Кримінальна відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав

У 1928 році Ліга Націй запропонувала вжити заходів для подальшої уніфікації законодавства з охорони авторських прав у різних країнах, доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуальної співпраці Ліги Націй. Після Другої світової війни правонаступником Інституту стала ЮНЕСКО. На 2-й конференції в Мехіко у 1947 році вона прийняла резолюцію, що закликає до розв'язання проблеми охорони авторського права в світовому масштабі. У 1952 році в Женеві Міжурядова конференція з авторського права прийняла Всесвітню конвенцію про авторське право, що набрала чинності 16 вересня 1955 року.

Конвенція заснована  на кількох принципах:

•   випущені в світ твори громадян будь-якої держави користуються в іншій державі охороною, яку така держава надає творам своїх громадян;

•   кожна  держава зобов'язується вжити заходів  для забезпечення ефективної законодавчої охорони прав авторів на наукові, літературні і художні твори;

•   дотримання формальності зводиться до таких атрибутів авторського права, що використовуються спільно: знаку, імені автора і року першого випуску в світ;

• термін дії  авторського права включає в  себе період життя автора і 25 років  після його смерті.

Подальший крок у створенні нових норм у сфері авторського права — Договір Всесвітньої охорони інтелектуальної власності (ВОІВ) з авторського права, прийнятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Женеві 20 грудня 1996 року. Щодо прав авторів Договір торкається трьох авторських прав: право на поширення, право на прокат і право на сповіщення для загального відома.

Договірні Сторони повинні забезпечувати, щоб у їх законах були передбачені заходи з забезпечення захисту прав, що дають змогу здійснювати ефективні дії проти будь-якого акта порушення прав, передбачених договором. Ці дії повинні включати термінові заходи щодо запобігання порушенням і заходи, що є стримуючим засобом від подальших порушень.

На дипломатичній  конференції в Римі 25 жовтня 1961 року була прийнята Міжнародна конвенція з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Римська конвенція). Римська конвенція забезпечує охорону прав виконавців під час виконання творів, фонограм, а також виробників фонограм і органів мовлення. Тривалість охорони повинна становити щонайменше 20 років, рахуючи з кінця року, коли був зроблений запис, у разі фонограм і включених до них виконань; відбулося виконання, у разі виконань, не включених до фонограм; відбулася передача в ефір, у разі радіопередач. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й України, передбачають 50-річний термін охорони.

Женевська конвенція про охорону  інтересів виробників фонограм від  незаконного відтворення їх фонограм, прийнята у 1971 році. Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою поширен­ня для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.

Брюссельська Конвенція про  поширення програм — носіїв сигналів, що передаються через супутники, прийнята у 1974 році. Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав вживати належних заходів до запобігання незаконному розподілу на своїй або зі своєї території будь-яких програм-носіїв сигналу, що передається через супутник. Поширення є незаконним, якщо на нього не був отриманий дозвіл від організації, що прийняла рішення про складові елементи програми.

Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) (1994 р.) є однією з найважливіших угод Світової організації торгівлі (СОТ). Необхідною умовою для вступу України до СОТ є обов'язкове виконання угоди ТRIPS. Ця угода визнана світовим співтовариством як правовий документ, що охоплює питання, пов'язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, які розглядаються як товар.

Відповідно  до вимог частини III Угоди ТRІРS "Захист прав інтелектуальної власності" країни-учасниці зобов'язуються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають порушенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та їх недопущення.

Стаття 41 Угоди  ТRІРS зазначає, що законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удатися до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, включаючи термінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень.

Угода ТRІРS передбачає захист прав інтелектуальної власності за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правові способи захисту прав, а також карні процедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушників прав.

В Угоді TRIPS (розділ 5 частини ІІІ («Кримінальні процедури») з цього приводу зазначається необхідність вжиття кримінальних заходів у випадках порушення авторського права в комерційних цілях. З метою запобігання порушенням авторського права міри покарання мають включати позбавлення волі, штрафи, конфіскацію і знищення контрафактних товарів, будь-яких матеріалів і засобів виробництва, що використовувались при вчиненні цього злочину. У ст. 61 цієї Угоди зазначається, що міри покарання за порушення авторського права повинні включати позбавлення волі, штрафи, достатні за розміром, порівняно з іншими злочинами подібної тяжкості.

