Інвестиційна діяльність комерційних банків і страхових компаній

Це також спричиняє  неузгодженість дій як державних  органів між собою, так і різних саморегулюючих організацій (об’єднань  страховиків), які функціонують на страховому ринку України [17, c. 7]

Державне регулювання  страхової діяльності здійснюють також  у певних межах і місцеві органи виконавчої влади. Але рішення цих  органів мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів  влади входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування  певного ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.

 

2.3. Страхування  інвестицій

 

Згідно із законом під  інвестиціями розуміються грошові  кошти, цінні папери, інше майно, у  тому числі майнові та інші права, що мають грошову оцінку, вкладаються  в об'єкти підприємницької і(або) іншої діяльності з метою отримання  прибутку і(або) досягнення іншого корисного  ефекту [25]. Закон передбачає можливість захисту інвестицій за допомогою  страхування.

Метою такого страхування  є захист інвестиційних вкладень від можливих втрат, що виникають  внаслідок несприятливої, непередбачуваної зміни кон'юнктури ринку і погіршення інших умов для здійснення інвестиційної  діяльності.

Страхування інвестицій (англ. investments insurance)можна розглядати у широкому та вузькому розумінні, а саме:

1) в широкому розумінні  – захист майнових інтересів  суб'єктів інвестиційної діяльності  від ризиків знецінення, втрати, знищення капіталовкладень.

2) у вузькому розумінні  – страхування іноземних інвесторів  від політичних ризиків, реалізація  яких може привести до глобального,  спустошливого збитку для страхувальника.

Інвестори – суб'єкти інвестиційної  діяльності, що здійснюють вкладення  власних, позикових або залучених  коштів у формі інвестицій і забезпечують їх цільове використання.

В якості інвесторів можуть виступати:

• органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном або майновими правами;
• громадяни, підприємства, об'єднання підприємців та інші юридичні особи;
• іноземні фізичні і юридичні особи, держави і міжнародні організації.

Інвестори можуть виступати  в ролі вкладників, замовників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції  будь-якого іншого учасника інвестиційної  діяльності відповідно до чинного законодавства  України.

Об'єктом страхування  виступають майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані зі збитками страхувальника, котрі виникли в результаті непередбачених несприятливих подій при здійсненні інвестиційної діяльності.

Під збитками розуміється  повна або часткова втрата вкладених  інвестицій (прямий збиток), а також  очікувані і закріплені в інвестиційному проекті, але частково або повністю неотримані доходи (прибуток) від вкладених інвестицій (упущена вигода).

Об'єктами інвестиційної  діяльності за чинним законодавством України є новостворювані і модернізовані  основні фонди та обігові кошти  в усіх галузях і сферах народного  господарства, цінні папери, цільові  грошові вклади, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а також майнові  права і права на інтелектуальну власність.

Інвестиції, відносно яких проводиться  справжнє страхування, можуть бути проявлятися  у формі:

• створення підприємств, їх філій;
• пайової участі в підприємствах, що створюються спільно з іншими особами;
• придбання підприємств, будівель, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• набуття прав користування землею й іншими природними ресурсами;
• іншої діяльності, не забороненої законодавством, включаючи надання позик і гарантій позик, кредитів, майна, майнових прав і т. д.

Страховими випадками  визнаються нижчевикладені події, що спричинили втрату доходів (несення додаткових витрат) страхувальником :

а) банкрутство підприємств  і організацій, що є суб'єктами інвестування, підтверджене судом або в іншому порядку, передбаченому законодавством України. Ризик «банкрутство» настає з моменту визнання факту неспроможності підприємства (суб'єкта інвестування) арбітражним судом або офіційного оголошення про нього суб'єктом  інвестування при його добровільній ліквідації;

б) невиконання (неналежне  виконання) партнерами, підрядниками, постачальниками страхувальника своїх  зобов'язань при здійсненні застрахованого інвестиційного проекту (недотримання термінів виконання проектних і  будівельних робіт, постачання устаткування і матеріалів, здачі в експлуатацію об'єктів інвестування і т. д., в  т. ч. у зв'язку із стихійними лихами в районі виконання зобов'язань, зупинкою виробництва, банкрутством);

в) тривала (понад один місяць) зупинка виробництва (робіт, послуг) або скорочення обсягу виробництва  на об'єкті інвестування в результаті аварії, пожежі, вибуху, стихійних лих.

