Лекции по "Телевізійна режиссура"

ввідний акорд; експозиція; зав’язка; середня частина; кульмінація; розв’язка; кінцівка (заключний акорд). 

Мізансцена  – це композиційна організація сценічного простору, передача змістового навантаження дії в просторі. Головна функція – вирішення теми через рух актора на фоні декоративного оформлення. Для кожного смислового уривка режисер обирає принцип вирішення мізансцени. У кінематографі мізансцена означає форму розміщення і руху обраних об'єктів стосовно площини кадру і допомагає виявити смисл того, що відбувається.

Ще одним виражальним засобом режисури є атмосфера, те знаково-символічне середовище, у якій живе акторський образ (звуки, шуми, ритми, характер освітлення, меблі, речі й ін.). Атмосфера залежить від характеру подій, від місця і часу дії, вона

залежить від візуальної і музичної форм, створених відповідно до задуму режисера. 

Темпоритм, вбирає в себе швидкість і частоту повторення сцен або подій у часі. Ритм може бути зовнішнім (фізичним) і внутрішнім (психологічним). Кожен епізод повинен будуватися на власній ритміці, але необхідно, щоб вона логічно поєднувалась із загальним ритмом видовища.

 

 

29. Режисерська  експлікація твору: мета, завдання, основні компоненти.

Термін «експлікація» має латинське походження і означає  – тлумачення. Пояснення умовних означень, що використані на картах, планах тощо.

Реж. експлікація закріплює все, що винайдено режисером у його так званому «кабінетному»  періоді. Або інакше  – фіксація основних моментів реж. постановчого плану. По суті ці  записи є стратегічним планом дій майбутньої постановки.

Реж. експлікація в першу чергу повинна містити відповіді на наступні питання:

1. Для чого  ми знімаємо? Відповідь на це питання пов’язана із ідеологічним спрямуванням постановники і скеровується ідеєю. Ідею треба формулювати ясно, чітко, щоб кожен, хто працює над постановкою її зрозумів і усвідомив.  У вирішенні цього питання також має значення наскільки є сьогочасною тема твору, а якщо мова йде про класику, то тут може бути  і її осучаснення. Цей аспект вже корелює із формулюванням режисерського надзавдання, яке визначається  відповіддю на запитання «чому я і чому сьогодні?»

2. Що ми знімаємо? Відповідь на це питання встановлює змістову сутність твору і його окремих епізодів та їх тематичний розвиток.

3. Як ми знімаємо? В першу чергу це питання жанру. Потрібно не тільки встановити стильові та видові ознаки, але і виявити якими стильовими прийомами вони будуть вирішені у майбутній постановці.

Таким чином відповіді на ці питання визначають зміст експлікації та її приблизну структуру. Головна мета реж. експлікації  – зацікавити творчу групу, організувати колектив для  наступної роботи.

Дух картини  – це ідея, яка в ній закладена.  Ідея, заради якої автор, режисер і актори спільно створюють її.

Душа картини – це та атмосфера, у якій перебуває і яку вона випромінює.

Тіло картини – це все, що ми в ній бачимо і чуємо.

Театральна експлікація має містити наступні елементи:

1)  характеристика епохи, що віддзеркалюється в драматургії;

2)  тлумачення творчої  особистості та стилю драматурга;

3)  тема та ідея вистави (тема – це комплекс проблем (проблематика), що існує в п’єсі  і розглядається автором, а ідея – це головна думка);

4)  наскрізна дія – та реальна, конкретна боротьба за якою слідкує глядач, і в результаті якої утверджується над-завдання;

5)  змістове значення  окремих актів;

6)  жанр;

7)  система оформлення (макет);

8)  вирішення образів.

