Штучні мови світу

Основні граматичні особливості

Іменники не мають категорії граматичного роду. Стать живих істот може виражатися за допомогою кінцевого -o і -a: cavall 'кінь', cavallo 'жеребець', cavalla 'кобила'.

Множина утворюється постфіксом -(e)s. Прикметники і артиклі (невизначений un, визначений li) з іменниками не узгоджуються.

Розрізняються суб'єктна і об'єктна форми  особових займенників:

До  основи теперішнього часу дієслів приєднуються закінчення -(e)r (інфінітив), -(e)nt (активне причастя) і -t (пасивне причастя і минулий час, а для дієслів, у яких ця форма збігається з основою Супін — також і віддієслівний іменник).

Дієприслівники  утворюються від дієприкметників  за допомогою кінцевого -e, похідні прислівники від прикметників — за допомогою суфікса -men (прикметники можуть вживатися в прислівниковому значенні й у «чистому» вигляді, якщо це не веде до двозначності).

Більшість же граматичних значень виражається  аналітично: для непрямих відмінків  іменників — прийменники, для ступенів порівняння прикметників і прислівників — показники plu/min(u) (компаратив) і max(im)/minim (суперлятів), для дієслів — допоміжні форманти: va+ інфінітив = майбутній час, vell+ інфінітив =кон'юнктив, ha+ минулий час = доконаний, hat+ минулий час = плюсквамперфект, форми дієслова esser+ активне причастя = прогресивна форма (пор. continuous tense в англ.).

Basic English (Бейсік інґліш — «базова англійська») — міжнародна штучна мова на основі англійської мови, створена в 1925 році британським лінгвістом Чарльзом Огденом.

Основна відмінність від англійської  мови — скорочений словник (850 слів). Англійська граматика в Basic English залишилася в основному без змін.

Бейсік-інгліш схожий на спрощену англійську мову (Simple English), на якому існує окремий розділ Вікіпедії.

Волапю́к (Volapük: від vol — світ + pük — мова, тобто «мова світу») — штучна мова, створена у 1879 році німецьким католицьким священиком Йоганном Мартіном Шлейєром. У порівнянні з іншою відомою штучною мовою — есперанто, волапюк значно менше поширена.

В одній з численних брошур кінця XIX століття, присвячених пропаганді загальної мови, говорилося: "Ідеал  всесвітньої мови носився в повітрі  вже більше 200 років, і необхідність його відчувалася всіма народами".

Дійсно, суспільна свідомість багатьох країн жила очікуванням мови-посередника, яка задумувався як мова гармонійна, проста і в той же час більш  досконала, ніж будь-яка з етнічних мов. Порівняльно-історичне мовознавство з його пошуками прамови як джерела  споріднених мов створило багатий  грунт для переконання, що загальну мову можна побудувати на основі загальних слів і форм, йдучи, однак, не "вниз", не в глиб століть, а навпаки, рухаючись "вгору ", до сучасності. Досвід формування загальної літературної мови всієї нації в ряді країн Європи теж показував, що він створюється свідомо на базі обробки різнодіалектного матеріалу. У цьому напрямку рухалася і інтерлінгвістична думка: пошук спільних елементів, які складалися в найбільш поширених мовах Європи в результаті культурних, наукових та інших контактів.

Поява мовного проекту, який можна  було б трансформувати у власне мову, стала неминучою. Першим подолав  межу між мовною схемою, між "суто кабінетною граматикою" та її практичною реалізацією німецький католицький  священик з міста Констанца Йоганн Мартін Шлейєр (1831-1912). Спочатку він створив проект "всесвітнього алфавіту" (1878), а в наступному році - Волапюк (дослівно перекладається "всесвітня мова"). Тут два англійські слова представлені в сильно деформованому вигляді: vol (у формі родового відмінка vola) з world – світ  і puk з speak - говорити. На титульному листі першого підручника - "Волапюк. Всесвітня мова. Проект загальної мови для всіх освічених людей всієї Землі" - автор помістив девіз "Menade bal - puki bal!" ("Єдиному людству - єдина мова!"). Перше періодичне видання "Volapukabled" ("Волапюкскій листок", або "Листок всесвітньої мови"), яке Шлейєр почав випускати в 1881 році, припинило своє існування в 1908 році. 1889 рік, волапюкісти провели свій третій загальний конгрес. Єдиною мовою спілкування на конгресі став волапюк: на ньому вели дебати і робили доповіді. Вперше представники 13 країн (серед них були присутні два представники з Китаю та Туреччини) вдалися до спілкування на свідомо сконструйованому мовою. Колосальний на той час експеримент. "Волапюк витримав практичний іспит", - так оцінив згодом цю подію радянський інтерлінгвіст Е. Дрезена. Взаєморозуміння, досягнуте завдяки волапюку, надихнуло прихильників руху за загальну мову.

