Інвестиційна діяльність комерційних банків і страхових компаній

Справді привабливим для  страхового бізнесу вітчизняний  страховий ринок може стати тільки за умови вироблення і послідовної  реалізації науково обґрунтованої  політики стимулювання  кількісного  розвитку і якісного удосконалення  його клієнтської бази, тобто політики, здійснюваної в інтересах усіх потенційних  вітчизняних страхувальників. 

Стратегія розвитку страхового ринку України має бути орієнтована  передусім на досягнення незалежного  рівня особистого страхування, зокрема  його довгострокових (накопичувальних) видів. При цьому найзацікавленішою в розвитку ринку особистого страхування в країні має бути держава. 

По-перше, проблема пошуку коштів для розв’язання державних проблем  має першочергову значущість, і саме особисте страхування, разом із страхуванням життя, дасть змогу залучити додаткові  кошти, що є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів.

По-друге, особисте страхування  компенсує дефіцит державних  соціальних гарантій. Довгострокове  особисте страхування (зокрема пенсійні ануїтети) забезпечує отримання додаткового  доходу, що не залежить від розміру  державних виплат, у тому числі  через старість і інвалідність.   Наявність розвиненого ринку  особистого страхування знижує навантаження на видаткову частину бюджету, зменшуючи  витрати держави на соціальне  забезпечення громадян. Отже, держава  зможе зосередитися на захисті найменш  забезпечених верств населення.

По-третє, розвиток особистого страхування, як однієї з найбільш працемістких і наукомістких галузей страхування, веде до утворення нових робочих місць.

Вітчизняний страховий ринок  потребує модернізації, що передбачає заміну наявної моделі його функціонування й розвитку нової, ефективнішої, яка  відповідатиме потребам розвитку реального  страхування і базуватиметься на динамічно зростаючому платоспроможному попиті.

В основу Концепції розвитку страхового ринку України має  бути покладений принципово новий для  сучасного  страхового ринку підхід, коли саме страхувальники розглядаються  як імператив, це означає, що інтереси страхувальників повинні розглядатися як пріоритетні у загальній системі  інтересів, які забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринку. Страхувальники є головним джерелом існування і  розвитку страхового бізнесу.

Для подальшого розвитку вітчизняного страхового ринку необхідний збалансований  розвиток обов’язкових і добровільних видів страхування. Для цього  треба встановити основи обов’язкового  страхування, до яких входять принципи і вимоги до його здійснення, посилити контроль за проведенням обов’язкового державного страхування і страхування, що здійснюється із залученням  бюджетних коштів.

Систематичний розвиток нових  страхових продуктів – інновативність – як один із наріжних принципів маркетингу в страхуванні має охоплювати всі сфери страхової діяльності: від укладання договорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних методів корпоративного управління. Важливе місце в стратегії розвитку страхового ринку належить формуванню і реалізації стратегії розвитку систем управління продажем страхових компаній, до якої мають входити відповідні завдання:

• розвиток організаційної культури і клієнтоорієнтованості підрозділів;
• зміцнення управлінської команди, розвиток її творчого і підприємницького потенціалу;
• вироблення й формалізація рішень із підвищенням  ефективності управління продажем у компанії
• розроблення стратегічних напрямків розвитку в сфері продажу й управління продажем
• побудова, налагодження і запуск корпоративної системи професійного розвитку спеціалістів.

Одним із важливих моментів стратегічного планування діяльності страхових компаній є мінімізація  страхових ризиків, що не меншою мірою  зумовлює фінансову результативність страхування, ніж тарифна політика й розширення філіальної і агентської мережі. Важливим моментом стратегічного  розвитку вітчизняного страхового ринку  має стати і оптимізація структури  витрат, що входять до собівартості послуг страхових компаній, і наближення цієї структури до загальновизнаних світових норм. У цьому плані, зокрема, чільне місце має належати розвиткові електронного страхування.

Для подальшого розвитку страхування  в Україні вітчизняним підприємствам  доцільно вводити до штату спеціалістів зі страхування, внести до своїх фінансових планів розділ «страхування». Доцільно розвивати консалтингові послуги у цьому напрямі.

Важливим напрямом створення  ефективної системи державного регулювання  є підготовка до створення Національного  гарантійного страхового фонду (НГСФ), який захищав би суспільство від  потенційно неплатоспроможних страховиків.

