Демократические реформы Древних Афин

Колегія 10 стратегів у V ст. до н. е.. являла собою державний орган  з адміністративно-військовими повноваженнями. Стратеги мали право ініціювати скликання Ради п'ятисот і народних зборів; розпоряджалися фінансами, відпущеними на утримання армії і флоту; укладали перемир'я і приймали капітуляцію супротивника; в надзвичайних обставинах отримували всю владу в державі. В епоху розквіту демократії посаду стратега стала комбінуватися з положенням демагога.

Таким чином, в основу державного управління було покладено такі демократичні принципи:

1. фактичного поділу влади (кожен державний орган мав чітко окресленими повноваженнями, не допускалося суміщення посад);
2. виборності (заміщення посад відбувалося за результатами відкритого голосування, пізніше за жеребом);
3. терміновості (термін повноважень посадової особи встановлювався в 1 рік, заборонялося приймати одну посаду 2 терміни поспіль);
4. колегіальності (всі рішення приймалися колективно при рівноправність голосів);
5. відповідальності посадових осіб перед народними зборами, Радою п'ятисот, або геліеей.

Суспільний лад Афін у V столітті до н. е..

Демократизація державного ладу не усунула притаманних афінському суспільству соціальних протиріч. Розвиток приватної власності призвело до значної майнової диференціації. Серед  вільних афінських громадян виділялась невелика група крупних власників, основну масу населення становила біднота. Число вільних було значно менше, ніж рабів. Розрізнялися раби приватних осіб, і раби державні. Рабська праця використовувалася досить широко. Раби приватних осіб займали положення речі, тому не могли мати власності. За державними рабами визнавалось право набувати власність і розпорядженні нею. Повноправні афінські громадяни (у яких і мати, і батько були громадянами Афін) після досягнення 18 років зараховувалися до списків членів дему. Громадянське повноправність включало сукупність певних прав і обов'язків. Найбільш суттєвими правами громадянина було право на свободу та особисту незалежність, право на земельну ділянку на полісної території та економічну допомогу від держави у разі матеріальних труднощів, право на носіння зброї та службу в ополченні, право на участь у справах держави (участь у Народних зборах, виборних органах), право на шанування і захист батьківських богів, на участь в громадських святах, право на захист і заступництво афінських законів. Обов'язки афінських громадян полягали в тому, що кожен повинен був берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засобами у надзвичайних обставинах, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і обраним владі, брати активну участь в суспільному житті, почитати батьківських богів. Сукупність цивільних прав становила честь громадянина. За злочин громадяни по суду могли бути обмежені в правах, тобто піддатися безчестя. З 18 до 60 років громадяни вважалися військовозобов'язаними. На багатих громадян покладалася літургія - повинність на користь держави. Це було свого роду обмеження приватної власності в інтересах всього класу рабовласників. Чужоземці не мали право громадянства. Вони не могли купувати нерухомість, шлюби чужинців з афінськими громадянами вважалися незаконними. Кожен чужинець повинен був вибрати собі простата - посередника між чужинцями і урядовими установами. З них стягувалася особлива подати, вони несли і інші повинності, залучалися до військової служби. До чужинцям прирівнювалися вільновідпущеники. Державний апарат афінської демократії складався з наступних органів влади: Народних зборів, геліеі, Ради п'ятисот, колегії стратегів і колегії архонтів. Народні збори було головним органом. Право участі в Народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), які досягли двадцятирічного віку, незалежно від їх майнового стану і роду занять. Повноваження Народних зборів були дуже широкі і охоплювали всі сторони життя Афін. Народні збори приймало закони, вирішувало питання війни і миру, обирало посадових осіб, заслуховувала звіти магістратів по закінченні термінів повноважень, вирішувало справи з продовольчого постачання міста, обговорювало і стверджувало державний бюджет, здійснювало контроль за вихованням юнаків. До компетенції Народних зборів входило такий захід, як остракізм. Специфічне значення мали права Народних зборів щодо охорони основних законів. Була заснована спеціальна колегія для охорони законів (номофілаков), яка, отримавши повноваження від Народних зборів, спостерігала за суворим виконанням урядовими органами всіх основних законів Афінської держави. Крім того, будь-який член Народного зібрання мав право виступити на ньому з надзвичайних заявою про державні злочини, в тому числі з письмовими скаргами на осіб, які внесли в Народні збори пропозиції, які порушують існуючі закони. Інститут «скарги на протизаконня» оберігав непорушність основних законів від спроб зміни або обмеження їх на шкоду правам народу шляхом законодавчих актів. Право кожного афінського громадянина порушувати «скарги на протизаконня» стало справжньою, основною опорою афінської демократичної Конституції.