У кримінальному законодавстві різних зарубіжних країн встановлено певний вид покарання за порушення авторського права і суміжних прав.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 146 Кримінального кодексу Російської Федерації (1996 р.) від 8 квітня 2003 р. №45-РФ незаконне використання об’єктів авторського права або суміжних прав, а так само придбання, зберігання, перевезення контрафактних примірників творів або фонограм з метою збуту, вчинене у великому розмірі, карається штрафом у розмірі від двохсот до чотирьохсот розмірів оплати праці або у розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період від двох до чотирьох місяців, або обов’язковими роботами на строк від ста вісімдесяти до двісті сорока годин, або позбавленням волі на строк до двох років, «діяння, передбачені частиною другою даної статті, якщо вони вчинені: повторно; за попередньою змовою групою осіб;  в особливо великих розмірах; особою з використанням свого службового становища караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої».

За §2 ст. 271 КК Іспанії «той, хто з метою наживи і на шкоду третім особам відтворить, здійснить плагіат, розповсюдить або відкрито повідомить повністю або частково літературний, художній або науковий твір, а також його переробку, інтерпретацію або художнє виконання, яке закріплене на будь-якому носії або повідомлене будь-яким способом, без дозволу власників відповідних прав інтелектуальної власності чи цесіонаріїв, або умисно ввезе, вивезе примірники даних творів чи виконань без відповідного дозволу, або здійснить серійне їх виробництво, отримавши особливу користь (завдана шкода має особливу тяжкість, отриманий прибуток має особливе економічне значення)» карається позбавленням волі на строк від одного до чотирьох років.

Закон Нігерії  про авторське право 1988 р. [Розділи 18(2) і (2)] передбачає, що на особу, яка порушила закон, «накладається штраф у розмірі 100 нігерійських найр за кожен контрафактний примірник, або він підлягає ув'язненню на строк до двох років, або ж до нього застосовуються обидва покарання».

За кримінальним кодексом Болгарії «покаранню підлягають особи, які з комерційною метою записують, копіюють, розповсюджують, передають по радіо, телебаченню або за допомогою інших технічних засобів, або використовують будь-яким іншим способом звукозаписи, програми на відеокасетах, радіо- або телевізійні програми чи комп'ютерне програмне забезпечення, не маючи відповідно до закону згоди володільців прав» (ст. 172а, §1 Кримінального кодексу). Передбаченим покаранням є ув'язнення строком до трьох років, а також штрафи в розмірі до 200 тис. болгарських левів. Відповідно до §3 ст. 172а Кримінального кодексу Болгарії зазначений злочин карається ув'язненням строком від 3 до 5 років, а також штрафом у розмірі до 500 тис. левів.

Згідно із розділом 136 Закону Сінгапуру про авторське право: «Особа, яка в період дії авторських прав щодо твору виготовляє для продажу або здавання в оренду будь-який твір, який вона знає або повинна розумно вважати, є піратським твором, зобов'язана заплатити штраф у розмірі, що не перевищує 10000 сінгапурських доларів за твір або за кожний твір, щодо якого було здійснено правопорушення, або в розмірі 100 000 сінгапурських доларів, залежно від того, яка сума менша, або підлягає ув'язненню на строк не більше 5 років, або ж до неї застосовуються обидва покарання».

Розділами 13А (4), (5) і (6) Закону Кенії про авторське право (з поправками) передбачено застосування штрафу або ув'язнення, або обидва види покарання за різні порушення.

Згідно із розділом 41 Закону Малайзії про авторське  право передбачено, що за порушення, пов'язане із виробництвом або комерційним використанням, «на звинуваченого накладається штраф, що не перевищує 10 тис. малазійських ринггітів за кожну піратську копію або він може бути підданий ув'язненню на строк не більше 5 років, або до нього застосовуються обидва покарання; за наступні (повторні) правопорушення накладається штраф, що не перевищує 20 тис. малазійських ринггітів за кожну піратську копію, застосовується ув'язнення на строк, що не перевищує 10 років, або обидва покарання».

Відповідно  до положень розділу 45 Закону Таїланду про авторське право «у разі, коли будь-яка особа буде визнана винною у здійсненні правопорушення відповідно до цього Закону, здійснить правопорушення повторно протягом 5 років від дня  виконання покарання, вона підлягає покаранню в подвійному розмірі».

