Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Сентября 2014 в 21:51, контрольная работа
Види заробітку (доходу), що підлягали урахуванню при утриманні аліментів, встановлювалися Кабінетом Міністрів України. Була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року “Про види заробітку (доходу), що підлягають урахуванню при обчисленні аліментів” та затверджений Перелік видів заробітку (доходу), що підлягає врахуванню при обчисленні аліментів. При наявності Переліку судам стало простіше визначати той вид заробітку, з якого можуть стягуватися аліменти. У 1995 році до Переліку були внесені зміни Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 року.
Вступ
1. Поняття аліментів та способи їх виплати.
2. Процес розслідування ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Склад злочину.
3. Покарання за несплату аліментів.
4. Причини несплати батьками аліментів на дітей. Тимчасова державна допомога.
Висновки
Список використаної літератури
Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Київська державна академія водного транспорту
Імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного
Юридичний факультет
Контрольна робота
З дисципліни «Криміналістика»
На тему: « Розслідування ухилення від сплати аліментів на утримання дітей»
Київ 2014
План
Вступ
1. Поняття аліментів та способи їх виплати.
2. Процес розслідування ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Склад злочину.
3. Покарання за несплату аліментів.
4. Причини несплати батьками аліментів на дітей. Тимчасова державна допомога.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Протягом усього історичного періоду становлення суспільства сімейні стосунки відігравали важливу роль у духовному, соціальному та економічному розвитку людства. У первісному суспільстві піклування людини про своїх нащадків відбувалося на інстинктивному рівні, подібно до інших живих істот. У міру розумового розвитку та фізичного становлення людини турбота про дітей та батьків, що дали життя, ставала більш свідомою. Стосунки в сім’ї набували характеру відповідальності за майбутнє покоління та за батьків, які знаходились в старості.
Історія становлення людства свідчить про те, що на процес розвитку сімейних відносин немало вплинули історичні події, економічні та соціальні зміни в суспільстві. З плином часу з’явилося розуміння того, що майнові стосунки в сім’ї повинні бути чітко визначені та мати відповідний правовий захист. В історії розвитку сімейного законодавства простежується пряма залежність появи нових інститутів від реалій певних історичних періодів. Дослідження процесу трансформації сімейних правовідносин в історичному аспекті дозволить сформувати основні напрямки розвитку сучасного сімейного законодавства.
Формування аліментних стосунків між членами сім’ї: батьками, дітьми, подружжям та іншими родичами почалося ще за часів розвитку феодального права. Але за тих часів ці відносини ще не мали твердої правової основи, а базувалися загалом на традиціях. А втім батьки повинні були утримувати своїх дітей, забезпечувати їх їжею, а після того, як батьки набували похилого віку, піклуватися про них повинні були їх діти. З подальшим розвитком суспільних відносин майнові правовідносини між членами сім’ї стали набувати більш чіткого юридичного змісту.
Обов’язок батьків піклуватися про своїх дітей також був закріплений на законодавчому рівні. Батьки повинні були надавати своїм дітям добре виховання, забезпечувати прожиток, одежу за своїм станом. Аліментний обов’язок батьків не обмежувався віком дитини і зберігався після досягнення дитиною повноліття за умови, що діти потребували батьківської допомоги. У разі, якщо батьки жили окремо, утримувати дитину повинен був той із батьків, з ким залишалась дитина. Однак коли сім’я розпадалася з вини того із подружжя, який жив поза сім’єю, від обов’язку утримувати дитину він не звільнявся. Якщо батько не мав достатніх коштів, то мати повинна була брати участь в утриманні дитини залежно від свого майнового стану. У разі позбавлення батьківської влади, мати чи батько дитини не звільнялися від аліментного обов’язку. Разом з тим батьки не повинні були надавати утримання неповнолітнім дітям, якщо вони одружувалися.
Після здобуття Україною незалежності відбулися суттєві зміни в соціальному та економічному житті країни. Становлення молодої держави неминуче потягло наслідки, пов’язані із спадом виробництва та скороченням робочих місць. Держава виявилася неспроможною забезпечити кожного громадянина роботою та стабільним заробітком. У зв’язку з цим стрімкого розвитку набула підприємницька діяльність. Зважаючи на це, необхідно було визначити ті види заробітку, з яких можна було стягувати аліменти.
Види заробітку (доходу), що підлягали урахуванню при утриманні аліментів, встановлювалися Кабінетом Міністрів України. Була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року “Про види заробітку (доходу), що підлягають урахуванню при обчисленні аліментів” та затверджений Перелік видів заробітку (доходу), що підлягає врахуванню при обчисленні аліментів. При наявності Переліку судам стало простіше визначати той вид заробітку, з якого можуть стягуватися аліменти. У 1995 році до Переліку були внесені зміни Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 року.
Довгий час Україна потребувала вдосконалення сімейного законодавства. За роки незалежності в країні змінилися суспільні відносини, в тому числі і ставлення до шлюбу та сім’ї. Майже десятиріччя Україна користувалася із старим законодавством, яке конче потребувало кардинальних змін. Навколо проекту Сімейного кодексу точилися запеклі дискусії, протягом тривалого часу автори проектів не могли дійти спільної думки.
Сімейний кодекс був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 року.
Багато новел Сімейного кодексу України присвячено аліментним обов’язкам членів сім’ї. Так, батьки можуть укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати (ст.189 СК України). Крім того, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій або натуральній формі (ч.2 ст.181 СК України).
