Основні напрями підвищення продуктивності праці ВАТ «Мордовцемент»

Курсова робота містить 55 сторінок, 3 рисунка, 7 таблиць, 23 формули, 36 використаних джерел.  
ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, трудомісткість, ВИРОБЛЕННЯ, ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ, РЕЗЕРВИ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ, НОРМА ВИРОБІТКУ, ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ, ВИТРАТИ ЖИВОГО ПРАЦІ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПРАЦІ,продуктивність суспільної праці, НОРМАТИВНИЙ МЕТОД ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ, багатокритеріальна МЕТОД, багатофакторні моделі ВИМІРЮВАННЯ.  
Об'єктом дослідження є промислове об'єднання ВАТ «Мордовцемент».  
Метою роботи є вивчення продуктивності праці, як показника ефективності трудової діяльності, аналіз факторів, що впливають на зміну продуктивності, а також шляхи її підвищення.  
При проведенні аналізу були використані наступні прийоми і методи: порівняння та угруповань; різниць; індексний метод; статистичний; економіко-математичний; аналітичний; графічний і ін  
Отримані результати: вивчені теоретичні основи продуктивності праці на підприємстві, проведений аналіз продуктивності праці промислового підприємства ВАТ «Мордовцемент», виявлено основні напрями щодо підвищення продуктивності праці на підприємстві.  
Ступінь впровадження - часткова.  
Область застосування - в практичній діяльності ВАТ «Мордовцемент».  
 
Зміст  
Введення  
1. Теоретичні аспекти вивчення продуктивності праці  
1.1 Сутність і соціально-економічне значення продуктивності праці  
1.2 Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці  
1.3 Резерви зростання продуктивності праці на підприємстві  
2. Дослідження продуктивності праці ВАТ «Мордовцемент»  
2.1 Організаційно-економічна характеристика ВАТ «Мордовцемент»  
2.2 Оцінка продуктивності праці промислового підприємства  
2.3 Факторний аналіз продуктивності праці  
3. Основні напрями підвищення продуктивності праці ВАТ «Мордовцемент»  
3.1 Можливості підвищення продуктивності праці за рахунок техніко-економічних факторів  
3.2 Обгрунтування рівня і темпів зростання продуктивності праці на перспективу  
Висновок  
Список використаних джерел  
 
Введення  
В умовах ринкової економіки економічним суб'єктам необхідно оперативно реагувати на швидкозмінні середу і успішно керувати трудовими, технічними, фінансовими та іншими процесами виробничої діяльності. Тому необхідно більш детально і докладно вивчати використовувані при аналізі методи оцінки господарської діяльності. Особлива увага приділяється проблемі застосування системи виробничого обліку до проблем продуктивності та ефективності праці.  
Узагальнюючим показником результативності праці є його продуктивність, що характеризує обсяги випущеної продукції чи вироблених послуг на одиницю витрат праці.  
Кожне підприємство відрізняється певним рівнем продуктивності праці, який може підвищуватися або знижуватися в залежності від різних факторів. Неодмінною умовою розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. Він є вираженням економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства незалежно від пануючої в ньому системи господарювання [16, 134].  
З народногосподарський точки зору підвищення продуктивності праці означає:  
а) зростання валового внутрішнього продукту і національного доходу  
б) зростання фонду накопичення й фонду споживання  
в) основу для розширеного відтворення  
г) основу для підвищення рівня життя громадян країни і вирішення соціальних проблем  
д) основу для розвитку країни та зростання економічної могутності держави  
З вищесказаного можна зробити висновок, що показник продуктивності праці, а також фактори, що впливають на його зростання, є актуальним питанням для вивчення і аналізу не тільки для підприємства, галузі, регіону, але і для всієї країни в цілому [21, 225].  
Якщо виходити з чисто теоретичних економічних позицій, населення тієї країни, в якій досягнута найвища продуктивність праці, повинно мати і найвищийрівень життя, тобто матеріальною основою для підвищення рівня життя є зростання продуктивності праці.  
Метою роботи є вивчення продуктивності праці, як показника ефективності трудової діяльності, аналіз факторів, що впливають на зміну продуктивності, а також шляхи її підвищення. Виходячи з поставлених цілей, можна сформулювати такі завдання: розкрити теоретичні та методологічні аспекти продуктивності праці; проаналізувати фактори зміни продуктивності праці; а також шукати резерви зростання продуктивності праці. На завершення роботи визначити основні шляхи підвищення продуктивності праці і дати практичні рекомендації керівництву ВАТ «Мордовцемент».  
 
