Хулiганство

Відмежування  хуліганства від інших злочинів

Принципове знамення для  визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство правильної організації  боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних ним  за складом злочинів проти особи. Воно ускладнюється збігом деяких ознак  хуліганства і злочинів проти  особи, що й спричиняє помилки  при розгляді судами справ даної  категорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв'язку з тим  що в слідчо-судовій і прокурорські практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань, пов'язаних з розмежуванням хуліганства  і деяких близьких до нього злочинів.

Зокрема на необхідність відокремлення  хуліганства від інших злочинів і на критерії такої відмежування неодноразово вказував Верховний Суд  України. Так, у п 16 постанови від 28 червня 1991 р № 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» роз'яснюється, то суди зобов'язані вирізняти хуліганство  від інших злочинів у залежності від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей, обставин скоєних ним  дій.⁹

Підвищена  суспільна  небезпечність хуліганства   полягає   не  лише   в  безпосередньому  грубому порушенні громадського порядку, а й в тому, що одночасно  досить часто вчинюються інші злочини.   Тому при застосуванні кримінального  закону постійно виникає необхідність відмежування їх від хуліганства.

Найчастіше правоохоронним органам доводиться зустрічатися з  фактами одночасного вчинення хуліганства  і злочинів проти особи.  Оскільки при хуліганських діях винний іноді  ображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і, навіть посягає на життя, в практиці органів  слідства і суду виникають три  принципово важливих для правильного  застосування закону питання:

- по-перше, в яких випадках  названі посягання на життя,  здоров'я,  честь і гідність  особи є самостійними злочинами  і не можуть розглядатися складовими  об'єктивної сторони хуліганства;

- по-друге, коли посягання  на особисті блага людини як  ознаки хуліганства втрачають  значення самостійних діянь і  цілком ним охоплюються;

- по-третє, в яких випадках злочини проти особи, хоча і скоєні в процесі хуліганства, виходять за межі його складу і потребують додаткової кваліфікації в сукупності з хуліганством¹⁰.

Більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини (умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень тощо), скоєні з  хуліганських мотивів, варто кваліфікувати  за відповідним статтями Кримінального  кодексу, що передбачають відповідальність за них. В сукупності хуліганством такі дії можуть кваліфікуватися лише за умови якщо хуліганство й інший  більш тяжкий злочин, вчинений з  хуліганських мотивів, провокували  самостійні злочини — реальна  сукупність.

Якщо хуліганство супроводжувалося посяганням на особу (заподіяння побоїв, легких тілесних ушкоджень, вчинення розбещуючих  дій), то це може бути підставою до визнання хуліганства злісним за ознакою  особливої зухвалості. Судова практика виходить з того, якщо хуліганські  дії супроводжувалися менш тяжкими  посяганнями на особу, ніж хуліганство, то вони охоплюються складом хуліганства  і додаткової кваліфікації не потребують.

Відсутність у суспільно  небезпечних діях винного прояву неповаги до суспільства прагнення  проявити таку неповагу виключає визнання вчиненого злочину хуліганством.

Посягання на особу, вчинене  навіть у громадському місці і  привселюдно, але без наміру проявити явну неповагу до суспільства, не можна  кваліфікувати як хуліганство.

Труднощі викликає оцінка випадків сварок і скандалів у  квартирах, що супроводжувалися посяганням на особу, нецензурною лайкою, шумом  тощо. В судовій практиці спостерігається  тенденція кваліфікації як хуліганства  посягань на особу, вчинених на ґрунті побутових неприязних стосунків, особливо якщо це посягання мало місце під  час скандалу, і винний знаходився в нетверезому стані.

Проте, як хуліганство можна  розцінювати дії, скоєні в квартирі за особистими мотивами тільки тоді, коли їх характер свідчив про явну зневагу  до правил співжиття коли в них проявлялася явна неповага до суспільства у вигляді грубого порушення традиційних норм моралі.

