Хрущев и Украина

Сталінізм отримав пробоїну, але залишився на плаву, оскільки ленінізм здавався безсмертним...

Таким чином, критика «культу особистості», збереження основних теоретичних заповідей тоталітаризму під час ХХ з’їзду, на багато років зачинило реальну дорогу до пребудови рядянської общини, і залишило всі натупні реформи Хрущева без реального шансу на роботу.

Тим не менш, історичне значення ХХ з’їзду величезне. Тоталітарне суспільство почало трансформацію в авторитарне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина третя

 

 

Після

Глава перша

 

 

 

 

Після ХХ з’їзду країна знаходилася на підйомі. Ювілейна, п’ята п’ятирічка була виконана завчасно. Середні темпи промислового приросту були досить високими 13,1%, а це втричі більше ніж у США. Населенню здавалося ,що вони ось-ось перегонять Захід у економічному розвитку.Але насправді економіка була не в такому  кольоровому стані. Командо-адміністративна система в умовах ліквідації примусової праці, відміни суворих покарань, стрімко втрачала свої сильні сторони. В народному господарстві настала безхазяйність. Стали помітними такі недоліки, як нерозумне розділення фінансування між чисельними об’єктами, довгостоями. Інтереси підприємств стали розходитися з інтересами споживачів, з потребою постійного технологічного оновлення.

 

Науково-технічна революція вимагала розвитку нових галузей промисловості: розвитку електроніки, хімії, електрофікації залізниці, зміни структури паливного балансу, переходу з вугілля на нафту і газ. Ці задачі були поставлені на ХХ з’їхді КПСС. Однак в нових умовах керувати країною з мінестерських кабінетів стало дуже важко. Сувора система, основана на максимальній централізації господарського керіництва і обмежена самостійність  роботи на місцях, стала гальмувати подальший ріст виробничих сил.

Та думка економістів щодо подальшого розвитку господарства  розділилася. Одні вважали, що треба перебудувати систему самих методів керівництва, за розширення господарської самостійності підприємців. А другі покладали всі надії на організаційні реформи, наполягали на ліквідаціїї міністерств. Радянська наука на той час не могла дати експериментально доведених рекоменацій .

Але Хрущев вбачав у переході до теріторіального управління можливість звільнити керівництво держави від непотрібного втручання в місцеві справи, і послабити вплив бюрократії. Більшість працівників московських міністерств були проти такої політики, оскільки їм було зручно керувави селом зі своїх столичних кабінетів.

Отже, реформи які почав проводити Хрущев мали позитивні і негативні сторони, але в своїй більшості були підтримані селом і партійними діячами.

 

 

Глава друга

Реформи в сільському господарстві

 

 

 

 

        Виведення господарства із затяжної кризи, було одним з основних пунктів нової економічної програми. В селі закінчився запас ентузіазму і підняти його можна було тільки за допомогою повного матеріального стимулу.

 

     Рішення серпневої сесії Верховної Ради, конкретизовані вересневим (1953 р.) пленумом ЦК, передбачали зниження сільгоспподатку (на 1954 г.-- в 2,5 рази), списання недоїмок по сільгоспподатку за минулі роки, збільшення розмірів присадибних господарств колгоспників, підвищення заготовчих цін на сільгосппродукцію, розширення можливостей для розвитку колгоспного ринку. Проведення в життя комплексу цих заходів крім економічного мало і великий політичний ефект. Газету з докладом Маленкова «в селі зачитували до дірок, -- згадувала в своєму листі до Хрущева вчителька М. Миколаєва, -- і простий бідняк-селянин говорив «ось цей за нас».

Проте в рішеннях 1953 р. по сільському господарству було і вельми серйозне упущення: обійшли зернову проблему. Маленков висловився в тому дусі, що «країна забезпечена хлібом», т. е., по суті, повторив свої ж слова, виказані на XIX з'їзді партії, про рішення продовольчої проблеми «остаточно і безповоротно».

Першим на помилковість  відверто мажорної позиції звернув увагу Хрущев. В 1949--1953 роках врожайність була катастрофічно низькою -- десь близько 8 центнерів з гектара (в 1914 році -- 7 центнерів). Я приведу цікаві дані з «Особливої теки» (питання врожайності і наявності хліба були найстрогішим державним секретом) про заготівки і витрату зерна госресурсів в 1940--1953 роках в мільйонах тонн.

