Внесок окремих представниць жіночої статі в активізацію суспільного житті України у ХІХ – на початку ХХІ ст

Олена Пінчук (Франчук) виросла в «космічній» родині: її батько, Леонід Кучма, очолював найбільше в ракетобудівній галузі конструкторське бюро «Південне» і завод «Південмаш». Олена навчалася на фізико-технічному і економічному факультетах Дніпропетровського державного університету, отримала диплом за спеціальністю «Економіка і соціологія». Працювала в банківській і телекомунікаційній сферах.

У 2003 р. Олена Пінчук заснувала фонд «АНТИСНІД» – першу і єдину благодійну організацію по боротьбі з епідемією СНІДу в Україні, яка працює за рахунок приватних коштів [31].

Як вона зазначала про свої мотиви у одному з інтерв’ю: «... Я просто побачила статистику. Я побачила статистику, яка пов’язана з ростом епідемії в Україні…..Коли я побачила ці цифри, коли я переконалася, що це відбувається насправді, то мені стало страшно. Від того, що ніхто про це не знає, що люди не сприймають це як свою проблему. Ну, власне кажучи, так само, як її не сприймала я, поки не побачила ці цифри…»[2]

Фонд О. Пінчук прагне здійснювати свою діяльність на всіх громадських рівнях – від загальнонаціональних проектів до адресної допомоги людям, постраждалим від епідемії СНІДу. Існувала думка, що Фонд Олени Пінчук був створений у рамках укладеної у 2003 р. угоди між Україною та Світовим банком про позику «Проект «Контроль за туберкульозом та ВІЛ / СНІДом в Україні», яким передбачалося виділення 60 млн. доларів під конкретну програму. А ще через кілька місяців Кабміном було прийнято постанову про «внесення змін і доповнень», згідно з якими до реалізації програми по боротьбі зі СНІДом повинні активно залучатися громадські та благодійні організації. Проте Олена Леонідівна її спростувала: «…... Я дуже пишаюся тим, що ні копійки державних грошей у нас не було. Я назвала фонд «АНТИСНІД» Олени Франчук для того, щоб ні в кого не виникало жодних сумнівів у тому, чим він займається і хто за це відповідає...[...]..у фонді все кришталево чисто. Думаю, ми стали першою благодійною організацією в Україні, яка робила міжнародний аудит. Всі звіти висять на сайті»[32]. Завдяки цим даним ми можемо проаналізувати динаміку надходжень грошових внесків у фонд Олени Пінчук.

Рис. 1. Динаміка надходжень внесків до фонду Олени Пінчук «АнтиСНІД»

За даними, які знаходяться у вільному доступі на сайті О. Пінчук про грошові надходження до фонду, та при зведенні їх до діаграми, можна сказати, що внески за останні два роки особливо зросли. При цьому, варто зазначити, що більша частина коштів іде на профілактику СНІДу. Здійснюються такі завдання завдяки реалізації програм фонду: проведення загальнонаціональних кампаній у ЗМІ, великомасштабні акції із залученням зірок світового рівня, збір коштів на конкретні проекти та об’єкти, проведення роботи з лідерами громадської думки, залучення кращого міжнародного досвіду для протидії епідемії СНІДу в Україні, залучення впливових українців у боротьбу зі СНІДом Як говорить сама організатор Фонду, головним завданням діяльності є попередження. Адже, «попередити легше, ніж лікувати. Абсолютно банальна аксіома, яка працює…»[32].

За час роботи Олени як голови правління фонду «АНТИСНІД» з 2003 р. вона ініціювала реалізацію в Україні спільних проектів з такою організацією як Фонд Клінтона. Представник Фонду ініціатив Клінтона з ВІЛ / СНІДу Діпак Верма в інтерв’ю сказав, що йому подобається працювати в Україні: «На даний момент для впровадження нашої програми немає перешкод. Тут грунт більш сприятливий, ніж у багатьох країнах Африки та Азії, де ми маємо багаторічний досвід роботи. Україна більш перспективна в цьому плані» [33]. Також налагоджена співпраця по боротьбі зі СНІДом з Фондом Елтона Джона, Глобальна Бізнес Коаліція з ВІЛ/СНІДу, Мерк’юрі Фонекс Траст. Олені Пінчук вдалося залучити до боротьби зі СНІДом в Україні багато фігур світового рівня - в проектах фонду брали участь Сер Елтон Джон, Міс Світу 2006 Тетяна Кухаржова, Міс Світу 2007 Чжан Цзилінь, Сьомий Генеральний секретар ООН Кофі Аннан і група Корольова.

Завдяки інформаційним кампаніям, розробленим Оленою у співпраці з провідними рекламними агентствами України та світу, вдалося змінити ставлення суспільства до проблеми СНІДу, підвищити рівень знань молоді про шляхи передачі ВІЛ/СНІДу, зменшити відсоток ризикованої поведінки в групах найбільш уразливих до ВІЛ. Один з проектів фонду, в рамках якого було створено соціальний бренд Fashion AID, об’єднав провідних українських дизайнерів, зірок шоу бізнесу та спорту, відомих журналістів, впливових людей і політиків. Проект викликав інформаційний резонанс і загострив увагу суспільства на проблему СНІДу в Україні.

Олена Пінчук організувала в Україні кілька масштабних благодійних концертів за участю світових зірок. У червні 2007 р. на Майдані Незалежності в Києві відбувся концерт Елтона Джона, після якого вперше за 20 років епідемії в Україні було відзначено зниження темпів поширення ВІЛ гетеросексуальним шляхом. Концерт гурту Королева у вересні 2008 р. в Харкові став рекордним за кількістю глядачів (350 тис.), як в історії групи, так і в історії України.

У 2010 р. найбільшою французькою газетою La Tribune О. Пінчук була включена до списку «Жінки, які змінили світ». У 2010 р. вона увійшла до комісії ООН, створеної для «профілактичної революції» – прориву в запобіганні нових випадків ВІЛ/СНІДу в світі. Суспільна свідомість досягла такого рівня, коли глобальні проблеми люди усвідомлюють як свої особисті. Результатом цього і стало рішення Організації Об’єднаних Націй про засування комісії. Засновниця фонду так коментує ці дії: «…цей крок означає, що нації дійсно об’єднуються перед обличчям спільного ворога. Ворога, який не знає кордонів, який не запитує паспорт, який не звертає увагу на стать і вік своїх жертв»[34].

О. Пінчук дійсно заслуговує уваги на даному етапі вивчення проблеми жіночої активності в Україні. Це та жінка, яка не дивлячись на свій статус доньки екс-президента, дружини одного із найбагатших бізнесменів України та Європи розпочала власну благодійну діяльність з такої нагальної проблеми як запобігання епідемії ВІЛ/СНІДу. Вона не зупиняється на досягнутому, встановлює нові зв’язки з міжнародними організаціями, що також займаються цим питанням. При цьому Олена Пінчук залишається встигаючою мамою та дружиною: «…Звичайно, я намагаюся приділяти час сім'ї: дітям, батькам, чоловікові. І для мене це зараз дуже важливо. Фондом я теж займаюся, але це не все моє життя, хоча й значна його частина. Мені здається, що вдається дотримуватися балансу»[6].

ВИСНОВКИ

Питання жіночої активності в історії України залишається актуальним  і в наш час. Такий висновок можна зробити опрацювавши наявну літературу з теми дослідження. На даному етапі з’явилася значна кількість публікацій, що стосуються визначення ролі жінки в історичному минулому і сьогоденні нашої держави та її громадської, наукової, освітньої, політичної діяльності. Були проаналізовані опубліковані джерела. Проте, під час дослідження виявилося, що джерела, які стосуються визначення сучасного стану діяльності та досягнень окремих українських діячок відсутні. Натомість є значна кількість публіцистичних джерел, які містять значну кількість інформації і були опрацьовані та використані під час дослідження.

На основі знайдених матеріалів, можна сказати, що процес становлення жіночого суспільного самовираження в Україні у ХІХ – на поч. ХХІ ст. пройшов складний шлях. Спочатку він проявлявся у намаганнях жінок здобути право на отримання вищої освіти. Наполеглива діяльність О. Єфименко та інших зацікавлених осіб у цьому напрямку увінчалася успіхом і дала поштовх до подальшого розвитку вищої жіночої освіти.

Починаючи з ХХ ст. жіноче самовираження починає набувати більш радикальних форм діяльності, в цей час створюються організації та об’єднання, які спрямовують свою діяльність як на громадську сферу, так і на політичну. На початку ХХІ ст. українські жінки також не втрачають своїх позицій та активно долучаються до всіх сфер життя українського суспільства.

Така еволюція ролі жінки у житті України не була б пройдена без її яскравих представниць. Такими можна назвати О. Єфименко, О. Телігу та             О. Пінчук. Дві з них – Олександра Єфименко та Олена Теліга – вже зробили свій внесок у процес залучення жінки до громадського життя, а Олена Пінчук активно працює на цьому не легкому, проте дуже важливому шляху. У перспективі варто виявити нових героїнь України та дослідити різні аспекти їхньої діяльності, поповнити героїчний пантеон України новими жіночими іменами.

Список використаних джерел та літератури

1. Александра Ефименко. – Режим доступу: http://www.peoples.ru/ science/history/alexandra_ephimenko/
2. Амчук Л. Олена Франчук починає публічну кар’єру ? / Леонід Амчук // Українська Правда, Понеділок, 01 грудня 2003. – Режим доступу:  http://www.pravda.com.ua/news/2003/12/1/2996749/
3. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884-1939 / Марта Богачевська-Хом’як. – К.: Либідь, 1995. – 424 с.
4. Громадська діяльність О.Теліги [текст] /Заліщинська бібліотечна система. – Режим доступу: http://zallibrary.hmarka.net/start/link/83.html
5. Грушевський М. Нова розправа про українську шляхту (задніпрянську) // Правда. – 1892. – № 35. – С. 63–64.
6. Глазкова Е. Интервью Елены Франчук журналу Кореспондент / Екатерина Глазкова/ Корреспондент. – №17 (156). – Режим доступу: http://www.antiaids.org/ru/about/publications/147/1536
7. Глоба Л.Г. Культурно-історичні традиції жіночої освіти в Україні // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПНУ /Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XII, ч.2 – С. 65–66.
8. Денисенко Ю. М. Жіночі виміри культурологічних концепцій української діаспори / Ю.М. Денисенко // Теорія та історія культури. Культура України. – Випуск 36. – К. – 2012. – С. 35–43
9. Ефименко А. Исследования народной жизни. Вып. 1. Обычное право / Александа Ефименко. – М., 1884. – 398 c. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/423576/
10. Ефименко А. Крестьянское землевладение на Крайнем Севере // Русская мысль. 1882. С. 4–5. 1883. С. 6–8.; [цит. із статті Каппелер А. Самоучка, жінка, кацапка: Олександра Єфименко та Київська історична школа / Андреас Каппелер // Україна модерна. – № 6 (17) 2010. – С. 45–76.]
11. Ильинская В.Н. Автобиографии П.С. и А.Я. Ефименко / В.Н. Ильинская // Из истории русской фольклористики. – Ленинград, 1978. – № 6. – С. 93–106.
12. Українки в історії / В. К. Борисенко, М. І. Головащенко, О.П. Кривоший та ін.; За ред. В. К. Борисенко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Центр українознавства. – К. : Либідь, 2004. – 326 с.
13. Коломієць Т. Становлення вищої жіночої освіти в Харкові на початку ХХ століття / Тетяна Коломієць // Краєзнавство. – 2003. – № ¼. – С.141-144.
14. Каппелер А. Самоучка, жінка, кацапка: Олександра Єфименко та Київська історична школа / Андреас Каппелер // Україна модерна . – № 6 (17) 2010. – С. 45–76.
15. Смолий В.А. А.Я. Ефименко: очерк жизни и научного творчества/                       В.А. Смолій // Ефименко А.Я. История украинского народа. - К.: "Лыбидь", 1990. – С. 403–426.
16. Платонов С.Ф. Александра Яковлевна Ефименко: Некролог/ С.Ф. Платонов // Дела и дни. – 1920. – Кн. 1. – С. 617-620. – Режим доступу: http://qwercus.narod.ru/efimenko_bio.htm
17. Теліга О. Вибрані твори / Олена Теліга. – К. : Смолоскип, 2006. – 329 с.
18. Теліга Олена Іванівна. О краю мій...: Твори. Документи. Біографічний нарис / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Фундація ім. О.Ольжича в Канаді / С. Гальченко [ред.кол.], Н. Миронець (упоряд.). – 2.вид., виправ, і доп. – К. : Вид-во ім. О.Теліги, 2006. – 496с.
19. Поклик душі: до 100-річчя від дня народження Олени Теліги: Біобібліогр. Покажч./ Рівненська держ. обласна бібліотека / Р.М. Щербан [ред.], Л.А. Костильова [уклад.], Л.Г. Сахнюк [ред.]. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – 32 с.
20. Теліга Олена. Листи. Спогади / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Фундація ім. О.Ольжича / Л.А. Дубровіна (наук.ред.) Надія Миронець (упоряд.). - 2.вид., випр. – К. : Видавництво Олени Теліги, 2004. – 400с. : фото   
21. Історія української літератури ХХ століття: [у 2 кн.] / [за ред. В. Г. Дончика]. – К. : Либідь, 1998. – Кн. 2: Друга половина ХХ ст. – 1998. – 456 с. 
22. Клен Ю. Ніжність і посвята / Юрій Клен // Теліга О. Вибрані твори. — К. : Смолоскип, 2006. — С. 280—282.
23. Котенко Н. Вихор і вогонь Олени Теліги / Наталя Котенко // Теліга О. Вибрані твори.  – К. : Смолоскип, 2006. – С. 303–314. 
24. Логвиненко О. Жінка з серцем орла / Олена Логвиненко // Теліга О. Вибрані твори. – К. : Смолоскип, 2006. – С. 296–302.
25. Семків Р. Вступне слово / Ростислав Семків // Теліга О. Вибрані твори. – К. : Смолоскип, 2006. – С. 5–7.
26. Фігурний Ю. Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі (до 65-річчя її героїчної смерті) / Юрій Фігурний; МОНУ ; Науково-дослідний ін-т українознавства. Відділ української етнології. - К: НДІУ, 2007. – 40 с.
27. Бовуар С. Друга стать : [в 2 т.] / Сімона де Бовуар; [пер. з франц. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко]. – К. : Основи, 1994. – Т. 1. – 1994. – 390 с.
28. Миронець Н. Постать Олени Теліги в епістолярному контексті / Надія Міронець // Теліга Олена. Листи. Спогади / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Фундація ім. О.Ольжича / Л.А. Дубровіна [наук.ред.], Надія Миронець [упоряд.]. – 2.вид., випр. – К. : Видавництво Олени Теліги, 2004. – 400с. : фото.
29. Червак Богдан Олена Теліга: «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя»/ Богдан Червак. – 21 липня 2011. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/21/46382/
30. Устінова Н.О. Соціальні стереотипи як бар’єри на шляху залучення українських жінок до жіночих громадських об’єднань // Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ / Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XIII, ч.3. – С. 413-418
31. Основатель фонда Елена Пинчук [текст]. – Режим доступу: http://www.antiaids.org/ru/about/founder
32. Котляр А. Интервью Елены Франчук газете «Зеркало недели»/ Алла Котляр // Зеркало недели. – 17 жовтня 2009. – Режим доступу: http://www.antiaids.org/ru/about/publications/147/7758
33. Рура А., Якушева Л. Елена Франчук и Билл Клинтон против СПИДа / Алла Рура, Лидия Якушева / Экономические известия. – 13 листопада 2006. – Режим доступу: http://www.antiaids.org/ru/about/publications/146/2807
34. Франчук увійшла до комісії ООН із профілактики СНІДу / ZN.UA. – 2011. –14 січня. – Режим доступу: http://dt.ua/ARCHIVE/franchuk_uviysh la_do_komisiyi_oon_iz_profilaktiki_snidu.html
35. Яценко Л. Жіночий рух України: етапи становлення /Ліана Яценко // Наукові записки з української історії /Збірник наукових статей. Випуск 21. – Переяслав-Хмельницький. – С. 386-389.

     Додаток А

ОДИН З ВАРІАНТІВ АВТОБІОГРАФІЇ О.Я.ЄФИМЕНКО З КОМЕНТАРЯМИ АВТОРКИ

Милостивая Государыня!

Вы желали получить от меня биографические сведения. Не имея ближайшего понятия о том, в каком виде и размере зто Вам требуется, пишу на авось, предоставляя смотреть на написанное как на материал, которым можно пользоваться а сіізсгеїіоп [франц. - сколько угодно, вволю, в любом количестве].

Родилась я 30 мая 1848 г. в Архангельской губернии на территории так называемой Русской Лапландии, на «Терском берегу» по местной терминологии. Отец мой Я.И.Ставровский служил по полиции и занимал должность станового пристава бывшего Кольского уезда (если не ошибаюсь), чем и обусловливалось пребывание в столь отдаленных и диких местах. Семья наша бьша бедна и многочисленна. Не помню, когда она перебралась в г.Мезен; но смутно помню, как мы переезжали в Архангельск, где уже я и жила в течение всего школьного возраста.

Все моє детство одето в моих воспоминаниях странной атмосферой чего-то совсем не детского, сурового и мрачного. Природа крайнего севера с его бесконечными зимними ночами, характер его обитателей, в высшей степени наклонный ко всему фантастическому и мистическому, отразились на моей душевной организации, и без того болезненно-нервной. Мои самые ранние воспоминания вращаютея около страшных и отталкивающих представлений о бабе-яге, домовых, леших и тому подобных продуктах мрачной северной демонологии, которые были для меня реальнее всякой реальности. Несколько позже мой детский ум бьш всецело поглощен религиозными представленнями опять-таки в той мрачной окраске, какую сообщило им суровое нетерпимое сектантство, столь распространенное на архангельском севере. Чуть ли не в каждой избе архангельского крестьянина можно встретить на стене изображение адских мук, и для меня карающий ветхозаветный Бог бьш центральним пунктом моей душевной жизни, сколько я могу ее представить теперь.

Вместе с тем мне слишком рано пришлось задуматься над некоторыми сторонами общественной жизни. Я бьша любимицей моего отца, а отец бьш несколько странным, особенным человеком (позже он был признан врачами за мономана, страдавшего манией изобретений). Маленький чиновник дореформенной администрации, он был страстно, фанатически предан идее - служить без взяток. А между тем зто было почти невозможно: чиновничьи жалованья в те времена были ничтожны, и взятки, то в виде вымогательства, то, в лучшем случае, в виде даров и приношений, брались всеми явно и открыто, начиная с самых маленьких, кончая крупнейшими спицами колес общественного механизма. Донкихотство отца кололо всем глаза и бьшо для него неиссякаемым источником столкновений и неприятностей, служебных и семейных. Другие старшие члены семьи не могли встать на точку зрения отца и страдая от нужды - а страдать приходилось постоянно и очень чувствительно - винили в зтом отца, упрекая его в чудачестве и в нежелании жить, как все живут. Отец очень любил меня и рано начал посвящать в свои настроения и мысли, которым не находил сочувствия ни в ком из окружающих. С тем большей страстностью я прильнула душевно к отцу и жадно вбирала его идеи и чувства. Едва ли мне было десять лет, как я уже думала напряженно о том, что все кругом построено на неправде, что нужно ей противиться и жить «честно», страдая и вынося за зту честность всяческие гонения. И когда в школе, куда я попала очень рано, издевались над моим невозможным салопом или капором, смастеренном неискусными домашними руками, я, глубоко страдая от обиды, тем не менее, ощущала острое наслаждение от мысли, что я страдаю от того, что мой отец - честный, не взяточник, как отцы всех зтих моих обидчиц...