1. Теоретичні аспекти вивчення продуктивності праці  
1.1 Сутність і соціально-економічне значення продуктивності праці  
Праця - доцільна діяльність людини, яка спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, що задовольняють людські потреби.  
Ефективність праці характеризується його продуктивністю, яка вимірюється співвідношенням кількості випущеної продукції або послуг до витрат праці, тобто виробленням на одиницю витрат праці. Продуктивність праці є показником економічної ефективності трудової діяльності працівників. Від його рівня і динаміки залежать розвиток суспільства та рівень добробуту всіх його членів. Більш того, рівень продуктивності праці визначає і спосіб виробництва, і навіть суспільно - політичний лад [4, 143].  
На різних ступенях розвитку суспільства темпи зростання продуктивності праці неоднакові. У період первіснообщинного ладу розвиток продуктивних силвідбувалося повільно. Більша частина цього часу припадає на кам'яне століття з його примітивними і малопродуктивними кам'яними знаряддями праці. Близько 7-6 тис. років тому почали з'являтися металеві знаряддя. Перехід від кам'яних знарядь до металевих супроводжувався прискоренням темпів зростання продуктивності. Але і після цього продуктивність праці зростала повільно. Це пояснюється тим, що основною базою виробництва ще довгий час залишався ручна праця. Прискорення зростання продуктивності праці почалося з переходом від ручних знарядь праці до машин. Поява парового двигуна викликало промисловий переворот, революцію у виробництві, яка в свою чергу супроводжувалася підвищенням темпів зростання продуктивності праці.  
Продуктивність праці в ринковій економіці розглядається як частина загального поняття продуктивності, яка представляє собою відношення загального обсягу продукції до витрачених ресурсів на його виробництво, в той час як продуктивність праці являє собою відношення загального обсягу продукції до кількості витраченого на його виробництво праці [35, 465] .  
Продуктивність праці можна розглядати на трьох рівнях (макрорівень, рівень підприємства, рівень окремого працівника), кожен з яких має свої проблеми і свої рішення цих проблем.  
На макрорівні конкурентоспроможність і ефективність національної економіки не можна розглядати як просту суму продуктивності, а тим більше продуктивності праці на підприємствах країни. Національна продуктивність має й інші критерії оцінки і формується під впливом багатьох політичних, економічних, соціальних ікультурних сил, що знаходяться як під контролем держави, так і поза ним.  
На рівні підприємств зростання продуктивності праці залежить від економічного стану підприємства та політики його керівництва щодо розподілу прибутку, що йде на накопичення і споживання. Діючи самостійно в економічному просторі, підприємство саме визначає соціальну і технічну політику, але його вибір не вільний від впливу зовнішніх чинників: конкуренції, змін цін і ін  
Існує визначення продуктивності праці у вузькій технічної та в широкій суспільній концепції. Продуктивність у вузькій технічної концепції розраховується за формулою (1.1) як відношення виводу до вводиться ресурсів.  
 (1.1)  
Цей показник виражає ступінь ефективності використання ресурсів.  
Під продуктивністю в широкій суспільній концепції розуміється, насамперед, те, що продуктивність - це розумова схильність людини до постійного пошуку можливості удосконалення того, що існує.  
Вона вимагає постійно удосконалювати економічну діяльність з урахуванням мінливих умов суспільства.  
В умовах вже сформованих ринкових відносин слід розрізняти ставлення до процесів зміни продуктивності з суспільної точки зору і з точки зору приватного власника - фірми, підприємства (рисунок 1.1).  
 

Низький рівень продуктивності праці

Високий рівень продуктивності праці

Низький рівень продуктивності праці

Високий рівень продуктивності праці

Неефективне використання економічних  ресурсів

Неефективне використання людських ресурсів, продукції та грошових коштів

Ефективне використання економічних  ресурсів

Ефективне використання людських ресурсів, продукції та грошових коштів

Застійне економічне становище в суспільстві

Стабілізація та розвиток економі-чного становища в суспільстві

Ослаблення основи підприємства

Стабілізація та зміцнення основ  підприємства

Посилення в суспільстві напруги, почуття невпевненості

Досягнення високого рівня добробуту  в суспільстві

Нестабільна зайнятість, проблеми працевлаштування і зниження життєвого рівня

Стабілізація зайнятості й робочих  місць, підвищення життєвого рівня

Низький рівень заробітної плати, збільшення робочого часу і важкі умови роботи, зростання безробіття та ін

Важке настрій на роботі і падіння  перспективності наявної кваліфікації

Приємне настрій на роботі,   перспективність життя

Розпад згуртованості суспільства

Внесення вкладів у добробут суспільства.

