Хулiганство

Другою характерною особливістю  хуліганства є вчинення його за явно незначними, неістотними приводами. Тобто має місце явна неадекватна  реакція на поведінку потерпілого  чи інших осіб.

Трапляються випадки, коли хуліганські  дії вчинюються майже без будь-яких приводів.

Разом з тим діяння не може кваліфікуватися за ст. 296 КК як вчинене з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене за істотними приводами, як відповідна реакція на таку поведінку  потерпілих або інших осіб, яка  порушує важливі громадські чи особисті права й інтереси. Привід для виникнення конфлікту може бути істотним не тільки у випадках порушення правоохоронного  інтересу, а й у випадку приниження честі і гідності особи.

Третя специфічна особливість  хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона міститься в  самому діючому суб'єктові, в його намірах, у проявах його волі. Ця причина внутрішня у тому розумінні, що вчинені дії ні якою мірою не викликані необхідністю за конкретних обставин, логічно не обґрунтовані і не зумовлені цими обставинами.

У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою щодо діючого суб'єкта, тобто коли вчинені  ним дії зумовлені зовнішніми обставинами, знаходять у них  якесь логічне обґрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину  хуліганства.

Подібний висновок зробив і С.С. Яценко, зазначивши, що у всіх випадках, коли ініціатором сварки був потерпілий і винний діяв не з хуліганських спонукань, не спрямовував  свої дії проти громадського порядку, не протиставляв себе суспільству, а  метою його дій було зведення рахунків з конкретною особою, яка вчинила  неправомірні дії, скоєне в принципі не має хуліганського характеру  і не підпадає під ознаки ст. 296 КК [11, c. 18].

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої чи зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе  практичне значення для відмежування хуліганства від злочинів проти  особи.

Згідно із законом хуліганством визнаються лише умисні дії. Кримінальна  відповідальність за хуліганство настає лише при доведеності умислу на порушення  громадського порядку і проявів  явної неповаги до суспільства.

Таким чином, діяння, передбачене  ст. 296 КК, відрізняється від інших  подібних злочинів:

- мотивом, який полягає  в прагненні невихованої, егоїстичної  особи до самовираження, самоствердження  шляхом порушення громадської  моральності і громадського спокою  та прояву явної неповаги до  суспільства (хуліганський мотив);

- приводами, які явно  неадекватні, не відповідають  вчиненим винним діям, вони зовсім  несуттєві, неістотні;

- причинами конфлікту,  які при хуліганстві є внутрішніми,  вони не мають логічного обґрунтування  в обставинах, не випливають з  обставин, не зумовлені ними;

- умислом, тобто наявністю  наміру порушити громадський  порядок і виявити явну неповагу  до суспільства.

Враховуючи ці особливості, діяння, передбачене ст. 296 КК, можна  відмежувати від злочинів проти  особи.

Ці відмежувальні ознаки хуліганства мають важливе значення для кваліфікації злочинів, оскільки багато подібних злочинів кваліфікується:

1) як хуліганство за  ст. 296 КК;

2) як злочин проти особи;

         3) як сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК та статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

         Відмежування простого (ч   1 ст.  296 КК) кримінально-карного хуліганства від дрібного (ст. 173 КпАП)   на мою думку, варто проводити в залежності від обстановки (місця, часу події), тривалості  характеру (заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, пошкодження або знищення майна тощо), а так само реального результату (наслідків) хуліганських дій (ступінь тяжкість тілесних ушкоджень, розмір матеріальної шкоди).

Таким чином, розмежування хуліганства від суміжних складів  злочинів шляхом встановлення умислу, мотивів цілей і обставин скоєних  дій дозволяє виключити слідчі й  судові помилки в кваліфікації при  розслідуванні і розгляді справ, а з'ясування основних ознак кримінально-карного  і дрібного хуліганства необхідно  для правильною визначення того чи іншого виду відповідальності і застосування до винних відповідної міри покарання.

