Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом)

     Старий Новий Рік  розпочинається з ярмарки майстрів, куштування козацького кулішу  та печеної на відкритому вогні  соковитої кабанятини. Тут же  на відкритому вогні козаки  та козачки готують для відвідувачів  старовиний козацький хмільний  гарячий напій «Мусулєс». Для дітей цікавим є катання на конях, запряжених у сані, або ж верхи на коні, співи, танці біля вогнища та інші різдвяні розваги. Обов’язковим компонентом цього свята є обряд «Кози». У цьому ритуалі втілено стародавні уявлення про коловорот у природі: вмирання, засинання її восени та воскресіння навесні. На козу передівається дотепний парубок. За одяг беруть вивернутий кожух, овече хутро, а поверх чіпляють намальовану голову кози з рогами. Норовлива коза не слухає свого пастуха, стараючись зробити йому якусь шкоду: розлити воду, перевернути сільницю, розбити горщики тощо. Її символічне «вмирання» і «оживлення» знайомить гостей з іншими переодягненими персонажами. Все це супроводжується відповідною музикою, сміхом та веселощами. Цього дня відвідувачів також чекає відтворення сакрального дійства «Щедрування» та «Засівання» за участю фольклорних колективів [24, 29].

     Особливістю святкування  Водохреща є, звичайно ж, пірнання  в ополонку озера Красавиця, з  якого бере початок річка Либідь. Усі бажаючі збираються на березі, настоятель козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці освячує воду в ополонці та благословляє всіх, хто готується зануритись в крижану воду. В цей час лунають постріли з козацьких гармат та мушкетів – козаки символічно розстрілюють «нечисту силу», яка в цей час намагається «вистрибнути» з освяченої води. Люди весело та гамірно стрибають у воду, лунають козацькі литаври. Козаки оголошують, що всі, хто прийняв купель в крижаній Хрещенській воді, тепер мають право позмагатись за «Орданський Орден» (вирізаний з криги хрест). Козацький Осавул ділить усіх присутніх на дві лави й роз`яснює правила дружньої сутички. Переможці отримають в нагороду символічний «Орданський Орден» та могорич (сулію дулівки) від сторони, яка отримала поразку.  Далі народні гуляння продовжуються, фольклорні колективи співають колядки та щедрівки. Згодом на берег виноситься дідух і закінчується свято веселим його спаленням [22].

     Оригінальним та нетрадиційним  є святкування в «Мамаєві Слободі»  Івана Купала. Окрім купальських гулянь, стрибків через вогнище, пускання вінків на воду, організатори цього музею під відкритим небом придумали квест для неодружених молодих пар «Ніч на Івана Купала – пошук козацького скарбу на «Мамаєвій Слободі». Закохані шукають золоту каблучку з діамантами, яка символізує єдність їхніх душ. Конкурс триває в декілька етапів. На першому етапі -  пари змагаються на швидкість з плетіння вінків з живих квітів, відповідають на питання стосовно ведичних знань українців, традицій, звичаїв та обрядів, далі – шукають колесо щастя, шинкарку, ворожку-знахарку та шлях до козака Мамая. Перші 7 пар, котрі прийдуть якнайшвидше, пройдуть послідовно всі етапи та виконають завдання чимдуж біжать до озера Красавиця, де плавають  віночки. Після цього лунають церковні дзвони та оголошується про завершення змагання. Біля озера, в чіткій послідовності до прибуття на фініш пар учасників визначається  черговість, за якою вони будуть мати змогу пер дістати з озера Красавиця віночок з прив’язаним до нього одним з призів. По закінчені заходу відбувається урочисте нагородження переможців [37].

     Важливим заходом  для центру народознавства «Козак  Мамай» є святкування Дня Прапора  та Дня Незалежності України. В переддень свята 23 серпня в  козацькому селищі відбувається  з’їзд всіх людей з шляхетним  та гордим прізвищем Мамай, котрі мешкають як в Україні, так і за її межами. Метою заходу є консолідація всіх українців навколо національно-культурних надбань козацької доби. На «Мамаєвій Слободі» козаки та козачки сідають за один святковий стіл спільно з людьми, що мають прізвище Мамай, так як це зазвичай робили наші прадіди, коли за один стіл разом сідала велика Родина. Пускають по колу братину «Козака Мамая», наповнену хмільним медом та гучно кричать «Слава!» на честь молодої, але з тисячолітньою історією Держави під назвою Україна. Після символічного козацького бенкету в гостям пропонується концерт фольклорних колективів, показові виступи козаків верхи на конях. На завершення заходу вдарять козацькі литаври та пролунають залпи гармат на честь великої Родини під йменням Українці.

     З 2009 року під церковні  дзвони організатори скансену  започаткували розгортання найбільшого  Державного прапору від підніжжя  козацької церкви в ім’я Покрова  Пресвятої Богородиці і аж  до озера, з якого бере початок  легендарна річка Либідь (відстань приблизно 80 м). Одночасно з цим відвідувачі випускають в небо жовті та голубі кульки, які вони отримують перед входом. Кульмінацією заходу є показовий виступ найкращого в Європі кінного каскадерського театру «Українські козаки» під орудою козака Олега Юрчишина, а також концерт фольклорних колективів. На завершення учасників дійства чекають вечорниці під супровід троїстих музик та смакування звареною в казанах на відкритому вогні знаменитою козацькою кашею – тетерею [8, 20].

     Ще одією цікавинкою «Мамаєвої Слободи» є започаткування у 2010 році Козацькою Спадковою Духовною Республікою традиції святкування «Дня української козачки». Свято проводиться щорічно в останню суботу жовтня. В рамках цього заходу відбувається конкурс дівочої краси «Панночка-козачка». Це  звання виборюють 12 найвродливіших дівчат з історичного факультету КНУ імені Т.Шевченка. Учасниці з’являються перед журі  у образах “Весна, Літо, Осінь, Зима” , їх перевіряють на хазяйновитість, сміливість та вправність (конкурс «Найкращий вареник», стрільба з лука, їзда верхи на коні та інші несподіванки від козаків «Мамаєвої Слободи»). Дівчата  демонструють сучасне вечірнє вбрання в традиційному українському стилі, свої танцювальні та співочі дані тощо. Окрім цього, на майдані козацького селища відбувається ярмарок народних майстрів. В казанах вариться козацький куліш та гарбузова каша. Охочі  частуються наливками, настоянками та варенухою. Відбувається майстер-клас із давніх козацьких забав, ігрищ та танців. Не обходиться свято без  кінного козацького каскадерського театру під орудою Наказного отамана Олега Юрчишина, а також конкурсу на найдовшу косу між дівчатами-козачками. Переможниця, в котрої найдовша коса, отримує нагороду – сюрприз від козацького селища «Мамаєва Слобода». Крім цінного подарунка, дівчину з почестями катають на білому коні вулицями козацького селища [11].

        Серед усіх  свят та гулянь, що проводить  Центр народознавства «Козак  Мамай» найулюбленішим для молоді  залишаються українські вечорниці. Їх святкують в день св. Катерини та Андрія ( 7 та 13 грудня ). Дівчата приносять з собою по маленькій жменці якихось круп: гречка, пшоно, перловка тощо. Перед початком вечорниць, в «Шинку – коса над чаркою», починаються молодіжні складки. Всю крупу, яку принесли учасниці вечорниць зсипать в горшок, заливають водою та ставлять варитись на піч. Парубки тим часом носять та підкидують до печі дрова. Після того, як каша звариться кожній дівчині, яка взяла участь у молодіжних складках, буде видають горнятко і рушничок.  Панночка набирає в нього щойно звареної каші і з цією кашею, обгорнутою рушничком, біжить в якийсь далекий куток «Мамаєвої Слободи», аби закликати долю: «Доле, доле, ходи до нас вечеряти!» [20].

     Після гадань,  дівчата  повертаються з цією кашею  до «Шинку – коса над чаркою», де парубоцтво із Братства козацького бойового звичаю «Спас» під супровід троїстих музик «шкварить гоцака» (танцює), беруть у шинкарки дерев`яну ложку та пригощають парубків отією чарівною кашею…

     Вдосталь натанцювавшись  та скуштувавши хмільного вишняку, все товариство йде на якусь із садиб козацького селища «Мамаєва Слобода», щоб у вишневому садку зламати собі по три вишневі гілочки й побажати, щоб вони розквітли до свята Маланки – 13 січня. Окрім цього, молоді пропонуться майстер-класи із ліплення вареників (із «пророчими» сюрпризами), поїздити на коцюбі, скуштувати печений корж з родзинками, маком та медом – Калиту та пограти в різні веселі забави. Всі ці парубочо-дівочі гуляння були приурочені до однієї мети – майбутнього щасливого шлюбу [6].

     Отже, «Мамаєва Слобода» (Центр народознавства «Козак Мамай») - унікальний скансен з відтвореним архітектурним ансамблем Наддніпрянщини XVIII століття, який славиться своєю культурно-дозвіллєвою роботою. Тут проводяться масові народні гуляння, присвячені українським релігійним та державним святам, українські вечорниці, фестивалі, квести та безліч інших розважальних заходів, завдяки яким організатори Центру популяризують та відроджують українську самобутність, традиції, звичаї та обряди минулих поколінь. Їм притаманні такі риси як: народність, національний колорит, оригінальність, агоністичний (змагальний) характер, різноманітність засобів виразності (танці, пісні, імпровізація, театралізоване дійство) та атмосфера радості.

     2.2. Культурно-дозвіллєва діяльність Національного музею Народної архітектури і побуту «Пирогово»

     Національний музей  народної архітектури та побуту  України  є найбільшим скансеном (музей просто  неба)  Європи  і найповнішим етнографічним  зібранням нашої держави. Загальна площа музею понад 130 га.

     Музей розташований  на південній околиці Києва,  серед  зелених дібров стародавнього  Голосіївського лісу, поряд з  історичним  селищем  Пирогів  – тому  за ним закріпилась  народна назва Музей у Пирогові. 