Посягання на особу, вчинені  на побутовому  ґрунті, повинні розглядатися як злочини, проти особи. 3 приводу  цього слушно зазначено у п. 17 постанови Пленуму ВС України - нанесення  образ, побоїв, заподіяння легких або  середньої тяжкості тілесних ушкоджень  й інші подібні дії, скоєні в сім'ї, квартирі   щодо родичів, знайомих і викликані особистим неприязним ставленням, неправильними діями  потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися  за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини протії особи¹¹.

Під час сварок і скандалів  трапляється, що особи, які перебувають  у нетверезому стані, нецензурно висловлюються, створюють шум, який може заважати сусідам. Проте, ці обставини, ще не дають підстав для кваліфікації вчиненого як хуліганства. Для визнання діяння хуліганством недостатньо одного факту порушення громадського порядку, тому що в широкому розумінні будь-який злочин, що вчиняється в громадському місці, порушує встановлений порядок.

При хуліганстві грубе  порушення громадською порядку  повинно обов'язково супроводжуватися проявом явної неповаги до суспільства. Ознака ж явної неповаги характеризує як об'єктивну сторону злочину (характер дії), так і суб'єктивну (бажання або свідоме допущення явного порушення прав та інтересів громадян, прийнятих звичаїв та норм моралі). Тому, якщо суб’єкт, об'єктивно порушуючи інтереси сторонніх громадян (наприклад, створюючи шум), не прагнув до цього або навіть не усвідомлював цього а діяв із суто особистих мотивів, в його поведінці відсутня ознака явної неповаги до суспільства.

Ототожнення  хуліганства  з побутовими злочинами  проти  особи  призводить в одних випадках до посилення відповідальності (коти менш небезпечний злочин проти особи (наприклад заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших — до пом'якшення відповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство, тобто адміністративний проступок).   Як те, так й інше рішення свідчать про неправильне застосування закону, а   отже, завдають шкоди законності, існуючим принципам  правосуддя і,  нарешті, інтересам суспільства.

Чітке розмежування хуліганства  і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішому  застосуванню кримінальне правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя, підвищенню авторитету правоохоронних органів¹².

Частина 1 ст. 296 КК визначає кримінально карне хуліганство  як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються  особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Однією з характерних рис  хуліганства є його складна структура  об’єктивної сторони складу злочину, різноманітність проявів хуліганських дні, які кримінальне законодавство  нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодження державного, громадського або індивідуального майна).

Грубе порушення громадського порядку як ознака кримінально-карного  хуліганства полягає в суттєвому  порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножем  знайомій особі, що проходила повз нього, в іншому — знаходячись в стані  сильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а  в третьому — бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма  цими діями вони грубо порушують  громадський порядок.

Явна неповага до суспільства  проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначають відносини  між громадянами.  Вона може проявитися в бійці розв’язаній на концерті, знищенні, псуванні в парках лавок  або зелених насаджень тощо.

Законодавче визначення хуліганства  виражене невеликою кількістю його загальних ознак. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння, передбаченого  ст. 296 КК, особливо при відмежуванні його від злочинів проти особи. Пленум Верховного Суду України у зв'язку з цим вказав на необхідність з'ясовувати  всі фактичні обставини справи, в  тому числі спрямованість умислу, мотиви, ціль, наслідки і характер дій  кожного з учасників хуліганства, а також чи супроводилися ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Це керівне роз'яснення  Пленуму Верховного Суду має важливе  значення для кваліфікації хуліганства, але воно не вирішує всіх практичних проблем. Сьогодні найбільше помилок  допускається при відмежуванні хуліганства  від інших злочинів. Хоч у багатьох постановах вищих судових органів  відзначається, що хуліганство відрізняється  очевидним і явно грубим порушенням громадського порядку і неповагою  до суспільства, але ці вказівки мають  незначну практичну цінність, оскільки майже всі умисні злочини (якщо не всі) є грубим порушенням громадського порядку і виражають явну неповагу до суспільства (вбивство, розбій, зґвалтування, масові безпорядки, групова бійка і т. ін.). Практика свідчить, що під законодавче визначення хуліганства підпадає будь-який умисний злочин. Зокрема заподіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях із застосуванням зброї або інших предметів завжди поєднане з грубим порушенням громадського порядку і є проявом явної неповаги до суспільства, але такі дії не у всіх випадках кваліфікуються за ст. 296 КК.