 На рівні суспільства  На рівні власника підприємства  
Малюнок 1.1 - Рівень продуктивності праці.  
Продуктивність праці є найважливішим показником економічного зростання, тобто показником, що забезпечує зростання реального продукту і доходу. Зростання реального продукту призводить до збільшення валового національного продукту. Так реальний ВНП визначається за формулою (1.2) як трудовитрати помножені на продуктивність праці.  
 (1.2)  
Величина трудовитрат залежить від чисельності зайнятих і від рівня їх кваліфікації. Як показано на малюнку 1.2, взаємозв'язок між підвищенням рівня кваліфікації і продуктивністю праці досить складна. Але, тим не менше, частина зростання продуктивності праці залежить від рівня кваліфікації. Цьому відносним приростом продуктивності відповідає певна частина загального приросту валового національного продукту.  
SHAPE \ * MERGEFORMAT   
Рисунок 1.2 - Вплив кваліфікації на продуктивність праці і збільшення ВНП.  
У виробництві будь-якого продукту бере участь жива праця, тобто праця, затрачена робітниками безпосередньо у самому процесі виробництва даного продукту, і праця минулий, витрачений іншими працівниками на попередніх стадіях виробництва і матеріалізовану в знаряддях праці, будівлях, спорудах, сировині, матеріалах, паливі, енергії. Відповідно до цього при характеристиці продуктивності праці використовуються поняття продуктивності індивідуальної та суспільної праці.  
Продуктивність індивідуальної праці - результативність живої праці, як окремого працівника, так і колективу. При оцінці результативності живої праці колективу іноді вживають поняття локальної продуктивності праці, тому що поняття індивідуальної продуктивності праці природніше ототожнювати з поняттямпродуктивності окремого працівника, а не колективу.  
Продуктивність суспільної праці - результативність, ефективність живої і уречевленої праці, що відображає повні (сукупні) витрати праці у сфері матеріального виробництва. У міру розвитку продуктивних сил жива праця стає все більш і більш продуктивним за рахунок того, що він приводить у дію все більшу масу суспільної праці [26, 423].  
Підвищення продуктивності праці багато в чому зумовлює зміну всіх якісних показників, що характеризують ефективність виробництва - прибуток, рентабельність, собівартість, матеріаломісткість і ін  
Продуктивність суспільної праці планується і враховується в цілому по народному господарству. За окремим об'єднанням, підприємствам, структурним підрозділам, окремим працівникам обчислюється індивідуальна продуктивність праці, яка відображає витрати тільки живої праці.  
Для вимірювання продуктивності праці в промисловості використовуються два основні показники: виробіток і трудомісткість.  
Вироблення вимірюється кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу або що припадає на одного середньооблікового працівника. Вироблення визначається за формулою (1.3):  
 (1.3)  
Перевага показника трудомісткості полягає в тому, що він дозволяє судити про ефективність витрат живої праці на різних стадіях виготовлення конкретного виду продукції.  
Трудомісткість - це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. У залежності від складу включаються в неї трудових витрат розрізняють такі види трудомісткості:  
1) технологічна трудомісткість - витрати праці основних робітників (Ттех)  
2) трудомісткість обслуговування виробництва - витрати праці допоміжних робітників (Тоб).  
3) трудомісткість керування виробництвом - витрати праці керівників, фахівців і службовців (Ту).  
4) виробнича трудомісткість - розраховується за формулою (1.4), як сума витрат основних і допоміжних робітників (Тпр):  
Тпр = Т тих + Тоб. (1.4)  
5) повна трудомісткість - витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу [21, 226].  
Повної трудомісткість одиниці продукції визначається за формулою (1.5) і розуміється сума всіх витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції, яка вимірюється в людино-годинах:  
 (1.5)  
Ці показники та їх динаміка досить точно відображають характер процесу підвищення продуктивності праці на підприємстві. Виміряти продуктивність праці можна за формулою (1.6), виходячи з кількості продукції виробленої в одиницю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції:  
 (1.6)  

де N - кількість продукції, виробленої в одиницю часу (зміну, місяць, рік);  
ППП - чисельність промислово-виробничого персоналу, що забезпечує випуск продукції.  
Виходячи з викладеної вище сутності продуктивності праці можна сказати, що на рівні підприємства її зростання знайде прояв у:  
а) збільшенні маси продукції, створюваної при використанні одиниці ресурсу праці;  
б) зниження витрат праці (трудомісткості) на одиницю продукції;  
в) зниження витрат заробітної плати на один рубль продукції;  
г) зниження частки витрат на оплату праці в собівартості продукції;  
д) підвищення якості продукції;  
е) скорочення часу виробництва і обігу товарів;  
ж) збільшення маси та норми прибутку.  
Зростання продуктивності праці зумовлює зниження витрат і отримання прибутку, необхідного для розвитку виробництва. Поряд з цим зростання продуктивності є основою підвищення реальної заробітної плати і доходів працівників; тільки за цієї умови вони можуть зростати без збільшення витрат на одиницю продукції [33, 208].  
Таким чином, можна зробити висновок про двоїстої сутності продуктивності праці, як характеристики її продуктивності та ефективності його використання. У силу цього, розраховуючи показник продуктивності праці як один з показників, що характеризують результативність виробництва, слід мати на увазі, що не тільки праця є джерелом прийнятої в розрахунок виробленої продукції [24, 284].  
1.2 Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці  
Рішення різноманітних проблем прискорення соціально-економічного розвитку країни висунуло на перший план забезпечення стійких темпів зростання продуктивності праці. Це викликало необхідність поглибленого дослідження процесу формування витрат і результатів праці, розробки комплексу нагальних практичних рекомендацій щодо підвищення продуктивності праці, розгляду всіх чинників її зростання.  
На сучасному етапі розвитку виробництва об'єктивно посилюється роль організації праці, що пояснюється більш високим рівнем усуспільнення праці і виробництва, якісними змінами в робочій силі та засобах виробництва в період науково-технічної революції. НТП викликає потребу в більш прогресивних засобах сполуки речового та особистого факторів виробництва, відповідних інтенсивного типу розвитку (рисунок 1.3) [32, 62]. 

