Ввічливість – основа етикетного мовлення

Похідне від слова товариш  слово-звертання Товариство! (шановне, дороге, любе... ) з природнім як для нейтральної тональності, так і для дружньої (у колі близьких друзів).

Для високої тональності  спілкування звертання Товариство! (з означенням чи без нього) є неприйнятним.

У системі дипломатичного етикету звертання товариш (і) теж  функціонує із значенням людини-товариша по класу, по партії. До офіційних представників  чи громадян інших країн звертаємося, вживаючи слово пан (панове).

Щодо використання звертання  панове в інших ситуаціях спілкування  останнім часом висловлювалися різні  міркування, зокрема щодо правомірності  його використання в нашому суспільстві. Аналіз семантичної структури слова  пан показує, що близько двох третин його семного вмісту зводяться до позначення людини, яка займає привілейоване  становище (матеріальне, соціальне). Третина  його змісту — шанобливе ставлення  до співрозмовника. З таким значенням  це слово-звертання вживається в  усній народній мові (як правило, з  прикладкою): пане-господарю, пане-брате, панове-сватове. Наприклад: “Панове-браття, треба щось почати” (Леся Українка); “Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці” (Квітка-Основ'яненко).

У такому ж самому значенні (шанобливості) це звертання ми знаходимо  у Павла Тичини: “О люба Інно, панно-Інно! Я вас любив так ніжно, злотоцінно... ”

Однією з форм обертань до незнайомої людини в сучасній українській  мові є слово громадянин (громадянка, громадяни). Проте сфера його функціонування вузька — правовий, юридичний контекст: “Громадянине, ей ви, громадянине без шапки!  — авторитетно погукав його перонний охоронець порядку, вокзальний міліціонер” (І. Левицький).

Таким чином, у сучасній українській  літературній мові арсенал лексичних  засобів вираження звертання  до незнайомої людини дужа збіднений. Уникаючи прямих звертань до незнайомої людини, ми вдаємося до формул-замінників звертань, а саме до формул, головною функцією яких в функція підтримання  мовного контакту, а не його зав'язування. Наприклад: Вибачте, як пройти до ...? Дозвольте  звернутися... Можна вас запитати (попросити)...?

Досить частотними є формули-замінники  звертань, які будуються за моделлю  “чи не + Р (дієсл.)? ”: “Чи не скажете, як пройти на зупинку таксі? ”...

Соціальна маркованість форм ввічливих звертань пане (пані), добродію (добродійко), що широко вживалися в дореволюційний час, ще досі не подолана. Щоправда похідне від слова добродій слово добродійний вже починає жити новим життям: Добродійний концерт, добродійний захід, добродійний збір коштів тощо.

В основі ввічливого поводження лежить доброзичливість, доброзичливе ставлення до співрозмовника. Тому морфема добр- є дуже продуктивною у формулах ввічливості. Досить поширена ця морфема і в прямих звертаннях, які функціонують переважно в дружній (фамільярній) тональності: Чоловіче добрий! Людино добра! Добра душа! Люда добрі!

Особливо продуктивною морфема  добр- є у формулах привітань, які, до речі, часто використовуються і замість формул-звертань, компенсуючи дуже бідний набір останніх: доброго ранку, добрий день, добрий вечір та  ін.

Неважко помітити, що змістом  вітань є добрі побажання. Фактично формули вітань є усіченими формами  побажальних конструкцій:

(Я бажаю вам) доброго  ранку! Доброго вечора! Доброї ночі!

Про тісний зв'язок названих формул (вітань і побажань) свідчить і той факт, що формули-побажання  становлять тісну діалогічну єдність  із формулами-вітаннями. Так, досить часто  у відповідь на привітання Доброго  ранку (дня), (вечора)! звучить Доброго здоров'я!

З-поміж названих вище формул-привітань  лише формула Добрий день! може вживатися  в усіх трьох тональностях — високій, нейтральній і дружній (фамільярній), причому в останніх двох тональностях активно вживаним є її варіант  Добридень! Інші формули-вітання (Доброго  ранку! Добривечір!  і под. ) в офіційних  сферах не вживаються. Щодо форми вітання  Здрастуй! (Здрастуйте!), то її слід розглядати як менш поширену, стилістично позначену.

Гама формул-вітань, вживаних у нейтральній і особливо фамільярній  тональності, значно розширюється завдяки  просодично (інтонаційно) оформлюваним емоційним відтінкам, а також морфологічним засобам (суфіксам) та синтаксичним (зміною порядку слів) засобам. Пор.:  Добрий день! і День добрий! Моє вам шануваннячко (вітаннячко)! і под. У високій тональності таке розширення неможливе.

3. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії

Спілкування є однією з  центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість  і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної  взаємодії та міжособистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють  представники різних наук, бо воно є  багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування  як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт - суб'єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб'єкта. Дослідження проблем спілкування в загально-філософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномена в інших наукових дисциплінах, наприклад в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці.

Цікаво, що в основному  із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачають на спілкування 50-90% робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілкування для них — процес, який пов'язує всі основні види управління. 75% американських, 63% англійських і 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, зустрічатися особисто з клієнтами, кожний з яких має свої риси характеру, темперамент, звички тощо. Головне гасло маркетингу: "Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватися" .