Неважко бачити, що всі ці роки (під час війни -- зрозуміло) заготівки були дуже низькими. Проте держрезерв, незалежно від  урожаю і споживання після війни, створювався на достатньо високому рівні. Щоб вижити, люди крали з полів хліб: зерно, колоски. В червні 1946 року була прийнята ухвала ЦК ВКП(б) і Радміну про найстрогішу відповідальність за «розкрадання хліба». Міністр внутрішніх справ С. Круглов регулярно докладав Сталіну про хід виконання цієї ухвали. Наприклад, в грудні 1946 року «притягало до кримінальної відповідальності за розкрадання хліба 13 559 чоловік, в січні 1947 року -- 9928..,". Голод в країні не жахав Сталіна - він не міг «опуститися» до закупівель хліба у імперіалістів. Хрущев взявся за головну ланку: сільське господарство. На вересневому пленумі ЦК (1953 р.) був намічений ряд заходів по підйому села. Перший секретар примусив «звернути увагу» на найважливіші економічні категорії: прибуток, собівартість, рентабельність. В січні 1954 р. він направив в Президію ЦК записку, в якій мовилося: «Подальше вивчення стану сільського господарства і хлібозаготівель показує, що оголошене нами рішення зернової проблеми не зовсім відповідає фактичному положенню справ в країні із забезпеченням зерном». Ситуація була достатньо напруженої: «...ми бідно зводимо кінці з кінцями по продовольчих культурах; в 1953 р. унаслідок отримання у ряді районів країни низьких урожаїв... нам не вистачає зерна з поточних заготівок для державного постачання, а також є недолік в зерні для задоволення потреб колгоспів і колгоспників».

За наполяганням Хрущева в лютому 1958 року здійснені  деякі заходи по підвищенню продуктивності сільського господарства.

Коли на запрошення Д. Эйзенхауера -- президента США -- відбувся візит Хрущева до Америки, перший секретар добився, щоб в програмі відвідин був уділений спеціальний час для його ознайомлення з сільським господарством. Хрущев зажеврів відвідати штат Айова -- «кукурудзяну перлину» Америки. Його звозили туди. Приїхавши в господарство крупного фермера Р. Гарста, Хрущев з великим інтересом знайомився з вирощуванням кукурудзи. Як писав А.А. Громико, Хрущев «оглядав поля, задавав господарю багато питань, прагнучи зрозуміти, як і на чому той робить великі гроші на землі, яка не так вже і відрізняється по родючості від ряду районів нашої країни».

Побувавши в  США, Хрущев, проте, увірував в те, що, зробивши упор на кукурудзу, можна різко  підняти продуктивність тваринництва. Його боротьба за впровадження кукурудзи в країні у ряді випадків носила анекдотичний характер. Відповідно до партійних директив її часто сіяли там, де не могло бути ніякого позитивного результату.

Вжити заходів  Хрущеву вдалося, добитися збільшення об'ємів заготовленого зерна теж, але... зразу ж різко зросло і споживання. Хліба хронічно не вистачало. Різко скоротилися запаси в держрезерві. Нарешті Хрущев зважився закупляти в крупних розмірах зерно за межами країни. Цей вимушений захід, як свідоцтво повного банкрутства радянського сільського господарства, став довгою традицією і існував багато років у Радянському Союзі.

«Кукурудзяна  кампанія», силовими методами насаджувана  там, де вона і не могла давати урожай, не виручила Хрущева. Адже на це пішло дещо, літ! Та невгамовний реформатор знаходить інше рішення проблеми підйому тваринництва. Він провів рішення, згідно якому у колгоспників скуповували практично всю особисту велику рогату худобу. Хрущев сподівався, що якщо він знаходитиметься в суспільному господарстві, в крупних тваринницьких комплексах, то це дасть різкий приріст продукції. Худобу скуповували, але прийшла зима, і з'ясувалося: немає кормів, немає приміщень, почався масовий падіж худоби. Хтось підказав радянському лідеру: декілька мільйонів коней пожирають такі дефіцитні корми. Винищили велику частину коней... Стали по дурницях ганяти могутні трактори...

Так само завалився експеримент з агрогородами. Пустіли села. Стали укрупнювати колгоспи у величезні господарства, але зразу ж загубилася в цих сільських конурбациях людина, стало ще більше знеособлених господарств.

Нескінченні ухвали, рішення, наради, перетрушування кадрів не дали помітних позитивних результатів. Тоді ще не могли зрозуміти, що сама ленінська соціально-економічна система  має дуже обмежений резерв свого  реформування.

Взагалі-то треба  відзначити, що Хрущев вважав себе дуже великим фахівцем по сільському господарству. І після того, як восени 1953 року він  став Першим Секретарем ЦК КПРС, саме він  визначав політику в сільському господарстві. Вона мала і свої позитивні, і свої негативні сторони. Колгоспники при Хрущеві сталі жити дещо краще, але з другого боку, колгоспами як і раніше командували всі, хто стояв хоч на сходинку вище за голову колгоспу. Як і раніше колгоспники не одержували гарантованої грошової оплати, і молодь прагнула виїхати за кращею долею до міста.

За ініціативою  Хрущева в другій половині 50-х  років МТС були перетворені в  ремонтно-технічні станції (РТС), а техніка  продана колгоспам. Цей захід  укріпив технічну базу колгоспного  виробництва, але у багатьох господарств не було засобів для покупки техніки, тому вони знову опинилися у боргу перед державою, і борг цей наростав.

Свої реформи  Хрущев почав з сільського господарства, що перебувало в стані, близькому  до повного краху. На вересневому  Пленумі ЦК в 1953 році Хрущев добився для колгоспів підвищення в 2--5 разів закупівельних цін на м'ясо, молоко, масло, зерно; списання боргів; зменшення об'єму обов'язкових поставок державі сільської продукції; зниження податків. Ці послаблення дещо пожвавили вмираюче сільське господарство, підвищили доходи колгоспників.

