Артур Міллер і його трагедія "Смерть комівояжера"

 

 

 

Зміст

Вступ  .…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження………………………………5

1. Характеристика епохи …………………………………………………….5
2. Особливості творчого методу Артура Міллера………………………...10
3. Поетика трагедії “Смерть комівояжера”………………………………...13

Висновки до розділу 1..………………………………………………………...15

Розділ 2. Практичний аналіз дослідження перекладу трагедії “Смерть комівояжера”……………………….…………………………………………..16

2.1.      Перекладацькі  трансформації…………………………………………..16

2.2.      Проблема  вибору трансформації……………………………………….23

Висновки до розділу 2………..………………………………………………...25

Загальні висновки….…………………………………………………………..26

Список використаної літератури……………...……………………………..27

Резюме

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена по-перше, тим, що творчість Артура Міллера належить до відносно нової епохи літератури, тому вивчення його творів являє собою широке поле для досліджень, а по-друге, тим, що теми, які піднімає письменник, є актуальними і на сьогоднішній день.

  Двадцяті роки XX століття вважаються "золотим" періодом у розвитку американської літератури. Це період значних змін у проблематиці й поетиці жанру. У ці роки сформувалася американська новела XX століття.

 Картина художнього життя XX століття не порівняна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів – або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф – більше ста років тому, комп'ютерна графіка – в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Американська література, її проблематика визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру та гірку літературу сучасності. Твори письменників набули нову якість: їм стало властиве відчуття трагізму та приреченості цього світу.

 

 Метою даного дослідження є – вивчення творчості, художнього стилю Артура Міллера на прикладі трагедії «Смерть комівояжера» .

      

 Визначивши мету даного  дослідження, можемо поставити такі завдання:

1. Ознайомитись з літературою по темі дослідження (теорія літератури та твори Артура Міллера);
2. Охарактеризувати епоху та найголовніші літературні течії в американській літературі 20 ст.
3. Визначити особливості творчого методу Артура Міллера.
4. Проаналізувати поетику трагедії “Смерть комівояжера”.
5. Дослідити перекладацькі трансформації та охарактеризувати проблему вибору перекладацьких трансформацій. 

Об’єктом дослідження є трагедія “Смерть комівояжера”.

Предметом дослідження є застосування перекладацьких трансформацій при перекладі даної трагедії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження

1. Характеристика епохи.

У даному розділі розглянуто теоретичні передумови дослідження, а саме характеристику епохи.

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX-XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

Кінець ХІХ століття викликає відчуття, що епоха кінчається, нагромадилося багато змін у формах і способах людського існування, це викликає шумування розумів, світовідчування кінця глибоко проникло в душі людей [12].

Все це зміцнювало людей в усвідомленні того, що епоха кінчається, і це впливає на художню літературу й звучить у літературі, визначає її тематику й проблематику, пізніше впливає й на поетику. Конкретні результати цього процесу дуже різні.

Еволюція відбувається насамперед у творчості молодих письменників. У їхній творчості відбувається перегляд традиційних принципів літератури реалізму. Ці принципи склалися в середині ХІХ століття, вони існують і розвиваються протягом усього ХХ століття, це один з магістральних напрямів літератури ХХ століття. Але ці принципи наявні тільки в масовій літературі, тільки в такій літературі можна знайти схему ХІХ століття, схему Бальзака. Серйозна література ХХ століття багато чого міняє в методології реалізму, вона вносить у неї свої зміни й доповнення. У ХХ-го століття два початки, календарний - 1901 рік і початок реальний - серпень 1914 року, початок Першої світової війни. Війна стала рубежем, бар'єром, об який зламалися всі залишки ХІХ століття. Перше десятиліття ХХ століття – це тільки перехідний етап, плавне перетікання з однієї епохи в іншу.

     Два паралельно взаємодіючі літературні напрямки в літературі ХХ століття – модернізм і реалізм. І там, і там є й досягнення, і провали, і там, і там є свої слабкі й сильні сторони. Фундаментальне розходження полягає в тому, що напрямок модернізму будується на іншому підході до реальності. Техніки, що виводяться як основна ознака, характеристика модерністської літератури – хибне твердження. Камю вважають шедевром реалізму, а це модернізм. Там немає ніякого потоку свідомості, там просте чітке оповідання, яке дуже просто читати. А "Шум і лють" Фолкнера, вибудуване на техніці потоку свідомості – не менш реалістичний твір. Зовнішні ознаки нічого не значать. Якщо є соціально-історична картина буття – це реалізм, які б технічні прийоми не використовувалися. Якщо її немає, якщо є система абсолютів – модернізм.

  Різні філософи розробляли різні концепції цих абсолютів. Першою продуктивною для літератури концепцією стала філософська ідея Анрі Бергсона, філософія, що називається інтуїтивізм. Інтуїтивізм на рубежі століть зробив революцію в інтелектуальному житті. Він полягає в тому, що як база цієї філософії ставиться інтуїція. А Бергсон: "Інтуїція в сутності невимовна". Важливо тут те, що інтуїція для Бергсона – це абсолютна альтернатива розуму. Раціональне пізнання, здійснюване розумом, нічого, з його погляду, пізнати не може [14].

   Література XX ст. вражає своїм розмаїттям. Наприкінці XIX ст., розчаровуючись у тимчасових ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники майже повністю відмовляються від творчого методу, що дістав назву критичного реалізму. До початку XX ст. критичний реалізм вичерпав свої можливості і занепав. Розчарування письменників у цьому творчому методі зумовило появу натуралізму та неоромантизму, у яких не було типізації та узагальнення життєвого матеріалу. Натуралісти, полишивши соціально-психологічні узагальнення, звернулися до точного, фактографічного, заземлено деталістичного та правдоподібного зображення життя. Неоромантики намагалися відірватися від похмурої дійсності, втекти у світ мрій та ідеалів: екзотичні краї шляхетних героїв, які невтомно борються з житейським злом. Нерідко вони зверталися до зображення унікального, героїчного та екзотично-романтичного. 
       У середині та другій половині XX ст. виникають художні явища, які були позначені терміном «алітература», тобто література навпаки. До неї належать, насамперед, антироман, який ще називають новим романом, та «театр абсурду». Ці напрями виникли як протест проти критичного та соціалістичного реалізму, партійної заідеологізованості останнього. В антиромані аналізуються відчуття та враження особи, яка стоїть поза суспільством і є безмежно самотньою. «Театр абсурду» відкидає реалізм, копіювання життя, бо воно повне абсурдів. У драмі «театру абсурду» панує статичність, а те, що діється, відбувається невідомо чому і задля чого. У такий спосіб творці «театру абсурду» розкривають духовне зубожіння обивательського суспільства, апатію, безглуздість його існування.

         Авангардистські напрями і течії збагатили й урізноманітнили літературний процес. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникають складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і «потоку свідомості».

         Набули свого розвитку наукова фантастика, утопія й антиутопія, сатирична та гумористична література. Письменники XX ст. прагнуть до глибокого розкриття проблем часу, теми самотності людини, «втраченого покоління», майбутнього людства у технократичній державі [16].

        У XX ст. передусім урізноманітнюється роман: поряд із соціальним побутують науково-фантастичний, роман-антиутопія, соціально-утопічний, а також романи історичні, соціально-психологічні, філософські, політичні, біографічні, романи-памфлети, романи епопеї. Популярною стає психологічна новела. Жанрово збагачується лірика.

        Митці  XX ст. прагнуть допомогти людині пізнати себе в цьому складному світі, пізнати істину, життя, навчити відчувати межу між добром і злом.

    Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.

Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриттям ірреального та непізнаного.

Модернізм - це соціальне бунтарство, а не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, обстоюючи її право бути вільною особистістю. Модернізм протестував проти грубого матеріалізму, проти духовного звиродніння та вбогості, тупої самовдоволеної ситості. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.

Загальні риси модернізму:

• особлива увага до внутрішнього світу особистості;
• проголошення самоцінності людини та мистецтва;

-     надання переваги творчій інтуїції;

- розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ;

- пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);

- прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.

Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти [17].

Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним конгломератом художніх явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах. Наприкінці XIX ст. виникли імпресіонізм, символізм та естетизм. На початку XX ст. до них додалися експресіонізм, футуризм, кубізм, а під час і після першої світової війни - дадаїзм, сюрреалізм, школа "потоку свідомості", а література, до якої ввійшли антироман, "театр абсурду".

2. Особливості творчого методу Артура Міллера

 

У даному підрозділі охарактеризовано особливості творчого методу Артура Міллера, риси, характерні художньому стилю письменника.

  Картина художнього життя XX століття не порівняна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів – або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф – більше ста років тому, комп'ютерна графіка – в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Американська література, її проблематика визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру та гірку літературу сучасності. Твори письменників набули нову якість: їм стало властиве відчуття трагізму та приреченості цього світу [23].