Кримінальна відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київська державна академія водного транспорту

 ім. гетьмана Петра Конашевича - Сагайдачного

 

 

 

Юридичний факультет

Кафедра кримінального  права

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни « Кримінальне право України»

на тему: « Кримінальна відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав»

 

 

 

Виконала:

Студентка ІІІ курсу групи 1015

Денної форми  навчання

Спеціальність 6.030401 «Правознавство»

Пусєва Катерина Олександрівна

 

Науковий керівник:

Доцент кафедри  кримінального права

Кухарук Юлія Олександрівна

 

 

 

 

Київ – 2013

ЗМІСТ  

 

Вступ ………………………………………………………………………………..…..….3 – 4

Розділ  І. Загальна характеристика кримінальної відповідальності за

порушення авторського права та суміжних прав 

1.1. Етапи розвитку  інституту авторського права  та суміжних прав в Україні………..5 – 10

1.2. Місце злочину  в системі кримінального законодавства………...............................10 –12

Розділ  ІІ. Основні порушення авторського  права та суміжних прав 

2.1. Характеристика  об’єкта та предмета злочинного посягання……………….……..13 – 19

2.2. Об’єктивна  сторона злочину та поняття  матеріальної шкоди і її розмір………....19 – 22 

2.3. Характеристика  суб’єкта і суб’єктивної сторони та кваліфікуючі ознаки злочину……………..………………………………………………………………..…….22 – 27

Розділ  ІІІ. Застосування кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав   

3.1. Міжнародний  досвід застосування кримінальної  відповідальності за порушення  авторського права та суміжних прав…………………………………………………….28 – 33

3.2. Судова практика застосування кримінального законодавства щодо порушення авторського права та суміжних прав………………………………………..……….…..34 – 35

Висновки…………………………………………………………………………..………….36

Список  використаної літератури……………………………………………...………37 – 38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день не лише в Україні, а  й у всьому світі під впливом інформаційної революції зросла цінність авторського права та суміжних прав. Це обумовлено тим, що загалом інститут інтелектуальної власності регулює процеси творчої, наукової, культурної та економічної практики, забезпечує охорону прав на об’єкти творчої діяльності.

Проблема вдосконалення  кримінально-правової охорони авторського права та суміжних прав є не лише нагальною потребою на сучасному етапі розвитку України, але і в історико - правовому аспекті сягає своїм корінням глибокої давнини. Факти існування одного з найпоширеніших порушень авторського права – плагіату (оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є його автором) мали місце ще у стародавній Греції та Римській імперії.

Нині деякі  з порушень прав інтелектуальної  власності і, зокрема, авторських і  суміжних прав набули суспільно небезпечного характеру, що потребує активного втручання в ці процеси, у тому числі встановлення кримінальної відповідальності за такі правопорушення.

Україна протягом останніх років пришвидшила  процес свого   входження  до  світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері.

 Сьогодні в Україні система правової  охорони  інтелектуальної власності, і,  зокрема, авторського права та суміжних прав, має нагальну необхідність в удосконаленні, пристосуванні її відповідно до потреб сучасного цивілізованого суспільства.

Стаття 54 Конституції  України гарантує громадянам свободу  літературної, художньої, наукової і  технічної творчості, захист інтелектуальної  власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Основний закон України виділяє серед прав і законних інтересів в сфері інтелектуальної діяльності  майнові та немайнові права, оскільки в процесі літературної і художньої, наукової і технічної творчості виникають об’єкти матеріального та духовного світу, що мають свою вартість. Вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права та суміжних прав є одним із пріоритетних завдань держави на сучасному етапі розвитку України. Адже лише вибравши дієвий механізм захисту кримінально-правовими засобами прав інтелектуальної власності, можна досягти дотримання в нашій державі конституційних прав громадян у сфері авторського права та суміжних прав, та їх юридичний захист.

Мета курсової роботи – розкрити та дослідити питання кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав.

Завдання: дослідити та розкрити суть і основні положення кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав, а також проаналізувати вітчизняну судову практику та міжнародно-правовий досвід у боротьбі зі злочинами у сфері інтелектуальної власності.

