Iнвестиційна політика підприємства

    Дана політика розробляється фахівцями підприємства на 1-2 роки, а довгострокова — на період понад два роки. Ключові аспекти даної політики рекомендується враховувати при ухваленні рішень по розробці техніко-економічних обгрунтувань (ТЕО) проектів, залученню різних джерел фінансування, участі в реалізації проектів сторонніх організацій в порядку пайового вкладу в будівництво.

    Ефективність інвестиційної політики оцінюється за показниками прибутковості і терміну окупності інвестицій.

    Вказані показники визначаються на основі бізнес-плану і попередніх розрахунків по обгрунтуванню проектів в рамках інвестиційної стратегії підприємства. Для конкретизації термінів здійснення різних заходів в рамках інвестиційної політики і забезпечення їх фінансовими ресурсами підприємства розробляють бізнес-план інвестиційних проектів.

Бізнес-план включає наступні розділи:

а) вступ;

б) огляд стану галузі, до якої відноситься підприємство;

в) виробничий план реалізації проектів;

г) план маркетингу і збуту  продукції;

д) організаційний план реалізації проекту;

е) фінансовий план;

ж) оцінку економічної  ефективності витрат, здійснених в ході реалізації проекту.

    Ключовим розділом бізнес-плану є фінансовий план реалізації проекту. Календарний план грошових потоків, надходжень і платежів в ході реалізації проекту включає три блоки розрахунків, що відносяться до виробничо-збутової, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

    Розрахунки по кожному блоку завершуються визначенням сальдо притоки і відтоку грошових коштів.

    Сальдо надходжень і платежів від виробничо-збутової діяльності є сумою чистій і амортизаційних відрахувань підприємства по роках.

    Сальдо інвестиційної діяльності виходить відніманням повного об'єму інвестицій з власних засобів підприємства, що інвестуються (окрім реінвестованих чистому прибутку і амортизації).

    Сальдо фінансової діяльності дорівнює різниці між сумою  позикових коштів, включаючи продаж емітованих акцій, необхідних для реалізації проекту, і сумою коштів, що направляються для погашення довга, сплати відсотків і виплати дивідендів.

    Умовою успіху інвестиційного проекту є позитивне значення спільного сальдо грошового потоку, визначуване підсумовуванням підсумкових величин сальдо виробничо-збутової, інвестиційної і фінансової діяльності.

  Правове регулювання інвестиційної  діяльності підприємств

   У ринковому (товарному) господарстві об'єм намічаних в економіку інвестицій залежить від рівня прибутковості капітальних і фінансових активів. Норма доходу, а через неї ціна (курс) цих активів визначаються попитом і пропозицією на інвестиційні товари.

   Держава за допомогою фінансової і грошово-кредитної політики може впливати на зміну співвідношень між інвестиційним попитом і пропозицією, а отже, на величину норми доходу, що отримується від різних капітальних і фінансових активів.

   Держава визначає стратегію поведінки інвесторів на ринку інвестиційних товарів, а також структуру інвестицій. Виходячи із стану економіки (рівня інфляції, дефіциту бюджетної системи, структури виробництва, платоспроможного попиту населення на товари і послуги і інших чинників) застосовуються ті або інші концепції регулювання ринку інвестиційних товарів.

    При цьому будь-яка концепція базується на цільових установках двох рівнів: кінцевій меті (зростання національного доходу, збільшення зайнятості населення, зниження темпів інфляції до 3-5 % у рік); проміжних цілях (співвідношення між попитом і пропозицією на капітал, процентні ставки на кредитні ресурси, динаміка грошової маси і ін.).

    Кінцева (стратегічні) мета визначає ступінь дії даної форми фінансової і грошово-кредитної політики на виробництво.

    Проміжні цілі служать як орієнтири регулювання пропорцій між попитом і пропозицією на ресурси у фінансовій і грошово-кредитній сферах.

    Принципи регулювання інвестиційної сфери в Росії визначаються федеральними законами «О інвестиційної діяльності в Російській Федерації, здійснюваній у формі капітальних вкладень» від 25.02.1999 р. № 39-ФЗ і «О іноземних інвестиціях в Російській Федерації» від 9,07.1999 р. № 160-ФЗ.

   Якщо розгледіти дані законодавчі акти з позиції їх відповідності ринковим стосункам, то можна відзначити наступні аспекти.

   Розширювальне трактування інвестицій і інвестиційної діяльності як вкладення інвестицій і здійснення практичних дій для отримання прибули або іншого корисного ефекту.

   Чітке і конкретне  формулювання основних понять, що характеризують інвестиційну сферу, що створює єдину термінологію для вивчення інвестиційного процесу (наприклад, капіталовкладення, інвестиційний проект, суб'єкти інвестиційної діяльності і ін.).

   Легалізація сфери  недержавного інвестування, що функціонує на основі договорів між суб'єктами інвестиційної діяльності (забудовниками і підрядчиками).

   Широкий перелік  мерів державного регулювання  інвестиційної діяльності, включаючи  економічні і адміністративні  методи управління інвестиціями.

   Комплексний характер захисних мерів і гарантій держави в області інвестування, у тому числі для іноземних інвесторів.

   Законодавчі основи політики інвестування регулюють інвестиційну діяльність в різних формах (таблиця. 1).

Таблиця1. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств

 

№ п/п	Найменування форм регулювання
1	Створення сприятливих  економічних умов для розвитку інвестиційної  діяльності
1.1	Податкова політика (податкові  пільги)
1.2	Амортизаційна політика (застосування методів прискореної амортизації)
1.3	Розширення використання засобів населення і інших  позабюджетних джерел
1.4	Розвиток можливостей  використання застави при кредитуванні інвесторів
1.5	Розвиток фінансового  лізингу рухомого і нерухомого майна
1.6	Створення можливостей суб'єктам інвестиційної діяльності для формування власних грошових фондів розвитку
2	Пряма участь держав в  інвестиційній діяльності, здійснюваній у формі капітальних вкладень
2.1	Розробка, твердження і  фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок засобів федерального бюджету і бюджетів суб'єктів РФ, а також РФ, що реалізовуються, спільно з іноземними інвесторами
2.2	Надання на конкурсній основі державних гарантій по проектах, що реалізовуються за рахунок засобів  федерального бюджету і бюджету суб'єктів РФ
2.3	Розміщення на конкурсній основі засобів федерального бюджету  і засобів бюджетів суб'єктів  РФ для фінансування проектів
2.4	Випуск облігаційних позик для фінансування конкретних інвестиційних проектів
2.5	Надання концесій вітчизняним і іноземним інвесторам за підсумками торгів (конкурсів і аукціонів) і ін.
3	Інші форми регулювання  інвестиційної діяльності
3.1	Експертиза інвестиційних  проектів
3.2	Захист законних прав і інтересів суб'єктів інвестиційної  діяльності і так далі

   Розкриємо зміст кожного блоку.

    Перший блок — створення сприятливих економічних умов для розвитку інвестиційної діяльності полягає в зваженій податковій політиці. Дана політика у сфері інвестиційної діяльності включає вдосконалення системи податків, встановлення суб'єктам цієї діяльності спеціальних податкових режимів, що не носять індивідуальний характер.

   Наприклад при численні податку на прибуток обкладається прибуток при фактично проведених витратах за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, виключаючи суми, направлені:

а) підприємствами галузей  сфери матеріального виробництва, а фінансування виробничих капітальних  вкладень у тому числі в порядку  пайової участі), а також на погашення  кредитів банків, отриманих і використаних на ці цілі, включаючи відсотки по кредитах;

б) підприємствами всіх галузей  народного господарства на фінансування житлового будівництва (у тому числі  в порядку пайової участі), а  також на погашення кредитів банків, отриманих і використаних на ці цілі, включаючи відсотки по позиках.

    Дана пільга надається вказаним підприємствам, що здійснюють розвиток власної виробничої бази і житлове будівництво, за умови повного використання ними сум нарахованої амортизації на останню звітну дату.

