Звіт з практики в музеї

Принцип маркованої візуалізації. З урахуванням принципів збереження і достовірності, щоб уникнути потенційно можливих фальсифікацій при спробах детального відтворення первісного вигляду об'єктів,  пропонується усі елементи структури позначити певними символами. Важливе значення принцип відіграє при отриманні колекцій та іконостасів.

Принцип цілісності. Враховуючи вищевикладені принципи одним з основних завдань музеєфікації, поряд з позначеними, є прагнення до створення цілісного ансамблю, з високими якостями не тільки науково-пізнавального, а й естетико-демонстраційні характеру.

Принцип оборотності і функціональності. Музеєфікація не створює перешкод для подальшого вивчення (в т.ч. археологічного) об'єкта культурної спадщини.

Принцип «багатошаровості»: Більшість об'єктів містить кілька шарів закладеної інформації, які відкриваються відвідувачеві відповідно до його зацікавленості об'єктом.

У Методичних  рекомендаціях щодо музеєфікації пам’яток історії наведено основні засади музеєфікації пам’яток історії.

Музеєфікація пам’яток може здійснюватися шляхом розміщення у пам’ятці музейної експозиції або використання пам’ятки як самостійного об’єкта музейного показу. Як виняток, музеєфікація може передбачати переміщення пам’ятки або окремих її частин (за умови проведення комплексу науково обґрунтованих заходів із вивчення та фіксації пам'ятки), якщо цей захід є єдиним засобом її збереження.

Під час розроблення концепції та проведення музеєфікації слід запобігати заходів, що можуть призвести до руйнування або спотворення матеріально-технічної структури та історичних нашарувань пам’ятки (якщо вини є відображенням певної історичної епохи або свідченням про життя та діяльність відомої особи). Експозиція повинна складати композиційне ціле з архітектурою пам’ятки та передавати дух відповідної історичної епохи. У випадках, коли об’єкт не зберіг безпосередніх свідчень про історичні події або відомих осіб, меморіальне оточення відсутнє або його відтворення неможливо.

Перед приведенням об’єктів для екскурсійного відвідування над ними проводиться велика кількість різноманітних робіт. При отриманні культурної цінності здійснюється її направлення до певної частини музейного фонду. З предметів музейного фонду працівниками музею формуються постійні та тематичні експозиції.

Виділяються систематичний (типологічний), тематичний і комплексний методи комплектування. За допомогою першого відбувається поповнення колекцій типовими предметами, характерними для визначеної епохи.

Важливим фактором під час комплектування музейних фондів є вироблення критеріїв добору предметів музейного значення. До загальних критеріїв відносять: інформативність, атракційність, репрезентативність джерела; приватні критерії визначаються специфікою конкретної колекції (матеріал, техніка виготовлення, датування, форма, розмір та ін.).

Не менш важливою, ніж комплектування фондів, є облік та зберігання музейного фонду. Ця діяльність не може бути довільною, безсистемною. Вона чітко регламентується положеннями Закону України "Про музеї та музейну справу" , а також низкою типових положень та інструкцій Міністерства культури та туризму України.

Облік музейних цінностей відбувається у три етапи: первинна реєстрація (прийняття на баланс), інвентаризація та каталогізація.

Первинна реєстрація – це прийом й ідентифікація нових пам'яток, котрі надходять у музей шляхом археологічних розкопок, подарунків меценатів, придбання на аукціоні, передачею органами внутрішніх справ та прикордонного митного контролю тощо.

Передача пам'ятки на довічне зберігання у музей документально оформляється – складається спеціальний Акт прийняття, в якому фіксується чітка експертна (мистецтвознавча) характеристика пам'ятки та подаються відомості про особливості її надходження у музей.

Інформацію з інвентарної картки вносять також у спеціальну "Книгу надходжень" або в локальну комп'ютерну базу інвентаризаційних даних музею. Запис повинен містити назву пам'ятки та опис її зовнішніх ознак (для створених людиною предметів при цьому обов'язково вказується матеріал, з якого виготовлено цей предмет, та відомості про техніку його створення), час та умови надходження у музей, стан збереженості.

Інвентаризація (кодифікація) – це наступний етап обліку отриманих пам'яток та розподілу їх у системі фондосховищ музейної установи. Для того, щоб оперативно відшукати якусь окрему пам'ятку серед тисяч їй подібних, щоб не виникало плутанини, кожному експонатові музею присвоюється власний інвентарний номер (код). В Інвентарних книгах музейних установ України історично прийнята така схема інвентарної кодифікації експонатів: шифр складається із скороченої назви (абревіатури) музею, далі у чисельнику вказується номер пам'ятки, присвоєний їй у Книзі надходжень, а нижче під рискою (тобто у знаменнику) записується шифр відділу фондосховища, у який цю пам'ятку помістили на зберігання, та вказується її інвентарний номер (порядковий номер Інвентарної картки).

Обліково-фондова документація музею має зберігатися у спеціальних приміщеннях і вогнетривких шафах, доступ строго обмежений.

Після того, як пам'ятку занесено до реєстру музейних цінностей, коротко описано, кодифіковано й віднесено до одного з відділів музею, науковці цієї установи можуть приступати до її детальнішого дослідження. Цей етап музейної діяльності отримав назву "вивчення", або "каталогізація музейних фондів".

Каталогізація – це підсумовуючий та найважливіший етап обліку й оцінки матеріальних цінностей музейної установи. До того ж клопітка наукова діяльність, яка вимагає від музейних працівників спеціалізованих фахових знань, високої кваліфікації й експертного досвіду. Найважливіша мета каталогізації полягає у пошуку й зборі вичерпної інформації про ту чи іншу пам'ятку, вивчення її в контексті подібних пам'яток, створення колекцій з метою подальшого експонування й широкої популяризації.

Сьогодні в нашій державі створюються перші загальнодоступні бази даних про національні музейні збірки, а також в мережі Інтернет відкрито декілька віртуальних музеїв та віртуальних експозиційних галерей реально діючих музеїв. Однак за рівнем комп'ютеризації, публічності й доступності інформації про музейні скарби держави Україна ще значно відстає від сусідніх країн Європейського Союзу.

Науково-дослідна робота в музеї – важливий напрямок діяльності українських музеїв національного, державного та обласного статусів. Ця діяльність передбачає обробку й уведення у науковий та загальнокультурний обіг матеріальних і нематеріальних об'єктів музейної спадщини. Результати науково-дослідної роботи знаходять висвітлення у різних формах, передусім в організації нових експозиції і виставок. Вагомим результатом наукової діяльності музею є публікація збірок наукових праць, каталогів його колекцій і путівників. Це важливий елемент наукового й публічного іміджу та авторитету музейної установи.

Під час проходження практики я здійснювала музеєфікацію частини колекції ліногравюри Софії Караффа-Корбут. Велика кількість робіт присвячені творам Т. Г. Шевченка, І.Я. Франка та Л.Українки. Працюючи в цьому напрямку, художниця зверталась до історичної тематики, зокрема козаччини. Була вона й прихильницею ідей національно-культурного та суспільно-політичного руху опору шістдесятників, що так само знайшло своє відображення в її творчості.

Спочатку роботи очищалися, згодом я наносила маркування на роботу та заносила у журнал. Також я визначала розміри ліногравюр, здійснювала їх опис, зазначала написи, які були на них та готувала їх до друку. Після налагодження процесу друкування роботи будуть представленні на виставці у Львівському музеї історії релігії.

         4. Опрацювати нормативні документів, які регламентують особливості експертної оцінки предметів культурної спадщини

Мистецтво цінувалося завжди. І з кожним роком істинні цінителі мистецтва готові платити великі гроші за різні об'єкти культурної спадщини - картини, статуетки, різного роду вироби старовини або відомих авторів. Для встановлення автентичності вироби та з'ясування їх цінності проводиться мистецтвознавча експертиза. Це дуже важлива процедура для всіх поціновувачів справжнього мистецтва.

Мистецтвознавча експертиза проводиться з метою встановлення наявності або відсутності можливості віднесення твори до спадщини того чи іншого автора, визначення ступеня збереження предмета, наявності або відсутності реставраційних робіт, визначення приналежності до певного періоду часу, а також мистецтвознавча експертиза відповість на запитання: чи має досліджуваний предмет культурну, історичну, наукову, художню, археологічну, або іншу цінністю.

Проведення мистецтвознавчої експертизи в Україні регулює нормативно-законодавча база, а саме:

- Постанова  Кабінету Міністрів України  ,,Про  затвердження  зразка  свідоцтва  на  право  вивезення  (тимчасового  вивезення)  культурних  цінностей  з  території  України” від 20.06.2000 № 984 із редакцією N  642 (  642-2012-п ) від 18.07.2012;

- Інструкція ,,Про порядок оформлення  права  на  вивезення,  тимчасове  вивезення культурних цінностей та контролю та їх переміщенням через державний кордон України” від 09.07.2002р.;

- Постанова Кабінету Міністрів України ,, Про порядок вивезення за межі України державних  нагород  з  дорогоцінних  металів  та/або  дорогоцінного  каміння”  від 21.06.2001 № 677;

- Лист  ДМСУ  ,,Щодо  направлення зразків свідоцтв на право вивезення культурних цінностей, відбитків штампів та печаток” від 29.12.2000 № 10/4-5160-ЕП.

Проблемою проведення мистецтвознавчої експертизи в Україні є відсутність стандартів, шкали для оцінки приблизної вартості культурної цінності та безліч суб’єктивних факторів.

Основними загальними критеріями проведення оцінки музейних предметів є:

 –  походження та час – визначення  ролі та значення музейного  предмета з точки зору його  належності до відомих історичних  епох, культур, осіб, подій, авторів, шкіл  тощо;

– зміст – встановлення значення інформації, що міститься в музейних предметах;

 –  оригінальність – визначення  певних ознак, що відрізняють  саме цей предмет від подібних  предметів;

 –  унікальність – визначення ознак, які дають змогу розглядати  даний предмет як своєрідний, неповторний серед інших, що зберігся  в однині або таких предметів існує незначна кількість;

 –  реліквійність – предмет, що має  високий ступінь експресивності, особливо шанований як пам’ять  про визначну історичну подію  або особу і має суспільну  значимість;

 –  збереженість – одна з ознак  музейного предмета, яка визначає  його фізичний стан, передбачає  відсутність будь-яких змін або  фіксує конкретний перелік і  опис усіх пошкоджень і втрат  на момент складання опису. Збереженість музейного предмета може змінюватися в результаті порушень режиму використання, а також після проведення реставраційних або консерваційних робіт. Усі зміни стану фіксуються в музейній документації. Наявність пошкоджень знижує вартість предмета.

Установлюючи оціночну вартість того чи іншого твору мистецтва, крім загальних критеріїв, слід враховувати фактори, які уточнюються в процесі атрибуції: авторство, назва твору; ступінь відомості автора на світовому художньому ринку; належність до тієї чи іншої школи або кола майстрів; належність творів пензлю відомого автора або художній школі (колу майстрів); беззаперечність авторства; наявність документальних даних (написів, позначок, що вказують на авторство, час створення, походження та побутування твору); майстерність виконання копії, співвідношення часу створення копії й оригіналу, значимість автора оригінальної картини й автора копії; жанрово-композиційні та стилістичні особливості твору; художня або історична унікальність твору; час створення – у випадках відсутності дати вона встановлюється в процесі атрибуції: приблизно, з точністю до століття, а за змогою і точніше (початок, кінець, середина, чверть століття, десятиріччя). Оцінка найбільш ранніх за часом творів повинна бути вищою, але основним фактором залишається якість виконання художніх творів.

При проходженні практики у Львівському музеї історії релігії я провела оцінку пам’яток культури, зокрема ікони “Святий Миколай” в посрібленому окладі (XIX ст.) та ікони Богородиці Одигітрії (поч. XII ст. ). Оцінка була здійснена на основі інформації з Науково уніфікованих паспортів об’єктів Львівського музею історії релігії. Паспорти та Протоколи наведені у Додатках.

Відповідно до Закону України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” для переміщення культурних цінностей необхідні такі документи:

- Рішення про  можливість вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей, яке видається Центральним органом виконавчої влади за клопотанням власника культурних цінностей чи уповноваженої ним особи. Воно приймається на підставі висновку державної експертизи  рішення  про  можливість  або  неможливість  вивезення культурних  цінностей