Ввічливість – основа етикетного мовлення

 

Міністерство  освіти і  науки, молоді та спорту України 
Київський Університет імені Бориса Грінченка 
Університетський  коледж 

Циклова комісія  викладачів української мови, літератури і культури

 

 

 

ВВІЧЛИВІСТЬ –  ОСНОВА ЕТИКЕТНОГО МОВЛЕННЯ

 

 

 

ІНДЗ 

з української мови за професійним спрямуванням

студентки групи ВСмс-1-10-4.Од

Жигаловської Катерини Юріївни

Перевірив:

викладач Розінкевич Н.В.  

 

 

 

 

 

Київ - 2013

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………......3

1. Недотримання принципу ввічливості мовлення………………………..4
2. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету……….7
3. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії….12
4. Культура спілкування……………………………………………...........14
5. Гуманістична спрямованість етики спілкування та її значення……...17

Висновки………………………………………………………………………..19

Список використаної літератури……………………………………………....21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Ввічливість — це чемність, дотримання правил пристойності у вчинках  і в мовленні, вияв вихованості. Це основа етикетної поведінки, невід'ємна ознака нормальних взаємин між людьми.

Актуальність дослідження, полягає в тому, що недотримання принципу ввічливості у конфліктогенних ситуаціях та характер дії ввічливості у мовленні досліджені недостатньо, хоча їх дослідження може становити певний внесок у поглиблення розуміння ролі принципу ввічливості у забезпеченні успішної комунікації.

Об’єктом та предметом дослідження є мінімальні одиниці, де спостерігається конфлікт між мовцями внаслідок порушення принципу ввічливості одним із них.

Метою дослідження є виявлення порушень ввічливості , що призводять до конфлікту між комунікантами.

Вона потребує розв’язання наступних завдань:

• здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи спілкування, його норми й правила, шляхи їх застосування, особливості етикету в різних умовах трудової діяльності;
• навчитись аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та інші індивідуальні особливості, що проявляються під час ділового спілкування;
• оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил гуманістичної етики;
• навчитися гнучко застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблем, у виступах перед різними аудиторіями, на переговорах, при розв'язанні конфліктів та ін.;
• накреслити шляхи формування культури спілкування, становлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичних та психологічних норм і правил.

1. Недотримання принципу ввічливості мовлення

 

Під час спілкування слід дотримуватися певних комунікативних правил та стандартів. Найважливішими загальними правилами мовного спілкування вважаються принцип співробітництва та принцип ввічливості. Специфіка принципу кооперації полягає в тому, що при виконанні його вимог комунікація в більшості випадків відбувається плавно, без збоїв. Через це досить важко простежити його дію при абсолютно кооперативному спілкуванні. Щодо принципу ввічливості, максими, які його складають, створюють “позитивний” фон для реалізації комунікативних стратегій. За ігнорування будь-якої максими принципу ввічливості контакт між мовцями може швидко порушитися через конфлікт. Кожний комунікант має дотримуватися загальноприйнятої культури спілкування та мовленнєвого етикету.

Мовленнєве спілкування, яке відбувається у вигляді діалогу, являє собою соціальну взаємодію, метою якої є досягнення консенсусу, а саме комунікативної згоди. Очевидно, що консенсус досягається тільки у ситуації кооперативного спілкування.

Для того, щоб правильно  і доречно вести бесіду (діалог), слід дотримуватися культури чи етикету  спілкування, які передбачають дотримання певних комунікативних правил. Культура спілкування – це та частина культури поведінки, яка виражається головним чином у мовленні, під час взаємного  обміну репліками в ході бесіди. Існують певні правила проведення бесіди, які можна назвати етикетом мовлення.

Формули мовного етикету  несуть в собі позитивний заряд, який направлений на співрозмовника. Вони допомагають швидше досягти бажаного для себе результату. Звісно, при  цьому ефект може бути підсилений невербальними засобами, які також  узгоджуються з нормами етикету (потискання рук при привітанні, доречне мовчання під час слухання, помірна жестикуляція та міміка тощо).