Кукурудзу під  натиском партійних органів вирощували навіть в Архангельській області.

Через рік Хрущев запропонував програму освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтая і Південного Уралу. Програма була реалізована з великою пропагандистською помпезністю. Молодь з ентузіазмом відправилася на цілинні землі. Першим секретарем ЦК КП Казахстану з лютого 1954 р. був вибраний П. Д. Пономаренко, другим -- Брежнев Л. И. На цілинних землях Казахстану зійшла зірка майбутнього Генсека Брежнева, який в 1956 р. став першим секретарем ЦК республіки. Цілинний хліб дав короткочасну, але істотну надбавку до урожаю країни. Його частка в рекордному 1956 р. (126 млн. т) склала 50 %. Цей успіх підняв авторитет Хрущева.

Після сталінського режиму час правління Хрущева представлявся яскравим контрастом. Живий, енергійний, захоплений реформатор генерував ідеї і гасла, що приголомшували систему, розум змученого населення, що розбурхував. Він шукав швидких шляхів розвитку, висуваючи ідеї-фетиші, що давали часто негативний результат. Хрущев багато роз'їзджав по країні, і, звертаючись до народу, намагався збудити його активність. Знаючи, що сталіністи з Президії ЦК його не підтримають, Хрущев шукав опору у секретарів райкомів, міськкомів, обкомів, привертаючи їх на пленуми ЦК. Перший секретар намагався децентралізувати управління економікою, не підозрюючи, мабуть, що комуністична система, що породила таку економіку, у принципі нереформується, їй потрібна тільки централізована економіка.

 

 

 

Глава третя

Реформи в промисловісті

 

 

 

Не менш суперечливим був розвиток промисловості. Лише фразою виявилися побажання повернути промисловість обличчям до потреб людини. Як і раніше ставка робилася на піднесення тяжкої промисловості, особливо обороних галузей. В цей час оборонна радянська промисловість досягла вражаючих результатів. Під керівництвом академіка Андрія Дмитровича Сахарова була створена і випробувана перша в світі воднева бомба. Але незабаром сам академік зрозумів згубність соїх експерементів, оскільки випробування атомної і водневих бомб погано впливало на атмосферу. І загрожувало здовор’ю не тільки поколінням, що живе, але й їхнім нащадкам. Поблизу баз, де проходили досліди з термоядерною зброєю, стали народжуватися діти-виродки, а число онкозахворювань різко зросло.

СРСР перетворився на могутню державу. Як і раніше багато уваги приділяли виробництву, яке склало до початку 60-х років 3/4 загального підйому промислового виробництва. Особливо швидкими темпами розвивалася хімічна, машинобудівна, метелообробна промисловість, нафтова хімія, електроенегетика. В 4-5 разів виріс об’єм їх виробництва. Загальний об'єм промислової продукції СРСР збільшився в порівнянні з 1913 р. в 33 рази, а по виробництву засобів виробництва - в 74 рази. Підприємства групи "Б" (перш за все легка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості) розвивалися значно повільніше. Проте і їх зростання було двократним. В цілому середньорічні темпи промислового виробництва в СРСР перевищували 10 відсотків. Таких високих темпів можна було досягти, тільки активно використовуючи жорсткі методи адміністративної економіки. Керівники СРСР були упевнені, що темпи промислового зростання країни будуть не тільки високими, але і зростаючими. Висновки західних економістів про неминуче "загасання" темпів у міру зростання економічного потенціалу СРСР відкинулися як спроби судити про соціалізм по аналогії з капіталізмом. Теза про набираючий оберти розвиток народного господарства в СРСР (перш за все промисловості) міцно увійшла до політичної пропаганди і суспільних наук. Не дивлячись на підведення машинної бази під народне господарство, її науково-технічний рівень починав відставати від потреб часу. Була висока питома вага робітників і селян, зайнятих важкою ручною і малокваліфікованою працею (в промисловості - 40 відсотків, в сільському господарстві - 75 відсотків). Що «склалася у ряді галузей промисловості надмірна централізація управління заважає оперативному і конкретному керівництву підприємствами і знижує відповідальність республіканських господарських, партійних і радянських організацій за роботу промисловості» проблеми обговорювалися на пленумі ЦК в 1955г., на якому був визначений курс на механізацію і автоматизацію виробництва. Пленум ЦК ухвалив: «Забов᾽язати міністрів і керівників відомств, ЦК компартій і Ради Міністрів республік, крайкоми, обкоми, міськкоми і райкоми партії, партгрупи ВЦСПС, ЦК профспілок і їх місцевих органів зосередити увагу на усуненні наявних недоліків в організації і нормуванні праці, впорядкуванні заробітної платні, поліпшенні умов праці і побуту робітників, з тим щоб неухильно підвищувати продуктивність праці в промисловості і на цій основі забезпечити безперервне зростання реальної заробітної платні робітників і службовців».