Об’єктом курсової роботи є дослідження  суспільних відносини, пов'язаних з охороною авторського права та суміжних прав.

Предметом дослідження є норма статті 176 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, що посягають на авторське право та суміжні права, а також інші законодавчі акти України, судова практика, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Загальна характеристика кримінальної відповідальності за порушення авторського  права та суміжних прав

 

1.1. Етапи  розвитку інституту авторського права та суміжних прав в Україні

На сьогоднішній день Україна має багатий історичний досвід правового регулювання кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав. При цьому зазначений досвід набувався набагато раніше від дати прийняття першого в історії міжнародно-правового акта з авторського права, всесвітньовідомої Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).

Передумови охорони авторського права і суміжних прав на території України містились у Біблії. Як зазначається в «Юридичній енциклопедії», Біблія наповнена текстами, в яких відображено кілька тисячолітній розвиток правничої ідеології. Поряд із законодавством релігійно-обрядового характеру, Біблія містить юридичні настанови [14, с. 234].

Однією з юридичних настанов Біблії можна вважати Божу заповідь «Не вкради» [15, с. 79, 183], яка мала пряме відношення до подальшого визначення у кримінальних законах крадіжок як протиправних. Разом з тим дана заповідь поширюється як на матеріальні речі, так і на речі нематеріальні, до яких відноситься розумова діяльність. Також у Біблії містяться фактично найперші засади відповідальності за порушення даної заповіді, а саме: крадій повинен був відшкодувати вартість вкраденого щонайменше у подвійному розмірі або підлягав покаранню, його продавали у найми [23, с. 79].

На території нашої держави в різні часи діяли законодавства тих держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, царської Росії, Австро-Угорщини, і супроводжувалося введенням в дію законодавчих актів цих держав. Але виникнення на території України законодавства про кримінальну відповідальність за порушення авторського права безпосередньо пов'язано з її перебуванням у складі Російської імперії.

Вперше було закріплено інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права на законодавчому рівні в ХІХ ст.. Цей період захисту авторських прав ознаменувався прийняттям Цензурного статуту, затвердженого 22 квітня 1828 року, Положення про права творців, перекладачів та видавців в 1830 року, а також Зводу законів Російської імперії (1832 р.) — систематизованого збірника законів, підготовленого протягом 1826–1830 років спеціальною комісією під керівництвом М. Сперанського. Він складався з 15 томів, що мали відношення до різних галузей права, в тому числі і до кримінального права. У Зводі законів з достатньою повнотою було врегульовано питання кримінальної відповідальності за порушення авторського права, а також встановлено суворі кримінальні покарання за такі порушення.

Порушення авторського права, що переслідувалось у кримінальному порядку, полягало у привласненні чужого твору науки, літератури чи мистецтва, виданні твору під своїм іменем, друці та іншому розпорядженні чужим твором як своїм власним або частиною такого твору, а винна особа повинна була не лише у повному обсязі відшкодувати потерпілому автору завдані збитки, але і підлягала засланню до найвіддаленіших губерній Російської імперії терміном від шести місяців до одного року чи відданню у робітничий будинок на термін від одного до двох років, чи ув'язнення на термін від трьох місяців до одного року. Також винний піддавався грошовому стягненню у подвійному розмірі від ціни усіх неправомірно надрукованих примірників книг, нот та інших творів.

На нашу думку, такий підхід російського законодавця  до кримінально-правової охорони авторського  права можна охарактеризувати як достатньо дієвий, оскільки він давав реальну можливість отримати автору та іншим особам, яким належало авторське право, від винної особи грошові компенсації за завдані порушення їх авторського права, і таким чином виконував важливу компенсаційну функцію, а також забезпечував дієве покарання винного застосуванням будь-якого з зазначених вище кримінальних покарань, а отже, виконував в усі часи притаманну кримінальному праву функцію кари.