У режисерів-кінодокументалістів експлікація якісно об’єднується із початковим сценарієм і наявність такого документу в багато разів спрощує процес створення фільму, оскільки:

1) є організаційним і  структурним інструментом, довідником  і керівною настановою усієї  творчої групи;

2) презентує ідею фільму;

3) у ньому міститься  важлива для оператора інформація  про настрій (атмосферу), подієві  особливості та ін. аспекти зйомки;

4) визначає підхід та  лінії розвитку сюжету, його внутрішньої  логіки та послідовності (композиційні  елементи);

5) повинен містити для  усієї знімальної групи таку інформацію:

- розмір бюджету;

- кількість знімальних точок та знімальних днів;

- необхідна освітлювальна апаратура;

- наявність спецефектів;

- використання архівних матеріалів;

- необхідність додаткової апаратури і оптики;

6) повинен скерувати режисера  монтажу.

Дуже важливим аспектом такої сценарної експлікації є урахування аудиторії.

 

17. Визначення  експозиції та її функціональні  особливості у режисерському  творі.

Експозиція – початкова частина п’єси, що вводить глядача в хід естетичних подій і знайомить його з місцем і часом дій, а також з образами і характерами діючих героїв.

Експозиція буває: місця, часу і дії.

Також: сумарною і динамічною.

Експозиція завжди присутня. В ній зароджуються підготовчі конфлікти, в результаті яких виникають конфлікти основні - центральні. 

Експозиція повинна відповідати на основні питання : 
Хто учасники конфлікту? Що їх роз'єднує і зближує ? Яка мета їх дій ? Яка атмосфера, і яка реальність відтворюється ?Якщо логіка вигаданого світу відрізняється від логіки реального світу, то які її правила? Як сприймати психологічні, соціальні та інші мотивування персонажів?

Дія повинна починатися вже (початкова подія) в експозиції. Саме вона визначає жанр, стиль та інші домінанти, як літературного твору, так і постановки. Вона є першим конфліктним фактом, що є ключем до всього твору в цілому.

Тобто головні функції експозиції - це познайомити з основними персонажами, місцем дії, епохою. Надати необхідну інформацію для оцінки ситуації та розуміння дії, що буде представлена. В експозиції глядач повинен зрозуміти жанр, мову, міру умовностей, глобальний ритм - без цього він не зможе сприйняти сюжет.

 

 

23. Атмосфера як  виражальний засіб режисера: різновиди  сценічної (театральної) та кінематографічної  атмосфери.

Атмосфера - це матеріальне середовище, в якому живе, існує ваш образ. Сюди входять звуки, шуми, ритми, характер освітлення, меблі.  Кожній дії, місцю і часу притаманна своя атмосфера. Дві різні атмосфери не можуть існувати одночасно. Одна (найсильніша) перемагає або видозмінює іншу. При взаємодії індивідуальної і загальної атмосфери також відбувається боротьба.

Атмосфера - це повітря вистави, «силове поле». Сценічні виразники атмосфери: фізичне самопочуття , дія, темпо- ритм, мізансцена, світло, музика тощо.

Втілюючи на сцені реальне життя людей, ми намагаємося відтворити історичні, суспільні, побутові умови, в яких вони існують. Головним виразником атмосфери звичайно є актор, герой. Атмосфера виникає через його взаємодію з оточуючими людьми та предметами. Характер мислення, темпо - ритм його життя і, нарешті, психофізичне самопочуття сприяють виявленню атмосфери часу, в якому він живе.

Сценічна атмосфера завжди породжується основними подіями , взаємопов'язана з наскрізною дією п'єси, вона є одночасно і наслідком і причиною цих подій. Часто нова подія в житті дійових осіб викликає нову атмосферу.

Атмосфера – це процес, що має свій розвиток. Її називають душею вистави. 
Отже, атмосфера - це актор, світ, що оточує: тиша, пауза, звуки (організовані темпо-ритмічно), напруга боротьби між персонажами, мізансцени, колір, костюми, декорація і музика-все, що випромінює простір сцени. Створення атмосфери – режисерсько-операторське завдання.

