Кредитні взаємовідносини між НБУ і комерційними банками України

З огляду на подальше вдосконалення  використання банками різних фінансових інструментів було розроблено Положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, від 26.09.2006 р. № 378, яким передбачено  зменшення кількості показників (з 12 до 3). виконання яких обов'язкове для банків, що звертаються за рефінансуванням  до НБУ. Тобто було розмежовано монетарні  та пруденційні функції НБУ щодо підтримання ліквідності банків і запроваджено як забезпечення кредиту  рефінансування такі фінансові інструменти, як: депозитний сертифікат Національного  банку; державні цінні папери, взяті  в управління від іншого суб'єкта ринку; монетарне золото; вексель, акцептований іншим банком.

Ці фінансові інструменти  не нові для світової банківської  практики, однак в Україні їх застосування було запропоновано вперше. Зміни  та доповнення до зазначеного положення  вносилися 8 разів.

Світова фінансова криза 2008 року спонукала Національний банк України до оперативних дій щодо підтримки ліквідності банків нетрадиційними методами, тобто не за рахунок короткострокового  кредитування під забезпечення фінансовими  інструментами, а шляхом надання  стабілізаційних кредитів на триваліший період під забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.

У зв'язку з ним було розроблено Положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків", затверджене постановою Правління  Національного банку від 30.04.2009 р. № 259, яким передбачено регулювання  ліквідності лише на період до 90 днів, із використанням фінансових інструментів, причому - тільки платоспроможних банків. Пункт про надання стабілізаційних  кредитів було вилучено з нормативних  документів, на основі яких здійснювалося  регулювання грошово-кредитне ринку  шляхом управління ліквідністю банків.

Кредитна підтримка банків шляхом надання стабілізаційних  кредитів здійснювалася відповідно до окремих положень, затверджених Правлінням Національного банку  України, які більшою мірою стосуватися  аналізу фінансового стану банку  та заходів із їх фінансового оздоровлення. Серед цих документів такі:

Постанова Правління Національного  банку України "Про затвердження Тимчасового положення про надання  Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи" від 25. 12.2008 р. №459;

Постанова Правління Національного  банку України "Про вдосконалення  процедури підтримки ліквідності  банків" від 30.04.2009 р. № 262;

Постанова Правління Національного  банку України "Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком України  кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період до її виходу на докризові параметри" від 04.02.2010 р. № 47;

Постанова Правління Національного  банку України "Про затвердження Положення про надання Національним банком України стабілізаційних  кредитів банкам України" від 13.07.2010 р. №327.

Сприяючи наданню банками  довгострокових кредитів реальному  сектору економіки, Національний банк України в окремі періоди здійснював довгострокове рефінансування банків для подальшого кредитування ними суб'єктів  господарювання, у зв'язку з чим  розроблялися відповідні положення.

Так, постановою Правління  Національного банку України  від 02.12.2002 p. № 283 було затверджено "Тимчасове  положення про порядок кредитування (рефінансування) Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове  кредитування". Згідно з ним передбачалося  надання кредитів терміном понад  один рік для фінансування інноваційно-інвестиційних  проектів. Як правило, кредити надавалися терміном до трьох років за ставкою, що дорівнювала обліковій. Пролонгації  ці кредити не підлягали.

Після аналізу практичного  застосування зазначеного вище положення  воно було суттєво доопрацьоване: розширено  перелік об'єктів застави, яка  могла бути прийняла із забезпечення кредиту рефінансування; розширено  коло банків, що могли звернутися за таким рефінансуванням; посилено вимоги до показників їх діяльності, які були критеріями при розгляді питання  щодо надання кредиту.

2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ВИДИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

Функція центрального банку  як «кредитора останньої інстанції» неминуча в силу самої природи  банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою  негайно, і їхніми активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді  запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас  ліквідності виявляється недостатнім  для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між  активами і пасивами порушується  внаслідок більшої швидкості, з  якою депозити можуть бути зняті, порівняно  з часом, необхідним для мобілізації  кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту «доміно» — поширення кризи  від комерційних банків, що тимчасово  мають нестачу ліквідності, на «здорові»  банки, а також запобігає втраті довіри населення до надійності банківської  системи у цілому.

Кредити рефінансування центрального банку є для комерційних банків джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

• стан грошово-кредитної сфери країни;
• фінансовий стан комерційного банку, що воліє отримати кредит.

Економічна сутність кредитів рефінансування центрального банку  на макроекономічному рівні полягає  у тому, що через кредитування банківських  установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином  обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для розширення (експансії) кредитної діяльності комерційних  банків.

Об'єктом рефінансування у більшості країн світу, як правило, є лише комерційні банки. При цьому  кредити надаються фінансово  стабільним комерційним банкам, що відчувають лише короткострокові фінансові  труднощі (максимальний термін надання кредитів рефінансування у більшості країн становить один рік, при цьому більшість кредитів надається терміном до одного місяця).

