Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Особливого розвитку натуралістично-біологічне, психологічне пояснення релігії  отримало в теорії психоаналізу, засновником  якої вважається З. Фройд. Його учні і  послідовники розвинули далі як саму теорії психоаналізу, так і концепцію релігії у ній свого вчителя. Так, один з учнів З. Фройда – Карл Густав Юнг який, щоправда, згодом суттєво відійшов від поглядів свого вчителя, вважав, що психіка людини включає три рівні: свідомість, особисте несвідоме, колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості людини відіграє колективне несвідоме, що утворюється із слідів пам'яті, залишених всім минулим людства. Колективне несвідоме носить загальний характер. Воно є в кожному з нас, і визначається загальнолюдською спадщиною. Саме колективне несвідоме об'єднує людей у народи і людство в цілому. За визначенням Юнга, колективне несвідоме - це пам'ять всього минулого цілого людства з початку його існування, розум наших древніх предків, спосіб, яким вони думали і відчували. Колективне несвідоме виявляється в окремих людей у вигляді архетипів. Це певні загальні форми уявних уявлень, що включають в себе значний елемент емоційності і навіть перцептивні образи.[11]

На основі своїх досліджень про несвідоме К. – Г. Юнг вивів  поняття релігії, як відношення людини до вищих і найсильніших за впливом  цінностей, будуть вони позитивними  чи негативними. Ставлення до них  може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви можете свідомо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несвідомо. Наділений у психологічній системі  найбільшою силою чинник - це і є Бог, оскільки він перевершує всі інші психологічні фактори. Варто йому перестати бути таким, і він робиться просто ім'ям. Юнг вважав, що те,  що у нас прийнято називати "релігією", в такій же мірі є підробкою. Він часто ставив перед собою питання: чи виконує такого роду "релігія" (він волів називати її віровченням) важливу функцію в людському суспільстві? Безперечна мета заміщення - поставити на місце безпосереднього досвіду якийсь набір придатних символів, підкріплених догматом і ритуалом. Католицька церква підтримує їх усім своїм незаперечним авторитетом, протестантська церква наполягає на вірі і євангельському благовісті. Поки ці два принципи працюють, люди надійно закриті від безпосереднього релігійного досвіду. [10]

Серед послідовників З. Фройда, знаних як неофрейдисти, особливо відомим  став німецько-американський філософ, соціолог і психолог Еріх Фром. Значну частину своїх праць він присвятив  популяризації ідей вчителя. Нове в  його ідеях в порівнянні з поглядами  Фройда полягало в більшій увазі  до соціальних питань, що видно з  його праці «Психоаналіз і релігія». Центральне місце в ній займає відмінність «авторитарної» та «гуманістичної»  сторони в релігії. Захищаючи гуманістичні принципи, борючись проти фетишизму, Фром намагається найти союзників повсюди, в тому числі і в релігії. Згідно з його вченням, будь-яка людина є релігійною, а релігія неминуче властива всім історичним епохам. [1]

Е. Фром вважає, що фактично не було такої культури, і, мабуть, ніколи не буде, в якій не існувало б релігії в широкому сенсі цього слова. Тому що потреба в розумінні та в служінні корениться глибоко в умовах людського існування. Самосвідомість, розум і уява порушили гармонію тваринного існування. Людина – це частина природи, вона підпорядкована фізичним законам і не здатна змінити їх, і все ж таки вона виходить за межі природи. Вона усвідомлює свою безпорадність і обмеженість власного існування навіть, в комфортних умовах, які вона для себе створила. Розум - благословення людини і її нещастя, він примушує її весь час вирішувати нездійсненне завдання. Людина - єдина тварина, для якої її власне існування є проблемою. Ця дисгармонія людського існування породжує нагальну потребу у відновленні єдності і рівноваги між нею і природою. Відданість меті, ідеї або силі, що перевершує людину - такій, як Бог - є вираженням цієї потреби. На думку Фрома, немає такої людини, в якої не було б релігійної потреби - потреби в системі орієнтації та об'єкті для служіння. Питання лише в тому, якого роду ця релігія: або вона сприяє людському розвитку, або, навпаки, її паралізує. Потужною колективною формою сучасного ідолопоклонства виступає поклоніння силі, успіху і влади ринку. Крім цих колективних форм, є і ще дещо, в кожній людині своє: культ предків, тотемізм, фетишизм, культ чистоти і т.д. Як і багато інших послідовників З. Фройда - неофрейдистів, Е. Фром називає це неврозами. [1]

Виділяючи гуманістичні моменти  в релігії, її позитивний зміст, Фром намагається віднайти форму компромісу, яка дозволила б об'єднати якомога  більшу кількість людей під знаменами  загальнолюдських релігійних цінностей.

Однак в цьому виокремленні загальних принципів релігії  від певної форми їх вираження  є у наявності протиріччя: адже кожна релігія вважає, що відрізняється від інших своєю особливою і єдиною істинною суттю.[22. С.10-11]

Отже, згідно з натуралістичною концепцією пояснення релігії В. Джеймсом, Л. Леві-Брюлем, К. – Г. Юнгом, та Е. Фромом, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. У такій інтерпретації релігія постає атрибутом біологічної природи людини, її внутрішніми  психічними проявами, які особливо ретельно вивчав Зигмунд Фройд. Детальніше його вчення і буде розглянуте в наступних частинах курсової роботи.

2. Психоаналіз і релігієзнавча концепція З. Фройда.

Відомо, що головним регулятором  людської поведінки служить свідомість. Зигмунд Фройд, будучи лікарем, зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це направило його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що творить їхню свідомість, і потаємними сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фройдівський метод зцілення душі, названий психоаналізом.[4]

Як наголошує Е. Фром, метод  Фройда – психоаналіз – уможливив  найвитонченіше дослідження душі. Відтак у наш час вивченням душі професійно займаються дві групи: не лише священики, а й психоаналітики. Але на відміну  від священика, психоаналітик повинен  вивчати людську реальність, яка  схована і за релігією, і за нерелігійними  системами. Головне питання: чи живе людина в коханні й чи мислить  вона згідно з істиною? [22. С.56-57]

Якою ж є позиція  самого Фройда стосовно релігії? Людина, на його думку, є безпорадною перед  силами природи та внутрішніми інстинктивним  силами. Звідси виникає релігія. Вона з'являється на ранніх етапах розвитку людства, коли людина ще не може застосовувати  розум. Релігія – це повторення дитячого досвіду, вважає вчений. Людина за допомогою  релігії захищається від небезпеки, як у дитинстві: коли звертається  за захистом, допомогою до своїх  батьків. Її страхи є схожими на ті, які викликають дитячий невроз. Спираючись на ці свої висновки, психолог й намагався  зясувати, чому люди сформували ідеал  Бога. [13. С. 83]

Релігія сіє небезпеку  тим, що накладає заборону на критична мислення, а це веде до зубожіння  розумових здібностей. Релігія, також, вважає Фройд, - дуже нестійке підґрунтя  для моралі. Вона загрожує ідеалам  і цінностям, братерській любові, істині та свободі. Розум та свобода  взаємозалежні. Тільки вільна людина, яка звільнилася від влади  авторитету, може правильно використовувати розум, зрозуміти світ і свою роль у ньому, не поринаючи в ілюзії. [13. С. 83]

Психоаналіз Зигмунда Фройда, не обмежувався домаганням на побудову нової психології і нового вчення про етіологію нервових і психічних  захворювань. Вийшовши за межі цих напрямків, він став претендувати на пояснення  рушійних сил розвитку людського  суспільства і відносин між особистістю  та культурою. Таке співвідношення людини і культури трактувалося ним як від початку антагоністичне. Це випливало вже з вихідних позицій Фройда, згідно з якими сексуальні потяги і агресивні інстинкти, утворюючи глибинні, біологічні за своєю сутністю основи особистості, несумісні з тими вимогами, які нав'язує їй соціальне середовище з його моральними нормами. [22. С.47-48]

Тим, кому належить включитися у створення культурних цінностей, вважає З. Фройд, загрожує небезпека, що його сексуальні потяги не допустять такого свого застосування. Суспільство не знає більш страшної загрози для своєї культури, ніж вивільнення сексуальних потягів і їхнє повернення до своїх початкових цілей. Отже, суспільство не любить нагадувань про це своє слабке місце, воно не зацікавлене у визнанні сили сексуальних потягів і у з'ясуванні значення сексуального життя для кожного. Більше того, з виховних міркувань воно намагається відвернути увагу від всієї цієї області. Тому воно настільки нетерпиме до вищезазначеного результату досліджень психоаналізу і охочіше всього прагне представити його огидним з естетичної точки зору і непристойним або навіть небезпечним з точки зору моралі. Але такими випадами не можна спростувати об'єктивні результати наукової роботи. Якщо вже висувати заперечення, то вони повинні бути обґрунтовані інтелектуально. Адже людині властиво вважати неправильним те, що їй не подобається, і тоді легко знаходяться аргументи для заперечень. Отже, суспільство видає небажане за неправильне, оскаржуючи істинність психоаналізу логічними і фактичними аргументами, підказаними, однак, афектами, і тримається за ці заперечення-забобони, незважаючи на всі спроби їх спростувати.[4]

Власне, за Фройдом на відмові у задоволенні бажань позасвідомого й базується культура. У праці «Тотем і табу» він наголошує на тому, що всі соціальні явища культура розглядає як систему забобонів , за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини («лібідо»). Фройд вважає найважливішими інстинктами інстинкт самозбереження і продовження роду, однак свою увагу він зосереджує саме на статевому інстинкті, який, як він вважає, притаманний людині від народження.[15]

Завдяки культурним нормам поведінки  природжені інстинкти і потяги людини або зміщуються у сферу безсвідомого, або «сублімізуються», тобто перетворюються на форми соціальної творчості, до яких Фройд відносив і релігію. Приміром, таємницю виникнення тотемізму він вбачав у переносі первісною людиною свого подвійного відношення до батька, обумовленого на основі так званого "едипового комплексу" - потягу в ранньому дитинстві хлопчика до матері і двоїстого ставлення до батька. Батько, з одного боку, сприймається як конкурент у взаєминах з матір'ю, від якого дитина підсвідомо прагне позбавитись. З іншого боку, батько виступає як ідеал, з яким малюк себе ототожнює. Отже, у маленької людини формується комплекс суперечливих почуттів до батька, причому негативне ставлення до батька пригнічується і витісняється в несвідоме.