 

Висновки

 

   Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зазначити, що:

1. хуліганство є розповсюдженим для вітчизняних соціокультурних умов явищем. В сучасній Україні прояви хуліганства досить різноманітні: воно представлене як «традиційними» порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і «нетрадиційними» формами поведінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.);
2. в структурі злочинності протягом останніх десяти років хуліганство складає 3-6%, а серед злочинів проти громадського порядку та моральності – понад 2/3 від загальної кількості. Загалом динаміка хуліганства протягом останніх років має тенденцію до зниження, але абсолютна кількість зареєстрованих протягом року злочинів коливається в надто значних межах, що свідчить про досить значний вплив на динаміку цього злочину державної кримінально-правової політики та високий рівень їх латентності. Декриміналізація окремих проявів хуліганства в чинному КК України (за КК України 1960 року кримінально караним визнавалось хуліганство, яке сьогодні кваліфікується як дрібне та відповідальність за яке настає за КУпАП), не забезпечена відповідними організаційно-правовими, фінансово-економічними та іншими заходами, призвела до погіршення стану громадського порядку та оцінки громадянами умов свого життя як безпечних. Оскільки це злочин є переважно ситуативним, вчинюється на ґрунті немотивованої (безадресної) агресії, то його жертвою може стати будь-яка особа;
3. хуліганство є, переважно, «вечірнім», молодіжно-підлітковим та груповим злочином, що вчинюється в громадських місцях без попередньої підготовки та під впливом вживання алкогольних напоїв. Більшість таких груп виникає за місцем проживання чи спільного проведення вільного часу на ґрунті природного потягу неповнолітніх та молоді до спілкування. Найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%); воно може також проявлятися в дебошах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, чіплянні до громадян (21,1%);
4. родовим і безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок – система сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування, обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльності громадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту i відпочинку;
5. об’єктивна сторона хуліганства – дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, але воно не належить до «класичних» формальних злочинів: одним із основних критеріїв, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його нормами і правилами. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків – демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності;
6. суб’єкт вчинення хуліганства – фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку. Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключного статусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можна стверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, яку особа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганства як злочину з огляду на вік, з досягненням якого може наставати кримінальна відповідальність за його вчинення, слід було перенести її й на заходи покарання, які, на мою думку, найбільше сприяють виправленню та ресоціалізації неповнолітніх хуліганів, зокрема, на ст.100 КК України – «Громадські та виправні роботи»;
7. типовими для хуліганства слід вважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні). Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини, свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між винним і потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості (задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо);
8. існує три основних типи хуліганів: а) особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю, для яких посягання на життя чи здоров’я людини є лише ланкою агресивної поведінки в різних ситуаціях; б) особи, які характеризуються в цілому негативно, але їх спрямованість на вчинення посягань проти особи явно не виражена; в) ситуаційні або випадкові злочинці, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально і застосували насильство як реакцію на ситуацію, що була сприйнята як гостроконфліктна. Відповідно, засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими.

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України (із змінами і доп.).– К.: Атіка, 2009.
2. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).– К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009.
3. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» від 7 березня 2002 р. №3075-III / Відомості Верховної Ради України, 2002, №30, ст.206.

4.Игнатов А.Н. Проблемы наказания за тяжкие преступления против личности. – М., 1982. – С. 47.

5.Кодекс України про адміністративні правопорушення – К.: Видавничий дім «Скіф», 2009.

6.Кримінальне право України. Особлива частина. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 496 с.

7.Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України/ Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.

8.Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І. Мельникова, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

9. Пішенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту// -1999.-№3. – С. 50-56. 

10. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особлтвості кримінально-карального хуліганства.// Право України.1997.№2.

11. Портнов   Й П Характеристика хулиганства — М , 1981   — С 14—16

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. №3.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. №7.

15. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным и гражданским делам. – К., 1993. – С. 54.

 

 

 

¹ Кримінальний кодекс України від 05-04-2001 року. – К., 2001. 

² Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Форум, 2001. – С. 753.

³ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Форум, 2001. – С. 754.

⁴ Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным и гражданским делам. – К., 1993. – С. 54.

⁵ Портнов   Й П Характеристика хулиганства — М , 1981   — С 14—16

⁶ Г.Піщенко Правові аспекти та відмінні особливості кримінально караного хуліганства. // Право України. – 1997 - № 2. – С. 67.

⁷ Г.Піщенко Правові аспекти та відмінні особливості кримінально караного хуліганства. // Право України. – 1997 - № 2. – С. 67.

⁸ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Форум, 2001. – С. 755.

⁹ Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным и гражданским делам. – К., 1993. – С. 53.

¹⁰ Піщенко Г.  Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. – 1999. - № 3. – С. 50.

¹¹ Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным и гражданским делам. – К., 1993. – С. 53.

¹² Игнатов А.Н. Проблемы наказания за тяжкие преступления против личности. – М., 1982. – С. 47.