Гроші: походження, сутність і функції

М1 – це гроші у вузькому розумінні, готівка, обіг якої здійснюється поза банками, а також це гроші на поточних рахунках у банках. Потрібно зазначити, що депозити на поточних рахунках виконують всі функції грошей і в будь-який момент можуть бути перетворені в готівку.

М2 – це гроші в більш  широкому розумінні, цей агрегат  включає в себе компоненти М1 + гроші на рахунках комерційних банків + депозити  спеціалізованих фінансових інститутів. Власники строкових вкладів (депозитів) отримують більш високий процент порівняно з власниками поточних вкладів, хоча в той же час вони не можуть взяти гроші з рахунку  раніше умовно визначеного терміну.

Наступний агрегат М3 включає в себе М2 + крупні строкові депозити і суми контрактів з перепродажу  цінних паперів.

Агрегат  L складається з М3 + комерційні, зокрема короткострокові, цінні папери.

Варто зазначити, що в Радянському Союзі грошові агрегати  взагалі не розраховувались  і не використовувались, оскільки марксистською економічною наукою вважалось недопустимим об’єднання зовсім різних категорій – грошей, цінних паперів та кредиту.

Проте зрозуміло, що між грошовим ринком, ринком інвестицій і ринком цінних паперів існує тісний зв’язок. Потенційно залишки на строкових депозитах  і цінні папери можуть бути використані для розрахунків. Крім того, власники строкових рахунків мають можливість переоформити їх в рахунки “до запитання ”. Прибутки від цінних паперів можна зберігати на поточних рахунках, так само, як і виручку від їх продажу.

Безперечно, грошові агрегати на практиці відіграють позитивну роль як орієнтири грошової політики держави. При нинішньому стиранні кордонів між готівковим і безготівковим обігом  нашій країні варто було б перейти до їх активного використання.

Отже, підсумовуючи все  вище сказане можна зробити наступні висновки:

1. Гроші – це загальний еквівалент, що використовується для операцій купівлі-продажу
2. Функції грошей слугують способами реалізації їх сутності.
3. Грошові агрегати М1, М2, М3, L групують різні платіжні і розрахункові засоби за ступенем їх ліквідності, причому кожен наступний агрегат включає в себе попередній.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Грошова система  та її типи

У кожній державі грошовий обіг відповідно регульований, тобто функціонує національна грошова система.

Грошова система — це спосіб організації грошового обігу, що склався історично у будь-якій країні і закріплений законом. Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав, хоча окремі елементи з'явилися значно раніше. У сучасних умовах грошова система країни має такі головні елементи:

• найменування грошової одиниці (наприклад, Україна - гривню, США — долар, Польща — злотий, Росія — рубль Японія — єну та ін.);
• види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу;
• регламентацію безготівкового грошового обігу;
• державний апарат, що регулює грошовий обіг. До середини 70-х років в усіх країнах був, а в деяких є і нині, правда формально, ще один елемент грошової системи — золотий вміст грошової одиниці.

Економісти розрізняють два типи грошових систем: металевого обігу, у яких грошовий товар виконує всі функції грошей або лежить в основі грошової системи; паперово-кредитного грошового обігу, який ґрунтується на паперових грошах.

Історії відомо два види металевих систем: біметалізм і монометалізм. Біметалізм — це грошова система, у якій за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль грошей. Дорогоцінні метали відігравали рівноправну роль у грошовій системі і в обігу перебували монети з обох металів. Монометалізм - грошова система, у якій лише один метал становить її основу (золото або срібло).

Біметалізм тривалий час панував  у країнах Західної Європи. Така система відповідала різним потребам розміну. Кожен метал використовували для певного кола операцій, він відігравав свою роль: золото призначалося для панів, великих купців (навіть церкви); срібло — для звичайних операцій. За цієї грошової системи є два види цін — ціни у золотих і срібних грошах (золото і срібло - брати-вороги). Держава визначає ціннісне співвідношення обох грошових металів. Якщо ринкова ціна одного з валютних металів знижується, то вигідно скуповувати цей метал і карбувати з нього монети. Наприклад, Європа знала всю гаму грошових систем: натуральний обмін, натуральне господарство, примітивні гроші. А над цим - металеві гроші, золото, срібло й мідь, яких у Європі було порівняно багато. І нарешті, безліч форм застави, від позик під заставу до вексельного обігу й спекуляції у великих торговельних містах, срібло дешевшає, то золоті монети зникають з обігу, і в минулому панує срібло. [22]

Біметалізм виявився нестабільною, внутрішньо суперечливою грошовою системою, оскільки використання двох еквівалентів спричиняло труднощі у визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Крім того, коштовні метали постійно відпливали з Європи за межі континенту, а також щораз більшу кількість золота і срібла тезаврували, тобто використовували для виготовлення прикрас. Тому в більшості країн у другій половині XIX ст. утвердилася система золотого монометалізму (в Австрії — 1892 р., Японії — 1897, США — 1900 р.). уперше золотий монометалізм запроваджено в Англії наприкінці XVIII от. (законодавче закріплено 1816 р.).

