Кредитні взаємовідносини між НБУ і комерційними банками України

 

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської  справи

Національного банку України

 

Кафедра фінансів та кредиту

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни “ Банківські системи ”

на тему «Кредитні взаємовідносини між НБУ і комерційними банками України»

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент IV курсу групи ЕК-91__________ Бітюга І.Ю.

   

Перевірила: асистент_________ Козлова Ю.В.

 

 

 

 

 

 

 

Севастополь 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

1. ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ 5

2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ВИДИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ 12

3. СУЧАСНИЙ СТАН ПІДТРИМКИ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НБУ 16

ВИСНОВОК 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 23

 

 

 

ВСТУП

 

НБУ виступає у якості "банку  банків" і є для комерційних  банків останнім кредитором. Економічна сутність і види кредитів, що надаються  НБУ комерційним банкам, розкриває економічна суть і види кредитів НБУ комерційним банкам. Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності.

Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає  у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий  спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити  центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто  процентна ставка, яку визначає центральний  банк і за якою він забезпечує банки  додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну  політику як окремий інструмент грошово-кредитної  політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.

Сутність політики рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового  спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих  позичок, установлення контингенту  редисконтування векселів тощо. Таким  чином, у вузькому розумінні політика рефінансування (а саме у такому розумінні вона розглядається у  цьому підрозділі) передбачає вплив  центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.

 Отже розрізняють закриті кредитні аукціони, кредитування під заставу державних цінних паперів на макрорівні – через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, що створює додаткові умови для кредитної експансії банків.

 Рефінансування активних  операцій через переоблік векселів  господарських суб'єктів, стабілізаційний кредит відбувається на мікрорівні – кредити НБУ комерційним банкам сприяють підтриманню комерційними банками ліквідності, зміни структури активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, при необхідності, обсягу кредитної допомоги клієнтам.

 На початку розвитку  кредитних відносин між НБУ  та комерційними банками першим  застосовувались такі види кредитування:

• кредити для завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості;
• кредити для покриття дефіциту державного бюджету;
• кредити для надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей народного господарства;
• відкриті кредитні аукціони.

 Такі кредити надавалися  на емісійній основі, як правило,  за пільговою процентною ставкою  та, переважно, неплатоспроможним  клієнтам. Між комерційними банками  ресурси розподілялись з урахуванням  розміру статутного капіталу, мережі  банківських установ тощо.

 Подібні методи кредитування  НБУ економіки - безпосередньо,  або через комерційні банки  - мали адміністративний характер  і негативно впливали на інфляційні  процеси. Тому НБУ поступово  перейшов до ринкового механізму  регулювання грошово-кредитних відносин  із комерційними банками та  іншими кредитними установами.

 

1. ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТНИХ  ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ  БАНКАМИ

 

Кредити Національного банку  України, що спрямовувалися на цілі рефінансування банківських установ, починаючи  з 1991 р. набули значного розвитку та зазнали  чималих змін. Це є характерним  не лише для України, а й для  інших країн з перехідною економікою.

З початку створення Національного  банку кредитні відносини між  ним та комерційними банками мали суто адміністративний, а не ринковий характер.

Того часу НБУ здійснював кредитні емісії на такі цілі:

• завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами;
• покриття дефіциту державного бюджету;
• надання кредитної допомоги окремим державним підприємствам [4].

Між комерційними банками  ресурси розподілялися з урахуванням  розміру статутного фонду, мережі банківських  установ тощо. Кредитні емісії здійснювалися  відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України  та рішень Кабінету Міністрів України.

Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків  взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо [7].

Зважаючи на вихід у 1992 році національної грошової системи  з рублевої зони, 15.07.1992 року було запроваджено в практичну діяльність перший регламент  нормативного забезпечення взаємовідносин Національного банку і комерційними банками – "Тимчасовий порядок довгострокового рефінансування Національним банком України комерційних банків" для кредитування цільових виробничих програм. Кредити надавалися на строк від 2 до 5 років [5].