Но насмешки, вызываемые как моим костюмом, так, конечно, и неловкостью, неуклюжестью, некрасивостью, застенчивостью, скоро замолкли: уже со второго года моего учення я занимала в школе исключительное положение, благодаря способностям, на которые обратило внимание школьное начальство. Меня показывали посетителям в роли «чудо-ребенка»; подруги обращались ко мне за всякого рода помощью, которую я могла оказывать им тем легче, что круг моих понятий был действительно шире, благодаря чтению: моя любознательность и страсть к книге имели совсем болезненный характер. Книг доставать было негде, и они попадались лишь случайно. Я читала все, что попадалось: «ПрекраснуюМагометанку, умирающую на гробе своего супруга» и т.п. любовные романы, Историю Карамзина, Биографии Плутарха, Руководство для судебных следователей при производстве дознаний, Немецкую хрестоматию, которую я, за неимением иного чтения, разбирала чуть ли не по складам, кое-как добираясь смьюла при помощи скудного запаса слов, заученных в школе и заимствованных от подруг-немок и т.п.

Школа, в которую я поступила, была двухклассное Мариинское училище, при мне преобразованное в Мариинскую женскую гимназию и я в числе пяти составляла первый выпуск зтой гимназии. Нельзя сказать, чтобы даже те злементарные знання, какие входили в гимназическую программу, были усвоены мною с обстоятельностью и полнотой. Благодаря преобразованиям и связанной с ним ломке, оказалась как-то, что я совсем не проходила никакого курса русской истории, грамматики, очень слабо представляла арифметику по отношению к дробям и пропорциям, совсем не учила ни алгебры, ни геометрии. Таким образом, мне пришлось самой позаботиться даже и о своем злементарном образовании: больше я никогда не была ни в каком учебном заведении, ни на каких курсах. Самоучка - в настоящем смысле зтого слова. Но зато передо мной было много времени, так как я кончила курс в своей гимназии, когда мне не было еще и полных пятнадцати лет. Ровно через год я была уже учительницей городского училища в уездном городишке Архангельской губернии- Холмогорах.

Шестнадцать лет и переезд в Холмогоры были поворотным пунктом в моей жизни. Жизнь как-то сразу расцветилась теми красками, каких недоставало моєму мрачному детству. Теперь я была главой моей семьи и ее единственной опорой в материальном отношении - отца уже не было; у меня было живое дело, которое меня чрезвычайно интересовало; а, главное, явилась возможность читать и учиться сколько угодно - были разнообразные книги и разумное руководство в пользовании ими. Дело в том, что Холмогоры считались одним из мест ссылки для политических, и потому там, все время моего пребывания, были интеллигентные люди - какой свет они вносили в захолустье! Между зтими людьми был и тот, с которым я позже связала свою судьбу, сначала мой наставник и руководитель, затем верный и неизменный друг и спутник всей жизни - Петр Саввич Ефименко. С первого уже знакомства мы полюбили друг друга, но выйти замуж я могла только пять лет спустя, так как на моих руках бьша семья, которую я должна была содержать своим учительством; жена политического ссыльного не могла быть учительницей. Мне было 21 год, когда окончила курс моя младшая сестра, которой я сдала школу и заботу о семье, чтобы выйти замуж.