Сутність та цілі грошово-кредитної політики

ПЛАН

Вступ

1. Сутність та цільова спрямованість грошово-кредитної політики НБУ

2. Методи та інструменти реалізації грошово-кредитної політики на сучасному етапі економічного розвитку України

3. Проблеми та перспективи розвитку грошово-кредитної політики України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність. Дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування набирають актуальності через необхідність пошуку пріоритетних інструментів монетарного регулювання. Аналіз досвіду застосування Національним банком України тих чи інших інструментів дає змогу визначити рівень ефективності грошово-кредитної політики та запропонувати можливі шляхи його підвищення.

Дослідженню сучасної грошово-кредитної політики України та основних засад її формування присвячена значна кількість наукових праць, зокрема А. Щетиніна, М. Савлука, Б. Івасіва, О. Лимаря, І. Вєтрової, О. Дзюблюка, Д. Осипчука, О. Гнатіва, Н. Гелухова, В. Прадун, М. Мороза.

Незважаючи  на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу  ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження основних засад формування сучасної грошово-кредитної політики Національного банку України.

Об’єктом у даній роботі виступає грошово-кредитна політика НБУ, а предметом - дослідження цілей та методів її реалізації.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

• дати визначення монетарної політики, визначити її цільову спрямованість;
• розкрити основні завдання грошово-кредитної політики на сучасному етапі економічного розвитку України;
• визначити проблеми реалізації монетарної політики та розробити шляхи подолання цих проблем.

1. Сутність та  цільова спрямованість грошово-кредитної

 політики НБУ

Під грошово-кредитною політикою  розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання  грошового ринку, які проводить  держава через свій центральний  банк. Часто її називають монетарною або грошовою політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної  політики. Деякі автори відносять  до неї будь-які заходи держави, котрі  стосуються грошової сфери, включаючи  й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий  і не дає можливості виявити специфіку  грошово-кредитної політики та використати  властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне  явище.

Найбільш прийнятним є  визначення, яке відносить до грошово-кредитної  політики ті заходи та дії регулятивного  характеру, які здійснюються безпосередньо  центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок  у всіх його різновидах, включаючи  валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює  грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно  оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами  та роллю в економічній системі.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку: пропозиція грошей; ставка процента; валютний курс; швидкість обороту грошей та інші фінансові змінні.

Залежно від економічної  ситуації в країні об'єктом регулювання може бути вибрана одна з економічних змінних чи навіть кілька одночасно. Але в усіх випадках серед них обов'язково має бути пропозиція грошей.

В Україні головним суб'єктом  грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної  політики беруть участь органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво  фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у  розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної  політики та здійснює контроль за її проведенням.

 Монетарна політика — одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави.

Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових  регулятивної системи держави, а  її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив  на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і  немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це красномовно  свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.

Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки  до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки  нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих  ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму  забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і  цін. Тільки у разі проведення відповідної  монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання  і стабілізувати на прийнятному  рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою  успішного функціонування всього ринкового  механізму.

Завдяки стабілізаційній  здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу —  під час виходу з депресії, гальмування  економічного спаду, запобігання кризи  надвиробництва. Відповідними монетарними  заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань  загальноекономічної політики держави.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе  значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів  лише монетарної політики одночасно  досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін, оскільки якраз вона найбільше  відповідає головному призначенню  центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. І  через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна  проблема узгодження стратегічних цілей  монетарної та загальноекономічної  політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній  політиці стабілізація цін була визнана  пріоритетною чи важливою, а монетарна  політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку  доводиться або змінювати свою стратегічну  ціль, або відстоювати її ціною  загострення відносин зі структурами  виконавчої, а то й законодавчої влади.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Деякі економісти до проміжних  цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні  цілі. Даний підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й  пропозиції. Тому вже на проміжній  стадії виникає потреба визначити  економічні перемінні, які впливають  на кожну складову ринкової кон'юнктури. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін.

Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової  різниці: друге з них лише конкретизує  перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних  і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних  цілей.

Характерною особливістю  проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити  свою ефективність. Так, пожвавлення  кон'юнктури ринку через зростання  маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді  може спричинити зростання попиту і  цін. І лише за умови, що ці заходи активізують  інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

Характерними ознаками тактичних  цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють  вибір та механізми реалізації тактичних  цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає  на зміну сукупного попиту і зачіпає  всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних  суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх  розв'язання багатьох регулятивних завдань  залежить від правильного поєднання  вказаних тактичних цілей: змінами  процентної ставки чи валютного курсу  можна локалізувати інфляційний  ефект від зростання маси грошей в обігу.

Залежно від економічних  перемінних та пов'язаних з ними тактичних  цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає  одна з важливих відмінностей тактичних  цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики.