Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом)

     На думку Белофастової  Т.Ю, в системі соціальних функцій  сучасного музею (і вітчизняного, і зарубіжного) досить помітними  стали зміни, пов’язані з інтеграцією  діяльності музею з іншими закладами культури, застосування ними нетрадиційних форм роботи. Зазначені процеси широко відбуваються в музейній практиці країн Західної Європи і США. За останні роки ці тенденції відчутні і в діяльності вітчизняних закладів [4].

     Науковці Воловик А.Ф. та Воловик В.А., досліджуючи рівні дозвіллєвої діяльності закладів культури за критерієм «ставлення суб’єкта діяльності до самого її процесу», пропонують такі рівні дозвіллєвої активності: споживання (пасивне, активне, цілеспрямовано активне); творчість, екстеріоризація (соціальна активність) [9].

     Як стверджує Бєлофастова  Т.Ю , особливого значення в сучасних  умовах набуває творчо-розвиваюча  функція музею. За останнє 20-річчя  у художніх музеях застосовуються  різні форми студійної роботи, які розкривають широкі можливості безпосереднього залучення до творчої діяльності. На прикладі одного музею можна переконатися, що музейне середовище здатне організувати одночасно різні за рівнями види дозвіллєвої діяльності, які становлять основу соціальних технологій, і задовільнити будь-які потреби різних соціально-демографічних угрупувань. Норкфолкський музей сільського життя (Великобританія) організовує для своїх відвідувачів курси з навчання різних ремесл, виставки робіт місцевих клубів за інтересами. Учасники таких виставок зустрічаються з іншими аматорами, обмінюються інформацією, поповнюють свої колекції. Традиційно раз у два роки музеєм організовуються ярмарки, де клуби за інтересами, місцеві спілки ремісників мають змогу знайти своїх прибічників і залучити їх до своєї роботи. Деякий час Норфолкський музей виступав в ролі сценічних майданчиків для місцевих театральних колективів (і аматорів, і професіоналів), мав навіть свій театр, який ставив п’єси і музичні вистави, тематично пов’язані з колекціями музею.

     Процес екстеріоризації  вимагає від об’єкта найвищого  педагогічного впливу, високого  рівня активності і потребує  від людини соціальної віддачі, включаючи її в систему широких  суспільних зв’язків. При цьому  дозвіллєва діяльність починає  набувати характеру суспільно корисної і значущої. Вітчизняна і зарубіжна музейна практика свідчить про яскраві прояви соціальної активності людини у музейному середовищі. У вітчизняному досвіді осередками екстеріоризації виступають музеї на громадських засадах, шкільні музеї, музеї при інших навчальних закладах та на підприємствах. А музеї Західної Європи і США пишаються роботою своїх волонтерів та друзів музею, їх безкорисливою і самовідданою працею [3, 4].

     Петрова І.В. вважає, що пріоритетними в музейній діяльності є освітні програми для підлітків. Організація дозвілля в музеях активізується під час шкільних канікул: музеї, художні галереї, виставкові центри проводять творчі акції, концерти, лекції, кіновечори, організовують пересувні виставки, ігрові конкурси та змагання. їх мета полягає в культурному розвитку дитини, поглибленні знань про історію своєї країни, її мистецтво, літературу, народну творчість на основі першоджерел, а не підручників. Тому музеї тісно співпрацюють з навчальними закладами, а підлітки регулярно відвідують музейні зали відповідно до тих тем, що вивчаються в школі. Спеціальні освітні програми розробляються для дітей та підлітків різного віку і різного рівня підготовки, вони реалізуються в таких формах роботи, як: екскурсії, семінари, диспути, дослідження, спостереження, рольові ігри, театралізовані вистави, тренінги.

     Однак, музейна діяльність  не обмежується лише роботою  з дітьми та підлітками. Освітні та наукові програми музеїв розробляються і для студентської молоді. При цьому не можна забувати, що музей – це не лише місце зібрання і зберігання великих мистецьких колекцій. Музей є науковою установою, центром поширення знань, в якому зберігаються архівна та довідкова документація, нова література. Активними формами роботи музеїв із студентською аудиторією є проведення спільних наукових досліджень, етнографічних експедицій, археологічних розкопок, підготовка наукових публікацій [33].

     Цимбалюк Н.М., пише, що  музей виступає як засіб соціалізації  особистості, процес якої триває все життя, і набуває особливого значення в умовах ефективного функціонування культурно-дозвіллєвої системи і ґрунтується на принципі безперервності та наступності форм дозвілля. Культурно-дозвіллєва діяльність спрямована на всебічний розвиток особистості [45].

     Отже, ми бачимо, що культурно-освітня діяльність у музеях у XXI столітті трансформується у культурно-дозвіллєву. Це пояснюється розвитком нових технологій музейної діяльності і виникненням таких нетрадиційних форм, як конкурси, олімпіади, вікторини, театралізовані видовища, музейні концерти, музейні уроки тощо. Спираючись на праці Бєлофастової Т.Ю., Ганусенко Н.І., Лепіна О.В., Петрової І.В., Шабанової А.А., Юхневич М.Ю., які дослджували музейне середовище та, проаналізувавши роботи Аксютіна Н.В., Воловика А.Ф., Воловика В.А., Бочелюка В.Й., Бочелюк В.В., Цимбалюк Н.М., які вивчали культурно-дозвіллєву діяльність, можна стверджувати, що  в Україні культурно-дозвіллєву діяльність саме в музеях не достатньо досліджено, тому це стало приводом до написання даної курсової роботи.

     1.2. Історія становлення та розвитку музеїв України

    Музеї як скарбниці коштовностей, старожитностей, творів мистецтва й екзотичних речей існують від найдавніших часів, виникнення перших протомузеїв пов'язане з виникненням перших протодержавних класових утворень давніх цивілізацій (світські скарбосховища) та поширенням перших громадських культів (храмові скарбосховища).

     На території України музейні справи сягають IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення. Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість вчених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися у храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У XVII –XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів містилися у феодальних замках та династичних маєтках (Яна Собеського у Жовкві, Синявських – у Бережанському замку, Вишневецьких – у замку у Вишнівці, галерея Сапє у Кодні, К. Разумовського – у Батурині тощо)  [18, 26].

     Відомо, наприклад, що  князь Володимир привіз до  Києва бронзові скульптури з  Херсонеса і встановив їх на  міському майдані для загального  огляду. Різні цінності збирали  тоді не лише князі, а й бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами були храми Київської Русі - центри тогочасної культури й освіти. Тут також зберігалися цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори - ікони, золотий і срібний посуд тощо. Наприклад, за свідченням "Повісті минулих літ", у Десятинній церкві - храмі X ст. - зберігалися переможні знамена, дорогий посуд, вбрання перших князів. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями.

     Ще більші колекції були в Софійському соборі в Києві, збудованому за Ярослава Мудрого в XI ст. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. Окрім книг, у Софійському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. В часи лихоліть (воєн, ворожих навал) ці збірки загинули, і ми знаємо про них лише з коротких згадок у літописах. Великі збірки цінностей були також у Києво-Печерській і Троїце-Сергієвій лаврах, у храмах Чернігова, Новгорода, Володимира, Москви та інших міст Давньої Русі [16].

     Перші наукові музеї  в Україні виникли на початку XIX ст. на півдні було створено  ряд археологічних музеїв. Цьому  великою мірою сприяли зацікавлення  пам´ятками місцевої старовини і успіхи археології, зокрема відкриття античних міст у Північному Причорномор´ї - Ольвії, Херсонесі, Пантікапея та ін. Першим у 1806 р. був створений Миколаївський музей - на основі збірки випадкових знахідок античних пам´яток на узбережжі Чорного моря, яка належала Чорноморському гідрографічному депо. Існував музей недовго, його колекції пізніше були передані іншим музеям.

     В 1811 р. створено Феодосійський (приватний) музей старожитностей. Велика заслуга в цьому належала місцевим колекціонерам і меценатам. Пізніше для розвитку музею багато зробив художник І.К.Айвазовський. Збірки музею значно поповнювалися численними античними пам´ятками, знайденими під час будівельних робіт у місті. В музеї експонувалися антична кераміка, римські скляні посудини, боспорські й візантійські монети, надгробки, а також пам´ятки з генуезької фортеці Кафи, яка була колись на місці Феодосії.

     1825 р. відкрито Одеський  музей старожитностей. У його  створенні активну участь взяли  археологи І.Бларамберг, П.Дюбрюкс, І.Стемпковський, які проводили розкопки Ольвії, Херсонеса, Боспора. Вони передали музею великі колекції знайдених там античних пам´яток. Музей мав відділи доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорозьких пам´яток. Найбільшим був відділ еллінських пам´яток - його колекції весь час поповнювалися матеріалами розкопок у Північному Причорномор´ї, зокрема в м. Ольвії й на о. Березань. У музеї зберігалися також цінні збірки античного посуду, колекції монет з Ольвії, Херсонеса, Тіри, Пантікапея, Фанагорії, мармурові скульптури, стели, стародавні написи [17].

     У 1826 з ініціативи П. Дюбрюкса й І. Стемпковського відкрито Керченський музей старожитностей. У ньому було зібрано колекції різноманітних пам’яток Боспорського царства – Пантікапея, який існував на місці Керчі дві з половиною тисячі років, багаті знахідки (золоті прикраси, зброя і т.ін.) з курганів боспорських царів  в урочищі Юз-Юба. В музеї зберігалися цінні збірки античного посуду, мармурової і вапнякової скульптури, зокрема цікаві рельєфи із зображенням Геракла, кам’яні плити з написами, архітектурні деталі стародавніх храмів, дерев’яні оздоби саркофагів, гіпсові ритуальні предмети. З 1835 р. музей мав власний невеликий будинок, але під час Кримської війни його було зруйновано. Аж до радянського часу музей не мав спеціального приміщення [25].

     У першій половині XIX ст. на Україні також виникають  університетські музеї. Відкрито  ряд музеїв при Харківському  університеті - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. Музеї при Київському університеті було створено в 1834- 1837 pp. завдяки його першому ректорові М.Максимовичу. В університетському музеї старожитностей зберігалися цінні колекції пам´яток історії Київської Русі - мечі, списи, інша зброя, побутові речі, архітектурні деталі; фрагменти фресок і мозаїк, виявлених під час розкопок Десятинної церкви і Золотих воріт, давньоруські гривні, візантійські й арабські монети, золоті й срібні прикраси Х-ХІІІ ст., знайдені в курганах і скарбах. Тут були також старі плани, карти, малюнки Києва різних часів, стародруки, унікальні документи тощо. Всього в музеї зберігалося понад шість з половиною тисяч речей. Над зібраними в ньому матеріалами працювали відомі історики Д.Іловайський, К.Бестужев-Рюмін, Д.Самоквасов, учені з Німеччини, Голландії, Угорщини, Польщі, Індії та інших країн [18].

     Багаті колекції мав  Нумізматичний музей Київського  університету. Сюди надходили цінні  знахідки зі скарбів, розкопаних  у Києві та на його околицях. На 1865 р. збірка музею нараховувала понад 27 тис. експонатів. Серед них були унікальні злотники і срібляники київських князів, гривні, арабські дирхеми, а також античні, візантійські, західноєвропейські й російські монети. Найголовнішим надбанням музею був скарб давньоруських срібляників Х-ХІ ст. Цей скарб знайшов у травні 1852 р. син селянина Сергія Бориса, який орав батьківське поле між передмістями Ніжина - селом Магерки та хутором Бобрик. У глиняному горщику знаходилося приблизно 250 штук невеликих, почорнілих від часу кружечків. Коли виявилося, що це давні срібні монети, селянин відніс скарб волосному писарю. Він же, замість того щоб повідомити про знахідку, став продавати монети всім бажаючим. Монети так би і пропали, якби на них не звернув увагу професор Ніжинського ліцею М.Тулов. Зібравши кілька монет, він відправив їх у Київ. У Ніжин зразу ж виїхав професор історії Київського університету Я.Волошинський. Вивчивши знахідку, він дійшов висновку, що монети - князівські срібляники, виготовлені у Києві за князювання Володимира (X ст.) і Новгороді Великому в часи Ярослава Мудрого (до 1015 р.). Слід нагадати, що понад половини з відомих нині 300 найдавніших руських монет походить саме з ніжинського скарбу. Більше сотні монет потрапили до Ермітажу [17, 25].

     Наприкінці XIX ст. з ініціативи  Товариства шанувальників старожитностей  та мистецтва створюється Міський  музей у Києві. В його створенні  взяли участь відомі вчені: археолог  В.Хвойка, історик М.Біляшівський (він  понад 20 років був директором музею), Б.Ханенко - колекціонер і меценат. Музей мав багаті етнографічні колекції, зібрані М.Біляшівським та Д.Щербаківським. М.Терещенко, О.Бобринський, Б.Ханенко передали музеєві різноманітні історичні й художні колекції [48].

     Довгий час фінансування музею було скрутним, його збірки поповнювалися лише з дарунків колекціонерів. 1904 року музей перейменовано на «Художньо- промисловий і науковий». Проте ні нова назва, ні відвідування його царем, ні підпорядкування відомству Міністерства торгівлі й промисловості не поліпшили становища музею – не було коштів на поповнення колекцій, на проведення розвідок та експедицій, навіть на утримання штату співробітників. Кращі свої зали музей змушений був здавати різним наймачам, а експонати тримати в сховищі [25].

     На той час музей мав великі фонди. Його археологічні колекції складалися з 17 тис. предметів. Тут були рідкісні пам'ятки епохи палеоліту (зокрема, з Кирилівської стоянки в Києві), неоліту й енеоліту (з с. Трипілля), доби бронзи, скіфські речі, знайдені під час розкопок курганів, античні – з Ольвії, Херсонеса, Боспора, давньоруські - з Києва, Білгорода, Родня й інших міст. У музеї зберігалися цінні історичні документи, грамоти, універсали, печатки цехів, зброя, бойові прапори, значні нумізматичні колекції. Багатими й різноманітними були етнографічні збірки - понад 50 тис. речей, зібраних у Київській, Полтавській, Чернігівській губерніях. У художньо-промисловому відділі експонувалися вироби зі срібла, бронзи, кришталю й фарфору російських та іноземних фабрик, твори художників Т.Шевченка, Г.Нарбута, М.Врубеля та ін. У музеї були також єгипетські старожитності (мумії, саркофаги, скульптури) [18].