Примусове відчудження земель з мотивів суспільної необхідності

Важливим елементом нормативних положень Гетьманату П. Скоропадського стало запровадження порядку договірного провадження (добровільного викупу), що передувало примусовому викупу земельних ділянок та передбачало можливість протягом одного року з моменту прийняття рішення про відчуження укладення добровільної угоди щодо придбання земельної ділянки, і лише зі спливом даного строку допускалося її примусове відчуження.

Кодексом канонічного права, затвердженим 25.01.1983 р. Папою Іоанном Павлом II, також встановлювалась необхідність досудового вирішення спорів, водночас зауважувалося, що полюбовна угода або компроміс не може дійсним чином відбутися у справах, які мають відношення до публічного блага та інших питань, в яких сторони не можуть вільно розпоряджатися майном, якщо ж йдеться про церковне майно, то слід, наскільки того потребує суть справи, виконувати формальності, встановлені правом для відчуження церковного майна (кан. 1713, 1715) [20, с.287 ].

Не менш важливими є також положеннями ст. 31 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 р., які були частково включені в подальшому до ст. 31 Земельного кодексу України № 561-ХІІ та визначали, що вилучення земель провадиться для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських потреб, за деякими виключеннями. Як концептуальну основу Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 р. слід виділити виключну правомочність Рад народних депутатів здійснювати відчуження земельних ділянок [16, с. 20].

З огляду на вищевикладене, вважаємо за необхідне погодитися з думкою Ю. Туцького про те, що інститут викупу земельних ділянок для суспільних потреб пройшов декілька етапів становлення:

1) етап зародження (поч. I—сер. XIII ст.) характеризується виокремленням викупу від інших суміжних інституцій (зокрема права необхідності), встановленням компенсаційних умов викупу та прийняття рішення про викуп вищими органами влади;

2) етап формування структури інституту (кін. XIII—кін. XVII ст.) відзначається оперуванням лише необхідною потребою як підставою викупу, формуванням окремих груп підстав викупу та системним закріпленням норм інституту у цивільному, будівельному чи земельному законодавстві;

3) етап «права приватної власності» (XVIII ст.) — основною ідеєю даного періоду є принцип виключності викупу та ідеї непорушності права приватної власності, принцип справедливості у формуванні викупної ціни;

4) етап нормативізму (поч. XIX—кін. XX ст.) — відбувається формування організаційної та функціональної структури інституту викупу (юридичні процедури), зокрема його судової частини, здійснюється утвердження основних груп суспільних потреб викупу та деталізація елементів формування викупної ціни, окреслюються елементи та процедури реституції (повернення) земельної ділянки попередньому її власнику [22, с. 86].

Отже, на підставі вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що викуп земельних ділянок для суспільних потреб застосовувався ще з давніх часів, оскільки завжди існувала необхідність держави у задоволенні суспільних потреб. Слід зазначити, що протягом усіх чотирьох етапів розвитку інституту викупу земельних ділянок для суспільних потреб лежить компенсаційний характеру та обов’язковість прийняття рішення про відчуження органами влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИМУСОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК З МОТИВІВ СУСПІЛЬНОЇ НЕОБХІДНОСТІ

 

 

2.1.Порядок примусового  відчуження земельних ділянок  з мотивів суспільної необхідності

 

При дослідженні правової природи інституту відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності нами було частково досліджено підстави та умови примусового відчуження земельних ділянок, проте окремого питання потребує порядок такого правового відчуження. Пропонуємо його дослідити в даному питанні роботи.

Відповідно до ст.16 Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» орган виконавчої влади чи орган місцевого  самоврядування, що  прийняв рішення  про  відчуження  земельної  ділянки,  у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки,  інших  об'єктів нерухомого  майна, що  на  ній  розміщені,  щодо  їх  викупу  для суспільних  потреб відповідно до розділу II цього Закону, звертається до адміністративного  суду  із позовом про примусове відчуження зазначених об'єктів. Таким чином, вважаємо, що примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності варто поділяти на два етапи [4]:

1. етап вирішення питання щодо викупу земельної ділянки для суспільних потреб ;
2. етап примусового відчуження земельної ділянки з мотивів  суспільної необхідності. Розглянемо кожен із них.

Зауважимо, що рішення про викуп земельних ділянок для суспільних потреб можуть приймати як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Органи виконавчої влади відповідно до своїх повноважень та в  порядку, визначених Законом, приймають рішення про викуп земельних ділянок, для суспільних потреб, пов’язаних із розташуванням:  
- об'єктів національної безпеки і оборони;

•   лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури  (доріг,  мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових  терміналів,  електростанцій) та об'єктів, необхідних  для  їх  експлуатації;
• об'єктів, пов'язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення;
• об'єктів природно-заповідного фонду;

При цьому, Кабінет Міністрів України  приймає  рішення  про  викуп земельних ділянок,  для  забезпечення  національної  безпеки  і  оборони, ,  а також для інших суспільних потреб, визначених Законом, якщо передбачається місце розташування об'єкта на території Автономної Республіки Крим та суміжної області або на території двох та більше областей. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна,  що на них  розміщені,  для  суспільних потреб,   якщо   передбачається   місце  розташування  об'єкта  на території двох або більше районів. Районна державна адміністрація приймає рішення про викуп земельних ділянок, інших об'єктів  нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, якщо передбачається місце розташування об'єкта в межах території району.

Сільські, селищні, міські ради, Київська і Севастопольська міські  ради в межах території здійснення їх повноважень приймають рішення про викуп земельних  ділянок для таких суспільних потреб:

• будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури, пов'язаних з обслуговуванням відповідно територіальної  громади села, селища, міста (доріг, мостів, естакад, газо- та водопроводів, ліній електропередачі, зв'язку, аеропортів, нафтових та газових терміналів, електростанцій), та об'єктів, необхідних для їх експлуатації;
• розташування об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;
• створення кладовищ [ 13, с.132].

Ініціатива щодо викупу земельної ділянки,  інших об'єктів нерухомого майна,  що на ній розміщені, для суспільних потреб може належати  лише  органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування, спеціальним   адміністраціям  щодо   управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, особам, які отримали спеціальний дозвіл (ліцензію) на користування надрами, і підприємствам, які здійснюють  будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію, експлуатацію об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури, захисних гідротехнічних  споруд  і  які  погодили місце  розташування  таких  об'єктів  у  випадках  та в  порядку, визначених статтею 151 Земельного кодексу України [2].

За наслідками розгляду пропозицій цих суб'єктів, відповідний орган виконавчої влади чи  орган  місцевого  самоврядування  у  місячний строк з дня надходження такої пропозиції приймає рішення про викуп земельної ділянки,  інших об'єктів нерухомого  майна,  що  на  ній розміщені, для суспільних потреб. Орган виконавчої влади чи орган місцевого  самоврядування, який  прийняв рішення про викуп земельної ділянки,  інших об'єктів нерухомого майна,  що  на  ній  розміщені,  зобов'язаний  письмово повідомити  про  це  їх власника (власників) протягом п'яти днів з дня прийняття такого рішення,  але не пізніше як за три місяці  до їх  викуп. Цей строк поширюється також на тих осіб,  які стануть власниками таких об'єктів протягом трьох місяців з дня надходження зазначеного повідомлення. Інформація (письмове  повідомлення) надсилається власнику (власникам) земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на  ній  розміщені,  рекомендованим  листом  з  повідомленням  про вручення або вручається йому (їм) особисто під розписку.

У разі якщо місце проживання (перебування чи  роботи) або місцезнаходження власників земельних ділянок чи майбутніх власників, залишається невідомим, навіть після звернення до адресного бюро та органів внутрішніх  справ, про прийняте  рішення  щодо викупу земельної ділянки,  інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, ці особи повідомляються шляхом розміщення відповідного оголошення:

в офіційному друкованому виданні, засновником якого є Кабінет Міністрів  України,  у  разі  якщо  таке  рішення  приймає Кабінет Міністрів України;

у друкованих засобах масової інформації,  засновниками яких є Рада  міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська  міські державні  адміністрації,  на  території здійснення  повноважень яких знаходиться  земельна ділянка, що викуповується  органом  місцевого  самоврядування  чи  відповідним органом виконавчої влади [20, с. 274].

Власник (власники) земельної   ділянки,   інших   об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, вважається повідомленим про такий викуп з дня опублікування зазначеного оголошення.

Орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний забезпечити   отримання   власником  (власниками) земельної  ділянки, інших  об'єктів  нерухомого майна,  що на ній розміщені,  щодо яких прийнято рішення про  їх  викуп,  письмового повідомлення в обсязі, передбаченому вимогами законну. У письмовому повідомленні, що  надсилається власнику (власникам) земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на  ній  розміщені,  які  підлягають викупу для суспільних потреб, зазначається інформація щодо:

• об'єктів викупу, їх місцезнаходження, а для земельних ділянок додатково - площі,  кадастрового номера (за наявності),  категорії земель;
• мети викупу;
• умов викупу (орієнтовна викупна ціна,  строк викупу,  джерело фінансування витрат, пов'язаних з викупом), а також відомостей про земельну ділянку,  інші об'єкти нерухомого майна,  що можуть  бути надані замість викуплених;
• прав і обов'язків власника  (власників)  земельної ділянки, іншого нерухомого майна,  що на  ній  розміщено,  які  виникли  у зв'язку з їх викупом відповідно до закону;
• відомостей про житловий будинок, жиле приміщення (місцезнаходження, площа), що надається замість викуплених.

До інформації (письмового повідомлення)  додається  план земельної ділянки (її частини), що підлягає викупу, і посвідчена в установленому законом порядку копія рішення про її викуп.

Власник  (власники)  земельної  ділянки,  інших   об'єктів нерухомого  майна,  що на ній розміщені,  протягом одного місяця з дня  отримання  інформації  (письмового  повідомлення)  письмово  повідомляє відповідний орган виконавчої влади чи орган  місцевого  самоврядування  про  надання згоди  на  проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викуп.

Таким чином, етап вирішення питання щодо викупу земельної ділянки для суспільних потреб складається із таких стадій як: одержання пропозиції про викуп земельної ділянки, що належить фізичній чи юридичній особі, для суспільних потреб; прийняття органом місцевого самоврядування рішення про викуп земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, для суспільних потреб; державна реєстрація рішення про викуп зазначеної земельної ділянки; письмове повідомлення власника (власників) про викуп земельної ділянки для суспільних потреб протягом п’яти днів з дня прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до її викупу; письмове повідомлення власником земельної ділянки протягом одного місяця з дня отримання письмового повідомлення відповідного органу місцевого самоврядування про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу; проведення переговорів щодо умов викупу земельної ділянки для суспільних потреб [11, с. 404].

У випадку недосягнення згоди щодо викупу земельної ділянки для суспільних потреб органи державної влади та органами місцевого самоврядування мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності. Примусове відчуження земельних ділянок, інших  об'єктів нерухомого  майна, що на ній  розміщені, з мотивів суспільної необхідності здійснюється за рішенням суду.