Історія створення Internet

        Норберт Вінер, як ніхто інший, сприяв тому, що МТІ перетворився  на один з провідних наукових  центрів світу, а фігура розсіяного  професора з незмінною сигарою  стала певним символом цього  інституту. У середовищі наукової  молоді виник свого роду культ  Вінера, він перетворився у епічного  героя, є навіть сайт дуже милих  анекдотів, де Вінер виступає  в якості головного персонажа.

          До проблеми "людина і комп'ютер" Норберт Вінер звернувся з  ряду причин. Насамперед тому, що  його цікавили питання комунікацій  в техніці, у живій природі  та в суспільстві. Крім того, вчений  хотів піти від військової  тематики, яка зайняла у нього кілька років життя. В контексті історії Інтернету важливо зрозуміти, що проблемою взаємодії людини і комп'ютера зайнявся дослідник з колосальним науковим потенціалом. В ту область, яку ми сьогодні називаємо інформаційними технологіями, прийшов учений, що володіє класичної університетської та академічної культурою (вважаю, що ця культура тепер вже втрачена, причому назавжди).

       Не варто дивуватися тому, що  за Вінером не числиться ніяких  практичних робіт, пов'язаних з  комп'ютерами, в той час його  займали більш серйозні речі. Вінер став засновником кібернетичної  філософії, засновником власної  школи, і його заслуга в тому, що ця філософія була передана  учням і послідовникам. Саме школі  Вінера належить ряд робіт, які, зрештою, призвели до народження  Інтернету.

         Можливо, Вінер першим зрозумів, що поява цифрового комп'ютера  піднімає питання про якісно  новому рівні взаємодії людини  з машиною. Сьогодні, коли кожний  персональний комп'ютер забезпечений  різними інтерактивними пристроями, можна говорити про те, що багато  чого вже досягнуто. Але тоді, в 40-х і 50-х роках, співіснували  діаметрально протилежні погляди  на роль обчислювальних машин: одні вчені бачили в них  лише інструмент для розрахунків, а інші пророкували їм долю  якогось надлюдського розуму. Вінер  вважав помилковими обидві ці  точки зору.  
        Він був не згоден з поширеною думкою про те, що обчислювальні машини можуть самостійно породжувати корисні результати. Вінер відводив їм функцію лише інструмента, засобу для переробки даних, а людині - функцію вилучення корисних результатів. Але як знайти рішення в ту пору, коли не було ні клавіатури, ні мишки, ні екрану, коли існував колосальний розрив між філософським розумінням проблеми та її технологічним втіленням? Було зрозуміло, що воно знаходиться десь на міждисциплінарному рівні, тому Вінер прийшов до необхідності організувати в МТІ щотижневий семінар із залученням різних фахівців. 
         Семінар почав працювати навесні 1948 р. Його учасники згадують, що перший час він нагадував будівництво Вавилонської вежі, оскільки до нього були залучені науковці різних, часом далеких один від одного спеціальностей - математики, інженери, психологи, філософи, медики, біологи і т. д. Незважаючи на те, що багато часу пішло на формування спільної мови нової науки, семінар виявився дуже результативним.

          В кінцевому підсумку вдалося  виробити декілька принципових  концепцій, які можна розглядати  як перші основоположні ідеї  майбутньої Мережі. По-перше, на семінарі  в процесі обговорення було  висловлено припущення, що комп'ютер  повинен стати одним з найважливіших  засобів комунікації (хоч уявити  собі комп'ютер як комунікаційний  пристрій на початку 50-х було  важко). Зазначимо, що до появи  першої комп'ютерної мережі залишалося  не менше 15 років. Роберт Меткалф, винахідник протоколу Ethernet, афористично визначив призначення комп'ютера: "Communication is the most important thing computers can do" (комунікація - найбільш важливе з того, що може робити комп'ютер), але це сталося набагато пізніше.

        По-друге, був зроблений очевидний (з погляду сьогодення) висновок  про те, що комп'ютер повинен  забезпечувати режим інтерактивної  взаємодії. На той момент з  периферійних пристроїв існували  тільки пристрої для введення  з перфострічки або перфокарт  і примітивні принтери. У зародковому  вигляді інтерактивний режим  частково втілився в унікальний  для свого часу комп'ютер Whirlwind ("Ураган"), побудований в массачусетському  технологічному інституті в 1950 р. У його створенні брали активну  участь члени вінерівського семінару. Саме до цього комп'ютера вперше  підключили алфавітно-цифрову клавіатуру.

        Отже, дві очевидні складові кіберпростору - комп'ютер як засіб комунікації  та інтерактивний режим - були  виплекані в колисці семінару, керованого Вінером. "У кожного  інструменту є своя родовід".

           Але не менш важливо для  історії Інтернету ще одна  обставина. Семінар Вінера став  школою, звідки вийшли багато  творців Мережі. До їх числа відноситься і Джон Ликлайдер, який кілька років тому, працюючи по проекту ARPANet, став ключовою фігурою першого проекту Мережі. 
         В останні роки життя Ноберт Вінер заглибився в філософські та етичні проблеми, вони знайшли відображення в його останній книзі "God and Golem", також він автор двох мемуарних книг "Я - математик" та "Колишній вундеркінд". 
           Визнаючи важливе значення періоду становлення інформаційних технологій, треба зауважити, що кібернетика - це не тільки минуле, але і майбутнє. Одне із значень грецького слова kebernetes, від якого походить її назва, - рульовий. Як не дивно, але практично всі створювані кібернетичні системи протягом багатьох років обходилися без "людини-керманича". Зовсім недавно, всього кілька років тому, з'явився новий напрямок - кібернетика другого порядку (second-order cybernetics). Воно відрізняється від класичного тим, що включає в контур управління, колишній традиційно суто машинним, людини-спостерігача.

Розділ 2.  Етапи розвитку

                                            2.1. Перші кроки

          Справа була в 1957 році, коли Міноборони Америки побачило потребу створити надійну систему передачі інформації на випадок війни. Як вихід DARPA — Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США — почало проектування спеціальної мережі. Ця середа передачі даних, яку назвали ARPANET, остаточно була готова через дванадцять років. Своєю появою мережа зобов’язана чотирьом університетам: Університет Каліфорнії, Університет Юти, Санта-Барбари і Стенфордський дослідний центр.

        Спеціалісти із історій техніки вважають початком Інтернету запуск першого Радянського штучного супутника Землі 4 листопада 1957 року, що американським президентом, Дуайтом Ейзенхауером, було прийнято як виклик. Для повернення технологічного лідерства в гонці озброєнь лідер США створює агентство ARPA (потім DARPA). Вперше в історії провідні спеціалісти США в області стратегічного планування вимушені були зробити висновок про те, що їх країна вже немає значних військових переваг в світі, і протистояння з СРСР тільки на рівні розробки новітніх систем озброєнь стало беззмістовним. Була розроблена нова стратегія економічного виграшу за рахунок розвитку нових наукомістких технологій. Ідея створення державної комп’ютерної мережі США для прискорення розробок атомних і ракетних технологій стала частиною стратегії досягнення технологічної переваги.

      В Стенфордському і Каліфорнійському університетах були проведені перші випробування комп’ютерної мережі, яка стала потім основою Державної комп’ютерної мережі США, а пізніше перетворилася в глобальну міжнародну комп’ютерну мережу Інтернет. Ініціаторами ідеї створення державної комп’ютерної мережі для наукових досліджень в США стали фізики-ядерники. Її початкова мета – забезпечення доступу до ресурсів потужних комп’ютерів для спеціалістів інститутів і фірм, зайнятих розробками в стратегічних галузях.

           Безсумнівно, благодатним грунтом для народження ідей, покладених в фундамент Інтернету, була надихаюча атмосфера семінарів основоположника кібернетики Норберта Вінера в Массачусетському технологічному інституті. Активними учасниками цих семінарів були співробітники інституту Джозеф Ліклайдер і Леонард Клейнрок. Саме Ліклайдер в серпні 1962 р. першим обгрунтував віддалену взаємодію користувачів з допомогою комп’ютерів, об’єднаних у всесвітню мережу. З її допомогою кожен міг би швидко отримувати доступ до баз даних і програм, розташованим на будь-якому комп’ютері мережі. У жовтні 1962 року Ліклайдер став втілювати свої погляди в життя, очоливши дослідний комп’ютерний мережевий проект Управління перспективних досліджень і розробок Міністерства оборони США – DARPA (Defence Advanced Research Projects Agency).  
         Л. Клейнрок в липні 1961 р. опублікував першу статтю з теорії пакетної комутації, а в 1964 р. видав на цю тему першу монографію. Саме ця технологія стала основою для створення комп’ютерних мереж. Перша в історії нелокальна експериментальна мережа була створена в 1965 р. Л. Робертс спільно з Т. Меррілом зв’язавши по низькошвидкісній комутованій телефонній лінії комп’ютери, розташовані в Массачусетсі і в Каліфорнії. У результаті було показано, що комп’ютери можуть успішно взаємодіяти, виконуючи програми на віддаленій машині.  

          В кінці 1966 р. під керівництвом  Робертса в DARPA стартувала конкретна  розробка концепції великої комп’ютерної  мережі. Через кілька місяців  з’явився план ARPANET. Основні положення  цього плану Робертс оформив  в статтю і представив її  на конференцію. Яке ж було  його здивування, коли він там  почув ще одну доповідь про  концепцію пакетної комп’ютерної мережі. Його авторами були англійці Д. Девіс і Р. Скентльбьюрі з Національної фізичної лабораторії. Аналогічні дослідження під керівництвом П. Берена проводила також американська корпорація RAND, що займається стратегічними дослідженнями і розробками. Ще в 1964 р. група співробітників RAND написала статтю з організації надійної голосової зв’язки у військових мережах на основі пакетної комутації. Таким чином, як це дуже часто буває в наукових дослідженнях, роботи в Массачусетсі (1961-1967), RAND (1962-1965) та Національної фізичної лабораторії (1964-1967) велися паралельно, і вчені не знали про діяльність один одного. У результаті інтенсивних контактів між цими групами була доопрацьована загальна структура і специфікації на мережі ARPANET, що належить Міністерству оборони. Мережа була презентована в 1968 р.