Народні збори працювало за досить демократично правилами. Виступити міг будь-який його учасник. Але у своїй промові він повинен був повторюватися, ображати свого опонента, і говорити не по суті.

Скликались  воно досить часто. Чотири Народних зборів через 8-9 днів.

Крім  чергових засідань, нерідко у невідкладних справах збори скликаються позачергово. Рада п'ятисот, будучи одним з найважливіших  державних інститутів афінської  демократії, не підміняв Народні збори, а був його робочим органом. Рада п'ятисот обирався шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли тридцятирічного віку, по 50 чоловік від кожних 10 філ. До Ради п'ятисот могли увійти представники всіх розрядів населення. До компетенції Ради входило багато питань. Рада готував і обговорював усі справи, які виносилися на обговорення і рішення Народних зборів, становив попередній висновок для винесення в Народні збори, без якого народ не міг винести постанови з даного питання. Крім того, Рада стежив за виконанням постанов Народних зборів, контролював діяльність усіх посадових осіб, заслуховувала звіти багатьох з них. Важлива функція Ради полягала в організації будівництва флоту.

Рада  перевіряв дев'яти архонтів і  кандидатів у члени Ради на майбутній  рік, спостерігав за всіма громадськими будівлями і розпоряджався більшістю  суспільних і державних справ  спільно з іншими посадовими особами. Рада мала право залучати до суду посадових осіб, в першу чергу винних у неправильному витрачанні державних коштів. Вироки Ради могли бути оскаржені в геліею. Під керівництвом і безпосереднім наглядом Ради п'ятисот діяв весь адміністративний і фінансовий апарат Афінської держави. Широке коло питань, що обговорюються на Раді, робив необхідним його щоденні засідання, крім неробочим днів.

Безпосередньо повсякденними справами керувала по черзі десята частина Ради. Її члени  щодня обирали зі свого середовища шляхом жеребкування голову, який головував і в Народних зборах.

Після закінчення строку повноважень (1 рік) члени Ради звітували народу. Повторне обрання  дозволялося лише через кілька років  і лише один раз. У системі державних  органів зберігся такий орган, як ареопаг. У нього кооптувалися на довічний термін представники афінської аристократії. У ході боротьби аристократії і демосу функції ареопагу як державного органу були сильно обмежені. У V столітті до нашої ери ареопаг виступав як судова інстанція і спостерігав за станом моралі.

Серед органів  виконавчої влади в Афінах слід відмітити  дві колегії - стратегів і архонтів. Колегія стратегів. Стратеги займали  особливе положення серед інших  посад. Вони були не тільки воєначальниками, але й дипломатами, фінансистами. Оскільки стратеги не отримували платні, і тому займати цю посаду могли тільки дуже заможні люди. Війна з персами вимагала зосередження влади в одних руках. Так висувається посаду першого стратега, який став і першою посадовою особою в державі. Стратегом можна було бути багато років поспіль. У віданні колегії архонтів знаходилися релігійні та сімейні справи, а також справи, що стосуються моральності. Дев'ять архонтів і секретар обиралися за допомогою жереба. Потім всі архонти, крім секретаря, піддавалися перевірці в Раді п'ятисот. Другу перевірку архонти проходили в геліее, де голосування відбувалося шляхом подачі камінчиків. Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган - геліея. Крім чисто судових функцій, вона виконувала функції у сфері законодавства. Геліея складалася з 6 тис. чоловік, щорічно обиралися за жеребом архонтами з числа повноправних громадян не молодше 30 років. Функції геліеі були пов'язані не тільки з судовим розглядом. Участь в охороні Конституції та законодавства надавало геліее великий політичну вагу. Вона розбирала найбільш важливі приватні справи афінських громадян, державні справи, спірні справи між союзниками і всі важливі справи громадян союзних держав. Крім геліеі, в Афінах діяло ще кілька судових колегій, які розбирали певні справи, - ареопаг, чотири колегії ефетов, суд діететов, колегія сорока. Афінська демократія в V - VI ст. до н.е. являла собою добре розроблену політичну систему. Заміщення державних посад будувалося на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності, возмездности, відсутність ієрархії.

Афінська держава являє собою перший в історії людства досвід демократичної республіки. Ця демократія мала обмежений характер. Вона забезпечувала повноправність тільки вільного населення. І поширювалася на тих, у кого батьки були афіняни, попереджаючи проникнення в ряди афінських громадян чужинців. Але й серед тих, хто мав статус афінського громадянина, не всі користувалися правом голосу і брали активну участь у політичному житті. Вельми консервативними були селяни, яким складно було добиратися до Афін з гірських районів. З 43 тисяч повноправних громадян на збори були 2-3 тис. Управління суспільством здійснювалось партіями та їх вождями - демагогами. До V ст. до н. е. замість колишніх партій склалися дві: олігархічна партія, яка представляла інтереси землевласницької аристократії і багатого купецтва, і демократична, яка спиралася на дрібних ділків, найманих працівників, моряків.

При всіх недоліках афінської демократії вона мала для свого часу саме передове державний устрій, вивчення якого має велике історичне значення. [2]

Реформи Тезея

Як і в інших областях Греції, в IX-VIII ст. до н.е. в Аттиці відбувається розкладання родового ладу, починається соціальна і майнова диференціація населення і з'являються перші елементи державності. Відправною точкою формування Афінського поліса став синойкізм - частиною добровільне, частиною насильницьке об'єднання родових общин навколо одного центру - Афін. За переказами, це об'єднання здійснив афінський герой Тезей. На горі Акрополь була побудована загальна для всіх фортеця, був введений общеаттіческій культ богині Афіни, в Афіни були переселені багато знатні роди з інших селищ. Тезей скасував родові органи управління в селищах Аттики і заснував центральне управління. Басіле - племінний вождь - втратив своє значення і був замінений колегією дев'яти архонтів: архонт-епонім вважався старшим і керував колегією, архонт-полемарх відав військовою справою, архонт-Басіле відав релігійним культом і 6 архонтів-фесмофетов вважалися тлумачами права. Рада старійшин був перетворений у вищий орган влади - ареопаг (члени цієї ради збиралися на горі, присвяченій богу війни - Аресові), який поповнювався з відслужили свій термін (спочатку - 10 років) архонтів. Ареопаг ж справляв вибори нових архонтів з середовища родової знаті. Народні збори, як орган влади, існувало лише формально і практично не збиралося. 
 
Тезею приписують і поділ усього населення Аттики на три групи відповідно до майнової та професійної диференціацією суспільства: евпатрідів - родової знаті, геоморов - хліборобів і деміургів - ремісників і торговців. З'являється у суспільстві і поки незначна прошарок рабів. 
 
Розвиток товарно-грошових відносин негативно позначилося на становищі грецького селянства. Аграрна криза, що був головною причиною Великої колонізації, став ще більше заглиблюватися. Відбувалося розорення селян, які позбавляються своїх «отеческих наділів" і поповнюють ряди наймитів - фетів. Характеризуючи обстановку, що склалася в Афінах на рубежі VII-VI ст. до н.е., Аристотель писав: ". Треба мати на увазі, що взагалі державний лад був олігархічним, але головне було те, що бідні знаходилися в поневоленні не тільки самі, але також їхні діти та дружини Називалися вони Пелата або шестідольнікамі, тому що на таких орендних умовах обробляли поля багатіїв. Вся ж взагалі земля була в руках небагатьох. При цьому якщо ці бідняки не віддавали орендної плати, можна було повести в кабалу і їх самих, і дітей. Та й позички у всіх забезпечувалися особистої кабалою аж до часу Солона ». 
 
Закони Драконта

 
У VIII-VII ст. до н.е. у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин відбувається зростання і зміцнення прошарку торговців і ремісників, які висловлювали все більше невдоволення тим, що їх не допускали до органів управління. Серйозною проблемою була відсутність писаних законів, що призводило до сваволі з боку евпатрідів по відношенню і до геоморов, і до деміургом. Під тиском демосу (народу) евпатрідів погодилися записати чинне в Афінах право. 
 
Запис діючих правових норм в 621 р. до н.е. справив архонт Драконт, при цьому він включив до законодавства не тільки право, висхідний до стародавніх часів, але і включив в законодавство нові норми, що відображають соціально-економічну ситуацію Афін другої половини VII в. Так, за законами Драконта скасовувалося стародавнє право кровної помсти, вводилися нові правила судочинства, встановлювалися відмінності між навмисно і ненавмисному вбивстві. Закони оформляли право приватної власності і вставали на її захист. 
 
Судячи зі збережених уривків, закони Драконта були ще дуже недосконалі і містили в собі чимало архаїчних правових норм і звичаїв: в основі своїй ці закони були записом вже існуючого звичаєвого права. Багато з цих законів йдуть своїм корінням в глибини первісної епохи, як, наприклад, екзотичний звичай залучення до судової відповідальності ", які вчинили вбивство" тварин і неживих предметів. Особливістю законів Драконта була і їхня крайня суворість. За всі злочини, будь то умисне вбивство або крадіжка яблук із саду сусіда, Драконт встановив одне покарання - смертну кару. Сам він пояснив це, коли його запитали про суворість законів, таким чином: «дрібні злочини, на його думку, заслуговують такого покарання, а для великих він не знайшов нічого більшого" (Арістотель). 
 
Разом з тим сам факт запису права не можна не оцінити як позитивне зрушення, оскільки він свідчить про прагнення покласти межу самоправству впливових сімей та пологів і добитися підпорядкування роду судового авторитету поліса. Запис, законів і введення правильного судочинства сприяли изживанию старовинних звичаїв і подоланню родових відносин.

Від реформ Солона до реформ Клісфена

Реформи Солона

Соціальні протиріччя в  Аттиці продовжували загострюватися і  погрожували вилитися у криваві  сутички. Однак у цей критичний  момент перемогла соціальна мудрість греків. Евпатрідів погодилися на компроміс  і пішли на поступки демосу. У 594 р. до н.е. архонтом з особливими повноваженнями для проведення реформ був обраний Солон, найбільший мудрець і політик Стародавньої Греції, який в той момент влаштовував усі протиборчі угрупування. Він розробив і здійснив широку програму соціально-економічних і політичних перетворень, кінцевою метою яких було формування основ демократії, боротьба з пережитками родового ладу і відновлення єдності полісної громади, розколотою цивільними міжусобицями. Реформи Солона торкнулися майже всі сторони життя афінського суспільства: економічні відносини, соціальну структуру, військова справа, державне управління. 
 
Головною реформою Солона з точки зору формування Афінської демократії було відновлення повноважень та відновлення роботи народних зборів. Всі свої заходи Солон стверджував на народних зборах, отримуючи тим самим не тільки всенародне схвалення, але і вищу санкцію на проведення цих заходів. 
 
В економічній області Солоний прагнув обмежити економічну могутність евпатрідів і активізувати господарське життя Афін. Його реформи були спрямовані на розвиток інтенсивних галузей сільського господарства (виноградарства і оливководство), на заохочення занять ремеслом, на створення сприятливих умов для торгівлі. 
 
У соціальній сфері Солоном було проведено в життя кілька законів, що відбивали глибокі зміни в суспільній структурі Афін. Найбільш важливою з них була корінна реформа боргового права, що увійшла в історію під образним найменуванням "струшування тягаря" (сейсахтейя). Солон і справді скинув з плечей афінського народу ненависне тягар боргової кабали, оголосивши всі борги і накопичилися за ними відсотки недійсними і заборонивши на майбутнє угоди самозаклада. Сейсахтейя врятувала селянство Аттики від поневолення і тим самим зробила можливим подальше розвинуті демократії в Афінах. 
 
Принципове значення мало запроваджене Солоном поділ усіх афінських громадян на чотири розряду в залежності від величини одержуваного доходу з землі (тимократическим реформа). Суть цієї реформи полягала в тому, що тепер не приналежність до того чи іншого роду, а розмір приватної власності і здатність її збільшити визначала соціальну значимість людини. До вищому розряду - пятісотмернікам (пентакосіомедімнами) - були віднесені особи, отримували понад 500 медимнов (1 медимнов становив близько 52 л) рідкого або сипучого продукту в рік. Другий розряд складали вершники, які одержували понад 300 медимнов доходу. Громадяни третього розряду іменувалися зевгіти, і їх ценз становив 200 медимнов. Самий нижчий розряд складали фети, які одержували дохід менше 200 заходів. Належність до того чи іншого розряду була пов'язана з певними правами і обов'язками, і відповідно до ділення на ці розряди Солоном була здійснена військова реформа і реформа державного управління. 
 
У військовій справі приналежність громадянина до того чи іншого розряду визначала його положення у військовому строю: дві вищі розряду формували кінноту, зевгіти, в розряд яких потрапила велика частина афінського населення, формували фалангу важкоозброєний піхоти - основу афінського війська, а фети становили легкоозброєних піхоти та допоміжні частини. 
 
Конституція СолонаВ галузі державного управління Солон не просто сприяв підвищенню ролі народних зборів (екклессіі), але і прагнув зробити його головним органом влади. На народних зборах стали обговорювати найважливіші державні справи і приймати закони. Причому в роботі народних зборів мали право брати участь всі чотири розряду афінських громадян, включаючи малозабезпечених. Для впорядкування та кращої організації роботи народних зборів Солон заснував спеціальний орган - буле (або Рада 400, так як його члени обиралися щорічно по 100 чоловік від кожної філи з двох вищих майнових розрядів). Буле готував справи для обговорення на народних зборах і вирішував поточні питання управління в перервах між зборами. Підвищення ролі народних зборів і установа Ради 400 призвели до обмеження функцій аристократичного ареопагу і зниженню його ролі, хоча вона ще залишалася досить значною. 
 
Солон заснував ще один важливий демократичний орган в Афінах. Ним стала численна по своєму складу і обиралася зі складу всіх громадян судова колегія - геліея. Геліея повинна була вести судові розгляди різних конфліктів між громадянами, перевіряти звіти посадових осіб, в тому числі і фінансові. 
 
Для керівництва усложнившейся діяльністю афінського поліса Солон заснував нові посади: польотів (відали орендою державного майна), коллакретов (стежили за забезпеченням релігійних громадських обрядів), колегію одинадцяти (здійснювали поліцейські функції). 
 
Реформаторська діяльність Солона заклала основи полісної демократії, яка привела Афіни до блискучого розквіту в класичний період грецької історії.

Тиранія Пісістрата

Реформи Солона мали величезне  значення, яке усвідомлювалося через  багато років. Ставлення ж до них  сучасників було вкрай суперечливим, і серед афінських громадян виявилося багато незадоволених. Продовжувалася боротьба між знаттю і демосом, не були дозволені протиріччя між різними соціальними прошарками. 
 
У багатьох грецьких державах в період формування полісного ладу, що тривав іноді десятиліттями соціально-політична криза дозволявся встановленням режиму особистої влади. Не уникнув цього і Афінський поліс. Виснажена безконечними внутрішніми заворушеннями і розбратами полісна громада вже не могла протистояти домаганням впливових осіб на одноосібну владу, і в місті встановлювалася диктатура "сильної людини", який правив, не рахуючись з законом і з традиційними закладами: порадою, народними зборами і т. д. Таких узурпаторів греки називали тиранами, протиставляючи їх древнім царям - басілеям, який правив на підставі спадкового права або всенародного обрання. 
 
В Афінах у 560 р. до н.е. встановилася тиранія Пісістрата, який поставив собі за мету не проведення реформ, спрямованих на оздоровлення соціально-економічного становища різних верств населення, а забезпечення міцності своєї влади та її підтримки з боку окремих соціальних груп. 
 
Захопивши владу, тиран зазвичай починав розправу зі своїми політичними супротивниками. Їх стратили без суду і слідства. Цілі сім'ї і навіть пологи відправлялися у вигнання, а їх майно переходило в казну тирана. У пізнішій історичній традиції, в основному ворожою тиранії, саме слово "тиранія" стало в грецькій мові синонімом нещадного кривавого свавілля. Вістря терористичної політики тиранів було спрямоване проти родової знаті, і найчастіше жертвами репресій ставали вихідці з старовинних аристократичних прізвищ. Знати, що була найбільш організованою і разом з тим найвпливовішою і найбагатшою частиною громади, представляла найбільшу небезпеку для одноосібної влади тирана. 
 