Здавалося, ця проблема вже вирішена. Число видань цією мовою сягнуло  кількох сотень, серед них - два  з половиною десятки журналів і бюлетенів, підручники і навчальні  посібники. У різних країнах світу  відкривалися курси, які закінчили  понад 200 тисяч осіб. Тільки у Відні (в 1887 році) при різних навчальних закладах існувало п'ять курсів, у тому числі  при Віденському університеті. У  комерційному училищі в Парижі і  в деяких навчальних закладах інших  країн волапюк прийняли як обов'язковий предмет програми.

З'явилася нова спеціальність - "Volapukatidel", тобто "викладач всесвітньої мови". У 1889 році в 40 країнах світу дипломованих викладачів всесвітньої мови налічувалося 2015 осіб. Ряд фірм у великих містах Європи використовують волапюк у своєму листуванні, їх оголошення в газетах і журналах нерідко закінчуються словами "Spodon Volapukо" ("Листуються всесвітньою мовою

Робляться спроби поставити на сценах спектаклі на Волапюк. З'являються перекладиі і навіть оригінальні твори на новою мовою, в яких звучать заклики до єднання народів на основі спільної мови, сліпа віра, що всесвітня мова вирішить соціальні проблеми,що  гостро постають перед народами всіх країн.   

На початку 90-х років XIX століття, як стверджується в пропагандистській  літературі того часу, найбільше дипломованих викладачів волапюк налічувалося в Москві, та у Петербурзі, на третьому місці стояв Тарту (Дерпт).

Рух прихильників волапюк складався переважно з інтелігенції і представників дрібної та середньої буржуазії. Ідеї ​​всесвітньої мови і самого волапюк практично не проникали у нижчі соціальні верстви населення, хоча у другій половині XIX століття активізувався робітничий рух за волапюк.

І тим не менше за зльотом волапюкского руху на рубежі століть пішов його спад. Причин тому кілька, але найбільш важлива - розкол всередині руху: багато хто вимагав доробок, від яких відмовлявся автор. Волапюк належав до мов змішаного типу, його граматика, гранично раціональна, логічна, не відображала багатьох особливостей етнічних мов. Падіння волапюк охолодило ентузіазм ідеї міжнародної мови, але, звичайно, не могло її знищити. Прихильники волапюк переключилися на  есперантський рух, який склав серйозну конкуренцію мові І. М. Шлейєра і переміг в цьому суперництві.

Есперáнто (есп. esperanto — той, що сподівається) — міжнародна мова, створена польським лікарем і поліглотом Людовиком Лазарем Заменгофом у 1887 році на основі найпоширеніших європейських мов, інтернаціональної лексики; проста, суворо нормалізована граматика; багато прихильників у всьому світі. Есперанто має на меті створення прямих та однакових можливостей для кожної людини у міжнародних стосунках

 Для есперанто характерний принцип "одному звуку - одна буква", тобто фонетичне написання слів (на основі латинського алфавіту), що дозволяє максимально наблизити усне мовлення до письмового. Тим самим знімаються труднощі графічного і орфографічного характеру, що виникають при вивченні таких європейських мов, як англійська і французька.Граматика есперанто зведена до 16 правил, яких виявилося достатньо для вираження граматичних відносин, необхідних для того, щоб система виконувала свої словозмінні функції: правила утворення іменників, дієслів, займенників, прикметників, числівників, прийменників і т.д. Винятків ця граматика практично не знає, чим різко відрізняється від граматики етнічних мов. Вивчити правила здатна будь-яка людина за дуже короткий термін.

Що стосується словника, то він, навпаки, наближений до найбільш поширених європейських мов і базується на загальних  лексичних одиницях. З російської в есперанто взято такі кореневі елементи, як nepre - неодмінно, krom - крім, cel - мета, dom - будинок, krut - крутий, po - за, tri - три, past - пасти, cerp - черпати, glad - гладити і ін З французької: buso (bouche) - рот, mateno (matin) - ранок, mem (memo) - сам, tre (tres) - дуже, tuta (toute, італ. tutto) - весь і т.д. З італійської: audiau (addio) - прощай, artikolo (articolo) - стаття, cielo (cielo) - небо, popolo - народ, promesi (promesso) - обіцяти і т.д. З латинської: fenestro (fenestra) - вікно, homo (homo) - людина, apud - близько, dum - у той час як, kun (cun) - с, sub - під.

Так Заменгоф, конструюючи граматику есперанто, в одному випадку за принципом контрасту з європейськими мовами, в іншому - за принципом їх подібності, знайшов оптимальний варіант.