Відчуття вини за негативне  сприйняття батька, на думку З. Фройда, якраз і стає тим фоном за яким з'являється каяття. Звідси, як компенсація, – розвивається практика надання почестей абстрагованому від конкретного батька образу Бога, починаючи з віри в тотемного першопредка, - тварини або рослини, від якого начебто виникає той чи інший родоплемінний колектив.[3]

У праці «Майбутнє однієї ілюзії» Фройд розширює свої ідеї відносно існування релігії у  сучасному суспільстві. Релігійні  уявлення – це ілюзії, що випливають з бажань людини, Релігія визначається як загальнолюдський «нав’язливий невроз». Якщо першим «замісником» батька був  тотем, то у сучасному суспільстві  таким «замісником стає Бог. Таким  чином, Фройд прагне пояснити релігію  не лише на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої людини переноситься ним на все суспільство. Усе це накладає відбиток на духовну та практичну діяльність людини, визначає зміст і розвиток культури та цивілізації, в тому числі й релігії. [14]

Як бачимо, проблема розвитку культури тісно переплітається в  спадщині З. Фройда з висвітленням питань походження та суті релігії. Він намагається  з погляду психоаналізу пояснити релігійні вірування, обряди, обґрунтувати роль релігії в розвитку загальнолюдської культури та життєдіяльності людини. Суть і походження релігії первісно розглядалися Фройдом у зв'язку з порівняльним аналізом неврозів нав'язливості та відправленням віруючими релігійних обрядів. У праці "Нав'язливі дії та релігійні обряди" (1907) він висловив думку, що обидва ці явища при всій їх різноплановості в прихованій формі виконують функції придушення несвідомих потягів людини. Інакше кажучи, в основі цих явищ - утримування від безпосереднього задоволення природних пристрастей, що і визначає їх подібність. Звідси його висновок, що нав'язливі дії, нав'язливий невроз можна розглядати як патологічну копію розвитку релігії. [5]

Відтак, придушення потужних природних прагнень соціальними нормами, на думку Фройда, і породжує релігію. Релігія - це спосіб захисту індивіда від ворожого йому соціального начала, тієї ланки, яка стримує його агресивні природні інстинкти, та спричиняє невроз. І релігія розглядається Фройдом як один з різновидів неврозу - колективний невроз. [19]

Пізніше Зигмунд Фройд розширив своє тлумачення витоків в релігії: «Боги зберігають свою трояку задачу: нейтралізуючи жах перед природою, який виступає в образі смерті, і винагороджують за страждання і позбавлення,  які випадають на долю людини в культурному суспільстві» [9]

На питання про психологічний  механізм функціонування релігії З. Фройд дає наступну відповідь: це ілюзії, реалізація найдавніших, найсильніших бажань людства: тайна їх сили ховається в силі цих бажань. Добра влада божественного провидіння пом'якшує жах перед життєвими небезпеками, постулювання етичної світобудови забезпечує торжество справедливості, потреба, а у чому так часто залишається невиконаною в середині людської культури, продовження земного існування в майбутньому житті пропонує просторові і часові рамки, всередині яких варто чекати здійснення цих бажань.[17. С. 25-26]

Таким чином, у психологічному трактуванні  З. Фройда релігія постає захисним засобом від несвідомих потягів, які в релігійних віруваннях одержують алегоричну форму задоволення, завдяки чому внутрішньо-психічні конфлікти особистості між свідомістю і несвідомим втрачають свою гостроту. Таке розуміння релігії збігається з раннім трактуванням Фройдом культурного розвитку людства, згідно з яким в основі прогресу культури лежить зовнішнє і внутрішнє придушення сексуальних потягів людини. Фройд вважав, що частина процесу придушення людських інстинктів здійснюється на користь релігії, різноманітні обряди й ритуали якої символізують зречення людини від безпосередніх чуттєвих задоволень, щоб у подальшому одержати умиротворення та блаженство як винагороду за утримування від плотської насолоди. Релігія, за Фройдом, виконує місію зміщення функціональної діяльності психіки людини від "принципу задоволення" до "принципу реальності", релігійні обряди орієнтовані на відстрочення задоволення бажань та переведення несвідомих потягів у соціально прийнятну площину поклоніння божеству.[23]

Отже, релігія у Фройда отримує суто психологічне (а точніше - психоаналітичне) пояснення, в основі якого - здатність людини до сублімування несвідомих потягів, проекціювання їх назовні та символічне задоволення соціально неприйнятних, заборонених бажань. У будь-якому разі впродовж своєї наукової діяльності він дотримувався тієї думки, що релігійне марновірство, віра в бога та міфологічний світогляд є "психологією, проекційованою на зовнішній світ". Відтак вчення З. Фройда (фрейдизм) стало важливим різновидом натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії