Монологічне мовлення

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………….………..3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

     1.1. Суть і характеристика монологічного мовлення ………………….………5

     1.2. Мовні особливості монологічного мовлення……………………………..11

Висновки до розділу……………………………………………………..………...12

Розділ 2. НАВЧАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

     2.1. Етапи навчання монологічного мовлення………………………………14

     2.2. Система вправ для навчання монологічного мовлення…………………17

Висновки до розділу………………………………………………………………26

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...29

ДОДАТКИ………………………………………………………………………...31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Курсова робота присвячена особливостям вивчення монологічного мовлення, а  саме розробці системи вправ для  навчання монологічного мовлення. Актуальність теми підтверджується розширенням міжнародних зв’язків та підвищенням вимог до рівня практичного оволодіння англійською мовою, навичками монологічного мовлення зокрема, що проявляється у здатності учнів правильно і послідовно викладати свої думки.

Метою даного дослідження є розроблення система вправ для навчання монологічного мовлення.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

• з’ясувати природу монологічного мовлення;
• охарактеризувати особливості монологічного мовлення;
• проаналізувати етапи навчання монологічного мовлення;
• розробити систему вправ для цього навчання;

Об’єкт дослідження – процес навчання англійського монологічного мовлення у руслі шкільного курсу вивчення англійської мови.

Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для навчання англійського монологічного мовлення.

Матеріалом дослідження послужив лексичний матеріал з теми "A British house"

Теоретичне значення полягає у розкритті теоретичних основ навчання англійського монологічного мовлення.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її основних положень та результатів у процесі навчання англійського монологічного мовлення у загальноосвітній школі.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатка.

У вступі розглядається питання актуальності теми роботи, формулюються мета та завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, фактичний матеріал та з’ясовуються теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі розглядаються поняття "говоріння", "монолог" та "монологічне мовлення" з точки зору різних наукових поглядів. Також в першому розділі були більш детально розглянуті види монологічного мовлення, яким навчають в школі та які виокремлюються в залежності від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями. В нашій роботі ми виокремили комунікативні, мовні та психологічні особливості монологічного мовлення.

У другому розділі ми приділили увагу дослідженню етапів монологічного мовлення та складанню системи вправ.

У загальних висновках підсумовуються результати роботи.

Додатки містять план-конспект уроку з навчання англійського монологічного мовлення, що унаочнюють результати дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

 

1.  Суть та характеристика монологічного мовлення

 

Нині в загальноосвітній середній школі навчанню монологічного  мовлення не завжди приділяється достатньо  уваги. Така позиція є помилковою, оскільки саме цей аспект навчання дисциплінує мислення, навчає логічно мислити і відповідно будувати своє висловлювання таким чином, щоб довести свої думки до слухача

Говоріння в лінгвістичному плані тлумачиться як: 1) діяльність мовця, який застосовує мову для взаємодії  з іншими членами певного мовного колективу; використання різноманітних засобів мови для передачі складного змісту, що включає, крім власне інформації, звернення (заклик, волання) до слухача, спонукання до дії (певної відповіді) тощо [1, с. 386]; 2) утворення звукового мовлення, що передбачає також слухове сприйняття цього мовлення не тільки слухачем, а й мовцем, для якого слуховий контроль відіграє роль зворотного зв’язку [1, с. 494]. Мовець створює висловлювання, розраховане на сприйняття його адресатом — слухачем, реакцію і зворотний зв’язок (відповідь словом або вчинком). На початку мовленнєвого акту роль мовця видається вирішальною, проте далі може бути, що результат цього акту визначається слухачем, його розумінням висловлювання. Тому висловлювання, що виступає водночас як продукт мовленнєвого акту і як інструмент досягнення певної мети, формує думки й почуття через посередництво мови в процесі мовленнєвої діяльності. Відтак можемо констатувати, що говоріння належить до лінгвальної дійсності (за І. Коваликом) і становить складник мови і мовлення (усна мова й усне мовлення), що тісно пов’язані між собою і передбачають одне одного: мова слугує засобом формування й формулювання думок, обміну інформацією, передачі почуттів, а мовлення — втілення, реалізація мови, що виявляє себе тільки в мовленні й через нього виконує своє комунікативне призначення [6].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови говоріння  розглядається як уміння "усно висловлювати думки, погляди, розповідати про  що-небудь. Викликати які-небудь думки, почуття. Підказувати, провіщати що-небудь", а також "уміння вести бесіду, розмовляти" [2, с. 187]. Справді, через говоріння комунікант реалізує процеси вираження думок, почуттів, настроїв, волі, бажань. Проте В. Соколова зазначає, що продукування мовцем словесного повідомлення передбачає на першому місці вміння "користуватися, володіти усним мовленням" [14, с. 105]. На нашу думку, доречне зауваження, адже побудова усного мовлення, організованого з мовних одиниць за законами мови та завданнями спілкування, не є простою справою. Додамо, що говоріння — це й система правил поводження з одиницями, що формують внутрішній лексикон людини і конструюють повідомлення; це проблема вибору певних одиниць із сукупності наявних, а інколи — це проблема створення нових одиниць у процесі говоріння.

Монологічне мовлення, за визначенням С. Рубінштейна, — "тривале, послідовне, зв’язне висловлення  системи думок, знань однією особою" [13, с. 411], що виражається в композиційно-смисловій  єдності висловлювання як продукту говоріння. При монологічному мовленні, порівняно з діалогічним, найбільше змінюється змістовий бік — зв’язне, контекстне. Монолог не терпить неправильного будування фраз, а також висуває низку вимог до темпу й звучання мовлення. Змістова сторона монологу повинна єднатися з виразністю, що виникає як за допомогою мовних засобів (уміння застосовувати слово, словосполучення, синтаксичні конструкції), так і немовними комунікаційними засобами (рухи, погляд, поза, система пауз, міміка, жести, різні несловесні символи й знаки). Успішність оволодіння учнями 5-6 класів усним монологічним мовленням залежить від того, наскільки вони володіють мовою, її виражальними засобами, уміють визначати вид монологу залежно від ситуації спілкування й створювати власні монологи різних типів і стилів мовлення. Досягти цього можна за допомогою певної підготовки, що полягає у відборі змісту, чіткому плануванні та відповідному словесному оформленні.

Аналізуючи процес говоріння, О. Горошкіна визначила вміння й  навички говоріння в процесі створення монологічних висловлювань: будувати висловлювання певного обсягу; добирати та впорядковувати необхідний для реалізації задуму матеріал; ураховувати тему висловлювання; виразно відображати основну думку; розрізняти головний і другорядний матеріал; використовувати мовні засоби відповідно до комунікативного завдання; дотримуватися норм літературної вимови; зберігати єдність стилю [8, с. 291]. Ці вміння й навички також є умовою формування мовленнєвої вправності відповідно до сформованих мовних умінь і навичок як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини. Є підстави вважати, що компетенція в говорінні є мовленнєва компетенція, що є способом формування думок і почуттів через посередництво мови в процесі мовленнєвої діяльності. У мовленнєвому спілкуванні мовці набувають здатності взаємодіяти, обмінюючись інформацією, вступати в контакти, сприймати й розуміти один одного. У результаті реалізується головна мета Державного стандарту мовної освіти — формується комунікативна компетентність, що базується на засвоєних мовних нормах та мовленнєвих уміннях і пов’язана з організацією спілкування відповідно до мотивів, мети, завдань, з дотриманням норм мовленнєвої поведінки.

Як і будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет-думки того, хто говорить; продукт висловлювання і результат, який може виражатись у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.

Як же породжується усне мовленнєве висловлювання? Процеси  породження і сприймання мовлення вивчалися такими вченими – психолінгвістами, психофізіологами, психологами як Л.С.Виготський, А.Р. Лурія, М.І. Жинкін, О.О. Леонтьєв, Т.В. Рябова, І.О. Зимня та інші.