Договір страхування може бути укладений на випадок настання усіх перерахованих подій або  деяких з них.

Відповідно до цивільного законодавства страхова сума за договором  страхування встановлюється за угодою між Страхувальником і Страховиком, виходячи з обсягу інвестицій, закріпленого в інвестиційному договорі, форм інвестування, очікуваного розміру прибутку (доходу) від реалізації інвестиційного проекту  і можливих додаткових витрат у разі непередбачених несприятливих наслідків  при здійсненні інвестування.

Страхова премія обчислюється від страхової суми за страховим  тарифом. Страховий тариф є ставкою  страхової премії з одиниці страхової  суми.

Розмір страхової премії визначається на підставі базових тарифних ставок, розрахованих залежно від  ризиків, що приймаються на страхування, і скоректованих на коефіцієнти  ризику, які визначаються залежно  від сектора економіки, в який спрямовуються інвестиції, країни інвестування (відповідно до присвоєного їй міжнародного кредитного рейтингу) і конкретних умов реалізації інвестиційного проекту.

У захисті інвестицій виділяють  три основні напрями:

• базове страхування основних обігових коштів і інших матеріальних цінностей інвестора від пожеж, вибухів, аварій, різного роду стихійних лих (класичні або звичайні ризики);
• страхування іноземних інвесторів від матеріальних втрат, викликаних націоналізацією, експропріацією, конфіскацією власності інвестора, революцією, цивільними безладами, будь-якими військовими діями, розривом контрактів через дії державних органів, обмеженням конвертованої національної валюти, режиму вивезення капіталу і прибутку і т. д. і(політичні ризики);
• страхування інвестиційних кредитів і банківських позик від ризику неповернення і неплатоспроможності позичальника (комерційні ризики).

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ  І СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ 

 

3.1. Перспективи  вдосконалення інвестиційної діяльності  комерційних банків України

У розвинутих країнах  стабільно працюючий фондовий ринок  сприяє мобілізації фінансових ресурсів і спрямуванню їх в інвестиційно-інноваційну  сферу, в Україні ж тільки зараз  поступово усвідомлюється на всіх рівнях управління важливість зростання високотехнологічних  галузей та необхідність інтенсивного оновлення основних фондів. Отже, у  короткому проміжку часу різко збільшується потреба підприємств у додаткових фінансових ресурсах. Водночас, кредити, що широко використовуються в усьому світі як могутнє фінансове джерело, в Україні мають обмежене застосування внаслідок їх високої вартості та наявності значних ризиків для  довгострокового інвестування. Тому розвиток фондового ринку має  першочергове значення для збільшення інвестиційно-інноваційного потенціалу економіки, оскільки фондовий ринок  створює додаткові можливості для  залучення інвестицій.

Для України інвестиційний  банківський сектор, насамперед, перспективна інноваційна галузь і здійснення діяльності інвестиційних банків в  Україні в майбутньому є необхідною умовою для становлення повноцінного фондового ринку, а також розвитку й удосконалення інвестиційного механізму, властивого цьому ринку.

Досить низька активність банків сьогодні спостерігається на ринку муніципальних облігацій. Вона зумовлена в першу чергу  недостатньою розвиненістю даного ринку  та незначним обсягом емісії на ньому. Тобто, на сьогодні в Україні недостатньо  використовується такий механізм залучення  інвестицій, як випуск облігації місцевих позик для реалізації регіональних соціально-економічних програм. Як свідчить світовий досвід, за нормальних умов розвитку економіки ринок муніципальних позик є досить привабливим для інвесторів. Зауважимо, що на сьогодні в Україні цей ринок практично не розвивається, в основному через недосконалість законодавчої бази.