   Амортизаційна політика є складовою частиною інвестиційної стратегії підприємства, оскільки амортизаційні відрахування служать найважливішим джерелом фінансування капітальних вкладень до основних фондів.

    В процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються, тобто втрачають свої первинні фізичні властивості. В результаті погашається їх первинна (реальна) вартість. Зміна первинній вартості відбувається у випадках реконструкції, добудови, до устаткування і часткової ліквідації окремих об'єктів. Збільшення (пониження) первинної вартості основних засобів відноситься на додатковий капітал. Вартість об'єктів основних засобів погашається за допомогою нарахування амортизації, яка відноситься на витрати виробництва і звернення. Об'єктами для нарахування амортизації є основні засоби, що знаходяться на підприємстві на праві власності, господарського ведення і управління. Нарахування амортизації проводиться до повного погашення вартості об'єктів або списання їх з бухгалтерського обліку у зв'язку з припиненням права власності. Термін корисного використання об'єкту визначається підприємством при ухваленні його до бухгалтерського обліку. Величина амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і встановлених форм їх відшкодування. Зазвичай норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості основних засобів і диференціюються виходячи з виду інвентарних об'єктів і умов їх експлуатації.

   Підприємствам надано право самостійно встановлювати порядок нарахування амортизації одним з наступних способів:

- традиційним лінійним  способом;

- способом зменшуваного  залишку;

- способом списання  вартості основних засобів по  сумі років корисного використання;

- способом списання  вартості основних засобів пропорційно  об'єму продукції (робіт).

    Застосування одне із способів по групі однорідних об'єктів проводиться протягом всього терміну їх корисного використання і передбачається в обліковій політиці підприємства.

    При лінійному методі амортизація нараховується рівними долями протягом всього терміну служби основних засобів до повного перенесення їх вартості на витрати виробництва і звернення.

    При використанні методу зменшуваного залишку річна сума амортизаційних відрахувань визначається виходячи із залишкової вартості інвентарного об'єкту на початок звітного року і норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного функціонування цього об'єкту і коефіцієнта прискорення, встановленого законодавством. Коефіцієнт прискорення застосовується по переліку високотехнологічних галузей і ефективних видів устаткування і складає, як правило, 2,0, а по устаткуванню, що становить предмет фінансового лізингу, не більше 3,0.

    При методі списання вартості основних засобів по сумі років корисного використання амортизація нараховується лінійним способом, по нормах, що знижуються. В результаті прискореної амортизації значно знижується прибуток оподаткування підприємства.

    При способі списання вартості основних засобів пропорційно об'єму продукції (робіт) нарахування амортизації проводиться виходячи з натурального показника об'єму продукції в звітному періоді і співвідношення первинної вартості об'єкту.

    Не дивлячись на можливість застосування різних методів нарахування амортизації, визначальним чинником амортизаційної політики є вибір оптимального амортизаційного терміну служби різних категорій основних засобів. Вибір такого терміну знаходиться в компетенції дирекції підприємства.

    Разом з податковою амортизаційною політикою передбачено розширення можливостей використання застави при здійсненні кредитування.

    Іпотека забезпечує сплату заставником (боржником зобов'язання) заставодержателеві (кредиторові) основної суми довга за кредитним договором або іншим забезпеченим іпотекою зобов'язанням повністю або в частці, передбаченій договором про іпотеку. Іпотека, встановлена в забезпечення кредитного договору (договори позики), забезпечує сплату кредиторові (кредиторові) відсотків, що належать йому, за користування кредитом. Іпотека покликана сприяти розвитку житлового будівництва в Росії.

    Суб'єктам інвестиційної діяльності надана можливість створювати власні грошові фонди для розвитку виробничого потенціалу і вирішення соціальних завдань (фондів накопичення і споживання). Основним джерелом їх освіти є чистий прибуток підприємств.

    Другий блок — пряма участь держави в інвестиційній діяльності, здійснюваній у формі капітальних вкладень, знаходить твердження в розробці, твердженні і фінансуванні проектів, що реалізовуються за рахунок засобів федерального і регіональних бюджетів.