Iнвестиційна політика підприємства

    Практичне  застосування даного методу ускладнено, якщо в розпорядженні аналітика немає спеціалізованого фінансового калькулятора. У цьому випадку застосовується метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень  дисконтуючи множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1<r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1,r2) функція NPV=f(r) змінювала своє значення з "+" на "-" чи з "-" на "+". Далі застосовують формулу:

де r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r1)>0 (f(r1)<0);

r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r2)<О (f(r2)>0).

    Точність обчислень  зворотно пропорційна довжині  інтервалу (r1,r2), а найкраща апроксимація з використанням табульованих значень досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r1 і r2 - найближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з "+" на "-"):

r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, мінімізуюче позитивне значення показника NPV, тобто f(r1)=mіnr{f(r)>0};

r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, максимізуюче негативне значення показника NPV, тобто f(r2)=maxr{f(r)<0}.

Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r1 і r2 аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак з "-" на "+".

Метод періоду  окупності.

    Цей метод  - один з найпростіших  і широко  розповсюджений у світовій обліково-аналітичній  практиці, не припускає тимчасової  упорядкованості грошових надходжень. Алгоритм розрахунку строку окупності (PP) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік  збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом  яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника PP має вид:

PP = n, при якому

    Деякі фахівці  при розрахунку показника PP усе-таки  рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику "ціна" авансованого капіталу. Очевидно, що строк окупності збільшується.

   Показник строку  окупності інвестиції дуже простий  у розрахунках, разом з тим  він має ряд недоліків, які  необхідно враховувати в аналізі.

    По-перше, він не враховує вплив доходів останніх періодів. Як приклад розглянемо два проекти з однаковими капітальними витратами (10 млн. грн.), але різними прогнозованими річними доходами: по проекті А - 4,2 млн. грн. протягом  трьох років; по проекті Б - 3,8 млн. грн. протягом  десяти років. Обоє ці проекту протягом  перших трьох років забезпечують окупність капітальних вкладень, тому з позиції даного критерію вони рівноправні. Однак очевидно, що проект А набагато більш вигідний.

    По-друге, оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не робить розмежування між проектами з однаковою сумою кумулятивних доходів, по різним розподілом її по роках. Так, з позиції цього критерію проект А с річними доходами 4000, 6000, 2005 грн. і проект Б с річними доходами 2005, 4000, 6000 грн. рівноправні, хоча очевидно, що перший проект є більш кращим, оскільки забезпечує велику суму доходів у перші два роки.

   По-третє, даний метод не має властивість адитивності.

    Існує ряд  ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку строку окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства в більшому ступені стурбовано вирішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також гарний у ситуації, коли інвестиції сполучені з високим ступенем ризику, тому чим коротше строк окупності, тим менш ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей чи видів діяльності, яким присуща велика імовірність досить швидких технологічних змін.

Метод індексу  прибутковості.

    Цей метод  є по суті наслідком методу  чистої теперішньої вартості. Індекс  рентабельності (PІ) розраховується по формулі:

 

   Очевидно, що якщо:

РІ > 1, то проект варто прийняти;

РІ < 1, то проект варто відкинути;

РІ = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

    На відміну  від чистого приведеного ефекту  індекс рентабельності є відносним  показником. Завдяки цьому він  дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV.

Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиції.

    Цей метод  має дві характерні риси: по-перше, він не припускає дисконтування показників доходу; по-друге, доход характеризується показником чистого прибутку PN (балансовий прибуток за мінусом відрахувань у бюджет). Алгоритм розрахунку винятково простий, що і визначає широке використання цього показника на практиці: коефіцієнт ефективності інвестиції (ARR) розраховується розподілом середньорічного прибутку PN на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться у відсотках). Середня величина інвестиції знаходиться розподілом вихідної суми капітальних вкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані; якщо допускається наявність залишкової чи ліквідаційної вартості (RV), те її оцінка повинна бути виключена.

 

    Даний показник  порівнюється з коефіцієнтом  рентабельності авансованого капіталу, що розраховується розподілом  загального чистого прибутку  підприємства на загальну суму  засобів, авансованих у його  діяльність (підсумок середнього нетто).

   Метод, заснований  на коефіцієнті ефективності  інвестиції, також має ряд істотних  недоліків, обумовлених в основному  тим, що він не враховує тимчасовий  складової грошових потоків. Зокрема,  метод не робить розходження  між проектами з однаковою  сумою середньорічного прибутку, але  сумою прибутку, що варіює, по роках, а також між проектами, що мають однаковий середньорічний прибуток, але генеруючу протягом різної кількості років. і т.п..

 Методи та оцінка фінансових інвестицій 

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

    Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної  діяльності в Україні є :

- новостворювані та ті, що реконструюються,  основні фонди, а також обігові  кошти в усіх галузях народного господарства;

- цінні папери (акції,  облігації та ін.);

- цільові грошові внески;

- науково-технічна продукція  та інші об'єкти власності;  майнові права та права на  інтелектуальну власність.