    Музей був заснований 6 лютого 1969 року з ініціативи громадськості, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

    Нині музей є важливим  науково-методичним центром України  з вивчення матеріальної та  духовної культури, її збереженню, патріотичному вихованню нації [27].

    Архітектурний ансамбль  музею охоплює  всі  історико-етнографічні  регіони України: Середня Наддніпрянщина, Південь України, Слобожанщина, Полтавщина, Полісся,    Карпати ,  Українське  село 60-70-х р. ХХ ст.

     В експозиції музею експонуються унікальні  колекції вітряків, водяних млинів, кузні, колиба, парня, сільська управа, церковно-парафіяльна школа, садиба священика, шинок, крупорушка,  хати, комори, клуні, сажі, курники, погреби тощо.

     Поряд з показом  матеріальної культури музей відтворює і духовну культуру.

     У музеї діє три  православні церкви, дві з них  Київського патріархату та одна  церква греко-католицького обряду. Завдяки їм набули духовного  змісту щорічні народні  свята: Різдво, Водохреща, Вербна неділя, Великдень, Зелені свята., Купала та інші.

     В музеї вшановують  загально-державні свята: день пам’яті  Т.Г.Шевченка, день пам’яті Чорнобиля, день пам’яті жертв Голодомору, свято Незалежності України.

     Кожні вихідні в  музеї проходять свята та фестивалі, де можна відвідати етнографічні ярмарки  та пройти майстер-класи з традиційних народних ремесел,  послухати українські  пісні та навчитися народним танцям, прилучитися до традиційного трудового процесу (оранка, сівба,жнива).В музеї майже десяток постійно діючих виставок і кожного місяця відкриваються нові тимчасові виставки на базі експонатів музейного фонду та виробів  народних  майстрів.

     Відвідувачів чекають  екскурсійні програми, свята, ярмарки. Вони можуть скуштувати українську  кухню, замовити кінні прогулянки, проїхатись на електромобілі величезною територією скансена [36].

     Унікальність послуг, які надає Національний музей  архітектури та побуту «Пирогово», полягає в їх авторських програмах, націлених на активний пошук  нових форм діяльності, успішне вивчення і використання передового досвіду організації і проведення національних і культурологічних заходів найвідоміших музеїв світу.

     Чудова для Києва  можливість участі у заходах, практично, необмеженої кількості  учасників, а також наявність  великої кількості майданчиків різного формату. Створення належних умов для гостей, професійне їх обслуговування.

     Для всіх глядачів, широко відчинені двері неповторного  Етнічного Театру  Їжі – авторської  майстерні, куди приїжджають  не  перехопити та наїстись, а смакувати та захоплюватись. Тут готують страви на вогнищах за старовинними  світовими рецептами пращурів – запеченні на вертелах: кабани, ягнята, дикі кози, вся домашня птиця, зайці, кролі та перепілки [7].

     Серед всього розмаїття  культурно-дозвіллєвих заходів, які організовує музей під відкритим небом «Пирогово» – особливе місце займають етнографічні фестивалі, відомий з них – «Жнива». У 2011 році він був присвячений весільній обрядовості. Гості фестивалю мали змогу особисто долучитися до справжнього українського весілля та відчути об’єднуючу силу весільних та жнивних традицій.  А в 2012 році фестиваль об’єднав відвідувачів звичаєвою селянською взаємодопомогою – толокою. На різних майданчиках цілі три дні розгорталася інша реальність: сховавшись від повсякденності гучного міста дрібних і великих справ у штучно відтвореному традиційному українському селі люди об’єднувались і влаштовували посиденьки під старовинними хатами та біля затишних багать зі співами й танцями, слухали кобзарів і лірників, косили, жали, молотили, обідали гуртом серед поля, а потім вишивали, плели ляльки-мотанки, лелечі гнізда та колиски, розписували писанки і глечики, виліплені власноруч. Дітей навчали робити дерев’яні іграшки та займали різноманітними народними іграми.

     Важливим завданням, яке з-поміж інших поставили перед собою фундатори  «Жнив-2012», – це повернення традиційного Дідуха на зимові свята в українські домівки замість новорічної ялинки. Гості та учасники фестивалю мали можливість власноручно зробити собі невеличкого, прикрашеного різним збіжжям снопа, або придбати його у майстрів. Цим самим оранізатори хотіли звернути увагу українців та світову спільноту на жахливі знищення тисяч гектарів лісу під новорічні свята.

     Саме під час фестивалю  відвідувачі мали змогу побачити всю атрибутику старовинного жнивного обряду, власноруч викувати серпа молотом, зжати снопа, обмолотити його, перемолоти жорнами зерно на борошно, і, замісивши тісто, випекти запашний сільський хліб. Зжаті вдень снопки, зносяться у центр музею для створення символу фестивалю – святкового Снопа.

     Всі ці дійства  супроводжуться традиційними жнивними  піснями, які кожен з учасників  фестивалю зміг не тільки послухати, а й поспівати разом з автентичними виконавцями [13, 14].