Загалом стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку має  передбачати поступову, помірно  динамічну його еволюцію в напрямі  до моделі, що вже сформувалася у  розвинених, передусім з огляду на євроінтеграційні наміри України, західноєвропейських  країн.

Істотно вплинути на зміну  напрямку і темпів цієї еволюції може тільки рішуче втручання держави  шляхом уведення обґрунтованої і  водночас строгої страхової політики. При цьому,  під страховою політикою  слід розуміти:

• частину економічної політики уряду, систему заходів, що проявляються у дієвому управлінні формуванням і використанням державних страхових фондів; виваженому впровадженні різновидів обов’язкового страхування; регулюванні діяльності, доходів і витрат учасників страхового ринку відповідно до цілей соціально-економічного розвитку країни; підготовці професійних спеціалістів; сприянні розвитку самострахування і взаємного страхування; забезпеченні інтеграції вітчизняного страхового ринку в європейський і світовий страхові ринки.
• науково обґрунтовану діяльність держави, спрямовану на своєчасне і повноцінне забезпечення страхового захисту шляхом формування страхових потреб і надання якісних страхових послуг, запобігання монополізму й дотримання добросовісної конкуренції на страховому ринку, підвищення ефективності функціонування страхових компаній і посередників.

Виходячи з того, що в  економіці й сфері управління стратегії будь-якої організації  – це докладний, усебічний комплексний  план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування. При розроблені стратегії розвитку страхової компанії обов’язково слід пам’ятати, що за інших рівних умов успіх її реалізації стає функцією, тобто отримує можливість бути реалізованою лише за умови достатньої адаптації до можливостей страховика (забезпеченні належними фінансовими, матеріальними, трудовими, інформаційними та комунікаційними ресурсами на рівні реалізації бізнес-процесу), тобто елементарних, одиничних складових сукупної виробничої діяльності суб’єкта господарювання.

Динамічний розвиток ринку  страхових послуг України, зростаюча  конкуренція серед страхових  компаній, величезний потенціал ринку  – все це нині потребує від керівників страхових компаній створення і  застосування ефективної й прогресивної системи управління. У багатьох страхових  компаній виникають труднощі, пов’язані  з їхнім позиціонуванням на вітчизняному страховому ринку загалом і на регіональному зокрема.

Місія страхової компанії повинна базуватись на трьох базових  принципах: надійність, професійна експертиза управлінських рішень і відповідальність за їхню реалізацію. Але на жаль сьогодні в Україні немає чітких розроблених  підходів до системи стратегічного  управління в страховій компанії.

ВИСНОВКИ

Проведене в роботі дослідження  інвестиційної діяльності комерційних  банків та страхових компаній на ринку  цінних паперів та механізму її реалізації дозволили сформулювати ряд висновків  теоретичного, методичного та науково-практичного  змісту, які розв’язують основні  завдання відповідно до поставленої  мети, а саме:

Визначення банківських  інвестицій є похідним від визначення інвестицій, яке не обмежує форми  інвестування, об’єкти інвестиційної  діяльності, термін інвестиційних вкладень та акцентує увагу на обов’язковості досягнення позитивного результату. Визначено, що інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів включає діяльність банку  як інвестора (обслуговування власних  інвестиційних потреб і операцій банку, які здійснюються за власний  рахунок) та діяльність банку як посередника  в інвестуванні на ринку цінних паперів (обслуговування інвестиційних операцій клієнтів). При цьому невід’ємною  складовою при реалізації інвестицій є допоміжні послуги банків, які  супроводжують інвестиційний процес. Розкрито форми участі банків в інвестиційних процесах на ринку цінних паперів.

Діяльність банку  як інвестора на ринку цінних паперів  полягає у формуванні інвестиційного портфеля. Доведено, що формування портфеля цінних паперів має для банку  ряд переваг. Встановлено основні  характеристики портфеля цінних паперів  банку, а саме: до портфелю включаються  цінні папери, що знаходяться у  власності банку, і зорієнтовані як на власне володіння, так і на перепродаж; до інвестиційного портфеля банку можуть бути віднесені також  цінні папери, які входять до резервів другої черги; інвестиційний портфель банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами  України і допущені до обігу на фондовому ринку України відповідно до Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок”; похідні щодо цінних паперів фінансові інструменти (ф’ючерси та опціони на цінні папери та ринкові індекси) можуть використовуватися у складі портфеля для зниження рівня ризику; неакціонерні вкладення банку в статутні капітали підприємств та організацій, що оформлені цінними паперами, розглядаються як інвестиційні.