Схожі положення  існують і у кримінальному  законодавстві інших зарубіжних країн.

Як зазначає доктор права, адвокат Майк Едвардс (Англія), кожному з правопорушень, які посягають на авторське право  і суміжні права має відповідати суворе покарання, яке засноване на таких принципах:

– мінімальне покарання  повинно бути передбачено навіть у разі перших порушень;

– штрафи і санкції  мають застосовуватись щодо кожного  випадку порушення авторських прав;

– на додаток  до штрафів повинно застосовуватись позбавлення волі, або ці покарання мають застосовуватись одночасно;

– покарання  повинні бути суворішими за повторне або наступне правопорушення.

3.2. Судова практика застосування кримінального законодавства щодо порушення авторського права та суміжних прав

Як свідчить практика судового розгляду кримінальних справ за ст. 176 КК України, зазвичай підсудні майже в усіх випадках підпадають під дію законів України «Про амністію», і тому не притягуються до кримінальної відповідальності. Так, у кримінальній справі №20-32 за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, розглянутої 16 вересня 2003 р. Шевченківським райсудом м. Києва, підсудний просив припинити щодо нього кримінальну справу, застосувавши Закон України «Про амністію» від 11 липня 2003 р. Прокурор проти застосування стосовно К. цього Закону не заперечує та вважає можливим провадження у справі щодо останнього закрити на підставі ст. 6, п. 4 ст. 248 КПК України, п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію». Відповідно до п. «б» ст. 1 Закону «Про амністію» підлягають звільненню від покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особи, засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’яти років – чоловіки, які мають неповнолітніх дітей. К. вперше притягується до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні злочину, який не є тяжким, а також, який вчинено до вступу Закону «Про амністію» в законну силу, має на утриманні неповнолітню дитину – сина С., 23 липня 1988 року народження. Підстав, за яких на нього б не поширювалась амністія, судом не встановлено...».

Аналогічна ситуація має місце і при судовому розгляді низки інших кримінальних справ про порушення авторського права і суміжних прав.

Постанова Пленуму  Верховного суду України від 04 червня 2010 р. N 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» дає  роз’яснення щодо розміщення об’єктів авторського права та суміжних прав у мережі Інтернет. Відповідно «розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для  публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право. При вирішенні відповідних спорів суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права».

Покарання за ст. 176 КК України у певній мірі відповідають міжнародним нормам, рівню, передбаченому законодавством держав-членів Європейського Союзу, покаранням, встановленим за вчинення аналогічного злочину у зарубіжних країнах, та зміцнюють кримінально-правову охорону авторського права і суміжних прав в Україні.

За даними Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України найбільш поширеним видом покарання за ст. 176 КК України є штраф. У більшості випадків суди як покарання за порушення авторського права і суміжних прав застосовують до підсудних штрафи у розмірі від 3400 грн до 8500 грн.

За даними щорічного  глобального дослідження піратства  у галузі програмного забезпечення, яке було оприлюднене Асоціацією виробників програмного забезпечення (BSA), Україна залишається серед  країн з найвищим рівнем комп’ютерного  піратства у світі, поряд із такими державами, як Зімбабве, Венесуела, Іран тощо. Рівень використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні у 2010р. зріс і становив 84%, що є одним із найвищих у Європі, а втрати національної економіки від комп’ютерного піратства склали 534 млн. доларів США на рік. При цьому в половині із 110 країн світу, де проводилось дослідження, рівень піратства знизився, і лише в 15% – виріс.

Аналіз викритих протягом 2002-2008 року злочинів свідчить, що серед 1798 виявлених злочинів 52% складають злочини, пов'язані з незаконним використанням комп'ютерного програмного забезпечення.

Вивчення судової  практики господарських судів свідчить про те, що зберігається усталена тенденція  до збільшення кількості справ зі спорів, пов’язаних із захистом авторського права і суміжних прав. З 2009р. такі справи складають 48,1% від загальної кількості справ, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. У 20010р. кількість справ зі спорів про авторське право і суміжні права, розглянутих місцевими господарськими судами, збільшилась на 9,4% у порівнянні з попереднім роком.