Людський факторвиробництва (праця)	Якісна сторона	Продуктивна сила живої праці
	Кількісна сторона	Інтенсивність праці
Продуктивність
Речовий фактор виробництва (капітал)	Якісна сторона	Реальна ступінь використання речового фактора виробництва
	Кількісна сторона	Потенційна віддача речового фактора  виробництва

Малюнок 1.3 - Фактори, що визначають рівень продуктивності.  
Серед обставин, що впливають на рівень продуктивності праці, можна виділити фактори росту продуктивності праці. Фактори зростання продуктивності працірізноманітні, і тому для зручності розрахунків вони зведені в кілька основних груп.  
Перша група - структурні зрушення у виробництві.  
У цю групу факторів включають зміна питомої ваги окремих видів продукції або виробництва в загальному обсязі продукції.  
Друга група - підвищення технічного рівня виробництва.  
Сюди відносяться всі заходи з механізації та автоматизації виробництва, впровадження передової технології, модернізації устаткування, зміни конструкцій і технологічних характеристик продукції, підвищення її якості, економії сировини та впровадження нових, більш ефективних видів матеріалів і енергії.  
Третя група - поліпшення організації виробництва, праці, управління.  
У цю групу включаються заходи щодо зміни спеціалізації, не пов'язані з впровадженням нової техніки, підвищення питомої ваги кооперованих поставок, удосконалення управління виробництвом: заходи з наукової організації праці, скорочення втрат робочого часу, втрат від браку та ін  
Четверта група - зміна обсягу виробництва продукції.  
Тут враховується зміна чисельності умовно-постійного персоналу в результаті зміни обсягу виробництва продукції.  
П'ята група - зміна природних умов і способів видобутку корисних копалин.  
Ця група чинників враховує зміни геологічних умов, залягання порід і іншої сировини, способів видобутку корисних копалин.  
Шоста група - галузеві та інші фактори.  
В останню групу включаються зміни за рахунок освоєння нових виробництв, і їх територіального розміщення [27, 314].  
Найбільш загальна класифікація факторів та умов, які впливають на продуктивність праці, може бути проведена на основі елементів суспільно-економічної формації. Виходячи з цього, фактори і умови, що впливають на рівень продуктивності праці в суспільстві, можна об'єднати в чотири групи: техніко-організаційні, соціально-економічні, соціально-психологічні; природно-кліматичні.  
Техніко-організаційні фактори пов'язані з розвитком продуктивних сил суспільства. Провідним чинником даної групи виступає науково-технічний прогрес, який представляє собою взаємопов'язане вдосконалення науки і техніки, що становлять потенційну основу для підвищення продуктивності праці. Науково-технічний прогрес призводить до змін у застосовуваних засобах і предметах праці, в технології виробництва, до заміни ручного машинним. Особливе місце в групі техніко-організаційних чинників належить автоматизації, як соціально-орієнтованого напрямку підвищення ефективності людської діяльності [7, 43].  
Найважливішим чинником зростання продуктивності праці є вдосконалення технології виробництва. Вона включає в себе технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів, приладів та агрегатів.  
Основними напрямами вдосконалення технології виробництва в сучасних умовах є:  
а) скорочення тривалості виробничого циклу;  
б) зниження трудомісткості продукції;  
в) предметне побудова структури виробничих процесів, ін  
Таким чином, дана група чинників надає прямий вплив на якість продукції та продуктивність праці, а також на продуктивність використання матеріальних ресурсів. Разом з тим слід відзначити їх вплив на економію паливно-енергетичних ресурсів, використання і розвиток експлуатаційних можливостей наявних технічних ресурсів, підвищення якості продуктивності використовуваних природних ресурсів, раціональне використання фінансових ресурсів, за рахунок високої ефективності засобів, що вкладаються в освоєння конкурентоспроможної продукції, нової технології та обладнання [10, 12].  
В умовах ринкової економіки значно зростає роль соціально-економічних чинників, що впливають на зростання продуктивності праці. Соціально-економічні умови являють собою всю систему виробничих відносин суспільства, опосредствующих собою техніко-організаційне взаємодію засобів виробництва і робочої сили. До найважливіших з низ відносяться:  
а) підвищення культурно-технічного рівня трудящих;  
б) якість підготовки фахівців з вищою та середньою освітою;  
в) підвищення ділової кваліфікації кадрів;  
г) зростання рівня життя населення;  
д) творче ставлення до праці та ін  
Велике значення для зростання продуктивності праці мають інвестиції, використовувані на освіту, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, тобто на поліпшення робочої сили. Не можна досягти позитивних зрушень в динаміці продуктивності праці, удосконалюючи лише виробничу базу економіки. Застосування сучасного технологічного обладнання потребує висококваліфікованої робочої сили. За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, саме якість робочої сили зумовлює 10-15% рівня продуктивності праці.  
Значимість людського фактора проявляється, перш за все, на індивідуальному рівні підвищення продуктивності праці працівників підприємств і організацій. Це залежить не тільки від зовнішніх для працівників чинників, але і від його особистих якостей, як об'єктивних: освіти досвіду роботи, так і суб'єктивних: якості праці, ставлення до праці. Сьогодні виробництву потрібен працівник широкого профілю з випереджаючої підготовкою по відношенню до впроваджуваної технології. Якість роботи на передових промислових підприємствах визначається не просто виробленням продукції за зміну, а більш широким колом показників продуктивності праці в залежності від характеру роботи різних виробничих підрозділів [5, 341].  
