Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Марта 2014 в 00:02, курсовая работа
Актуальність. Право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. В більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю в Україні випливає і з Конституції України (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель. Важливе значення для визначення меж здійснення прав на землю мають обмеження цих прав.
Вступ……………………………………………………………………………………«3»
Аналіз нормативно-правових актів України стосовно аналізу можливостей встановлення обмежень і обтяжень прав на земельну ділянку. ………………«4»
Аналіз кодексів України……………………………………………………«4»
Аналіз законів України……………………………………………………«14»
Аналіз постанов Кабінету Міністрів України……………………………«16»
Аналіз наказів Державного агентства земельних ресурсів України та інших відомств………………………………………………………………..……«18»
Висновки до розділу……………………………………………………….«19»
2. Аналіз наукових вітчизняних і закордонних публікацій……………………«21»
2.1. Висновки до розділу…………………………………………………….…«25»
3. Аналіз навчально-методичних публікацій вітчизняних і закордонних
авторів. ………………………………………………….………………………«26»
3.1. Висновки до розділу…………………………….…………………….……«28»
4. Правові та процедурні особливості, недоліки та проблеми з цього
питання.………………………….…………………….………………….……«29»
5. Пропозиції щодо усунення виявлених недоліків та проблем. …….………«37»
Висновки………………………….…………………….……………………….……«38»
Стаття 735. Забезпечення виплати ренти
1. У разі
передання під виплату ренти
земельної ділянки або іншого
нерухомого майна одержувач
2. Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти.
У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.
3. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.
Стаття 736. Відповідальність за прострочення виплати ренти
1. За прострочення
виплати ренти платник ренти
сплачує одержувачеві ренти
Стаття 737. Форма і розмір ренти
1. Рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти встановлюється договором ренти.
2. Розмір
ренти встановлюється
Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти.
Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 738. Строк виплати ренти
1. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.
Стаття 739. Право платника безстрокової ренти на відмову від договору ренти
1. Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.
Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.
2. Договором
ренти можуть бути встановлені
умови здійснення платником
3. Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.
Стаття 740. Право одержувача безстрокової ренти на розірвання договору ренти
1. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:
1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2) платник
безстрокової ренти порушив
3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.
2. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.
Стаття 741. Розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти
1. Якщо договором
ренти не встановлені правові
наслідки розірвання договору
ренти, розрахунки провадяться
2. Якщо майно
було передано у власність
платника ренти безоплатно, у
разі розірвання договору
3. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.
Стаття 742. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату безстрокової ренти
1. Ризик випадкового
знищення або випадкового
2. У разі
випадкового знищення або
Стаття 743. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк
1. У разі
випадкового знищення або
Законодавство часто не розрізняє термінів «обмеження» та «обтяження», іноді вони вживаються як синоніми (див., зокр., гл.18 ЗКУ «Обмеження прав на землю», де фактично йдеться про обмеження та обтяження). Різні погляди з приводу змісту та співвідношення згаданих понять існують і в спеціальній літературі1.
Цивільне законодавство вживає термін «обтяження» і навіть пропонує його визначення. Відповідно до ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів». Очевидно, заборона здійснення певної правомочності може розглядатися і як обмеження права.
Термін «обтяження» щодо рухомого майна визначається як «право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна» (ч.1 ст.3 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
1.2. Аналіз законів України
Закони України, які регламентують питання обмеження та обтяження на земельну ділянку:
ЗУ «Про Державний земельний кадастр» та ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановили відмінний порядок реєстрації «обмежень» і «обтяжень»: обтяження прав на земельні ділянки (крім обтяжень, безпосередньо встановлених законом) підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ч.3 ст.111 ЗКУ, ст.4 та ін. ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), в той час як обмеження у використанні земель підлягають державній реєстрації в державному земельному кадастрі (ч.ч. 3, 4 ст. 111 ЗКУ), з такою реєстрацією пов’язується їх чинність, окрім випадків, коли обмеження встановлено «законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами» (ч.4 ст.111 ЗКУ).
На перший погляд, розмежуванню «обмежень» та «обтяжень» мало б слугувати вміщення вичерпного переліку «обмежень» до ч. 2 ст.111 ЗКУ:
«а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;
б) заборона на провадження окремих видів діяльності;
в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту;
г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;
ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;
д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.»
Втім, спроба розмежуванняя «обмежень» та «обтяжень», як видається, виявилася невдалою. Принаймні частина з наведених «обмежень» насправді складає зміст земельних сервітутів, які ст.4 ЗКУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прямо віднесені до «обтяжень» прав на землю. Одночасна їх класифікація як «обмежень» може породити лише зайві проблеми на практиці. На наш погляд, для виникнення таких «обмежень-обтяжень» цілком достатньо їх реєстрації як «обтяжень» відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», додаткова реєстрація як «обмежень» у Державному земельному кадастрі не відповідає їх природі і є зайвою.
1.3. Аналіз постанов Кабінету Міністрів України
В даному курсовому проекті розглянуто такі постанови:
У правовій доктрині існує підхід, за якими обтяженнями є будь-які права на земельні ділянки речового характеру, окрім права власності, тоді як обмеження - це звуження меж суб’єктивного права, яке не випливає із речового права іншої особи. Саме із такого підходу, відзначаючи його умовність, при викладенні матеріалу даної теми будемо виходити і ми.
Слід звернути увагу, що правила про обмеження прав на землю складають значну частину земельно-правового регулювання. Наявність значної кількості обмежень прав на землю обумовлена специфікою землі як об’єкта права.
Ще римському праву були відомі обмеження права власності на земельні ділянки, у тому числі такі, що випливали із прав інших осіб. Так, право власності на публічні дороги обмежувалося правом всіх і кожного пересуватися по них, переміщувати вантажі та худобу (Дігести Юстиніана). Власники приватних доріг також у певних випадках повинні були надавати їх «для всіх і кожного». Аналогічний режим поширювався на ріки.
Власник будівлі повинен був залишати навколо неї вільний простір у 2,5 фути шириною для запобігання пожежам (фрагмент 5 титулу 13 книги 47 Дігест). Існували правила щодо форми будівель, встановлювався обов’язок підтримання їх у пристойному та справному вигляді (фрагменти 46 та 58 титулу 2 книги 39 Дігест)5.
1.4. Аналіз наказів Державного агентства земельних ресурсів України та інших відомств
- Наказ МОЗ України від 19.06.96 N 173 "Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів"
- Наказ МОЗ України від 01.08.96 N 239 "Про затвердження Державних санітарних правил та норм"
- Державні санітарні правила та норми "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України"
- ДБН Б. 2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень"
- ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень"
- ДБН Б. 2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств"
- ДБН Б.2.4-4-97 "Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств"
- Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок
Важливою складовою кадастрових зйомок с встановлсння меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обтяження щодо використання землі. Місця розташування обмежень у використанні земель мають позначатися в натурі (на місцевості) інформаційними знаками встановленого зразка. В той же час, форми та вили таких знакків переважно регулюються різноманітними ненормативними актами, галузевими стандартами різних органів влади. Наприклад, декілька форм водоохоронних знаків визначено відомчими будівельними нормами Держкомводгоспу ВБН 33-4759129-03-05-92 «Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ». форму знаків для позначення охоронних зон магістральних трубопроводів визначено ДСТУ 4329-2004 «Магістральні трубопровода. Знаки позначання трас. Загальні технічні вимоги. Правила застосовування» тощо.