Щоб зрозуміти наукову  природу спілкування, можна скористатися підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з  яким ми вступаємо в контакт: моносуб'єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб'єкт-суб'єктний . Згідно з моносуб'єктним підходом людина в цьому світі майже самітня. Спілкування для неї — епізод з її життя, в якому інша людина не відіграє помітної ролі. Полііндивідний підхід до спілкування грунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особистостями стають лише окремі люди — "вожаки", "герої", "керівники". Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших.

На визнанні цього чинника  побудована, наприклад, прикладна дисципліна "іміджелогія". В основі інтеріндивідного підходу лежить згода, тобто однакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об'єктом, а не суб'єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб'єкт - суб'єктного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жодний з описаних підходів не є "позитивним" або "негативним".

Усі вони допомагають пізнати  механізми спілкування, розширюють спектр наукових даних. Автори, використовуючи все цінне, що притаманне різним підходам, при розгляді того, що становить  найвищий рівень спілкування, спираються насамперед на суб'єкт - суб'єктний підхід. Саме він є найближчим до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже, і у спілкуванні.

Спілкуючись, люди обмінюються  інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна  охарактеризувати так:

• комунікація, приймання і передання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);
• взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
• сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

4. Культура спілкування

Культуру спілкування  найчастіше плутають з культурою  мовлення. Дослідження генезису спілкування  показали, що воно передує мовленню , тобто з наукового погляду це, безсумнівно, різні феномени. Культура мовлення — це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, які вживаються з метою встановлення контакту та підтримання доброзичливої тональності спілкування, становить мовний етикет. Водночас етикет — це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських взаємин, їхню поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу . У словниках етикет ототожнюється з культурою поведінки. Слово "етикет" (як порядок і форма ввічливості при дворах монархів) увійшло до лексикону за часів правління французького короля Людовика XIV.

Культура спілкування  є складовою культури людини загалом. Вона, як і будь-яка інша культура, містить певну суму знань, у цьому контексті — про спілкування.

Для культури спілкування  характерною є також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у  конкретній ситуації. Зазвичай норми  визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для  кожної епохи розвитку людства характерна певна своєрідна культура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям. Тому саме тепер важливо закласти засади такої культури спілкування  в нашому суспільстві, яка відповідала  б часові, нашій історії та духовно-творчому потенціалу українського народу.

Безумовно, лише знання не забезпечать  культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають  з досвідом, психологічними засобами, за допомогою певних вправ. Отже, культура спілкування у вузькому розумінні  слова — це сума набутих людиною  знань і вмінь та навичок спілкування, які створені й прийняті в конкретному  суспільстві на певному етапі його розвитку.

Чи достатньо лише знань  і вмінь, щоб одна людина зрозуміла  іншу і щоб спілкування стало  успішним? Багато в чому культура спілкування  залежить від особистості, її якостей. Один поводиться пихато, як всезнайко, його не цікавить думка співрозмовника. Інший говорить тільки сам і не дає змоги іншим вставити навіть слово. Третій презирливо ставиться  до чужої думки. Четвертий є людиною спокійною й терплячою, завжди має що сказати. Отже, спілкування — це своєрідний театр, де є п'єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п'єсу й цю роль. А потім глядач виступає як актор і хоче, щоб його також сприйняли як особистість. До того ж глядач в обох випадках є активною стороною.

Для того щоб контакт був  справді глибоким, особистість окрім  знань про спілкування, певних навичок  і вмінь повинна мати ще й відповідну комунікативну установку на спілкування. Причому установку не просто на встановлення контакту, а на людину як загальнолюдську  цінність. Тоді цей контакт стане  олюдненим, і спілкування відбуватиметься на високому рівні.

Підбиваючи підсумки, виокремимо компоненти, що створюють високий  рівень культури спілкування:

• комунікативні установки, які "включають" механізми спілкування;
• знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприймання й розуміння одне одного);
• вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Іншими словами, культура спілкування — це цілісна система, що складається із взаємопов'язаних моральних і психологічних культур, кожна з яких вносить своє в характеристику цілого.

Проте важливо пам'ятати, що ця система реалізується в певних умовах. Відомо, що поведінка людини змінюється залежно від ситуації. Змінюються навіть такі основні риси, як чесність і здатність викликати  довіру. Людина буває чесною в одній  ситуації та нечесною в іншій. Багато в чому це залежить від зовнішнього  середовища, його впливу на людину. У  кожної людини є особисте безпосереднє оточення, тобто люди, з якими  вона живе, вчиться, відпочиває, працює. Усіх їх людина віддзеркалює у психіці, на кожного емоційно відгукується. Залежно від того, як найближче  оточення задовольняє потреби людини, проявляється її реагування на близьких. Іноді ввічлива, доброзичлива та терпляча на роботі людина в домашньому оточенні є тираном. Трапляється і навпаки. Справжній рівень культури спілкування  такої людини низький. Людину можна  вважати тим більшою мірою  внутрішньо культурною, чим частіше  в неї спостерігається "ставлення  на Ви" до близьких людей.