На підприємствах зарубіжних країн немає поділу виробничих робітників на основних і допоміжних, а ефективність праці розраховується по всіх виробничих і невиробничих підрозділах в сукупності. Але кожен працівник, виконуючи свою роботу, має свої показники якості праці. Такий розрахунок дає можливість враховувати продуктивність праці для зайнятих неповний робочий час, тобто простоюють не зі своєї вини.  
Також вплив даних чинників на продуктивність праці відображається у втратах робочого часу, в оплаті понаднормових робіт, витрати на охорону праці, техніку безпеки, поліпшення умов праці та компенсаційні виплати працівникам.  
Соціально-психологічні умови - це умови, що лежать на рівні надбудови і впливають на рівень продуктивності праці через свідомість працівника (наприклад,культура, мораль, ідеологія) або шляхом взаємодії з виробництвом в цілому (наука, політична система, держава, право та ін) . Крім того, продуктивність праці обумовлена ​​якістю трудових колективів, їх соціально-демографічними складом, дисциплінованістю, трудовою активністю, творчою ініціативою працівника, системою ціннісних орієнтацій, стилем керівництва в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому.  
Природно-кліматичні чинники обумовлені, в першу чергу, розміщенням підприємства щодо розташування місць видобутку сировини, матеріалу, корисних копалин [6, 154].  
Всі перераховані вище фактори мають вплив на процес вимірювання продуктивності праці. У практиці найбільш розробленими і широко використовуваними є три методи вимірювання продуктивності: нормативний метод, багатофакторна модель вимірювання продуктивності і багатокритеріальний метод.  
Нормативний метод - це організаційний метод вимірювання продуктивності, орієнтований на розвиток системи вимірювання і заснований на активній участі персоналу.  
Нормативний метод став широко використовуватися зі створенням і розвитком комп'ютерно-інформаційних служб. Цей метод придатний для більш дрібних одиниць аналізу, наприклад, для робочих груп або відділів. Тому його застосування можна вважати децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності. Разом з тим нормативний метод можна використовувати і для більш крупних одиниць аналізу, при цьому застосовують:  
а) вибіркове представництво;  
б) дельфійський метод;  
в) об'єднання різних систем вимірювання.  
Нормативний метод використовується не тільки при розробці систем вимірювання продуктивності праці, але й у стратегічному плануванні, перспективному розв'язанні проблем [35, 475].  
Багатофакторна модель вимірювання продуктивності в меншій мірі розрахована на участь працівників; вона базується переважно на звітних даних, а не на інформації з боку працівників. Процедура робіт спрямована "зверху вниз", а не «знизу вгору», більш послідовно спирається на визначення продуктивності і використовує тільки коефіцієнти та індекси для вимірювання продуктивності.  
Модель можна використовувати з метою:  
а) отримати загальний, інтегрований вимірник продуктивності праці для підприємства;  
б) забезпечити аналітичну ревізію динаміки показників продуктивності;  
в) оцінити і виміряти вплив зрушень у продуктивності на прибутковість;  
г) виміряти первісний розподіл вигод від зміни продуктивності праці на підприємстві та ін  
Багатокритеріальний метод вимірювання продуктивності праці дозволяє виміряти і оцінити результативність і продуктивність. Даний метод тісно пов'язаний з попередніми двома методами і базується на їх методичних розрахунках. Спираючись на перелік вимірників результативності, процедура використання багатокритеріального методу включає наступні стадії робіт:  
а) визначення і ранжування критеріїв, за якими оцінюється продуктивність праці;  
б) оцінка відносної значимості критеріїв результативності;  
в) об'єднання графіків результативності з усіма критеріями.  
Багатокритеріальний метод дозволяє розробити наочну і ефективну систему вимірювання та оцінки продуктивності та результативності. Вона є ефективним інструментом ув'язки плану підвищення і вимірювання продуктивності праці [28, 473].  
У залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції, виробленої на підприємстві, застосовуються різні способи вимірювання продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, трудовий і вартісний.  
Найбільш наочно і об'єктивно характеризує продуктивність праці показник виробітку в натуральному виразі - в штуках, кілограмах, метрах і.т.д. Перевага цього способу полягає в тому, що він є більш точним та об'єктивний результат про продуктивність праці. Недолік у тому, що він може бути застосований тільки на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.  
Умовно-натуральний метод вимірювання обсягу виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до вимірнику. Область застосування цього методу також обмежена лише деякими галузями народного господарства.  
Трудовий метод визначення виробітку називають ще методом нормованого робочого часу. Вироблення при цьому визначається в нормо-годинах. Даний метод застосовується переважно на окремих робочих місцях, дільницях і цехах при випуску різнорідної продукції, але вимагає суворої обгрунтованості використовуваних норм [14, 62].  
Найбільшого поширення набув вартісної метод визначення виробітку. У грошовому вираженні виробіток можна розраховувати як по товарній і валової продукції, так і по нормативної чистої продукції. Обчислення продуктивності праці по валової продукції не досить повно характеризує її справжній рівень, тому що залежить від обсягу незавершеного виробництва, від вартості матеріалів, не пов'язаних із продуктивністю праці. Обчислення продуктивності праці по товарній продукції відображає її дійсний рівень і не залежить від обсягу незавершеного виробництва, але залежить від вартості матеріалів.  
При незмінних витратах на ці статті витрат і при обчисленні продуктивності праці по товарній продукції, вираженої в натуральних одиницях, цей показник правильно відображає продуктивність праці, якщо її розрахунок ведеться в натуральних одиницях [18, 168].  