Проведення інвестиційної  діяльності комерційних банків на ринку  цінних паперів України залежить передусім від правового та інституційного забезпечення. Виявлено, що в Україні  вже сформувалися необхідні інститути  та правове поле, покликане регламентувати та регулювати інвестиційну діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів, проте ще існує ряд проблем, які потребують вирішення, зокрема  удосконалення діяльності інститутів депозитарної системи, удосконалення  організаційної структури підрозділів, що відповідають за інвестиційну діяльність у банку, забезпечення чіткості, стабільності та системності у нормативно-правових актах.

На обсяги та інтенсивність  інвестиційної діяльності банків суттєво  впливає розвиненість фондового  ринку, зокрема існує тісний зв’язок  між обсягом випущених на ринку  цінних паперів та обсягом вкладень банків у цінні папери (рівень кореляції  становить 95,7%). На основі проведеного  аналізу динаміки та сучасного стану  ринку цінних паперів України  з’ясовано, що на сьогодні даний ринок  значно відстає у своєму розвитку як від ринків промислово розвинутих країн, так і від ринків держав із перехідною економікою. Встановлено, що подальшому розвитку фондового ринку  та активізації інвестиційної діяльності банків на ньому будуть сприяти наступні заходи: розвиток організованої торгівлі цінними паперами та підвищення ступеня  прозорості укладання угод на фондовому  ринку, запровадження постійно діючого, прозорого механізму середньострокового рефінансування банків НБУ під заставу  корпоративних облігацій; формування розвиненого ринку державних  цінних паперів, на якому б оберталися низькоризикові та високоліквідні папери, випущені для фінансування економіки (конкретних інвестиційних проектів), а не для споживання; створення умов для здійснення нових випусків середньо- та довгострокових муніципальних боргових цінних паперів; забезпечення формування цивілізованого іпотечного ринку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базілінська О. Я. Макроекономіка: навч. посіб. / О. Я. Базілінська. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.
2. Бланк І. А. Фінансовий менеджмент: [навчальний курс] / Бланк І. А. – К.: Ольга, Ніка-центр, 2004. – 656 с.
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 – IV
4. Данілов О. Д. Інвестування: [навч. посіб.] / Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О.Г. – К.: «Комп’ютерпрес», 2001. – 364с. 
5. Загородній А. Г. Фінансовий словник / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко. – К.: Знання, 2002. – 556 с.
6. Костирко Р. О. Фінансовий аналіз : навч. посіб. / Р.О. Костирко. – Х.: Фактор, 2007. – 784 с.
7. Коюда В. О. Основи  інвестиційного менеджменту / Коюда В. О., Лепейко Т. І., Коюда О. П. – К.: Кондор, 2008. – С. 165-181. 
8. Кредити, надані депозиним корпораціям [Електронний ресурс] / Офіційний сайт: Національного банку України. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=57897
9. Крупка Я. Д. Прогресивні методи оцінки та обліку інвестиційних ресурсів / Я. Д. Крупка – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 354 с.
10. Луців Б. Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій / Б. Л. Луців. – Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, 2001. – 320 с.
11. Мазаракі А. А. Економіка торговельних підприємств / А .А.Мазаракі та ін. ; [під ред. Н. М. Ушакової]. – К.: Хрещатик, 1999. – 800 с.
12. Мироненко М. Ю. Стан та тенденції розвитку страхового ринку / М. Ю. Мироненко, Я. С. Ковальська [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2012/Economics/3_97632.doc.htm
13. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність / Майорова Т.В. – К.: ЦУЛ, 2003. – 376 с.
14. Матвієнко В. П. Філософсько-економічні погляди / В. П. Матвієнко, П. В. Матвієнко. – К.: Наук. Думка, 2003. – 304с.
15. Мойсеєнко І. П. Інвестиційний аналіз конкурентних переваг підприємства / І. П. Мойсеєнко // Проблеми науки. – 2008. – № 1.
16. Морозов Ю. Инновационный менеджмент / Ю. Морозов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 446 с.
17. Никифорова Н. А. Анализ в антикризисном управлении / Н. А. Никифорова // Финансовый менеджер. – 2004. – № 6. – С. 5-12.
18. Ос<span class="Normal__Char" style=" font-family: 'Times New Ro