 

9. Теоретична концепція  кіно Л. Кулєшова (основи професійної  діяльності режисера). Монтаж як  основа специфіки кіно.

Лев Кулєшов був поборником «чистого» кінематографа , без театральщини і літературщини. Вихід у 1916 епохальної « Нетерпимості » Девіда Уорка Гріффіта справив на Кулішова величезне враження, незабаром він приступає до розробки теоретичних концепцій, які повністю заперечували досвід тодішніх російських метрів.

Кулешов проголошує міжкадровий монтаж (досі вважався суто технічною категорією)  домінантним виразним засобом кінематографа (стаття  «Мистецтво светотворчества » в журналі «Киногазета»). Так , у своєму досліді «Творимая земная поверхность» йому вдалося створити час і простір, якого не існує, змонтувавши кадри жінки, що стояла набережній в Петербурзі, махала комусь рукою, з планом чоловіка, що йде по Тверській вулиці в Москві. В глядацькій свідомості герої, які фізично ніяк не могли зустрітися, вітали один одного. Кулешов довів необхідність цілеспрямованої організації монтажу дій акторів всередині кожного кадру, тобто необхідність наповнення кадрів певним змістом, представленим в певній формі: в обраній режисером крупності і чітко орієнтованої зовнішньої спрямованості рухів і поглядів. Тільки в цьому випадку вся змонтована сцена справить на глядача належне враження. Інший експеримент режисера увійшов в історію як «Ефект Кулєшова ». Послідовний монтаж нейтрального плану актора Івана Мозжухіна з тарілкою супу , дитячою труною і чарівною дівчиною створював у глядача повну ілюзію того, що безпристрасне чоловіче обличчя виражає те голод, то скорботу, то закоханість. Цим він довів, що від зіставлення двох 
кадрів народжувалося новий зміст, якого не було ні в першому, ні в другому випадках.

Разом з своєю творчою майстернею у ВДІКу створював основи монтажного кінематографа, заперечуючи акторську гру як таку через її неминучий психологізм. Своїх учнів, які виконували всі ролі в його картинах називав не інакше як « натурщиками».  
Режисер не приховував своєї симпатії до американського кіно з його швидким монтажем і великою кількістю трюків. В такому стилі виходить його стрічка «Необычайные приключения мистера Веста в стране большевиков», його звинувачують в «американізмі».  В картині « По закону» (по мотивам Джек Лондона « Несподіване») відмовився від експериментів з часом і простором, помістивши трьох персонажів в халупу десь на Алясці. Ті ж формальні методи, але в замкнутому просторі, підняли « натурщиків » до рівня кіноакторів, картина набула небаченого раніше драматизму.

Вважав, що монтаж - це спосіб компоновки змісту і сенсу твору з окремих " кубиків " . Для виразності твору потрібно творчий пошук найбільш "вигідних " варіантів поєднання окремих моментів. Кадр трактує як - ієроглиф .

У передмові Всеволода Пудовкіна, Віктора Фогеля та Сергія Комарова до книги Кулешова «Мистецтво кіно » (1929) зазначено : «Ми робимо фільми - Кулешов зробив кінематографію». 
 

1. Режисура як різновид  професійної діяльності. Функції  режисера.

Слово «режисер» має латинське походження  і в перекладі означає «керувати». Режисер  скеровує процес створення вистави, фільму, телепрограми, маючи незаперечний вплив на  їх ідейне навантаження.

Професія режисера сформувалася у другій половині XIX століття. Елементи режисури  існували в театрі з давніх часів, коли цілісністю вистави переймався драматург або  головний актор трупи.

На основі власного задуму режисер, витлумачуючи п'єсу або сценарій, оперу або балет, естетично об'єднує роботу всіх учасників постановки, виявляє ідейний зміст вистави, його жанр і зовнішню форму, інтерпретацію сценічного простору, ритм, мізансцену, можливості використання меж арени або естради, образ і характеристику персонажів, а в кінематографі і на телебаченні — побудову кадру, монтаж і т. п. Режисер організовує і  погоджує між собою всі компоненти видовища: творчість артистів, декорації, костюми,  музику, освітлення, звукове оформлення, роботу оператора тощо.