Таким чином, правильний вибір методу вимірювання продуктивності, оцінка факторів, що підвищують або знижують її зростання, є головними визначальними умовами рівня показника продуктивності праці. Особливе значення для його позитивної динаміки на підприємстві мають внутрішні регульовані фактори і невикористані можливості скорочення витрат праці.  
1.3 Резерви зростання продуктивності праці на підприємстві  
Підвищення результативності роботи передбачає випуск продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці. Тому виникає необхідність порівняння можливого впливу факторів зростання продуктивності праці та фактичного їх впливу, тобто виявлення резервів, які й утворюються у зв'язку з дією цих факторів. 
Невикористані можливості підвищення праці у зв'язку з дією певних факторів є резервами зростання продуктивності праці. Більш повне використання продуктивної сили праці, всіх факторів підвищення його продуктивності можливе за рахунок удосконалення техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці та управління.  
Кожен резерв можна розглядати відносно певного чинника, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати. Така класифікація дасть можливість найбільш повно виявити склад і структуру резервів, провести комплексний аналіз при їх оцінці, встановити основні причини та намітити конкретні шляхи усунення втрат і непродуктивних витрат праці [33, 231].  
Існує кілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці.  
По-перше, всі вони поділяються на дві великі групи: резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) і резерви більш ефективного використання основних і оборотних фондів.  
До першої групи відносяться всі резерви, пов'язані з організацією умов праці, підвищенням дієздатності працюючих, структурою і розстановкою кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці. Друга група включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури та ін.) За потужністю і за часом, а також резерви більш економного та повного використання сировини, матеріалів, палива, енергії та інших оборотних фондів.  
По-друге, за ознаками можливостей використання резервів їх ділять на резерви запасу і резерви втрат. Наприклад, недовикористання устаткування по потужності або по змінності роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці - це резерви запасу. Втрати робочого часу, шлюб, перевитрата палива належать до резервів втрат.  
До складу першої групи включаються: зниження трудомісткості виготовлення продукції, раціональне використання робочого часу і вдосконалення структури кадрів. Ці чинники впливають на зростання продуктивності живої праці, а через нього на економію робочої сили. Економічний ефект може проявитися в економії живої праці (абсолютному його скорочення) без зміни норм трудових витрат на одиницю продукції, зниження витрат на оплату праці за рахунок вивільнення працівників, а також у збільшенні обсягу виробництва, що обумовлює зниження умовно-постійних витрат, тобто відносну економію уречевленої праці.  
Друга група резервів зростання продуктивності праці пов'язана з більш ефективним і раціональним використанням матеріально-речових складових процесу виробництва.  
Резерви економії живої та уречевленої праці слід розглядати на трьох рівнях: безпосередньо на робочому місці (індивідуальне, колективне); вторинному трудовому колективі (ділянка, цех); на рівні підприємства. [33, 232].  
У поняття «резерви» включаються виробничі втрати робочого часу і непродуктивні витрати праці. Виробничі втрати часу - це внутрішньозмінні і цілоденні простої, прогули і всі непередбачені планом неявки на роботу. Непродуктивні витрати праці - це зайві в порівнянні з плановими витратами праці внаслідок нераціонального використання знарядь і предметів праці, порушень встановленого технологічного процесу.  
За місцем виявлення і використання резерви поділяються на загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі.  
Загальнодержавні резерви впливають на зростання продуктивності у всій економіці. Це резерви, пов'язані з розміщенням підприємств, раціональним використанням зайнятого населення, комплексним використанням природних ресурсів та ін  
Регіональні резерви - це можливості кращого використання продуктивних сил, наявних у даному регіоні.  
Міжгалузеві резерви пов'язані з можливістю поліпшення зв'язків між підприємствами різних галузей, зміцнення їх договірної дисципліни.  
До галузевих відносяться резерви, використання яких підвищує продуктивність праці працівників галузі в цілому. Це спеціалізація підприємств, концентрація ікомбінування виробництва, удосконалення техніки та технології і т.д.  
Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці мають найважливіше значення, тому що в кінцевому рахунку всі їх види виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах. Вони діляться на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.  
За часом використання резерви поділяються на поточні та перспективні. Перші можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і додаткових капіталовкладень, другі - вимагають перебудови виробництва, встановлення більш досконалого обладнання, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи.  
Резерви зростання продуктивності праці можна об'єднати в такі групи:  
а) резерви, які утворюються в результаті недостатньо ефективного використання матеріально-технічної бази виробництва (матеріально-технічних факторів);  
б) резерви, що виникають в результаті нераціонального з'єднання матеріально-технічних та особистісних чинників (організаційних чинників);  
в) резерви, пов'язані з недовикористанням можливостей особистісних чинників (соціальних факторів).  
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що припадає на одиницю робочого часу. Якщо вихідні величини виразити в часі, то продуктивність праці (П _т) розраховується за формулою (1.7) як відношення фонду робочого часу (Ф _р.в) до трудомісткості продукції (Т _п):  
 (1.7) 