Зазначимо, що в  Україні чинність Зводу законів  Російської імперії в частині  кримінального права було поширено в 1840 р. на Лівобережну, а з 1842 р. —  на Правобережну Україну [15, с. 163]. При цьому Звід втратив чинність лише після встановлення на території України радянської влади [24, с. 570], а отже, діяв близько вісімдесяти років поспіль.

Другий не менш важливий нормативно-правовий акт, що встановлював кримінальну відповідальність за порушення авторського права, був «Уголовное уложение» (Кримінальний кодекс),  підписаний російським імператором Миколою ІІ 22 березня 1903 р.

Порівняно зі статтями Зводу законів Російської імперії (1832 р.), у статтях 620 та 622 Кримінального кодексу (1903 р.) дещо змінились форми порушення авторського права, які полягали вже не тільки у самовільному виданні з метою збуту чужого літературного, музичного чи художнього твору, але і взагалі у будь-якому самовільному користуванні чужим правом літературної, музичної чи художньої власності та в зберіганні для продажу або ввезенні з-за кордону для продажу предметів, заздалегідь виготовлених як порушення права літературної, музичної чи художньої власності.

Крім того було встановлено більш тяжкі покарання за порушення авторського права, які полягали у арешті винного, його ув'язненні у тюрмі на строк, не менший ніж три місяці, або у стягненні з винного грошової пені у розмірі до п'ятисот рублів.

Не менш важливою особливістю кримінальної відповідальності за порушення авторського права відповідно до Кримінального кодексу було те, що справи про порушення чужого авторського права  починалися не інакше, як за скаргою потерпілого. Навіть вирок про покарання відмінявся, якщо особа, яка принесла скаргу стосовно дій порушника авторського права, примириться з винним до виконання винесеного судом вироку [14, с. 5].

Із встановленням радянської влади на території України почалося формування відповідного радянського законодавства. 23 серпня 1922 р. прийнято перший Кримінальний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки (надалі за текстом — КК Української СРР (1922 р.). Кодекс також охороняв авторське право, однак, на відміну від попередніх йому Зводу законів Російської імперії та Кримінального кодексу, виходив з пріоритету інтересів радянської держави.

Так, кримінальна  відповідальність за порушення авторського  права встановлювалась у ст. 101, яка містилась у пункті 2 «Про злочини проти порядку управління»  глави 1 «Державні злочини» Особливої  частини КК Української СРР (1922 р.). Згідно з цією статтею «самовільне видання, розмноження з метою збуту літературних, музичних і, взагалі, художніх творів, визнаних надбанням республіки», каралося «примусовими роботами терміном до одного року з конфіскацією майна або без неї» [21, с. 18]. В такому контексті кримінальна відповідальність за порушення авторського права розглядається як відповідальність за один із державних злочинів, а отже, охоронялись державні інтереси. Натомість кримінально-правова охорона прав та законних інтересів автора здійснювалась лише опосередковано, що відповідало політико-правовій ідеології тогочасної радянської держави. Крім того, виходячи зі змісту цієї статті, самовільне видання, розмноження з метою збуту літературних, музичних та художніх творів, які не були визнані надбанням республіки, взагалі не тягло за собою кримінальної відповідальності, а отже, унеможливлювало охорону авторського права.

Наступний Кримінальний кодекс Української СРР від 8 червня 1927 р. (надалі за текстом — КК Української СРР (1927 р.) інакше підійшов до встановлення кримінальної відповідальності за порушення авторських прав. За ст. 190 цього кодексу, яка містилась вже не у розділі «Державні злочини», а у розділі 7 «Протимайнові злочини», «самовільне використання літературних, музичних і інших мистецьких або наукових творів, ламаючи закон про авторське право» каралося «примусовою працею терміном до трьох місяців або штрафом до однієї тисячі карбованців» [22, с. 127].

28 грудня 1960 р.  Постановою IV сесії Верховної Ради Української РСР п'ятого скликання було затверджено новий Кримінальний кодекс Української РСР, який набув чинності 1 квітня 1961 р. [24, с. 147] (надалі за текстом — КК Української РСР (1961 р.).