По-іншому складалися стосунки тирана з народом. Багато тирани архаїчної епохи починали свою політичну кар'єру як простатит т. тобто вождів і захисників демосу. Пісістрат в Афінах спирався на підтримку найбіднішої частини афінського селянства, яка мешкала в основному у внутрішніх гористих районах Аттики. "Гвардію" тирана, надану Пісістрат на його прохання афінським народом, склав загін з трьохсот чоловік, озброєних киями. За допомогою цих "дубіноносцев" Пісістрат захопив афінський акрополь і таким чином став господарем становища в місті. Перебуваючи при владі, тиран задобрював демос подарунками, безкоштовними частуваннями та веселощами під час свят. Так, Пісістрат ввів в Афінах дешевий сільськогосподарський кредит, який позичив нужденних селян інвентарем, насінням, худобою. Він заснував два нових всенародних свята; Великі Панафинеи і Міські Діонісії і справляв їх з незвичайною пишнотою. Прагненням домогтися популярності серед народу були продиктовані і приписувані багатьом тиранам заходи з благоустрою міст: будівництво водопроводів і фонтанів, спорудження нових прекрасних храмів, портиків на агорі, портових споруд і т. д. Все це, однак, ще не дає нам права вважати самих тиранів "борцями" за народну справу. Головною метою тиранів було всемірне зміцнення панування над полісом і в перспективі - створення спадкової династії. Здійснити ці задуми тиран міг, лише зламавши опір знаті. Для цього йому і потрібна була підтримка демосу або, принаймні, доброзичливий нейтралітет з його боку. У своєму "народолюбства" тирани зазвичай не йшли далі незначних подачок і демагогічних обіцянок натовпі. Ніхто з відомих нам тиранів не намагався здійснити на ділі основні гасла демократичного руху: «переділ землі" та "скасування боргів". Ніхто з них нічого не зробив для того, щоб демократизувати державний лад поліса. Навпаки, постійно маючи потребу в грошах для виплати платні найманцям, для своїх будівельних підприємств та інших потреб, тирани обкладали підданих невідомими раніше податками. Так, при Пісістрат афіняни щорічно відраховували до казни тирана 1/10 своїх доходів. В цілому тиранія не тільки не сприяла подальшому розвитку рабовласницької держави, але, навпаки, гальмувала його. 
 
Тактика, що застосовувалася тиранами по відношенню до народних мас, може бути визначена як «політика батога і пряника". Заграючи з демосом і намагаючись привернути його на свій бік як можливого союзника в боротьбі зі знаттю, тирани в той же час боялися народу. Щоб убезпечити себе з цього боку, вони нерідко вдавалися до роззброєння громадян поліса і разом з тим оточували себе найманими охоронцями з числа чужинців або відпущених на волю рабів. Усяке скупчення людей на міській вулиці або площі вселяло тирану підозри, йому здавалося, що громадяни щось затівають, готують заколот або замах; житло тирана розташовувалося звичайно в міській цитаделі - на акрополі. Тільки тут, у своєму укріпленому гнізді, в оточенні найманців, він міг почувати себе хоча б у відносній безпеці. 
 
Тиранія залишила помітний слід в історії ранньої Греції. Колоритні фігури перших тиранів - Періандра, Пісістрата, Полікрата і др -. Незмінно привертали до себе увагу пізніших грецьких істориків. З покоління в покоління передавалися легенди про їх незвичайному могутність і багатство, про їх надлюдською удачливості, що викликала заздрість навіть у самих богів. Прагнучи надати більше блиску своєму правлінню і увічнити своє ім'я, багато тирани залучали до своїх дворах видатних музикантів, поетів, художників. Такі грецькі поліси, як Коринф, Сікіон, Афіни, Самос, Мілет, стали під владою тиранів багатими, процвітаючими містами, прикрасилися новими чудовими будівлями. Деякі з тиранів вели досить успішну зовнішню політику. 
 
Тим не менш, внесок тиранів у соціально-економічний і культурний розвиток архаїчної Греції не можна перебільшувати. У цьому питанні ми цілком можемо покластися на ту тверезу й безсторонню оцінку тиранії, яку дав найбільший з грецьких істориків Фукідід. "Всі тирани, колишні в еллінських державах, - писав він, - звертали свої турботи виключно на свої інтереси, на безпеку своєї особистості і на звеличення свого будинку Тому при управлінні державою вони переважно, наскільки можливо, стурбовані були прийняттям заходів власної безпеки;. Ні одного чудового справи вони не вчинили, окрім хіба воєн окремих тиранів з прикордонними жителями ». Не маючи міцної соціальної опори в масах, тиранія не могла стати стійкою формою державного устрою грецького поліса. Пізніші грецькі історики і філософи, наприклад Геродот, Платон, Арістотель, бачили в тиранії ненормальне, протиприродне стан держави, своєрідну хворобу поліса, викликану політичними заворушеннями і соціальними потрясіннями, і були впевнені, що довго цей стан тривати не може. Дійсно, лише деякі з грецьких тиранів архаїчного періоду зуміли не тільки утримати за собою захоплений ними престол, але й передати його у спадок своїм дітям. Так, Пісістрат і його діти Пісістратідов правили в Афінах півстоліття (560-510 рр.. До н.е.). 
 
Тиранія лише ослабила родову знати, але остаточно зламати її могутність не могла, та, ймовірно, і не прагнула до цього. У багатьох полісах слідом за поваленням тиранії знову спостерігалися спалахи гострої боротьби. Але в круговороті громадянських воєн поступово зароджувався новий тип держави - рабовласницький поліс.