Упродовж більше сотні років  есперанто вживається усно та письмово. З руки численних есперанто-поетів та есперанто-письменників зростає  обсяг оригінальної і перекладеної літератури, національних і міжнародних  періодичних есперанто мовних видань, есперанто-локалізацій програмного забезпечення, есперантомовних сайтів чи їх локалізацій, есперанто-фільми, а контактні адреси есперантистів (Pasporta Servo) знаходяться майже в кожному містечку 121 країни світу. Більшість країн світу має власні національні есперанто-організації.

Есперанто є єдиною робочою мовою  сотень щорічних міжнародних з'їздів, зустрічей і фестивалів Вони відбуваються без участі перекладачів, що демонструє практичну можливість заощадження  значних коштів.

Люди, що спілкуються мовою есперанто  називаються есперантистами. Часто  есперантисти є членами есперанто-клубів чи есперанто-організацій. З перших років заснування мови есперантисти мають свій гімн La Espero (Надія), що за традицією вживається на щорічному Всесвітньому конгресі есперантистів та прапор.

Есперанто можливо вивчити швидше ніж будь-яку національну мову завдяки її простій і правильній побудові, адже граматика складається  лише з 16 правил без жодного виключення. Видатний лінгвіст та психотерапевт  Клод Пірон, відзначав доступність вивчення мови з практики опанування англійської японськими, китайськими та корейськими школярами: ті що вклали на навчання і практику есперанто від 50 до 200 годин — здатні розмовляють цією мовою як психічно здорові люди; на противагу тим що вивчають англійську протягом 1500 годин, проте після цього, спроможні послуговуватись англійською лише на рівні афазитів (тих хто втратив здатність говорити) Лев Толстой у своєму листі до есперантистів доповідав що есперанто він важає надзвичайно легким до вивчення; маючи на руках підручник та тексти, вже через дві години занять був у стані якщо не писати то вільно читати цією мовою.

Завдяки комбінаторному принципу граматики, послуговування мовою есперанто багаторазово зменшує навантаження на пам'ять та активізує творчі нахили. За допомогою невеликої кількості словотворчих елементів (10 префіксів, 35 суфіксів та 11 закінчень), від кожного кореня можна самостійно створювати від 20 до 60 (а від деяких коренів навіть до 100) слів Численні дослідження підтверджують що володіння есперанто значно полегшує вивчення іноземних мов.

Есперанто уможливлює рівноправне  становище між людьми через те, що ні для кого мова не є рідною. Щоправда, зараз нараховується деяка кількість  людей — вроджених есперантистів, для яких есперанто є рідною мовою: це ті, чиї батьки розмовляють між собою мовою есперанто, через незнання мови один одного чи як вияв шанування мови. Серед найвидатніших: Джордж Сорос — провідний світовий фінансист та меценат, Даніель Бове — лауреат Нобелівської премії.

Есперанто — нейтральна мова. Розмовляючи нею люди не відчувають тиск іноземної мови, тому з'являється відчуття рівноправності при спілкуванні з представниками інших країн, а це призводить до підвищення відчуття людської та національної гідності.

Інтерлінгва — натуралістична штучна міжнародна мова, оприлюднена у 1951 році Міжнародною асоціацією допоміжної мови (International Auxiliary Language Association — IALA) під керівництвом А. Ґоуда. Попередня 27-річна праця великого колективу європейських та американських лінгвістів закінчилася виданням Інтерлінгва-англійського словника (IED) та Граматики інтерлінгви (IG) Ґоуда і Блера. В лютому 1954 р. було утворено Всесвітній союз розповсюдження інтерлінгви (Union Mundial pro Interlingua — UMI).

Ідо (есперанто ido —- дитина, нащадок) — штучна мова, створена, як друга після есперанто універсальна міжнародна мова, яка була б дуже легкою у вивченні для носіїв усіх національних мов. Створена на основі есперанто.

На відміну від англійської, котра є природною, і часто  не регульованою мовою, ідо проектувалася, як мова зі сталою граматикою, орфографією  і лексикографією, і з таким  розрахунком, щоб ніхто не міг  сприяти розвиткові мови на манер. У даному відношенні ідо класифікується, як «допоміжна міжнародна мова».

Це друга за популярністю штучна міжнародна мова після свого попередника  есперанто. Однак, даний момент є  спірним, адже багато хто вважає, що друге місце варто присвоїти  мові інтерлінгва.

У перші десятиліття існування  есперанто багато есперантистів  були прихильниками радикальних  змін мови. У 1907 р. один з найближчих соратників Л. Заменгофа, француз Луї де Бофрон опублікував проект нової міжнародної мови, "удосконаленого" есперанто. Нова мова був названа "ідо", що мало підкреслити спадкоємність між нею і есперанто ("ido" означає "дитя, нащадок").