Це означає, що вироблення продукції прямо пропорційна  кількості часу, витраченому на її виробництво, і обернено пропорційна  її трудомісткості. Якщо продуктивність праці зростає за рахунок збільшення фонду робочого часу, то мова йде про екстенсивне шляхи її підвищення. Якщо ж її зростання забезпечується зниженням трудомісткості, то говорять про інтенсивне шляху, оскільки зменшення витрат праці на виготовлення продукції відбувається в результаті впровадження нової техніки, вдосконалення технології та організації виробництва, інтенсифікації виробничих процесів [33, 234].  
Крім того, чим вище частка основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим більше буде вироблено продукції, тим вище за інших рівних умовах буде продуктивність праці.  
Отже, поліпшення використання сукупного робочого часу може бути досягнуто двома шляхами: ліквідацією втрат робочого часу і поліпшенням структури кадрів.  
Матеріально-технічні резерви зростання продуктивності праці.  
Матеріально-технічні резерви утворюються в результаті недостатньо повного використання можливостей матеріально-технічної бази виробництва.  
Виділяють такі групи резервів:  
а) нереалізовані можливості повного використання засобів праці за часом і технічними параметрами (недосягнення проектної виробничої потужності встановленого технологічного обладнання; недовикористання діючих засобів механізації та автоматизації);  
б) недовикористання можливостей застосовуваної технології та технологічної оснащеності виробництва (невідповідність фактичних технологічних параметрів нормативним, відхилення рівня технологічного оснащення від проектної);  
в) нереалізовані можливості застосовуваних предметів праці (недовикористання технічних, технологічних можливостей прогресивних видів сировини, матеріалів, напівфабрикатів);  
г) невідповідність продукту праці вимогам стандарту.  
Економія витрат праці на підприємстві в плановому періоді по більшості техніко-технологічних факторів визначається шляхом підсумовування економії по заходах організаційно-технічного плану, згрупованих по кожному окремому фактору [33, 237].  
Організаційні резерви зростання продуктивності праці.  
Сутність організаційних резервів полягає в недостатньо повному використанні можливостей раціонального з'єднання матеріально-технічних та особистісних чинників виробництва.  
Можна виділити наступні групи організаційних резервів:  
а) недоліки в оперативному управлінні виробничим процесом: порушення термінів запуску у виробництво тих чи інших видів продукції; несвоєчасне подання на робочі місця комплектуючих виробів і матеріалів; зменшення розмірів партій виробів, що запускаються у виробництво.  
б) недостатньо раціональна організація виробництва: розміщення устаткування; організація допоміжних служб і господарств; обслуговування робочих місць;  
в) недоліки в організації праці: недовикористання можливостей організації багатоверстатного обслуговування, суміщення професій і функцій; слабке поширення передових прийомів і методів праці та ін  
Неповне використання факторів, наявність організаційних недоліків відображаються на використання робочого часу і через цей показник на продуктивності праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації виробництва і праці, при інших рівних умовах прямо пропорційно знижують продуктивність праці [33, 241].  
Якщо втрати робочого часу становили в базовому періоді т%, а в плановому намічено їх скоротити до п%, то зростання продуктивності праці визначається за формулою (1.8) і дорівнюватиме:  
 (1.8)  
Соціальні резерви зростання продуктивності праці.  
Більш повне застосування накопичених знань і досвіду, особистих можливостей і здібностей працівників є одним з резервів підвищення ефективності виробництва, зниження трудомісткості продукції, а, отже, і зростання продуктивності праці.  
Зміни властивостей і якостей працівників під впливом розвитку матеріально-технічної бази виробництва і вдосконалення виробничих відносин утворюють соціальні резерви зростання продуктивності праці. Вони включають такі групи:  
а) недовикористання в процесі праці потенційних властивостей і якостей працівників (рівня кваліфікації, професійної підготовки);  
б) нереалізовані можливості повного використання індивідуальних здібностей і якостей працівників (недоліки в організації матеріального і морального стимулювання, організації змагання, підвищення рівня соціально-психологічних відносин);  
в) недовикористання творчих можливостей і здібностей працівників; недостатньо високі рівень дисциплінованості і ступінь задоволеності працею [33, 247].  
Трудова активність працівника - це ступінь реалізації ним своїх фізичних і розумових здібностей, знань, умінь при виконанні конкретного виду діяльності. Вплив цієї форми ставлення до праці на його продуктивність проявляється у прагненні робітників під впливом прогресивних норм праці, форм і систем оплати праці досягти більш високих результатів, ніж це передбачено нормами, планами, завданнями.  
 