       У серпні 1968 р. DARPA організувала відкритий конкурс на розробку одного з ключових компонентів мережі – комутатора пакетів. Це – прообраз модему, без якого неможливий нормальний зв’язок комп’ютерів по телефонних лініях. Конкурс виграла група на чолі з Ф. Хартом з компанії BBN. Вимірювальний центр Каліфорнійського університету був обраний в якості першого вузла ARPANET.

2. Нарождення інтернету

        У вересні 1969 року компанія BBN встановила там комутатор пакетів і приєднала до нього перший комп’ютер. Другий вузол був утворений в Стенфордському дослідницькому інституті, де Д. Енгельбарт керував проектом «Нарощування людського інтелекту». Енгельбарт, крім того, відомий ще двома серйозними винаходами. Він перший придумав комп’ютерну мишу і розробив основу Всесвітньої комп’ютерної павутини (WWW) – початкову систему гіпертексту. Енгельбарт розробляв для ARPANET програму спілкування між комп’ютерами, тому другий комп’ютер мережі був встановлений біля нього. Через місяць після підключення Стенфордського інституту з лабораторії Клейнрока туди було послано перше міжкомпютерне повідомлення. Сталося це 29 жовтня 1969 року, і деякі історики пропонують саме цей день вважати днем народження Інтернету. Клейнрок в лабораторії допомагали студенти С. Крокер і В. Серф. Саме вони налагодили першу комп’ютерну мережу і передали по кабелю перші дані між комп’ютерами.

       В 21:00 між двома першими вузлами мережі ARPANET, знаходяться на відстані в 640 км - в Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса (UCLA) і в Стенфордському дослідницькому інституті (SRI) - провели сеанс зв'язку. Чарлі Клайн (Charley Kline) намагався виконати віддалене підключення до комп'ютера в SRI. Успішну передачу кожного введеного символу його колега Білл Дювалль (Bill Duvall) з SRI підтверджував по телефону.

У перший раз вдалося відправити всього три символи В«LOGВ», після чого мережа перестала функціонувати. LOG повинно було бути словом LOGON (команда входу в систему). У робочий стан систему повернули вже до 22:30 і наступна спроба виявилася успішною. Саме цю дату можна вважати днем народження Інтернету .

        У 1969-1970 рр.. в  різних куточках планети проводилося  безліч таких же експериментів  з передачі даних. Ідея витала  в повітрі. Скрізь створювалися  свої власні комп’ютерні мережі, і тільки набагато пізніше  вони всі об’єдналися в єдину  структуру.  

          До кінця 1969 р. вже чотири комп’ютери об’єдналися в ARPANET. Це був зародок Інтернету. У наступні роки число комп’ютерів, підключених до ARPANET, швидко зростало. Весь цей час доопрацьовувався протокол зв’язку між комп’ютерами. У грудні 1970 року група під керівництвом С. Крокера завершила роботу над першою версією Протоколу управління мережею – NCP (Network Control Protocol). Протягом 1971-72 рр.. протокол NCP був реалізований на всіх комп’ютерах, що входили в мережу ARPANET, і тільки тоді було створене середовище, для якого можна було створювати прикладні програми.

       У 1972 році, коли ARPANET уже з'єднував 23 комп'ютера, була написана перша програма для обміну електронною поштою через мережу. Ці мережі володіли тим же недоліком, що і ARPANET, вони могли з'єднувати тільки обмежена кількість однотипних комп'ютерів. Крім того, вони були не сумісні один з одним.

       У 1973 році до мережі були підключені через трансатлантичний телефонний кабель перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії, мережа стала міжнародної.

       У 1970-х роках мережа в основному  використовувалась для пересилки  електронної пошти, тоді ж з'явилися  перші списки поштової розсилки, групи новин і дошки оголошень. У середині 70-х років для ARPANET були розроблені нові стандарти передачі даних, які дозволяли об'єднувати між собою мережі довільної архітектури, тоді ж було придумано слово "Інтернет". Саме ці стандарти, що згодом отримали назву протоколу TCP / IP, заклали основу для зростання глобальної комп'ютерної мережі шляхом об'єднання вже існуючих мереж. Їх важливим достоїнством було те, що мережа вважалася в принципі не стовідсотково надійною, і передбачалися засоби боротьби з помилками при передачі даних. У кінці 70-х був розроблений єдиний протокол управління передачею даних та взаємодії мереж TCP / IP, що забезпечує можливість безпомилкової передачі інформації – web-сторінок та електронних листів, у 1984 р. – система DNS (літерні назви серверів замість цифрових адрес).