Кредити рефінансування центрального банку можна класифікувати залежно  від:

• форми забезпечення (облікові та ломбардні);
• термінів використання (короткострокові (від одного до кількох днів) і середньострокові (від місяця до року);
• методів надання (прямі кредити і кредити, що надаються шляхом аукціону);
• цільового характеру (коригуючі та сезонні кредити).

Міжбанківський ринок  кредитних ресурсів це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних  ресурсів між комерційними банками  та комерційними банками і НБУ.

Отже, комерційний банк або  інша кредитна установа, у разі вичерпання інших можливостей рефінансування, може звернутися до Національного банку  для отримання рефінансування. При  цьому Національний банк України  має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків  для банківської системи.

  Згідно зі статтею 25 Закону України “Про Національний банк України” одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.

  Відповідно до статті 42 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк України надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

  Види та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками визначено у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженому постановою Правління Національного банку України № 584 від 24.12.2003 р. (далі — Положення).

  Згідно з цим Положенням для ефективного регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує, зокрема, такі інструменти:

• операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 14 днів та до 365 днів, операції прямого репо);
• надання стабілізаційного кредиту.

Отже, під рефінансуванням  банків розуміють операції з надання  кредитів Національним банком банкам у встановленому ним порядку  з метою підтримання ліквідності  банків.

Способами рефінансування є  кредити овернайт, кредити рефінансування строком до 14 днів та до 365 днів і  операції прямого репо.

Кредит овернайт — це кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою  через постійно діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.

Пряме репо — це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між Національним банком та банком про купівлю Національним банком державних цінних паперів  із портфеля банку або іноземної  валюти (перша частина угоди репо) з подальшим зобов'язанням банку  викупити державні цінні папери або  іноземну валюту (друга частина угоди  репо) за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Стабілізаційний кредит —  кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності  на визначений Національним банком строк.

Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний  банк може претендувати на рефінансування Національного банку України. Так, Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

• має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;
• строк діяльності не менше ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;
• має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу (крім кредиту овернайт (бланкового);
• виконує такі нормативи: мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), адекватності основного капіталу (НЗ), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);
• сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в повному обсязі відповідно до встановлених вимог;
• здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплачує проценти за користування ними;
• є учасником інформаційної системи міжбанківського кредитного ринку.

Національний банк може встановлювати  додаткові вимоги до банків залежно  від інструментів та строків рефінансування, а також виду забезпечення кредиту  рефінансування.

Банки, які не дотримуються вищезазначених вимог, можуть одержати від Національного банку кредит овернайт або кредит строком до 14 днів лише за умови надання в забезпечення кредиту рефінансування державних  цінних паперів, врахованого векселя, авальованого іншим банком, або надання  відповідно до законодавства України  гарантії іншого банку, що визначений у переліку Департаменту банківського регулювання і нагляду Національного  банку, в обсязі наданої гарантії.

3. СУЧАСНИЙ СТАН ПІДТРИМКИ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НБУ

Наприкінці 2011 р. у банківській  системі України загострилася проблема ліквідності, що виявилося у скороченні залишків на кореспондентських рахунках банків, зниженні загального обсягу депозитів за листопад на 2,1%, підвищенні відсоткових ставок за депозитами на короткострокові періоди, особливо в гривні. Показники ліквідності депозитних корпорацій у системі індикаторів фінансової стійкості повернулися на рівень кризового 2008 р. З метою забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку операції Національного банку України в листопаді переважно спрямовувалися на підтримання банківської ліквідності. Обсяг операцій Національного банку України з рефінансування банків протягом листопада 2011 р. становив 7,6 млрд грн (з початку року – 17,8 млрд грн) [7].

Таким чином, проблема підтримки ліквідності комерційних банків в умовах другої хвилі кризи є актуальною. У працях багатьох учених, зокрема О. Береславської [1, c. 12], Г. Миськів [5, c. 204] надається критична оцінка дій НБУ із підтримки ліквідності банків в умовах першої хвилі кризи 2008–2009 рр., яка є неоднозначною. А. Гідулян справедливо зауважує, що для запобігання банківській кризі НБУ доцільно прийняти ряд рішень, які встановлюватимуть принципи рефінансування банків із проблемами короткострокової ліквідності під час проявів ознак фінансової кризи [3, c. 36].

Політика рефінансування – це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовують центральні банки різних країн. Сутність політики рефінансування полягає у зміні центральним банком умов, за якими він надає кредити комерційним банкам. Для комерційних банків рефінансування в центральному банку – це процес відновлення банківських ресурсів, які були вкладені в позики, цінні папери та інші активи, це останній спосіб (надія) регулювання їхньої ліквідності. Для центральних банків – це спосіб випуску в обіг платіжних засобів, тобто канал безготівкової емісії, спосіб регулювання банківської ліквідності та спосіб запобігання банківській паніці [8, c. 147].