    Аналогічні об'єкти має її діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом :

- пайової участі спільно з  юридичними та фізичними особами  України у створенні підприємств;

- створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

- придбання підприємств,  будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій  та інших цінних паперів, а  також іншого майна, яке за  законодавством України може  належати іноземним інвесторам;

- придбання прав користування  землею та іншими природними  ресурсами;

- надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної  діяльності можуть бути:

- інвестори (замовники);

- виконавці робіт (підрядники);

- користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

- постачальники товарно-матеріальних  цінностей, обладнання та проектної  продукції;

- юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації,  інвестиційні фонди та компанії  та ін.).

- громадяни України;

- іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

    Суб’єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.

До складу інвестиційної  сфери включаються:

- сфера капітального  будівництва;

- екологічна сфера;

- інноваційна сфера;

- сфера обігу фінансового  капіталу;

- сфера реалізації  майнових прав суб'єктів інвестиційної  діяльності.

    Діяльність, пов'язана з управлінням інвестиціями, називається інвестиційною. За визначенням національного П(С)БО 4 інвестиційна діяльність охоплює придбання, реалізацію необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Інвестиційну діяльність визначають за трьома етапами:

- передінвестиційний  етап визначає напрямки реального інвестування, обґрунтування стратегії та тактики інвестування, джерела покриття інвестицій та формування портфеля фінансових інвестицій;

- інвестиційний етап  здійснює реальне та фінансове  інвестування.

    Реальне інвестування здійснюється при фінансуванні проектно-пошукових і будівельно-монтажних робіт, придбанні машин і устаткування, введенні об'єктів в експлуатацію, матеріально-технічному постачанні та поповненні обігових коштів. Фінансове інвестування здійснюється через внески до статутного капіталу інших суб'єктів, придбання акцій та інших цінних паперів, банківські вклади, депозити та інші фінансові інструменти;

- післяінвестиційний  етап передбачає формування інформації  про одержані від експлуатації  інвестиційних проектів доходи, розрахунок фактичної ефективності інвестицій, обґрунтування рішень про реінвестування одержаних доходів. У процесі аналізу інвестицій і результатів інвестиційної діяльності треба зробити висновки про:

-наявність інвестиційних  ресурсів (за обсягом, структурою власного та залученого капіталу);

-інвестиційну привабливість  альтернативних проектів;

-очікувану дохідність  інвестування;

-потребу капітальних  затрат і фінансових вкладень;

-грошовий потік і  фактичну ефективність інвестицій.

    Для суб'єкта інвестування важливою є також інформація про етап і структуру інвестиційного ринку, потенційних і реальних інвесторів, форми інвестування та повернення інвестованого капіталу, можливий вихід з інвестиційного проекту.

   Фінансові інвестиції за національними П(С)БО 12 оцінюють за:

-ціною придбання з  врахуванням супутніх витрат;

-справедливою вартістю  інвестицій при обміні їх на  цінні папери;

-справедливою вартістю, визначеної бартерним контрактом.

    Формування собівартості фінансової інвестиції залежить від способу її придбання. Фінансові інвестиції можуть бути придбані:

- за грошові кошти;

- в обмін на цінні  папери власної емісії;

- в обмін на інші  активи (крім грошових коштів).

    Собівартість фінансової інвестиції, придбаної за грошові кошти, складається з ціни придбання, комісійної винагороди, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, пов'язаних з придбанням цієї інвестиції.

    П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» при зарахуванні на баланс вимагає відображати фінансові інвестиції за собівартістю, тобто за первинною вартістю. В подальшому буде потрібна інша оцінка, яка, як правило, відрізняється від первісної.

    Методи обліку й оцінки довгострокових інвестицій в акції інших підприємств залежать від того, якою часткою інвестицій володіє інвестор.

    Реальна оцінка інвестицій необхідна, по-перше, для правдивого відображення активів, по-друге, для практичних цілей - при виході акціонера із підприємства - інвестора, який має право претендувати на переоцінену частину інвестицій підприємства.

    П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" вимагає оцінки (фактично переоцінки) фінансових інвестицій на кожну дату балансу. В залежності від характеристики фінансові інвестиції, в частині оцінки на дату балансу, поділяються на три види:

1. Фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства, а також в спільну діяльність з утворенням юридичної особи (спільні підприємства).

    У цьому випадку фінансові інвестиції відображаються на дату балансу за методом участі в капіталі. Збільшення (зменшення) балансової вартості таких фінансових інвестицій відображається в складі прибутку (збитку) від участі в капіталі. У Плані рахунків для цього призначені рахунки 72 "Доход від участі в капіталі" і 96 "Втрати від участі в капіталі", а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 110 і 150 форми № 2 "Звіт про фінансові результати".

2. Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством  до їх погашення. Такі фінансові  інвестиції показуються в балансі  за амортизованою собівартістю. Частіше за все такі інвестиції виражені облігаціями. Сума амортизації дисконту або премії показуються в складі інших фінансових прибутків та інших фінансових витрат. У Плані рахунків для цього призначені рахунки 73 "Інші фінансові доходи" і 95 "Фінансові витрати", а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 120 і 140 форми № 2 "Звіт про фінансові результати".

3 Всі інші фінансові інвестиції, крім названих вище.

    Відображаються в балансі за справедливою вартістю, а якщо її не можна визначити, то за собівартістю. Збільшення балансової вартості таких фінансових інвестицій показується в складі інших доходів або інших витрат. У Плані рахунків для цього визначені рахунки 74 "Інші доходи" і 97 "Інші витрати", а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 130 і 160 форми № 2 "Звіт про фінансові результати".