Важливим завданням є  удосконалення інфраструктури ринку цінних паперів, а відповідно і професійної діяльності комерційних банків на ньому. Зазначене приведе до покращення якості обслуговування інвестиційного процесу на ринку цінних паперів. Зараз його інфраструктура характеризується відсутністю цілісності, зокрема, відокремленістю основної частини цієї структури – депозитарної системи и Поряд із цим спостерігається відсутність системоутворюючих інфраструктурних елементів депозитарної системи, а кожен її окремий елемент несе в собі ризики для інвесторів.

Пріоритетним має стати  створення централізованої депозитарної системи. Діяльність центрального депозитарію має сприяти зниженню ризиків

та зменшенню  накладних витрат учасників системи.

Необхідно удосконалити систему  обліку прав власності на цінні папери, не руйнуючи старої, забезпечивши насамперед відмову від існування двох форм випуску цінних паперів, уніфікацію функцій реєстраторів та зберігачів, а також їх інтеграцію з центральним  депозитарієм.

Враховуючи це, необхідно  здійснити низку невідкладних заходів, спрямованих на розвиток організованої  торгівлі цінними паперами та підвищення ступеня прозорості укладання угод на фондовому ринку. Першочерговим  заходом має стати зосередження торгівлі цінними паперами українських  емітентів на фондових біржах. Це можливо  досягти шляхом прийняття Закону України щодо концентрації угод купівлі-продажу  цінних паперів емітентів, що мають  стратегічне значення для економіки  та безпеки держави на організаційно-оформленому  ринку. Зазначене сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості. Також для активізації інвестиційної діяльності на організаторах торгівлі можна внести зміни до системи оподаткування операцій з купівлі-продажу цінних паперів на організованому ринку, тобто запропонувати відповідні стимули для зосередження торгівлі цінними паперами на організованому ринку. Крім того, позитивний вплив для зростання угод на організаторах торгівлі може справити розробка та запровадження єдиних стандартів діяльності для всіх торгових систем з цінних паперів.

 

3.2. Забезпечення  ефективності діяльності страхових  компаній в Україні

 

Становлення України як незалежної, демократичної країни з ринковою економікою створило умови для розвитку ринку страхових послуг. Формування нової системи господарювання в  Україні вносить принципові зміни  в організацію страхової справи. Варто зазначити, що у сучасних економічних  умовах страхування – чи не єдина  галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний  щорічний приріст обсягів наданих  послуг. Але, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту.

Страховий ринок демонструє одну з найбільших динамік росту  серед секторів економіки країни. Кількісні показники страхового ринку свідчать про високі темпи  зростання страхового ринку. Його щорічний приріст складає 30-40 % в сегменті страхування ризиків, та 60-70 % – життя. Основні чинники зростання ринку  – приріст добробуту населення  та збільшення його страхової культури.

Незважаючи на позитивні  зрушення у розвитку страхового ринку, мають місце і негативні тенденції. Зокрема, на сьогоднішній день, в Україні  існує безліч проблем організаційно-методологічного забезпечення страхової діяльності, зокрема:

• відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підготовки страхових механізмів;
• відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і системи менеджменту;
• наявність недобросовісної конкуренції;
• нерозвиненість страхового брокерства;
• недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній.

Страховий ринок України  сьогодні гостро потребує належного  інформаційного забезпечення. Можна  твердити про відсутність загальнонаціональної системи розкриття фінансової інформації учасниками страхового ринку України. Недостатньою мірою на вітчизняному страховому ринку вирішені питання  автоматизації обліку, формування бази даних клієнтів, оперативного прийняття  рішень щодо страхових випадків і  скарг клієнтів, комп’ютеризації  з використанням передових інформаційних  технологій для розв’язання поточних завдань компанії. Головною проблемою  є й відсутність доступної  аналітики.