У 1993 р. обсяги кредитної  емісії збільшилися в 30 разів і  становили близько 30трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. Емісійні кредити надавалися в той  час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи  інфляції, що прискорювало процес обезцінення  грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження  економічно обгрунтованої системи  регулювання грошового ринку  з відповідними інструментами і  завдяки цьому стабілізувати  грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак - і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання  ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне  кредитування та операції РЕПО.

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності  до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо  клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які  підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних  банків і вимагало нових емісійних  кредитів.

Практика надання емісійних  кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через  які ресурси надходили в комерційні банки, далі - в економіку.

У 1995 р. НБУ відмовився від  кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних  відносин з комерційними банками. НБУ  припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під  пільгову процентну ставку. З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з  продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги [3].

За період із 1994 по 1997 рік  було проведено 54 аукціони, в результаті яких розмішено 1 664,6 млн. грн.

Із введенням у дію  ефективніших ринкових інструментів рефінансування комерційних банків кредитні аукціони, починаючи з 1998 року, практично не проводилися. У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.

Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового  механізму регулювання грошово-кредитних  відносин, у якому чільне місце  належить кредитним відносинам з  комерційними банками та іншими кредитними установами [2].

Починаючи з 1997 року рефінансування комерційних банків активно здійснювалося  за допомогою операцій прямою РЕПО, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує ОВДП у комерційного банку  на певний період і на умови, що комерційний  банк у визначений строк викупить цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні  папери, а потім їх продає комерційному банку, є платою комерційного банку  за користування коштами центрального банку.

Слід зазначити, що можливості Національного банку України  щодо надання кредитної підтримки  економічному сектору були дуже обмеженими, тому що Національний банк продовжував  направляти емісійні кошти як через  пряме кредитування уряду на покриття дефіциту державного бюджету, так і  через придбання державних цінних паперів при первинному їх розміщенні Міністерством фінансів.

Згідно Положення "Про  механізми рефінансування комерційних  банків України" від 15 грудня 2000 року для ефективного регулювання  грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора  останньої інстанції Національний банк застосовував у 2001-2003 рр. такі механізми  рефінансування банків:

• рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;
• надання стабілізаційного кредиту;
• операції купівлі/продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

На відкритому ринку Національний банк здійснював кредитну підтримку  комерційних банків шляхом:

• проведення короткострокового рефінансування банків;
• проведення середньострокового рефінансування банків;
• використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів "овернайт";
• купівлі/продажу державних цінних паперів.

Національний банк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку  лише під забезпечення державних  цінних паперів, векселів суб'єктів  господарської діяльності і векселів Державного казначейства України, що враховані банком.

Для отримання можливості користуватися кредитами рефінансування Національного банку, комерційні банки  повинні були дотримуватися таких  вимог, зокрема:

• термін діяльності банку не повинен бути меншим, ніж один рік;
• банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;
• банк має власні високоліквідні активи (цінні папери та інші цінності), що можуть бути прийняті в заставу;
• виконуються вимоги щодо дотримання таких нормативів капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу банку (НІ), адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), адекватності основного капіталу (НЗ), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути менший ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;
• виконуються нормативи ліквідності;
• сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
• здійснюється своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів.

Національний банк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку  в обсягах, необхідних для вирівнювання монетарних параметрів і управління грошово-кредитним ринком. Рефінансування проводилося виключно для регулювання  грошово-кредитного ринку та з метою  підтримання ліквідності банківської  системи.

Для забезпечення наданого кредиту використовувалися державні цінні папери, строк погашення  яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебували у власності  банків, та враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу  настає не раніше ніж через 30 днів після  строку погашення кредиту.

Ці положення регламентувалися Положенням "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій", затвердженим постановою правління І ІІ.У № 584 від 24.12.2003 р. У разі виникнення в  банку проблем із ліквідністю  він міг звернутися за її підтримкою до НБУ за умови виконання 12 вимог [4, c.97-98].