Вперше в історії незалежної України законодавець свідомо відступив від фіксованих часток, що підлягають стягненню в рахунок аліментів. Це позитивний крок у напрямку захисту інтересів дитини. Суд має змогу враховувати всі обґрунтовані потреби неповнолітнього, у тому числі і кошти, необхідні для розвитку дитини як особистості. Суд може самостійно визначити суму, яка необхідна дитині, як у разі стягнення аліментів у відсотковому відношенні до заробітку (доходу) платника, так і при визначенні аліментів у твердій грошовій сумі (стст.183-184 СК України).
Природним і водночас юридичним є обов'язок батьків утримувати свою дитину. Однак ослаблення державою соціального контролю за поведінкою людини, безробіття і пияцтво призвели до зростання кількості дітей, забутих батьками.
Закони України зобов’язують батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплений у ст. 51 Конституції України, а також у Сімейному кодексі України (Глава 15).
1. Поняття аліментів та способи їх виплати.
Аліменти — грошове утримання, яке у встановлених законом випадках одні особи зобов’язані надавати іншим (в силу шлюбу, доведеного батьківства тощо) у розмірі, передбаченому законом. Питання нарахування аліментів в Україні регулює Глава 15 Сімейного Кодексу України - Обовязок матері, батька утримувати дитину та його виконання(ст.ст. 180-197).
Законодавство передбачає 2 способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину - добровільний і примусовий.
Останнім часом дедалі популярнішим стає добровільний спосіб сплати аліментів у формі угоди між батьками. Ця норма передбачена у Сімейному кодексі України. Такий вид угоди називають аліментним договором.
Аліментний договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання нотаріальної форми спричиняє визнання аліментного договору недійсним. Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причому незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.
Розмір і строк виплати аліментів є істотними умовами договору. Розмір аліментів у цьому разі визначають самі сторони, проте він не може бути нижчим за ту суму, що її неповнолітні діти могли б отримати при стягненні аліментів у судовому порядку.
У разі укладення такого договору взаємні претензії батьків зводяться до узгодження умов договору і не переходять на особисті звинувачення.
Крім того, позитивною стороною такої форми є простота стягнення аліментів у примусовому порядку. Стягнення здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки після вчинення виконавчого напису не потрібно звертатися до суду, натомість договір відразу передається виконавчій службі.
Ще одним добровільним способом виконання батьками обов'язку з утримання дитини є подання одним з батьків заяви за місцем роботи, виплати пенсії або стипендії про відрахування аліментів у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.
На підставі заяви одного з батьків аліменти відраховуються не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати зарплати, пенсії чи стипендії. За такою заявою аліменти можуть бути відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню, перевищує половину зарплати, пенсії або стипендії.
Наступним примусовим способом стягнення аліментів з неплатника є звернення до суду того з батьків, у кого перебуває дитина. Кошти на її утримання можуть бути присуджені у частці від доходу або у вигляді твердої грошової суми.
При визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника, наявність в останнього інших дітей та непрацездатних родичів.
Мінімальний розмір аліментів не може бути меншим 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Однак якщо платник аліментів має нерегулярний дохід, суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший за мінімальний розмір, передбачений Сімейним кодексом, то дитині призначається державна допомога у розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Якщо повнолітні дочка чи син навчаються і через те потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до 23 років за умови, що вони можуть допомагати. Право на утримання припиняється разом з припиненням навчання.
Аліменти за рішенням суду нараховуються з дня пред'явлення позову, а також можуть бути присуджені за минулий час - якщо позивач подасть суду докази, що він намагався одержати аліменти з відповідача, але не міг їх отримати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може виносити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за 3 роки.
У теорії порядок визначення розміру аліментів, на перший погляд, врегульовано досконало, але в судах маємо іншу ситуацію.
Позивач, знаючи реальні доходи відповідача, просить суд стягнути з нього аліменти у твердій грошовій сумі. Натомість відповідач, приховуючи реальні доходи, надає суду докази, що він отримує мінімальну зарплату. Звісно ж, суд бере ці аргументи до уваги, оскільки керується винятково нормами закону.
Цікавою законодавчою новелою є доповнення Сімейного кодексу такою нормою.
Якщо після збільшення встановленого законом мінімального розміру аліментів їх розмір, визначений судом у частці від заробітку, буде меншим, ніж мінімальний розмір аліментів, передбачений кодексом, одержувач аліментів має право звернутися до суду з позовом до платника про збільшення розміру аліментів.
Шкода, що парламентарії відхилили законопроект про внесення змін до Сімейного кодексу щодо збільшення розміру аліментів на дітей.
Якщо після набрання чинності рішення суду про стягнення аліментів відповідач виїжджає за кордон у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, то суд може прийняти рішення про стягнення аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття до виїзду відповідача за межі України.
На мою думку, законодавство у цій частині недосконале, стягнення аліментів за рішенням суду є досить проблематичним. У своїй державі ми спостерігаємо постійну боротьбу з ухиленням батьків від утримання дітей, а в чужій країні контроль втрачається через приховування платниками реальних доходів.
На жаль, суди часто відмовляють у задоволенні позовів про стягнення додаткових аліментів, якщо особа, яка мала виїхати з країни, виплатила аліменти одноразово, але залишилася жити в країні, а її доходи суттєво збільшилися.
У житті бувають ситуації, коли батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що зумовлено розвитком її здібностей чи хворобою. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Також є можливість укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно - з дозволу органа опіки. Така угода нотаріально посвідчується і підлягає реєстрації.
Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо її дохід набагато перевищує дохід кожного з них і повністю забезпечує її потреби.
Якщо місце проживання батьків не відоме, вони ухиляються від сплати аліментів або не можуть утримувати дитину, їй призначається тимчасова державна допомога, яка також не може бути меншою, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата здійснюється за рахунок коштів держбюджету.
Информация о работе Розслідування ухилення від сплати аліментів на утримання дітей