Iнвестиційна політика підприємства

    2. Збільшення впливу на діяльність підприємства, що інвестується. Цей вплив може виявлятися у можливостях інвестора контролювати повністю або частково виробничу чи фінансову діяльність об'єкта інвестицій. Підприємства, відносини між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або суттєво впливати на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною, називаються пов'язаними сторонами.

    3.Отримання податкових пільг за інвестиціями.

    Досліджуючи інвестиційну діяльність, потрібно врахувати специфічні риси інвестицій:

1) інвестиції вимагають  значних фінансових витрат;

2) віддачу від інвестицій можна  отримати лише у перспективному  періоді на стадії експлуатації  об'єкта інвестування;

3) при здійсненні інвестицій  виникає ризик, який варто врахувати, вибираючи та реалізуючи інвестиційні проекти.

    Також треба  врахувати кваліфікаційні ознаки  інвестицій, які виражають зміст  методики аналізу та її функціональне  призначення.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             Форми сучасного інвестування                                                                                                                                                                                                                                        

   Інвестиції можна  класифікувати на основі різних  ознак.

   По об'єкту вкладення  капіталу:

   Інвестування  може здійснюватися в двох  формах: безпосереднє вкладення  засобів  у  створення нових  виробничих потужностей, для придбання нового обладнання, ліцензій, нерухомості і приміщення, у цінні папери. У першому випадку мова йде про так називане реальне інвестування (real іnvestment), у другому - про "портфельне інвестування" (portfolіo іnvestment).

   Також можна  говорити про виробничі інвестиції, що направляються на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, і інтелектуальних, вкладених у створення інтелектуального, духовного продукту.

   Сучасний економічний  словник дає наступні визначення:

    Інвестиції  прямі - 1. вкладення безпосередньо в матеріальне виробництво і збут визначеного виду продукції; 2. вкладення, у тому числі в статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій компанії.

    Інвестиції  портфельні (непрямі) - 1. інвестиції фінансові, формовані у виді портфеля цінних паперів; 2. невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством.

   Відповідно, виділяють фінансові і не фінансові інвестиції.

    Фінансові інвестиції - інвестиції в цінні папери.

   Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав, ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу.

По суб'єкту інвестування:

• Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності.
• Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По періоду інвестування:

• Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими.
• Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів  у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом  періоду, що перевищує один рік. Відповідно до  цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

З погляду  спрямованості  дій:

• Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції.
• Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.
• Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на  придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таким можна віднести:
• Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти   заміняються новими.
• Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного  чи устаткування процесів.
• Інвестиції на зміну програми випуску
• Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту.
• Інвестиції на забезпечення виживання  підприємства в перспективі, що направляються на НІОКР, підготовку кадрів, рекламу і т.д.
• Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.

   Крім цього,  окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет.

   Венчурні  інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

    Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди.

   Основу інвестиційної  діяльності підприємства складає  реальне інвестування. У сучасних  умовах господарювання  дана форма  інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.          

   Підготовка й  аналіз інвестицій у реальні  активи істотно залежать від  того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед  собою підприємство в процесі  інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:

• обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу  включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності  фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

 

• інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед  створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;   
• інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;
• інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою  чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.

     У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів.

Методи оцінки інвестиційної діяльності

   Оцінка ефективності  інвестиційних проектів є одним  з найбільш важливих етапів  у процесі керування реальними інвестиціями; від того, наскільки якісно виконана така оцінка, залежить правильність ухвалення остаточного рішення про прийнятність конкретного інвестиційного проекту для підприємницької фірми.

   Цінність результатів  оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів залежить, по-перше, від повноти і вірогідності  вихідних даних і, по-друге, від коректності методів, використовуваних при їхній обробці й аналізі.

   Методи, використовувані  в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи: а) засновані на дисконтированих оцінках; б) засновані на облікових оцінках. Розглянемо ключові ідеї, що лежать в основі цих методів.

Метод чистої теперішньої вартості.

    Цей метод  заснований на зіставленні величини  вихідної інвестиції (ІC) із загальною сумою дисконтированих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом  прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів  розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він  хоче чи може мати на капітал, що їм інвестується.

    Допустимо,  робиться прогноз, що інвестиція (ІC) буде генерувати протягом  n років, річні доходи в розмірі P1, P2, ..., Рn. Загальна накопичена величина дисконтуємих доходів (PV) і чистий приведений ефект (NPV) відповідно розраховуються по формулах:

Очевидно, що якщо: 

NPV > 0, то проект варто прийняти;

NPV < 0, то проект варто відкинути;

NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

 

    При прогнозуванні  доходів по роках необхідно  по можливості враховувати усі  види надходжень як виробничого,  так і невиробничого характеру,  що можуть бути асоційовані  з даним проектом. Так, якщо  по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості  устаткування чи вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів. 

    Якщо проект  припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом  m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:

 

де і - прогнозований середній рівень інфляції.

    Розрахунок  за допомогою наведених формул  вручну досить трудомісткий, тому для зручності застосування цього й іншого методів, заснованих на дисконтованих оцінках, розроблені спеціальні статистичні таблиці, у яких табульовані значення складних відсотків, дисконтуючих множників, дисконтованого значення грошової одиниці і т.п.  у залежності від тимчасового інтервалу і значення коефіцієнта дисконтування.

    Необхідно  відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у тимчасовому аспекті, тобто  NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

Метод внутрішньої ставки доходності.

    Під нормою  рентабельності інвестиції (ІRR) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV проекту дорівнює нулю:

ІRR = r, при якому NPV = f(r) = 0.

    Зміст розрахунку  цього коефіцієнта при аналізі  ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: ІRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект цілком фінансується за рахунок позички комерційного банку, то значення ІRR показує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект збитковим.

    На практиці  будь-яке підприємство фінансує  свою діяльність, у тому числі  й інвестиційну, з різних джерел. Як  плату за користування авансованими  в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.п., тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих витрат, можна назвати "ціною" авансованого капіталу (CC). Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується по формулі середньої арифметичної зваженої.

    Економічний  зміст цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення показника CC (ціни чи джерела засобів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним порівнюється показник ІRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий.

Якщо: ІRR > CC, то проект варто прийняти;

 ІRR < CC, то проект варто відкинути;

 ІRR = CC, то проект ні прибутковий, ні збитковий.