Інноваційні моделі сталого зростання. Виклики та можливості в умовах глобалізації економіки

Спільні науково-дослідницькі програми ініціюються,  впроваджуються, фінансуються та керуються щонайменше двома  країнами-членами ЄС, та підпадають під розширені рамкові міжурядові угоди із співпраці у науковій сфері. Такі програми повинні характеризуватися  щонайменше визначеними спільними  цілями та принаймні повною інформацією  щодо процедур їх впровадження.[7]

Більшість урядів країн-членів ЄС підписали двосторонні, а іноді  і багатосторонні угоди щодо співпраці  з іншими урядами щодо стимулювання наукової і/або технологічної міжнародної  співпраці.  Міжнародні двосторонні  або багатосторонні угоди щодо науково-дослідницьких програм входять до однієї з двох широких категорій:

- Угоди доброї волі, метою яких є висловлення бажання, волі до співпраці і до  сприяння співпраці за широко визначеним спектром наукових і технологічних сфер.

- Стратегічні угоди, які мають особливу наукову мету. Цей тип двосторонньої або багатосторонньої угоди може включати спільні технічні потужності, спільні дослідницькі центри, фонди для спільних проектів, для мобільності дослідників тощо.

За цими розширеними угодами  підтримуються особливі ініціативи, співпраця або програми, іноді  із  залученням відповідних бюджетних  статей,  які керуються спільно  принаймні двома урядами у  формі спільних науково-дослідних  ініціатив. 

5. Фінансування  інноваційної діяльності в Україні

Обсяг фінансування інноваційної діяльності в Україні діяльності у 1998–2008 рр. збільшився у фіксованих цінах у 10,2 разів, але при перерахуванні  у фіксовані ціни 1995 р. зростання буде лише у 1,98 разів. У результаті  кризи рівень фінансування інноваційної діяльності у 2010 р. у порівнянні з 2008 р. зменшився на 26,5%, у фіксованих цінах – на 48,8%, у перерахунку в міжнародний долар в ПКС – на  47,4%.  Таким чином, рівень підтримки інноваційної діяльності в Україні виявився більш чутливим до економічних труднощів останніх років, ніж рівень підтримки суто наукових проектів.[1]

Стосовно джерел фінансування інновацій необхідно відзначити такі тенденції:

- Упродовж усього періоду  дослідження основним джерелом  фінансування інноваційної діяльності  в Україні залишалися власні  кошти підприємств.  Історичний  максимум частки самофінансування  був зафіксований у 2001 р. (83,90%), а мінімум  – у 2008 р. (60,56%).   На вартість частки фінансування  впливає наявність альтернативних  джерел фінансування, і таким  чином можливо встановити чітку  тенденцію у динаміці вартості  цього показника.  Аналіз абсолютних  витрат підприємств у фіксованих  цінах свідчить про  їх постійне  зростання впродовж 2002-2007 рр., після  чого витрати зменшилися на 29,3% у 2008 р. і на 56,5% у 2009 рр. відносно  рівня 2007 р.

- У кінці 2000 р. важливим  джерелом фінансування стають  банківські кредити.  Якщо до 2001 р. включно їхня частка помірно  зростала, досягнувши 6,26% загального  обсягу фінансування, у 2008 р., після  періоду стагнації у 2004-2006 рр., вона збільшилася до третини  загального обсягу фінансування. Той факт, що у 2006-2008 рр. частка банківських позик у структурі фінансування підвищилася з 8,48% до 33,72% (історичний максимум), демонструє інтенсивність кредитного буму.  Слід зауважити, що глобальна фінансова криза та реформа банківського сектору у 2009 р. призвели до різкого зниження значення цього показника на майже 22 відсоткові пункти або на 79,5% у фіксованих цінах. Інтенсивність позичання  на інноваційну діяльність безпосередньо пов’язана  з рівнем загального економічного розвитку, оскільки найбільші структурні частки позичання спостерігалися у 2003-2004 рр. та 2007-2008 рр.

- Впродовж  2009 року припинилася   довгострокова тенденція  до  мінімізації ролі іноземних інвесторів.  Якщо у 2008 р. їхня частка  у фінансуванні досягла історичного  мінімуму у 0,96%, то у 2009 р. було зафіксовано історичний максимум у 19,03% (коли фіксовані ціни зросли у 11.8 разів),  внаслідок чого  це джерело  фінансування знову посіло  друге місце за важливістю (вперше це було в 1998 р., коли його частка складала 12,32%). 

- Однак національні інвестори  не  слідували  цій тенденції,  і їхня частка досягла відносно  високого рівня у 3,66%  лише  в 2003 р. Решту часу вона змінювалася  у межах 0,2%–1,5.  У 2009 р. вона  зменшилася більше ніж на 1 відсоткову  одиницю і впала до рівня  0,39%  загальних витрат.

- Подібні тенденції спостерігалися  у бюджетному фінансуванні інноваційної  діяльності, частка якого була  у 1999 р. другою за важливістю  серед усіх інших джерел (10%).  Після цього частка бюджетних  витрат лише один раз (у 2003 р.) перевищила рівень 3%  і стала  лише інструментом підтримки  деяких виробництв. Як і частка  національних інвесторів, ця частка  також впала до незначного  рівня – 1,69% у 2009 р.

- Після ліквідації Державного  інноваційного фонду (який функціонував  упродовж 1995-1999 рр. і в 1998  р.  забезпечив 4,72% загального  обсягу  фінансування) його функції підтримки  інноваційної діяльності  в достатній  мірі  не виконувалися. Як наслідок, частка фінансування з небюджетних джерел зросла до 0,21% у 2002 р., а у подальший період різко впала майже до

нульового рівня.  [3]

Придбання засобів виробництва  є головним компонентом у структурі  напрямків інноваційної діяльності (частка фінансування на ці потреби  складає 55%-74% від загального обсягу інноваційних  витрат,  її  динаміка має складну хвилеподібну форму,  а її мінімум припадає на 2004-2006 рр.). На відміну від кінця 1990-х рр., частка коштів підприємств на впровадження

результатів власних і  замовних науково-технічних робіт, сягнувши  історичного максимуму  в 16,12% у 2006 р.,  потім  зменшилась до 10-11%, хоча  протягом 2007 р. вона непомітно, але стабільно зростала.  Частка витрат на придбання нових технологій з-закордону, сягнувши максимуму на початку  2000-х рр. (6,32%),  надалі стабілізувалась на  рівні  3-4%, а у  2009  р. впала до історичного мінімуму (1,46%). Аналіз решти напрямків ускладнюється через значну кількість переглядів статистичних форм, в результаті яких усі ці напрямки  після 2006 р. було об’єднано в одну групу ― інші напрямки, яка включила маркетинг і рекламу та додаткові (інші) напрямки. На цю групу припадає майже чверть усіх витрат на придбання нових технологій.[2]

Характеризуючи інноваційні  кошти, необхідно встановити їхній  зв'язок зі шкалою інноваційної продукції, яка сама по собі є метою інновацій.  Аналіз даних показує, що  частка продажів інноваційної продукції у загальному обсязі продажів продукції у 2000-2009 рр. складала 4,8%- 7,0%, а перед світовою фінансовою кризою вона залишалася в межах 6-7%, різко зменшившись до 4,8% лише у 2009 р.

Співвідношення між обсягом  продажів інноваційної продукції  та витратами на інноваційну діяльність відображає економічну ефективність інноваційних витрат. Упродовж усього періоду спостереження  рівень віддачі з кожної вкладеної  гривні коливався від 3,71 грн. у 2007 р. до 6,90 грн. у 2000 р.  Таким чином, зростання  продажів інноваційної продукції у  період стабільного економічного розвитку  спостерігалося на тлі значного скорочення ефективності інноваційних витрат, що можна пояснити передбачуваним  і дещо надмірним характером інвестицій в інноваційну діяльність та зусиллями  компаній на підвищення прибутку від  неінноваційної

продукції. Слід зазначити, що у критичному 2009 р. віддача від  інноваційних витрат дещо зросла –  до 3,95 грн. на 1 грн. витрат, що означало початок структурної реорганізації  ринкових стратегій виробників.  Ці дані  свідчать про наявність  оберненого зв’язку між динамікою  рівня зростання ВВП і динамікою  ефективності інноваційних витрат.[6]

Висновки

Розвиток в Україні  за останні два десятиліття відбувався насамперед за моделлю, притаманній пострадянському простору, а не простору країн-членів ЄС, де спостерігалась досить стабільна позитивна динаміка інвестицій в науку, технології та інновації.

Фінансування інноваційних проектів відіграє важливу роль  для всіх  країн, які обрали шлях економіки знань для зростання  і підвищення  власної  конкурентоспроможності.  Приклад багатьох країн доводить правильність стратегії встановлення довгострокових цілей та забезпечення стабільного надходження інвестицій до інноваційної системи.

Безпосереднє статистичне  порівняння України і ЄС не завжди можливе через недоступність  багатьох даних про інвестування інноваційної діяльності в Україні  внаслідок невідповідності цих  даних статистичним стандартам країн-членів ЄС і ОЕСР. Порівняння інноваційної ефективності проводилося кілька років  тому виявило велику кількість питань, що й досі залишаються важливими.

Дедалі потужнішим рушієм інноваційного розвитку стає приватний  сектор та глобальні компанії, однак  державна загальнонаціональна і  регіональна політика відіграє в  цьому важливу роль  – шляхом прямої підтримки наукових та інноваційних проектів, непрямої підтримки (фіскальні  заходи) і контекстної підтримки (розвиток інноваційної системи),  а  також через активну каталітичну  діяльність, зокрема, через розповсюдження відповідних знань і формування платформ для співпраці.

Структурний аналіз фінансування інноваційної діяльності переважно  підтверджує статистичні результати, однак потрібен більш ретельний  аналіз ефективності різних інструментів фінансування. Україна  повинна вирішити низку проблем, пов'язаних з фінансуванням інноваційної діяльності, а саме:

- зростання загальних обсягів  інвестицій в інноваційну сферу як з державних, так і з приватних джерел;

- удосконалення управління інноваційною системою, зокрема в частині підвищення ефективності фінансування інноваційної діяльності;

- заповнення прогалин в інноваційному фінансуванні, зокрема  розроблення ефективних інструментів інноваційної підтримки для  підприємницького сектору (насамперед для  малих і середніх підприємств) та заохочення використання первинного і венчурного капіталу

- досягнення загального балансу між базовим і конкурсним цільовим бюджетним фінансуванням наукових та інноваційних проектів водночас із постановкою чітких цілей інноваційного розвитку.

¹ Австрія - AT, Бельгія - BE, Данія – DK , Канада - CA, Мексика - MX, Нідерланди - NL, Норвегія - NO, Польща - PL,  Нова

Зеландія – NZ, США – US, Угорщина – HU, Франція - FR, Ірландія - IE, Японія - JP, Корея - KR, Португалія - PT, Естонія – ES