Ввічливість – це прояв поваги, готовність робити послугу тому, хто її потребує, це делікатність, такт. Мовленнєвий етикет – це своєчасний та умисний мовленнєвий прояв, який є невід’ємним елементом ввічливості. Комунікативний кодекс – це поведінка комунікантів у ході комунікативного акту, що базується на певних категоріях та критеріях (щирості та правдивості). Складовими кодексу є групи максим як принципу кооперації, так і принципу ввічливості. У мовленні зустрічається дуже багато випадків, коли адресат не має можливості дотриматись однієї із максими без порушення іншої.

Як і принцип кооперації, невід’ємним компонентом комунікативного кодексу є принцип ввічливості. За ігнорування будь-якого з цих принципів, процес спілкування порушується чи зазнає викривлень, або може призвести до конфлікту.

Дотримання принципу ввічливості  накладає певні обмеження на вербальну  поведінку членів суспільства, які  полягають в тому, щоб враховувати  інтереси партнера по комунікації, рахуватися з його думками, бажаннями та почуттями. При цьому, той хто говорить, також  прагне певної свободи дій.

У діалогічному мовленні виділяються  дві основні комунікативні установки: орієнтація на співробітництво та орієнтація на конфлікт. У зв’язку з цим  виділяють два основні типи діалогу: діалог-співробітництво та діалог-конфлікт. Конфлікт виникає через порушення однієї або кількох максим принципу ввічливості.

У перебігу діалогу велике значення має вид тональності  спілкування. Тональність залежить від комунікативної установки учасників  комунікативного акту, їх соціальних ролей, віку, ступеня освіченості  та обставини спілкування. Згідно з  дослідженнями Н.Ю. Петрищевої, для діалогу-співробітництва характерна позитивна тональність, яка в свою чергу може бути занадто ввічливою, ввічливою, нейтральною, дружньою та фамільярною.

Щодо діалогу-конфлікту, то йому більше притаманна фамільярна та негативна тональність. Фамільярна тональність спостерігається при  неофіційному спілкуванні між комунікантами, які мають рівний соціальний статус та вік. Однак, чим нижче освіта у людини, тим ймовірніше неадекватне використання цієї тональності.

Негативна тональність може виражатись експліцитними та імпліцитним  засобами. До них вдаються комуніканти будь-якого віку, статі та ступеня освіти, як правило, при неофіційних обставинах спілкування. Такими засобами виступають лексичне та інтонаційне оформлення висловлювань, що мають на меті певним чином уразити та/або скривдити противника. Невербальний супровід при цьому не має смислового навантаження. Це перш за все вихід емоцій, ніж засіб спілкування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету

 

XXI століття повинно стати  століттям гуманітарної культури  або ж його не буде взагалі.  Ці слова, сказані відомим академіком-гуманістом  Д. С. Лихачовим, спонукають  до всебічного піднесення людської  культури, до гуманітаризації всіх  сторін життя нашого суспільства. 

Поняття гуманітарної культури досить об'ємне. Воно об'єднує в собі й такі регулятивні елементи, як ідеали, норми моралі, традиції, звичаї, що у своїй сукупності є соціальними  нормами поведінки, дотримання яких є обов'язковою умовою збереження суспільства як єдиного цілого.

Вироблені суспільством норми  поведінки і форми поводження об'єднується в цілій системі, яку прийнято називати етикетом (з  фр. etiguette — ярлик, етикетка). Ці норми становлять собою категорію історічну, отже змінну. Крім того, в кожному суспільстві вони чітко детерміновані характером суспільних відносин.

Справді гуманні стосунки між людьми в суспільстві знаходять  безпосереднє відображення в системі етикету.

Феномен людського спілкування  є явищем складним, синкретичним. У  ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники. Тому вивчення комунікативного акту без  комплексного підходу, тобто без  постійного врахування всіх трьох складників неможливе.

Особливу роль у людському  спілкуванні відіграє мова. Мова, а  ще точніше мовлення (мовленнєва діяльність, що включає в себе і мовленнєву поведінку), є найуніверсальнішим засобом комунікації. Комунікативна функція мови є її первинною, основною функцією. Тим часом саме мовні характеристики акту комунікації вивчені ще дуже мало.