Для реалізації свого задуму режисер користується низкою зображально-виражальних  засобів, тобто системою історично сформованих засобів і прийомів створення художніх  образів.

Від режисера вимагається творча індивідуальність, неповторна своєрідність особистості, що надає унікальний характер результатам його творчості.

У пошуках театральної правди майбутньої вистави режисерові належить вирішити основне питання : як грати цей майбутній спектакль , які з елементів акторської техніки необхідно висунути на перший план. Рішення цього головного завдання визначає і інші компоненти режисерського задуму: сценографію , мізансценування , темпоритм , загальну атмосферу вистави . Працюючи з художником і композитором , режисер виходить із загальної задачі , з глобальної задуму вистави , вираженого насамперед у акторському виконанні .

Як не значна керівна і організуюча роль режисера в побудові вистави , головною сферою режисерської діяльності завжди була і залишається робота з актором. Уміння висловлювати свої думки головним чином через мистецтво актора завжди було ознакою зрілого режисерської майстерності . Взаємини режисера й актора - основне питання творчого методу режисури. Великий російський , режисер Костянтин Сергійович Станіславський вважав , що основне завдання режисера - будити акторську природу , яка сама зробить все , що необхідно , режисерові ж треба тільки направити цей процес творчості в потрібне русло. Практичні результати , досягнуті Станіславським в цьому напрямку , зробили його систему найбільшим досягненням театральної культури , науково обгрунтованим методом акторської творчості , названим згодом " системою Станіславського " ​​.

За Станіславським , головні функції режисера : викликати в кожному акторі творчий процес ; безперервно підтримувати і направляти його до потрібної мети відповідно до загального ідейно- художнім задумом вистави ; погоджувати результат творчості кожного актора з результатами інших виконавців для створення ансамблю.

Відносини між режисером і актором в процесі роботи будуються на основі їх творчої взаємодії . Завдання режисера - домогтися від виконавця не механічного виконання своїх вимог , а справжньої творчості .

Три режисерські функції:

1. Тлумачення літературної  основи.

2. Iдеологічна. Режисер несе  відповідальність за ідеологічну  сутність 

майбутньої постановки так само як і за художню.

3. Організаційна. Однією  з необхідних навичок режисера  є уміння організувати процес  роботи над твором таким чином, щоб актуалізувати творчий потенціал  кожного учасника  виробничого  колективу.

Кваліфікації за професійною діяльністю:

- Режисер драматичного  театру ;- Режисер музичного театру ;

- Режисер лялькового  театру ;- Режисер масових вистав  і шоу ;

- Режисер хореографії ;- Режисер сучасної хореографії ;

- Режисер казахської  хореографії ;- Режисер кіно і  телебачення (за профілем ) ;

- Режисер реклами  та музичних кліпів;- Режисер авторського  телебачення ;

- Режисер- продюсер  кіно і телебачення ;- Режисер- аніматор

Види професійної діяльності

- Творча : здійснення режисерських постановок хореографічних вистав , концертних та шоу програм , театральних постановок , ігрових , документальних , рекламних , анімаційних та відеофільмів у сфері кіно і телебачення ; написання авторських сценаріїв , інсценівок та інших драматургічних творів; розробку концептуальних культурологічних проектів ;

- Організаційно - творча : створення та керівництво творчими колективами , організація масових театралізованих вистав , концертів , шоу- програм , організація і проведення республіканських і міжнародних театральних , кіно-і телефестивалі , конкурсів , симпозіумів та майстеркласів , а також організація авторських студій всіх видів і типів діяльності , виробничо- творчих підприємств і фірм всіх видів власності ;