Спочатку в певній ситуації виникає мотив висловлювання, що позначає початковий момент породження мовлення, і відповідно-комунікативний намір того хто говорить. Комунікативний намір визначає роль мовця як учасника спілкування, конкретну мету його висловлення: чи він про щось запитує, щось стверджує, закликає до чогось, засуджує чи схвалює, радить, вимагає тощо. На цьому рівні мовець уже знає, про що говорити, у нього виникає загальний задум майбутнього висловлювання, який поки що не має свого мовного втілення, але вже існує у предметно-зображальному коді. Задум стосується всього тексту/висловлювання в цілому: в ньому намічається основна теза тексту, тобто попередній смисловий план, який уточнюється мовцем на протязі всього процесу його реалізації. Далі здійснюється оформлення задуму шляхом відбору мовних засобів – граматичних структур, слів, який реалізується спочатку у внутрішньому мовленні, де створюється потенціальна мовленнєва схема висловлювання. Навіть при безпосередньому повідомленні своїх думок у момент їх виникнення їх вираженню у зовнішньому мовленні все ж передує поява мовленнєво-моторних імпульсів, які, хоча б на долю секунди, випереджають вимову слів. Внутрішнє мовлення еліптичне, побудоване за принципом конспекту, йому притаманна згорнутість, воно не озвучене. Далі має місце включення голосового апарату, і сформоване висловлювання шляхом артикуляції та інтонування втілюється у зовнішньому мовленні. Процес породження усного висловлювання супроводжується слуховим контролем, завдяки чому постійно здійснюється зворотній зв’язок, що приводить висловлювання у відповідність до задуму.

Спілкуючись рідною мовою, мовець думає лише про те, що сказати  і в якій послідовності. Ці дії  знаходяться на рівні свідомої провідної  діяльності. Окремі операції процесу  породження мовленнєвого висловлювання  непомітні, оскільки всі вони повністю автоматизовані і здійснюються миттєво. При говорінні іноземною (німецькою) мовою ці операції стають помітними через відсутність міцних зв’язків між мовленнєвим задумом та мовними засобами його вираження, які існують у носіїв мови. Тому умовою здійснення діяльності говоріння є наявність мовленнєвих автоматизмів, або мовленнєвих навичок: граматичних; лексичних; вимовних. Вказані навички в сукупності складають операційний рівень говоріння як уміння. Проте ця сукупність ще не є власне умінням, бо останнє не можна звести до простої суми елементів, що його складають. Уміння має свої власні якості цілеспрямованість, продуктивність, самостійність, динамічність, інтегрованість [15].

Говоріння – це один з  видів діяльності, тому воно володіє  багатьма ознаками діяльності взагалі; але говоріння є мовною діяльністю, отже, у нього є і специфічні ознаки.

Цілеспрямованість –  уміння, що забезпечує функціонування сфери мислення: постійне співвіднесення мотиву й цілі, сигналів зворотного зв’язку – вербальної та невербальної реакції співрозмовника, знань про нього, ситуації та контексту всієї діяльності. Цілеспрямованість виражається також у співвіднесенні свого мовленнєвого висловлювання з передбачуваним результатом.

Продуктивність стосується як змісту, так і форми висловлювання. З точки зору змісту – це багатство фактів, відомостей, думок, потрібних для досягнення поставленої мети. Стосовно форми продуктивність визначається кількістю нових комбінацій засвоєного матеріалу: чим менше у висловлюванні заученого, тим вища його продуктивність.

Самостійність – уміння говорити іноземною мовою, яке передбачає незалежність від рідної мови, а  також від опор-підказок, що свідчить про самостійне планування свого  висловлювання і підбір відповідних  мовленнєвих засобів.

Динамічність – це здатність до переносу. Вона співвідноситься з такою ознакою навички як гнучкість, проте гнучкість забезпечує перенос навички в аналогічні ситуації спілкування, а динамічність уміння – у нові.

Під інтегрованістю розуміють  таку якість уміння, що виникає на основі активного синтезу різних навичок, на яких воно базується, а також інтеграції автоматизованих і неавтоматизованих компонентів уміння-мотивів, інтересів, життєвого досвіду, знань, усіх сфер особистості мовця. З останнього випливає важливий методичний висновок: навчання мовленнєвого вміння неможливе без підключення усіх сфер особистості учня. 

Основною метою навчання іноземній мові є формування в  учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом  міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур та цивілізацій сучасного світу [10, с. 14].

Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника або аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи [9, с. 167].

Монологічне висловлювання  – це особливе і складне уміння, яке необхідно спеціально формувати. У лінгвістичному плані зусилля  вчителя й учня повинні бути спрямовані на відпрацьовування правильності структурно-граматичної, лексичної і стилістичної побудови, в екстралінгвальному – на відповідність мовного висловлення комунікативної мети, заданої ситуації, теми [4, с. 19].