Мовознавці виділяють  у комунікативному акті різну  кількість структурних компонентів, пов'язуючи з останніми й різні  нерівноцінні й ієрархічно організовані функції мови, підпорядковані, основній функції — комунікативній. Проте  майже всі дослідники визнають у  комунікативному акті наявність  такого компоненту як контакт між  співрозмовниками.

Мовний контакт, необхідний для досягнення комунікації (спілкування), реалізується спеціальними мовними  засобами, скерованими на зав'язування, підтримання, припинення комунікації  тощо. Іншими словами, встановлення і  підтримання контакту обов'язково передбачав дотримання певних норм мовної поведінки (мовного етикету) співрозмовниками — уваги до партнера, врахування його потреб, доброзичливого ставлення, тобто дотримання загальних вимог ввічливості. Отже, ввічливість в провідною рисою мовного (і не мовного) спілкування.

Проблема форм ввічливості  в мові поряд з практичною актуальністю становить і певний теоретичний  інтерес, її дослідження допомагав  виявити деякі особливості “мовного мислення”, окремі сторони взаємозв'язків  між мовою і психологією людей, раси національно-культурної специфіки мовної поведінки та  ін.

Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні, просодичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовні формули, які утворюють у кожній конкретній мові цілу систему — мовний етикет. Це насамперед такі усталені мовні формули, що вживаються при зав'язуванні контакту між комунікантами, як формули звертань і вітань: при підтриманні контакту  — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту  — формули прощання, побажання тощо. Тобто, власне етикетні мовні формули. Сам же мовний етикет включав, крім власне етикетних мовних формул, ще й соціально-мовні символи етикетного рівня (наприклад, етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах).

Мовний контакт, таким  чином, повинен забезпечувати весь комунікативний акт від початку  і до закінчення.

Відбором етикетних мовних формул у кожній ланці мовного  контакту (зав'язування контакту, підтримання  контакту, припинення контакту) створюється  та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити  як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів, як показник культурності, інтелігентності співрозмовників.

У європейському культурному  ареалі виділяють п'ять2 тональностей спілкування — високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

Високою тональністю спілкування  характеризується сфера суто формальних суспільних структур (на урочистих  зібраннях); нейтральною тональністю  — сфера офіційних установ; звичайна тональність спілкування побутує  в магазині, в транспорті та ін.; фамільярна — в сім'ї, в дружньому товаристві; вульгарна тональність, тобто вживання вульгаризмів — в соціальне неконтрольованих ситуаціях.

У нашому суспільстві етикет в цілому збігається з загальними вимогами ввічливості. Все, що в межах  ввічливості, є етичним, неввічливість же — синонім неетичності.

Саме тому, аналізуючи мовні  засоби вираження ввічливості, ми виходитимемо з триступеневої (високої, нейтральної, фамільярної) шкали тональностей, оскільки вульгарна тональність несумісна  з ввічливістю, а звичайна тональність  цілком вміщається в рамках нейтральної тональності.

Звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання як функціональні формули категорії ввічливості

Звертання і вітання —  це ті елементи мовного етикету, які  передусім сигналізують про соціальні  відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір  того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.

Так, на урочистих зборах промовець, звертаючись до аудиторії, вживе звертання “Товариші!”  з атрибутами шановні, вельмишановні, високоповажані або без них.

Звертання товарищ, функціонуючи в ролі власне звертання, в сучасній українській літературній мові реалізує одне із своїх значень, а саме — людина, громадянин нового соціалістичного суспільства. У такому значенні це слово функціонує як звертання і перед прізвищем людини для підкреслення приналежності її до свого середовища. Наприклад: “Слово для пропозиції має командир Таращанського полку товариш Боженко” (О.Довженко).

Офіційна конотативність цього слова-звертання у наш час є досить виразною. Тому в іншій тональності спілкування, скажімо, в нейтральній, це звертання сигналізує про наявність певної “відстані” між комунікантами. Так, звертаючись на вулиці чи в транспорті до незнайомої людини, ми цілком доречно вживемо слово-звертання товариш. А в тональності дружній звертання товариш (якщо не супроводиться яскраво вираженою просодичне емоцією) є неприродним, чужорідним.