Міністрів України; про центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань регіональної політики; про соціально-економічне планування в Україні; про місцеві податки і збори; про органи самоорганізації населення; про службу в органах місцевого самоврядування; про стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій; про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії та ін.

Продумане, цілеспрямоване управління найважливішими економічними і соціальними процесами з центру, доповнене широкою самостійністю і відповідальністю регіонів, буде гарантією того, що Україна стане міцною, заможною державою.

Список використаної літератури

1. Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
2. Про Комплексну програму підготовки державних службовців: Указ Президента України // Урядовий кур'єр: Орієнтир. – 2000. – 6 груд. – С. 6.
3. Загальні правила поведінки державного службовця: Затверджено наказом Головдержслужби 23.10.2000. № 58 // Урядовий кур'єр: Орієнтир. – 2000. – 29 лист. – С. 14-15.
4. Воронько О. А. Керівні кадри: державна політика та система управління. – К.: Вид-во УАДУ, 2000.
5. Государственная кадровая политика и механизмы ее реализации: Кадроведение: Курс лекций. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Изд-во РАГС, 1998. – 468 с.
6. Государственная служба: Теория и организация. Куре лекций. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 640 с.
7. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник) / За ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 432 с.
8. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Нижник H.Р., Цветков В.В., Леліков Г.І., Крупчан О.Д., Дубенко С.Д. – К.: Ін-Юре, 1998.
9. Дубенко С.Д. Держава і служба: теорія і організація, концепція її реформування // Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В. Цвєтков. – К.: Оріяни, 1998. – С. 192-211.
10. Етика поведінки державних службовців. – К.: Асоціація державних службовців, 1999.
11. Малиновсъкий В.Я. Державна служба // Державне управління: Навчальний посібник. – Луцьк: Вежа, 2000. – С. 426-506.
12. Малиновський В.Я. Державна служба: теорія і практика. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 160 с.
13. Матирко В.И. Проблемы кадровой политики в государственном аппарате. – М.: Дело, 1996.

14. Оболенський О.Ю. Державна служба: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.
15. Озірська С. М., Полянський Ю. Д. Системи державної служби європейських країн: Велика Британія, Російська Федерація, Україна, Французька Республіка: Наук. – аналіт. дослідж. – К.: Вид-во УАДУ, 1999.
16. Протасова Н. Особливості процесу навчання в системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців // Вісник УАДУ. – 2002. – № 2- С. 422-427.
17. Протасова Н. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації: Навчальний посібник. – К.: Вид-во УАДУ, 2000.
18. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В. Цветков. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.
19. Серьогін С.М. Влада і державна служба: Історичний аспект. – К.: Вид-во УАДУ, 1999.
20. Серьогін С., Хлуткова В. Організація кар'єри державного службовця як засіб попередження і запобігання корупції // Вісник УАДУ. – 1999. – №4. – С. 100-105.
21. Система работы с кадрами управления / Отв. ред. В. А. Шаховой. – М.: Мысль, 1984. – С. 13.
22. ЧемерисА., Ліпенцев А. Підвищення кваліфікації управлінців: досвід та проблеми // Вісник державної служби України. – 1997. – № 1. – С. 73.
23. Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Монография. – К.: МАУП, 2000.