2. Дослідження продуктивності праці ВАТ «Мордовцемент»  
2.1 Організаційно-економічна характеристика ВАТ «Мордовцемент»  
ВАТ «Мордовцемент» розташоване на території Республіки Мордовія, є у Волго-Вятському економічному районі єдиним підприємством-виробником цементу.  
Природно-сировинні ресурси в Мордовії в цілому мало розвідані, а по ряду корисних копалин обмежені, внаслідок чого промисловість республіки сильно залежить від поставок палива, ряду матеріалів і сировини з боку.  
Разом з тим Мордовія має реальними можливостями і виробничим потенціалом для подолання наявних труднощів і підвищення своєї ролі у задоволенні платоспроможного попиту на російському ринку на вироблену продукцію і послуги. Не останню роль у цьому процесі може відіграти ВАТ «Мордовцемент».  
У своїй діяльності ВАТ «Мордовцемент» керується законодавчими і нормативними актами, що діють на території Російської Федерації, та Статутом засновника.  
Товариство створене для виконання робіт, надання послуг юридичним і фізичним особам з метою отримання прибутку. Основними видами діяльності товариства є:  
а) виробництво окремих видів будівельних матеріалів і виробів;  
б) виконання будівельно-монтажних робіт;  
в) виконання інженерних вишукувань;  
г) здійснення комерційної та торговельної діяльності;  
д) надання транспортних та інших видів послуг.  
ВАТ «Мордовцемент» є юридичною особою і має у власності відокремлене майно, відбите на самостійному балансі, включаючи майно, передане акціонерами в рахунок оплати акцій. Товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном.  
До складу акціонерного товариства входять на правах виробничих одиниць:  
а) Олексіївський цементний завод;  
б) Староалексєєвський цементний завод;  
в) Підприємство промислово-залізничного транспорту;  
г) Олексіївське кар'єроуправління;  
д) Ремонтне підприємство;  
е) Торгове підприємство.  
Усі виробничі одиниці, що працюють по цехової структурі управління, забезпечені інженерними спорудами, комунікаціями і засобами зв'язку.  
Органами управління ВАТ «Мордовцемент» є:  
а) Загальні збори акціонерів;  
б) Рада директорів;  
в) Генеральний директор  
На підприємстві передбачається безперервність технологічного процесу, повне його механізація, забезпечена застосуванням ефективного технологічного обладнання, що не вимагає ручної праці. Частка ВАТ «Мордовцемент» у загальноукраїнському обсязі виробництва цементу до 1996р. знижувалася. У 1998-2006рр. відбулося значне зростання виробництва і частка підприємства в загальному виробництві цементу в Росії досягла 6,2%.  
Асортимент продукції, що випускається на ВАТ «Мордовцемент»:  
а) портландцемент бездобавочний ПЦ500Д0; ПЦ400Д0;  
б) портландцемент із мінеральною добавкою ПЦ400Д20;  
в) портландцемент для азбестоцементних виробів ПЦА;  
г) пуцолановий портландцемент ПУЦЦ ПЦ400;  
д) сульфатостійкий цемент ССПЦ400Д0;  
е) тампонажний цемент для холодних свердловин ПЦТ 1-50  
Інтереси комплексного розвитку господарства Республіки Мордовія і Волго-Вятського економічного району в цілому обумовлюють необхідність модернізації, підвищення ефективності виробництва і подальшого розвитку такого найбільшого підприємства, як ВАТ «Мордовцемент», що випускає високоякісний цемент і технологічно об'єднує виробництво шиферу, азбоцементних труб, залізобетонних виробів і конструкцій на основі використання місцевої сировини.  
Основним споживачем виробленої на ВАТ «Мордовцемент» продукції є Волзький ринок цементу, який включає в себе республіки Мордовія, Марій-Ел, Чувашія, Калмикія, Татарстан; Астраханську, Волгоградську, Саратовську, Пензенську, Ульянівської, Самарську, Нижегородську, Кіровську області.  
Конкурентами підприємства на даному ринку є:  
а) ВАТ «Ульяновськцемент»;  
б) ВАТ «Жигулівські будматеріали»;  
в) ВАТ «Вольскцемент»;  
г) ВАТ «Себряковцемент».  
Завдяки вигідності свого транспортно-географічного становища ВАТ «Мордовцемент» може постачати свою продукцію як залізничним, так і автомобільнимтранспортом споживачам на місцевому та регіональному ринку, а також споживачам прилеглих сегментів внутрішнього російського ринку.  
На місцевому ринку в Республіці Мордовія підприємство забезпечує 96-98% попиту на цемент. Крім місцевого і регіонального, ринками збуту ВАТ «Мордовцемент» є близько розташовані області Центрального і Поволзького економічних районів російського внутрішнього ринку.  
Частка ВАТ «Мордовцемент» на своєму регіональному (включаючи місцевий) ринку та сусідніх сегментах ринків Центрального і Поволзького економічних районів показана в таблиці 2.1  
Таблиця 2.1 Частка ВАТ «Мордовцемент» на ринках цементу в Волго-Вятському економічному районі за 2005-2006 рр..