Хуліганство як злочин дійсно грубо порушує громадський порядок, і в ньому проявляється відверта зневага до суспільства. Але ці ознаки характеризують не головні його суспільно-юридичні особливості, не те, що в ньому є  відмінного, властивого лише йому. Центральною, головною ознакою складу злочину, передбаченого  ст. 296 КК, є його мотив – хуліганські  спонукання.

У літературі вже давно  відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської  поведінки, що "воно є не дія, а  лише властивість дії" [9, c. 320].

Хуліганський мотив –  це прагнення до самоствердження, самовираження  людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом. Це спосіб самовираження  хама, варвара, дикуна.

В основі хуліганських спонукань  лежить егоїзм, злобність і незадоволення, що сягають до беззвітної люті і  відчаю, викликаних розбіжністю між  рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.

Треба зазначити, що прагнення  особи до самовираження і самоствердження  є нормальною і природною потребою кожної людини.

Кожна людина прагне до самовираження, самоствердження своєї особи, але  люди обирають для цього різні  засоби. Суспільна оцінка такого прагнення  повністю залежить від того, як, якими  засобами і способами ця потреба  задовольняється.

Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним  служінням громадським інтересам, самопожертвуванням заради загальної справи, інші – біганиною за модою, "гарним життям", престижними речами, треті – пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабким, старим чи хворим.

Б.С. Волков правильно відзначив, що ґрунтом хуліганських спонукань  є безкультурність, невихованість, жорстокість. Дикі наміри і вчинки народжуються дикими звичаями і звичками [9, c. 320].

Але така характеристика хуліганських спонукань не викриває їх першопричини, генезису, не дає відповіді на запитання: чому людина веде себе таким чином, якої мети вона прагне досягти, заради чого вона протиставляє себе суспільству.

Разом з тим хуліганські  спонукання не зводяться до фрустрації – стану гнітючої напруги, відчаю і спричиненого цим прагнення  подолати почуття власної неповноцінності, оскільки, по-перше, воно не притаманне всім чи навіть більшості осіб, винних у вчиненні хуліганства, по-друге, рівень домагань не завжди буває завищеним, по-третє, це почуття здебільшого  взагалі не можна задовольнити вчиненням  хуліганських дій (наприклад, за наявності  фізичних вад особи).

Вся слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання – головна відмінна риса, особливість  діянь, що кваліфікуються за ст. 296 КК.

Вчинення подібних дій  з інших, не хуліганських мотивів  утворює інший злочин, здебільшого  – злочин проти особи.

Найпоширенішими є помилки  в кваліфікації злочинів, пов'язаних із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень. Нанесення побоїв або  заподіяння тілесних ушкоджень, що були викликані особистими неприязними  стосунками, за загальним правилом, не можна кваліфікувати за ст. 296 КК.

Дії, що супроводилися погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., кваліфікуються за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства [7].

Відмежування цих злочинів проводиться головним чином з  урахуванням мотиву діяння. Воно може кваліфікуватися як хуліганство  за ст. 296 КК лише в тому разі, якщо було вчинене з хуліганських спонукань. Пленум Верховного Суду України в  постанові від 22 червня 2006 р. "Про судову практику в справах про хуліганство" роз'яснив, що відрізняти хуліганство від інших злочинів необхідно з урахуванням спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених дій [5].

Вчинення злочину на ґрунті особистих неприязних стосунків  у більшості випадків свідчить, що він був вчинений не з хуліганських спонукань, а з мотивів помсти (ревнощів), корисливості тощо. Особисті неприязні стосунки між винним і  потерпілим можуть складатися протягом тривалого часу (іноді роками), але  вони можуть виникнути і в момент неправомірної або аморальної поведінки  потерпілого. Особисті неприязні взаємовідносини  можуть виникнути і раптово, якщо вони зачіпають важливі інтереси сторін або поєднані із заподіянням  істотної шкоди.