Залежно від характеру розміну паперових грошей на золото було три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт; золотозливковий і золотодевізний стандарт; золотодоларовий стандарт.

Золотомонетний  стандарт - найдорожча, та водночас і високо стабільна грошова система. Він має такі ознаки: по-перше, у грошовому обігу обов'язково перебували золоті монети. Всі інші види грошей розмінювали на золото за номіналом; по-друге, країна визначала золотий вміст своєї грошової одиниці, який не змінювався упродовж десятиліть; по-третє, золото вільно ввозили в країну та вивозили з неї; по-четверте, підтримували жорстке співвідношення між запасом золота в країні та внутрішньою кількістю грошей.

Після Першої світової війни  золотомонетний стандарт зберігся лише у США. У країнах-переможницях (Англія, Франція) було запроваджено урізану систему золотого монометалізму; золотозливковий стандарт, за якого паперові гроші обмінювали на золото лише в разі подання суми, передбаченої законом. Наприклад, в Англії ця сума становила 1700 фунтів стерлінгів, у Франції — 215 тис. франків, що відповідало ціні стандартного (зливку у 12 кг. У більшості країн, зокрема переможених (Німеччині, Австрії та ін.), було установлено золотодевізний стандарт. У такій системі паперові гроші обмінювали на іноземну валюту (девізи), яку розмінювали на золото. За обох цих різновидів золотого монометалізму в обігу вже немає золотих монет, монетарне золото зосереджене в руках держави. У 30-х роках урізані форми золотого монометалізму ліквідовано.

Після Другої світової війни  золотий монометалізм відновився, проте в ще більш урізаній формі — золотодаларового стандарту. В усіх країнах розмін паперових грошей на золото не був відновлений. Лише для урядів та центральних банків країн-членів Міжнародного валютного фонду зберігалася можливість обміняти долари США, якими володіли ці країни, на зливки з золотого запасу США. Наприкінці 1949 р. золотий запас США посяг 21,8 тис. т, що становило 70% світових резервів. Однак після цього стягування золота у США припинилося. У 1960 р. золотий запас становив 15, 8 тис. т (44%), а у 1972 р. - всього 8,6 тис. т (21%). Золотого запасу США ледве б вистачило, щоб обміняти 25% доларових активів іноземних власників. У 1971 р. обмін доларів на золото припинено. Грошові системи, у яких золото виконує усі функції грошей або лежить в основі цих систем, зникли.

У 1970-х роках остаточно  утвердився новий тип грошової системи, в основі якої - паперові гроші. Формування такої системи у всіх країнах практично розпочалося з часу витіснення золота з обігу. Щоразу, коли бракувало металевої монети, доводилося користуватися будь-якими заставними і з'явилися паперові гроші.

Також, розглядаючи грошово-кредитну систему, треба охарактеризувати такі показники як інвестиції, індекс споживчих  цін та інфляцію.

Термін «інвестиції» має декілька значень. Він означає покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. Інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді.

ІСЦ є найважливішим  показником, який характеризує інфляційні процеси в економіці країни і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни.

Інфляція (від лат. Inflatio - надування) - це знецінення   паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги.

Темп інфляції = Р_n – Р_о / Р_{о *} 100%,                                 (1.2)

де Р_{n –} індекс цін поточного (звітного) періоду

     Р_о – індекс цін базисного періоду

Зростання iндексу цiн  визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення  його- рiвень дефляцiї. Темп iнфляцii є  темпом змiни загального рiвня цiн   i показує ступiнь знецiнення грошей.

  Процес зменшення  темпiв iнфляцiї отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцiї  поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає.

Сучасна грошова система  має такі ознаки:

• її основу становлять паперові гроші;
• хронічне знецінення грошей;
• широкий розвиток безготівкового обігу і скорочення обігу готівки;
• зростання ролі держави в стабілізації грошового обігу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  II. Аналіз грошово-кредитної системи України на сучасному етапі

2.1   Національний банк України як головний інструмент

проведення грошово-кредитної  політики держави

Під грошово-кредитною політикою  розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної  політики. Деякі автори відносять  до неї будь-які заходи держави, котрі  стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.[15]

Трапляються і надто  вузькі тлумачення грошово-кредитної  політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.[20]

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.

В Україні головним суб'єктом  грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної  політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні