Інвестиційна діяльність комерційних банків і страхових компаній

Таким чином, на основі здійсненого  нами комплексного дослідження доцільно систематизувати найбільш характерні види (форми) та ознаки інвестицій. Слід зазначити, що у вітчизняній літературі практично відсутня класифікація інвестицій у розрізі окремих галузей  та сфер діяльності.

Уся вище викладена класифікація інвестицій представлена на рис. 1.1.

 

 

 

 

Рис. 1.1. Класифікація інвестицій [9, c. 167]

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Суть та значення  інвестиційної діяльності комерційного  банку

 

Протягом останніх років  інвестиційний ринок України  є досить звуженим та не забезпечує всіх потреб економіки країни. Обсяг  банківських інвестицій не достатній  для розвитку економіки.

Інвестиції – це довгострокове  вкладення капіталу в промисловість, транспорт, сільське господарство та інші галузі. Банк виступає тут додатковою ланкою, яка постачає якусь галузь господарства додатковими грошовими  ресурсами.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома  напрямами:

• за допомогою механізмів фондового ринку;
• за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки в  своїй інвестиційній діяльності повинні мати тісний контакт з  підприємствами. У випадку створення  нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових  груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації  та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового  капіталів. Згідно з Законом «Про фінансово-промислові групи» в Україні  банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства [29, c.112 ].

Комерційний банк може брати  участь у санації підприємства: він  дає кошти підприємству, натомість  одержує його цінні папери. Також  можлива і передача державної  частки капіталів підприємства в  довірче управління банку, замість  чого банк зобов'язується інвестувати  певну суму коштів у це підприємство.

На сьогоднішній день більша частина інвестицій являє собою  надання кредитів в поточну діяльність позичальників. Але, наприклад, станом на 01 січня 2012 року частка кредитів в інвестиційну діяльність була лише 9,9 % від загального кредитно-інвестиційного портфелю.

Причинами такого низького показника є наступні чинники:

• зовнішні;
• внутрібанківські.

До перших слід віднести високий рівень інфляції в економіці, недовіру клієнтів до банківської системи, низьку кількість платоспроможних  позичальників та недосконалість законодавства.

До внутрібанківських чинників належать: недостатність ресурсів, підвищення відсоткових ставок за кредитами, завищені вимоги банків щодо забезпеченості кредитів.

До кредитного інвестування слід віднести мікрокредитування, іпотечні кредити, лізингове кредитування, проектне фінансування та багато інших. Вагоме місце в реалізації стратегії  переходу від теперішньої моделі розвитку економіки до моделі, орієнтованої на інноваційний розвиток, займає довгострокове  інвестиційне кредитування. Але частка інвестиційних кредитів в загальному обсязі кредитного портфелю банків в  Україні ще дуже низька.

Слід також приділити  увагу банкам з іноземними інвестиціями, які практично реалізують інвестиційну діяльність, за відсутністю її регулювання  з боку держави. На інвестиційному ринку  України найбільш активними серед  банків є ІНГ-банк Україна (Голландія), ОТР-Банк (Угорщина), Індексбанк (Агриколь банк Франція), УкрСиббанк, РайфайзенБанк Аваль (Австрія), Альфа-Банк (Росія) [33].

Відбувається поступовий вплив іноземних банків на розвиток банківської системи України. Посилюється  конкуренція за клієнтів між зарубіжними  та вітчизняними банками. В свою чергу, це спонукало до підвищення суми гарантування депозитних вкладів фізичних осіб, поширився асортимент послуг, що надаються, та покращилась якість обслуговування клієнтів. Також змінюється структура  формування банківського капіталу, іноземні банки стають джерелами їх формування, що призводить до залежності від іноземного капіталу та, в подальшому, зростання зовнішнього боргу.

У табл. 1.2 представлена динаміки пропозиції інвестиційних кредитів комерційними банками України 2007 – 2011 рр.

Таблиця 1.2

Кредити в інвестиційну діяльність України за 2007 – 2011 рр., млн. грн.*

Кредити в інвестиційну діяльність, млн. грн.
Період	Усього	У тому числі
		до 1 року	від 1 року до 5 років	більше 5 років
2007	32587	2290	21211	9085
2008	66263	4096	41409	20757
2009	70786	5461	40687	24638
2010	71643	7421	34403	29819
2011	10318	6993	38948	35043

*складено на основі статистичних даних Національного банку України [8]

З даних табл.1.2 видно, що пропозиція кредитів на інвестиційну діяльність за останні п’ять років характеризувалася значною нестабільністю і нерівномірним розподілом. Найбільшим попитом користуються середньострокові кредити. В свою чергу, короткострокові кредити, не є популярними серед клієнтів, що не є дивним, адже зазвичай отримання доходу від інвестиційного проекту перевищує термін одного року.

Для більш детального аналізу зобразимо динаміку кредитів в інвестиційну діяльність за 2007 — 2011 роки на графіку (рис. 1.2):

Рис. 1.2. Динаміка кредитування інвестиційної діяльності

за 2007 – 2011 рр. [8]

До 2008 року спостерігається стрімке зростання кредитування інвестиційних проектів. З 2008 року середньострокове кредитування іде на спад, і до кінця 2011 року залишається на тому ж рівні. 

Коротко- і довгострокове кредитування з 2008 року має повільну, але чітку тенденцію до зростання. 

Порівняємо структуру кредитування інвестиційної діяльності на кінець 2007р. і на кінець 2011р. Нижче поданий рис. 1.3, який ілюструє структуру інвестиційних кредитів у 2007 році:

 

Рис. 1.3. Структура кредитів в інвестиційну діяльність  на кінець 2007 р. [8]

Структура кредитування інвестиційної діяльності на кінець 2007 року виглядає наступним чином: основну частку займають середньострокові кредити – 65 %, довгострокові – 28 %. Короткострокові кредити в загальній структурі займають лише 7 %.

В 2011 році дана ситуація дещо змінилась, і на кінець поточного року структура кредитування інвестиційної діяльності виглядала наступним чином (рис. 1.4):

 

 

Рис.1.4. Структура кредитування інвестиційної діяльності в 2011 р. [8]

 

Отже, інвестиційна діяльність комерційних банків України є  достатньо проблематичною. На це впливають, як було вже зазначено високі відсоткові ставки, короткі терміни кредитування, низький рівень фінансування інвестиційних  та інноваційних проектів. Банки, в  основному, орієнтовані на короткострокове  споживче кредитування, а також отримання  прибутку шляхом підвищення тарифів  на послуги.

Майже 90 % кредитного портфелю надається для поточної діяльності позичальників, а лише незначний  відсоток обсягу кредитів в інвестиційну діяльність.

 

1.3. Ризики в  інвестиційній діяльності банків

 

Банківський інвестиційний  ризик – це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал  та/або надходження банку. Аналіз показує, що запропоновані сучасною економічною теорією підходи  до класифікації банківських інвестиційних  ризиків, як правило, не виключають, а  доповнюють один одного. Вважаємо, що при  розробці класифікації банківських  інвестиційних ризиків слід враховувати  той факт, що сучасні банківські установи у процесі своєї діяльності стикаються з багатьма видами ризиків, деякі з них можуть навіть не піддаватися внутрішньому контролю. Адже на стійкість банків впливає чимало зовнішніх чинників, які не перебувають у сфері безпосереднього або опосередкованого їх впливу.

На наш погляд, серед  основних тенденцій, які властиві сфері  банківських інвестицій і мають  важливий вплив на співвідношення між  окремими категоріями банківського ризику, можна виділити:

• вихід цих послуг за межі окремих країн і за межі фінансового сектору загалом, що вимагає тісної співпраці установ банківського нагляду з наглядовими органами інших країн і галузей;
• створення нових напрямів і сфер інвестицій банківського капіталу з їх тісною залежністю від прогресу інформаційних і телекомунікаційних технологій, що спричиняє різке збільшення стратегічних та операційних ризиків;
• динамічність розвитку, що відбивається у скороченні інноваційних циклів і в підвищенні значення стратегічного ризику;
• підвищення конкуренції між національними банками у зв'язку з посиленою увагою провідних банків до інтернет-технологій, що підвищує загальний рівень ризику конкуренції у банківській сфері;
• посилення орієнтації на запити клієнтів у зв'язку зі зменшенням інформаційних асиметрій (нерівномірність розподілу інформації між банками і клієнтами), що веде до збільшення правового ризику і ризику репутації;
• прискорення стандартизації фінансових інструментів і послуг, що поряд із значним підвищенням їх ефективності призводить до загострення конкуренції в банківському бізнесі, спричинюючи підвищення загального рівня системного ризику.

Банківські інвестиційні ризики можна поділити на системні і несистемні. Системний інвестиційний  ризик – це ризик, пов'язаний із загальноекономічною  і політичною ситуацією в країні. Несистемний – це ризик, пов'язаний з фінансовим станом конкретного  банку-інвестора. Дж. Кейнс писав, що «на обсяг інвестицій впливають  три види ризиків, які зазвичай плутають, але які слід розрізняти. Перший із них – це ризик підприємця або позичальника, який виникає через сумніви на рахунок того, чи вдасться йому дійсно отримати очікуваний дохід. Тому у світовій практиці існує система позичання грошей під реальне забезпечення або під чесне ім'я позичальника. Звідси - другий вид ризику – це ризик позикодавця». Третій вид ризику – той, який пов'язаний із можливою зміною цінності одиниці грошового стандарту, внаслідок чого грошова позика певною мірою, за Дж. Кейнсом, менш надійна форма багатства, ніж реальне майно».

Банківські інвестиційні ризики можна поділити на три групи, залежно від сфери вкладення  капіталу: інвестиційні ризики від  вкладення коштів у виробничу  та невиробничу сфери економіки; інвестиційні ризики від діяльності банку на фінансовому ринку; кредитні ризики. Перша з вищезгаданих груп ризиків – це сукупність всіх тих  ризиків, які діють на банк під  час вкладення коштів у виробничий бізнес. Інвестиційні ризики банку, які  пов'язані з діяльністю на фінансовому  ринку, своєю чергою можна поділити на три групи: ризики втрачених можливостей; ризики зниження дохідності; процентні  ризики. Нарешті, кредитні ризики тісно  пов'язані з процентними ризиками, причини їх виникнення здебільшого  однакові. Головна відмінність між  цими двома групами ризиків –  зниження дохідності полягає в тому, що процентні ризики розглядаються  з позиції кредитора, а кредитні – з позиції позичальника. При  цьому виділяють кілька кредитних  ризиків: біржові ризики, селективні ризики (ризики вибору), ризики ліквідності, ризики банкрутства.

Банки-інвестори повинні  свідомо брати певний ризик на себе, оскільки повністю його усунути  неможливо. Отже, потрібно знати можливі  ризики, вміти визначити той рівень ризику, на який наважується банк, і  шляхи його зниження. Нині у практичній діяльності банків використовуються різноманітні методи контролю за інвестиційними ризиками. Серед способів їх обмеження можуть застосовуватися як традиційні методи (встановлення лімітів, резервування, розподіл ризиків і збитків, хеджування, диверсифікація тощо), так і нові (математичні методи оптимізації, нормативи Центрального банку щодо банківського інвестування). Вважаємо, що управління інвестиційними ризиками - це система організаційно-правових, фінансово-економічних і науково-технічних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення та оцінювання потенційних інвестиційних ризиків, попередження та мінімізацію наслідків випадкових і важко передбачуваних подій, які можуть призвести до порушення нормального функціонування або навіть ліквідації суб'єкта господарювання. Але однією з принципових особливостей банківського інвестування є ймовірний характер багатьох ризиків, які до того ж потребують попередньої структуризації, однак відсутність кількісних показників значно ускладнює їх емпіричний аналіз. Тому однією з важливих проблем управління банківськими інвестиційними ризиками є розподіл відповідальності за контролем над ними, їх ранжування і визначення пріоритетності ухвалення рішень щодо управління цими ризиками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

 

2.1. Нормативно-правове  регулювання ринку страхових  послуг

 

Формування законодавчої бази страхування та становлення  національного страхового ринку  відбувалося у складних умовах в  контексті зменшення довіри населення  до фінансових установ внаслідок  їх банкрутства та знецінення і неможливість повернення заощаджень за договорами страхування, укладеними з колишніми  установами Держстраху.

Еволюцію законодавчих та нормативно-правових актів, які регулюють  страхову діяльність в Україні, наведено в табл. 2.1 в порядку хронології:

Таблиця 2.1

Хронологія розвитку нормативно-правового  регулювання страхової справи в  Україні

Дата  ухвалення	Назва нормативно-правового  акту
4 червня  1994 року	Постанова КМУ № 358 «Про удосконалення  механізму державного регулювання  тарифів у сфері страхування»
3 квітня  1995 року	Постанова КМУ № 232 «Про затвердження положення про порядок і умови  обов’язкового особистого страхування  працівників відомчої та сільської  пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд)”
14 серпня  1996 року	Постанова КМУ № 959 «Про затвердження положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті»
28 вересня  1996 року	Постанова КМУ № 1175 «Про затвердження положення про порядок  і умови проведення обов’язкового  страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»
1 червня  1998 року	Наказ Комітету у справах  нагляду за страховою діяльністю №32 «Про затвердження «Інструкції  з бухгалтерського обліку операцій страхування (крім страхування життя)»»
13 липня  1998 року	Положення про порядок  і умови проведення обов’язкового  страхування членів екіпажу і  авіаційного персоналу. Положення  про порядок і умови проведення обов’язкового страхування авіаційних суден
04 жовтня  2001 року	Закон України «Про страхування» № 2745-ІІІ
Продовження таблиці 2.1
29.березня  2002 року	Постанова КМУ №  402 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної  відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному  володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або  її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї»
11 листопада  2004 року	Закон України «Про обов’язкове  страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
Інші законодавчі акти України, в тому числі: Закони України  «Про підприємництво», «Про банки і  банківську Діяльність», «Про зовнішньоекономічну  діяльність», «Про захист прав споживачів», Лісовим, Митним, Повітряним, Цивільним, Податковим, Господарським кодексами  України
Інші Положення, що регулюють  страхову діяльність з обов’язкових видів страхування